Рішення

від 20.07.2017 по справі 910/7716/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7716/17 20.07.17 р.

За позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний Інститут

прикладних інформаційних технологій"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №142-р від

06.04.2017 р.,

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Чередніченко І.М. за довіреністю № 152 від 12.05.2017 р.;

від відповідача: Павленко О.В. за довіреністю № 300-122/03-69 від 26.05.2017 р.;

Верцімаха Г.А. за довіреністю №300-122/02-74 від 12.06.2017 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний Інститут прикладних інформаційних технологій" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №142-р від 06.04.2017 р.

Ухвалою суду від 16.05.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.06.2017 р.

13.06.2017 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив та повідомлення про відсутність аналогічного спору.

13.06.2017 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Зеленіної Н.І. у відрядженні.

Ухвалою суду від 19.06.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.06.2017 р.

У судовому засіданні 22.06.2017 р. представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою від 22.06.2017 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 22.06.2017 р. оголошувалась перерва до 20.07.2017 р.

У судовому засіданні 20.07.2017 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 20.07.2017 р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач, АМКУ, Комітет) від 06 квітня 2017 року № 142-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", прийнятого за результатами розгляду справи № 130-26.13/140-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний Інститут прикладних інформаційних технологій" (позивач, Товариство) визнано, що Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний Інститут прикладних інформаційних технологій" займало монопольне (домінуюче) становище на ринку виготовлення карток студентських (учнівських) квитків протягом 2015-2016 років, визнано дії Товариства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 7 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку виготовлення карток студентських (учнівських) квитків шляхом створення перешкод доступу на ринок іншим суб'єктам господарювання. За вказане порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 433 347 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, просить суд визнати його недійсним, посилаючись на те, що Комітет при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки Комітету, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та ґрунтуються виключно на твердженнях скаржника, а заперечення позивача не були взяті до уваги.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що:

- переважна більшість суджень та висновків Комітету, вкладених у Рішенні, ґрунтуються на неперевірених, необ'єктивних судженнях, упереджених висновках, зроблених лише на підставі даних єдиного скаржника - Українсько-польського спільного підприємства Макрохем-Україна (СП Макрохем-Україна, Скаржник);

- висновки Комітету про те, що позивач володіє винятковим доступом до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО), та про необхідність укладення Ліцензійного договору між позивачем та іншими виробниками студентських (учнівських) квитків як необхідної умови для можливості виготовлення студентських (учнівських) квитків не відповідають дійсності;

- Комітет при розгляді справи не дослідив можливість зловживання Скаржника своїми правами з метою нашкодити позивачу, по всіх питаннях прийняв сторону лише одного з потенційних конкурентів;

- Комітетом не досліджено можливість позивача впливати на кількість учасників, що діють на ринку, можливість Скаржника самостійно виготовляти студентські (учнівські) квитки;

- висновки Комітету про те, що під спеціалізованим програмним забезпеченням мається на увазі саме те програмне забезпечення, щодо якого позивачем із суб'єктами господарювання укладаються ліцензійні договори та договори щодо надання консультаційних послуг, а також про блокування роботи Скаржника з боку позивача, являються необґрунтованими;

- відповідачем не призначалась експертиза для дослідження програмного забезпечення;

- Комітетом було зроблено висновки щодо ціноутворення на ринку поза межами власної компетенції.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітет всебічно і повно з'ясував обставини, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, належним чином встановлені та підтверджені відповідними доказами; висновки Комітету, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи; при розгляд справи Комітетом правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України"; Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції"; "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Комітетом було направлено вимоги про надання інформації не тільки позивачу, а й органам виконавчої влади та суб'єктам господарювання, які є потенційними конкурентами позивача на ринку виготовлення карток студентських (учнівських) квитків, а саме: Міністерству освіти і науки України, Національному університету Львівська політехніка , Національному університету Одеська морська академія , Запорізькому національному університету, Київському університету ім.. Бориса Грінченка, Івано-Франківському національному технічному університету нафти і газу, Київському національному університету ім. Т.Г. Шевченка, РЦ Студсервіс , ДП Інфоресурс . Крім того, Комітет запрошував позивача, отримував від нього інформацію та розглядав його зауваження.

Таким чином, доводи позивача про те, що переважна більшість суджень та висновків Комітету, вкладених у Рішенні, ґрунтуються на неперевірених, необ'єктивних судженнях, упереджених висновках, зроблених лише на підставі даних єдиного скаржника - Українсько-польського спільного підприємства Макрохем-Україна , не відповідають фактичним обставинам справи і не приймаються судом до уваги.

Твердження позивача про те, що Комітетом було зроблено безпідставний висновок про необхідність укладення Ліцензійного договору між позивачем та іншими виробниками студентських (учнівських) квитків як необхідної умови для можливості виготовлення студентських (учнівських) квитків та не досліджено питання, яким чином Скаржник набув статусу інформаційно-виробничого вузла, спростовуються наявною в спірному Рішенні інформацією.

Так, Комітетом було належним чином досліджено Положення про інформаційно-виробничу систему інформаційного документарного забезпечення установ та громадян України в галузі освіти (ІВС ОСВІТА ), затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 10.12.2003 року № 811, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 201/8800 (надалі - Положення про ІВС ОСВІТА ); наказ Міністерства освіти і науки України № 1023 від 22.07.2007 р.; Договір про співробітництво та забезпечення виконання функцій інформаційно-технічного адміністратора ІВС ОСВІТА від 22.11.2007 р., укладений між позивачем та Міністерством освіти і науки України.

Суд зазначає, що висновки Комітету щодо статусу позивача, як інформаційно-технічного адміністратора ІВС ОСВІТА , його обов'язки зі створення спеціального програмного забезпечення, забезпечення можливості створення замовлень на виготовлення карток студентських (учнівських) квитків для СП Макрохем-Україна ; порядок розробки та впровадження організаційно-методичного, програмного забезпечення повного циклу виготовлення документів про здобуття освіти, вчених звань та наукових ступенів, студентських та учнівських квитків та їх видачі, використовуючи інформаційні та виробничі ресурси Системи; а також висновки про наділення позивача такими повноваженнями з проведення експертизи вузла щодо відповідності продукції стандарту та технічним умовам, забезпечення уніфікованого програмного забезпечення, впровадження програмного забезпечення повного циклу виготовлення документів про здобуття освіти тощо), що спонукають Вузли до укладання ліцензійного договору на використання програмно-технологічного комплексу саме з ним, повністю відповідають зібраним у матеріалах справи доказам та жодним чином не спростовані позивачем.

Позивач також стверджує, що Комітет протягом всього розгляду справи не розглядав питання можливості зловживання своїми правами Скаржника з метою нашкодити позивачу, по всіх питаннях приймає сторону лише одного з потенційних конкурентів.

Проте, суд дійшов висновку про те, що Комітет при розгляді справи запитував відомості з різних джерел, зокрема, органів виконавчої влади, інших суб'єктів господарювання, які не являються скаржниками у справі Комітету; при чому отримана інформація була належним чином оцінена і прийнята відповідачем до уваги; доводи, викладені у скарзі, були оцінені і перевірені Комітетом..

Суд також не приймає до уваги твердження позивача про те, що він не має можливості впливати на кількість учасників, що діють на ринку, оскільки Положенням про Вузли передбачено, що позивач, як Центральний вузол та інформаційно-технічний адміністратор ІВС ОСВІТА має ширше коло повноважень, ніж інші інформаційно-виробничі вузли, які відповідно до структури системи ІВС ОСВІТА підпорядковуються та залежать від позивача; повноваження з допуску потенційних конкурентів на ринок також віднесено до компетенції позивача; при чому наявність договорів між учасниками ринку та позивачем є необхідною умовою для здійснення діяльності на ринку.

Таким чином, висновки Комітету про те, що позивач має можливість впливати на кількість учасників, що діють на ринку, усувати окремих учасників ринку шляхом відмови у підписанні нових договорів та/або затягуванні процедури підписання; відповідають матеріалам справи та не спростовуються наданими позивачем доказами.

Також, не відповідають обставинам справи і доводи позивача про розгляд Комітетом питання ціноутворення, яке знаходиться поза межами його компетенції; про рівність умов, у яких знаходяться всі учасники ринку, про можливість Скаржника самостійно виготовляти картки студентських (учнівських) квитків (без укладення ліцензійного договору з позивачем).

Необґрунтованими являються і доводи позовної заяви про те, що незрозумілим є висновок Комітет стосовно того, що під спеціалізованим програмним забезпеченням мається на увазі саме те програмне забезпечення, щодо якого позивачем із суб'єктами господарювання укладаються ліцензійні договори та договори щодо надання консультаційних послуг, оскільки вказане забезпечення знаходиться у безкоштовному доступі і скаржник отримав його вчасно, безкоштовно та з дотриманням всіх вимог, передбачених чинним законодавством.

Так, зі змісту спірного Рішення вбачається, що Комітетом було здійснено аналіз положень, що регулюють дану сферу діяльності, договорів, укладених між позивачем та Скаржником, пояснень інших інформаційно-виробничих вузлів; і зроблені Комітетом висновки з даного приводу повністю відповідають матеріалам справи.

Суд також погоджується з висновками Комітету про блокування роботи Скаржника з боку позивача під час виконання Договору поставки № 059/151 від 07.12.2015 р., оскільки саме позивач, забезпечує впровадження спеціалізованого програмного забезпечення, технічне ведення державної інформаційно-виробничої системи для інформаційного та документарного забезпечення фізичних і юридичних осіб даними з питань освіти, а інші інформаційно-виробничі вузли відповідно до структури системи ІВС ОСВІТА залежать від позивача та підпорядковані останньому.

Висновки Комітету про те, що СП Макрохем-Україна не виконало своїх зобов'язань перед Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, у зв'язку зі штучним створенням перешкод позивачем для входження СП Макрохем-Україна на ринок, являються обґрунтованими і відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з вересня 2015 по лютий 2016 року СП Макрохем-України вживало заходів, спрямованих на підписання договорів з позивачем, з метою отримання можливості виготовляти студентські (учнівські) квитки державного зразка, проте позивач штучно затягував процес підписання договорів.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності об'єктивних обставин, що зумовили значено продовжений у часі процес підписання договорів.

Щодо посилань позивача на відсутність експертних досліджень у справі Комітету, суд погоджується з висновками відповідача про достатність у даному випадку інформації, отриманої від інших суб'єктів господарювання, що здійснюють послуги з виготовлення студентських (учнівських) квитків (Запорізький національний університет, Національний університет Львівська політехніка , РЦ Студсервіс , Національний університет Одеська морська академія , Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу).

Всі інші доводи позивача не приймаються судом до уваги з підстав їх невідповідності матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітет всебічно і повно з'ясував обставини, які мають значення для справи; обставини, які визнано встановленими, належним чином встановлені та підтверджені відповідними доказами; висновки Комітету, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи; при розгляд справи Комітетом правильно застосовано норми матеріального і процесуального права; відтак, підстави для визнання Рішення недійсним відсутні.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний Інститут прикладних інформаційних технологій" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №142-р від 06.04.2017 р.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 28.07.2017 р.

Суддя Н.І. Зеленіна