Рішення

від 27.07.2017 по справі 910/29985/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2017Справа №910/29985/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення 159 009,19 грн.,

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Гаркавенко С.В. (довіреність)

від відповідача: Кобилецький В.В. (довіреність)

від третьої особи: Науменко С.В. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8" суми заборгованості в розмірі 179 070,73 грн., з яких 87 609,91 грн. сума основного боргу, 11 995,56 грн. пені, 6 408,42 грн. 3% річних та 73 056,84 грн. інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи позивачем зменшено розмір позовних вимог та заявлено до стягнення 70572,31 грн. осинового боргу, 6408,42 грн. 3% річних, 73056,84 грн. інфляційних втрат, 11995,56 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/29985/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016, позов задоволено повністю, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" суму основного боргу в розмірі 70572,31 грн., суму пені в розмірі 11995,56 грн., суму 3% річних в розмірі 6408,42 грн., інфляційні втрати в розмірі 73 056,84 грн. та судовий збір в розмірі 2 430,50 грн.

Постановою Вищого Господарського суду України від 14.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі № 910/29985/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справу № 910/29985/15 передано на розгляд судді Турчина С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 910/29985/15 до свого провадження та призначено її розгляд на 31.01.2017.

У судовому засіданні 31.01.2017 позивач та відповідач надали письмові пояснення по справі, з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 14.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 розгляд справи відкладено на 14.02.2017.

У судовому засіданні 14.02.2017 представник позивача надав інформацію щодо тарифів на теплову енергію.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.02.2017 заявив клопотання про призначення у справі судової експертизи, надав щодо нього пояснення, просив призначити у справі судову експертизу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі №910/29985/15 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі №910/20181/15.

05.04.2017 через відділ діловодства суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №5126/17-45 від 30.03.2017 в якому експертна установа просить суд забезпечити проведення попередньої оплати експертизи. Також, разом з вказаним листом КНДІСЕ направлено клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 поновлено провадження у справі №910/29958/15, задоволено клопотання судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи та зобов'язано - Житлово-будівельний кооператив "Авіатор-8" оплатити рахунок, направлений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 зупинено провадження у справі № 910/29985/15 до закінчення судово-економічної експертизи.

14.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06.06.2017 № 5126/17-45 з матеріалами справи № 910/29985/15. З вказаного листа КНДІСЕ вбачається, що станом на 06.06.2017 року не здійснена попередня оплата вартості експертизи, а тому ухвала господарського суду від 14.02.2017 про призначення судово-економічної експертизи залишається без виконання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017 поновлено провадження у справі № 910/29958/15, розгляд справи призначено на 20.07.2017.

19.07.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, у якому останній зазначив, що ухвала суду від 14.02.2017 про призначення експертизи не відображає запитань, поставлених відповідачем у даній справі, а тому відповідач просить поставити на вирішення експерта питання, зазначені у клопотанні.

У судовому засіданні 20.07.2017 судом оголошено перерву до 27.07.2017.

26.07.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача 70572,31 грн. основного боргу, 6619,10 грн. 3% річних, 76552,00 грн. інфляційних втрат та 5265,77 грн. пені, а також повернути зайво сплачений судовий збір.

У судовому засіданні 27.07.2017 представник позивача надав письмові заперечення на клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.07.2017 надав письмові пояснення по справі та заявив про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про призначення експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що ухвала суду від 14.02.2017 про призначення експертизи не відображає запитань, поставлених відповідачем у даній справі, а тому відповідач просить поставити на вирішення експерта наступні питання: які тарифи (помісячно) застосовувало Публічне акціонерне товариство "Київенерго" при нарахуванні Житлово-будівельному кооперативу "Авіатор-8" плати за теплову енергію у гарячій воді, виходячи з вартості Гігакалорії, за Договором №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002 в період з 01.11.2012р. по 01.11.2015р. та чи підтверджується документально заявлений позивачем в позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №б/н від 14.01.2016р.) розмір заборгованості; які тарифи (помісячно) повинно було застосовувати Публічне акціонерне товариство "Київенерго" при нарахуванні Житлово-будівельному кооперативу "Авіатор-8" плати за теплову енергію у гарячій воді, виходячи з вартості метра кубічного гарячої води, за Договором №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002р. в період з 01.11.2012р. по 01.11.2015р. та скільки за такими тарифами повинен становити розмір плати за теплову енергію у гарячій воді за вказаний період (помісячно) окремо по гарячій воді та по опаленню.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що для з'ясування питань, які просить поставити відповідач на вирішення судової експертизи, спеціальні знання не потрібні, позивачем долучені до матеріалів відомості щодо тарифів, які застосовувались позивачем для розрахунку, а для вирішення інших питань, поставлених відповідачем, спеціальні знання не є необхідними.

У судовому засіданні 27.07.2017 представник позивача підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог, просив прийняти її до розгляду та задовольнити позовні вимоги в її редакції.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим, подальший розгляд справи буде здійснюватись щодо позовних вимог викладених у даній заяві та відповідно має місце нова ціна позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.07.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог та підтримав заяву про застосування строків позовної давності.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 27.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2002 між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго (назву якої було змінено на Публічне акціонерне товариство Київенерго ) (далі - енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Авіатор-8" (далі - абонент) укладено договір №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до п. 1.1 якого предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно пункту 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Абонент, відповідно до пункту 2.3.1 договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 5.1 Договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

У Додатку № 1 та № 3 Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії та тарифи на теплову енергію.

Згідно п. 2 Додатку № 4 до Договору, абонент зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаним в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця. ( п. 3 Додатку №4 до Договору).

Відповідно до п. 8.1. Договору, даний Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором № 102-0156 від 01.03.2002 на постачання теплової енергії у гарячій воді, тоді як відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.11.2012 по 01.11.2015 у відповідача утворилась заборгованість за надані позивачем послуги, яка відповідно до розрахунку позивача становить 70572,31 грн., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за спірний період. Крім того, позивачем також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/29985/15 від 24.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/29985/15 від 19.09.2016 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 14.12.2016 виходив з того, що суди мали з'ясувати дійсний обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період та перевірити зроблений позивачем розрахунок заявленої до стягнення її вартості та заявлених до стягнення сум за додатковими вимогами. Проте, судами достеменно не було з'ясовано умов договору, обсягів спожитої теплової енергії та розміру тарифів, які застосовані позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості, з урахуванням передбачених законодавством субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Згідно статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2016, судом першої інстанції під час вирішення спору встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір № 102-0156 від 01.03.2002 за а своєю правовою природою є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 14.12.2016 щодо визначення обсягів спожитої теплової енергії та розміру тарифів, які застосовані позивачем, судом було призначено експертизу. Однак, експертиза проведене не була у зв'язку з неоплатою її відповідачем.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

З долучених позивачем до матеріалів справи документів, зокрема облікових карток, відомостей обліку споживання теплової енергії, вбачається, що за період з 01.11.2012 по 01.11.2015 позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на суму 745730,83 грн.

Враховуючи відсутність у відповідача приладу обліку на гаряче водопостачання, нарахування за спірний період здійснювались позивачем розрахунковим способом, оскільки такий порядок розрахунків погоджений сторонами у звертанні-дорученні про укладення договору на постачання теплової енергії.

Позивач при визначенні методики (математичного алгоритму) визначення кількості спожитої енергії використовував Тимчасові правила обліку, відпускання і споживання теплової енергії, які затверджені і введені в дію наказом від 01.07.1996 №57/112 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству і Міністерством енергетики та електрифікації України, оскільки офіційно затвердженої методики щодо застосування пунктів 20, 23, 24 Правил не прийнято.

Відповідно до п. 20 Правил користування тепловою енергією - облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Пунктом 23 Правил передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 24 Правил, у разі коли обсяг постачання теплової енергії на межі продажу менший, ніж: зазначений в договорі, теплопостачальна організація повинна зменшити плату шляхом проведення перерахунку за фактично спожиту теплову енергію відповідно до договору.

У разі відхилення параметрів теплоносія в бік зменшення від затвердженого температурного графіка, передбаченого договором, споживачеві проводиться відповідний перерахунок.

Зі змісту вказаних положень Правил вбачається, пункти 20, 23, 24 містять лише загальний опис параметрів, які мають бути враховані при визначенні обсягів споживання теплової енергії споживачами, та не містить ні алгоритму такого розрахунку ні методики врахування параметрів.

Зі змісту Тимчасових правил вбачається, що вони не містять норм права, не визначають прав чи обов'язків громадян, а містять порядок комерційного обліку теплової енергії з урахуванням різних видів мереж та систем теплопостачання, алгоритми розрахунків (математичні формули) та схеми.

Таким чином, позивач правомірно використовував параметри, передбачені Правилами користування тепловою енергією, і здійснював нарахування споживачам, які не мають приладів обліку, відповідно до методики.

Щодо тарифів, з якими позивач здійснював нарахування, то суд зазначає, що при нарахуванні плати за спожиту теплову енергію позивачем здійснювалось нарахування на підставі наступних постанов: постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України №1729 від 14.12.2010, згідно з якою затверджено позивачу тарифи на теплову енергію для населення 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №465 від 23.04.2014, відповідно до якої установлено позивачу тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні тариф на теплову енергію 295,17 грн./Гкал (без ПДВ); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 613 від 03.03.2015, відповідно до якої установлено позивачу тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні тариф на теплову енергію 531,10 грн./Гкал (без ПДВ).

Отже, здійснені позивачем нарахування вартості спожитої відповідачем теплової енергії в період з 01.11.2012 по 01.11.2015 на суму 745730,83 грн. є правомірними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач лише частково розрахувався за спожиту теплову енергію.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, розмір заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2012 по 01.11.2015 становить 70572,31 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також зазначає, що позивач нараховував плату за гарячу воду, виходячи з вартості Гігакалорії, а мешканці будинку сплачували цю плату, виходячи з вартості метра кубічного гарячої води. Таким чином, за твердженням відповідача різниця в тарифах і є заборгованістю, яку заявляє позивач. В той же час відповідач зазначає, що позивач отримує субвенції від держави, а тому не має права повторно стягувати з відповідача вказану заборгованість.

Щодо застосування позивачем в своїх розрахунках Гкал, як одиницю вимірювання обсягу спожитої теплової енергії, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.4 додатку № 1 Обсяг постачання теплової енергії Абоненту визначено теплове навантаження в Гігакалоріях.

Відповідно до звертання-доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.3.2002, яке підписано керівником та головним бухгалтером відповідача та скріплено печаткою відповідача, сторони погодили одиницю вимірювання обсягу спожитої теплової енергії Гкал/годину.

Законом України Про теплопостачання визначено, що обсяг теплової енергії вимірюється в Гігакалоріях, зокрема статтею 1 Закон передбачено, що вартість (тариф) вказується за одну Гігакалорію (копії постанов НКРЕКП про затвердження тарифів містяться в матеріалах справи).

Отже, позивач в своїх розрахунках, використовує Гкал в якості одиниці вимірювання обсягу спожитої теплової енергії відповідно до чинного законодавства та за умовами договору на постачання теплової енергії.

Доказів внесення сторонами змін до Договору в частині зміни одиниці вимірювання в період з 01.11.2012 по 01.11.2015 суду не надано.

Крім того, суд вважає безпідставним твердження відповідача про отримання позивачем субвенції з державного бюджету та подвійне стягнення заборгованості, виходячи з наступного.

Так, на виконання вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №30 від 29.01.2014, якою затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 1 вказаного Порядку зазначено, що субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість), у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу (далі - компенсація), за рахунок джерел, зазначених у пунктах 14-17 і 20 статті 11, пункті 5 статті 12 і пункті 10 статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Згідно з п. 3 Порядку перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася (компенсації, що розрахована) на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена (не відшкодована) на дату складення довідки про суму заборгованості (розрахунку компенсації).

Відповідно до абз. 1 п. 4 Порядку підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатках 2 і 3 (у разі проведення взаєморозрахунків за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", залучених до спеціального фонду державного бюджету відповідно до пункту 2 статті 16 даного Закону).

Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості та проведення розрахунків у повному обсязі (абз. 2 п. 4 Порядку).

Учасниками розрахунків є: територіальні органи Казначейства; Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські у м. Києві та Севастополі фінансові управління, фінансові управління районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій або структурні підрозділи з питань фінансів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад (далі - місцеві фінансові органи); надавачі послуг; газодобувні підприємства, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її філії, дочірні підприємства і компанії; суб'єкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом; підприємства, що здійснюють передачу та постачання електричної енергії (далі - енергопостачальники); державне підприємство "Енергоринок"; державне підприємство "НЕК "Укренерго"; енергогенеруючі компанії та їх кредитори - постачальники вугільної продукції; державне підприємство "Вугілля України"; вугледобувні підприємства; Держрезерв (абз.3-15 п. 4 Порядку).

Учасниками розрахунків можуть бути суб'єкти господарювання незалежно від форми власності (абз. 16 п. 4 Порядку).

Додатками №2 та №3 до Порядку та умов затверджені примірні договори про організацію взаєморозрахунків, які мають містити пункти, що включають в себе предмет договору, порядок проведення взаєморозрахунків, зобов'язання сторін, відповідальність сторін, інші умови, реквізити сторін.

При цьому, необхідно відзначити, що укладення договорів про проведення взаєморозрахунків за рахунок субвенцій з державного бюджету в силу вимог чинного законодавства є диспозитивним правом його учасників. Оскільки відповідачем суду не надано доказів звернення до ПАТ "Київенерго" щодо укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків та отримання субвенцій з державного бюджету, відсутні і правові підстави для звільнення відповідача від виконання договірних зобов'язань з оплати поставленої теплової енергії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанов Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі 910/8272/16.

Таким чином, враховуючи, що факт виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань з постачання теплової енергії у гарячій воді та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань по оплаті спожитої теплової енергії підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 70572,31 грн. основного боргу.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6619,10 грн. 3% річних за загальний період з 25.11.2012 по 25.12.2015 та 76552,00 грн. інфляційних втрат за загальний період з 25.11.2012 по 25.12.2015.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

В розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем при розрахунку не враховані дати часткових оплат та те, що день сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

За перерахунком суду, здійсненим відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, з урахуванням сум та дат часткових оплат, розмір інфляційних втрат становить 63905,26 грн., розмір 3% річних - 6527,78 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення 5 265,77 грн. пені, нараховану за період з 25.11.2014 по 25.12.2014 на суму 41914,73 грн., з 25.12.2014 по 25.01.2015 на суму 30526,08 грн., з 25.01.2015 по 25.02.2015 на суму 10131,45 грн., з 25.02.2015 по 25.03.2015 на суму 17009,18 грн., з 25.03.2015 по 25.04.2015 на суму 6750,43 грн.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 3.5 додатку № 4 до договору.

Так, оскільки умовами договору передбачено, що відповідача здійснює оплату виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, то прострочення виконання зобов'язання слід рахувати з 26 числа.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 . постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За розрахунком суду, здійсненим на суми, на які нараховує позивач, не виходячи за межі періоду, визначеного позивачем, враховуючи прострочення з 26 числа, розмір пені становить 3060,68 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (абзац 3 п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Так, судом встановлено, що позивачем не пропущені строки позовної давності ні до основної вимоги, ні до додаткових вимог, оскільки строк сплати заборгованості за листопад 2012 виник 25.11.2012, а прострочення розпочалось 26.11.2012 і з цього моменту у позивача є три роки для звернення з позовом до суду. Як вбачається з відмітки відділ діловодства Господарського суду міста Києва, позивач звернувся з даним позовом до суду 25.11.2015, тобто в межах строків позовної давності.

Позовна давність до вимоги про стягнення пені також не є пропущеною, оскільки пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення.

Позивач нараховує пеню за прострочення виконання зобов'язання зі сплати вартості теплової енергії, що була нарахована у листопаді 2014 березні 2015. Як вбачається з відмітки відділ діловодства Господарського суду міста Києва, позивач звернувся з даним позовом до суду 25.11.2015, тобто в межах річного строку позовної давності для вимог про стягнення пені.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8" (04208, м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, буд. 11, код 23378563) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код 00131305) суму основного боргу в розмірі 70 572,31 грн., 6527,78 грн. 3% річних, 63905,26 грн. інфляційних втрат, 3060,68 грн. пені та 2160,99 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2017.

Суддя С.О. Турчин