Постанова

від 04.10.2017 по справі 910/29985/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р. Справа№ 910/29985/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зеленіна В.О.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представників сторін:

від позивача - Гаркавенко С.В. - дов. № 17072013 від 20.07.2017 року;

від відповідача - Кобилецький В.В., дов. б/н від 10.12.2015 року;

від третьої особи - Науменко С.В., дов. № № 02-6451 від 29.12.2016 року;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.07.2017 року

у справі № 910/29985/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Київенерго

до Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство Головний інформаційно-

обчислювальний центр

про стягнення 159 009,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року в справі № 910/29985/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8 на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго суму основного боргу в розмірі 70 572,31 грн., суму пені в розмірі 11 995,56 грн., суму 3% річних в розмірі 6 408,42 грн., інфляційні втрати в розмірі 73 056,84 грн. та судовий збір у розмірі 2 430,50 грн.

Постановою Вищого Господарського суду України від 14.12.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 року в справі № 910/29985/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 року по справі № 910/29985/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8 на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго суму основного боргу в розмірі 70 572,31 грн., 6 527,78 грн. 3% річних, 63 905,26 грн. інфляційних втрат, 3 060,68 грн. пені та 2 160,99 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив Авіатор-8 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 року по справі № 910/29985/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.10.2017 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8 у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 року по справі № 910/29985/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Публічного акціонерного товариства Київенерго у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Представники Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр у поясненнях, наданих у судовому засіданні, залишив вирішення спору на розсуд суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.03.2002 року між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго , назву якої було змінено на Публічне акціонерне товариство Київенерго (далі - енергопостачальна організація, позивач, ПАТ Київенерго ) та Житлово-будівельним кооперативом Авіатор-8 (далі - абонент, відповідач, ЖБК Авіатор-8 ) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 102-0156 (далі - Договір).

За умовами Договору, його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Додатком № 1 та № 3 до Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії та тарифи на теплову енергію.

У відповідності до п. 2 Додатку № 4 до Договору, абонент зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. 3 Додатку № 4 до Договору, сплату за вказаним в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як передбачено п.п. 8.1, 8.4 Договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Позивач зазначає, ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором, проте відповідач свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за період з 01.11.2012 року по 01.11.2015 року у відповідача утворилась заборгованість за надані позивачем послуги, яка за розрахунком останнього становить 70 572,31 грн.

В підтвердження наданих відповідачу послуг позивач додав до матеріалів справи облікові картками (табуляграмами) за спірний період.

Враховуючи невиконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг, ПАТ Київенерго звернулося з даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26.07.2017 року, 70 572,31 грн. заборгованості, а також 6 619,10 грн. 3% річних, 76 552,00 грн. інфляційних втрат та 5 265,77 грн. пені.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як визначено ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з положеннями ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вищий господарський суд України у постанові від 14.12.2016 року, скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, вказав на необхідність з'ясування обсягу спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період та перевірити зроблений позивачем розрахунок заявленої до стягнення її вартості та заявлених до стягнення сум за додатковими вимогами. Оскільки судами достеменно не було з'ясовано умов Договору, обсягів спожитої теплової енергії та розміру тарифів, які застосовані позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості, з урахуванням передбачених законодавством субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Судом першої інстанції, з метою визначення обсягів спожитої теплової енергії та розміру тарифів, які застосовані позивачем, було призначено судову експертизу.

Проте, експертиза проведене не була у зв'язку з відсутністю її оплати відповідачем.

Позивач поставив відповідачу теплову енергію за період з 01.11.2012 року по 01.11.2015 року на суму 745 730,83 грн., що підтверджується обліковими картками та відомостями обліку споживання теплової енергії.

Враховуючи відсутність у відповідача приладу обліку на гаряче водопостачання, нарахування за спірний період здійснювались позивачем розрахунковим способом, оскільки такий порядок розрахунків погоджений сторонами у звертанні-дорученні про укладення договору на постачання теплової енергії.

Позивач при визначенні методики (математичного алгоритму) визначення кількості спожитої енергії використовував Тимчасові правила обліку, відпускання і споживання теплової енергії, які затверджені і введені в дію наказом від 01.07.1996 №57/112 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству і Міністерством енергетики та електрифікації України (далі - Правила), оскільки офіційно затвердженої методики щодо застосування пунктів 20, 23, 24 Правил не прийнято.

Відповідно до п. 20 Правил користування тепловою енергією - облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Пунктом 23 Правил передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 24 Правил, у разі коли обсяг постачання теплової енергії на межі продажу менший, ніж: зазначений в договорі, теплопостачальна організація повинна зменшити плату шляхом проведення перерахунку за фактично спожиту теплову енергію відповідно до договору.

У разі відхилення параметрів теплоносія в бік зменшення від затвердженого температурного графіка, передбаченого договором, споживачеві проводиться відповідний перерахунок.

З положень п. 20, 23, 24 Правил вбачається, що вони містять лише загальний опис параметрів, які мають бути враховані при визначенні обсягів споживання теплової енергії споживачами, та не містить ні алгоритму такого розрахунку ні методики врахування параметрів.

Зі змісту Правил вбачається, що вони не містять норм права, не визначають прав чи обов'язків громадян, а містять порядок комерційного обліку теплової енергії з урахуванням різних видів мереж та систем теплопостачання, алгоритми розрахунків (математичні формули) та схеми.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач правомірно використовував параметри, передбачені Правилами користування тепловою енергією, і здійснював нарахування споживачам, які не мають приладів обліку, відповідно до методики.

При нарахуванні плати за спожиту теплову енергію позивачем здійснювалось нарахування на підставі наступних постанов:

постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1729 від 14.12.2010 року, згідно з якою затверджено позивачу тарифи на теплову енергію для населення 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ);

постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 465 від 23.04.2014 року, відповідно до якої установлено позивачу тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні тариф на теплову енергію 295,17 грн./Гкал (без ПДВ);

постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 613 від 03.03.2015 року, відповідно до якої установлено позивачу тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні тариф на теплову енергію 531,10 грн./Гкал (без ПДВ).

З урахуванням вказаних тарифів, вартість спожитої відповідачем теплової енергії в період з 01.11.2012 року по 01.11.2015 року становить 745 730,83 грн.

Відповідач частково розрахувався за спожиту теплову енергію, у результаті чого, його заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2012 року по 01.11.2015 року склала 70 572,31 грн.

Апелянт заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що позивач нараховував плату за гарячу воду, виходячи з вартості Гігакалорії, а мешканці будинку сплачували цю плату, виходячи з вартості метра кубічного гарячої води. Таким чином, за твердженням відповідача різниця в тарифах і є заборгованістю, яку заявляє позивач.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач отримує субвенції від держави, а тому не має права повторно стягувати з відповідача вказану заборгованість.

Колегія суддів звертає увагу, що застосування позивачем у своїх розрахунках Гкал, як одиницю вимірювання обсягу спожитої теплової енергії, є правомірним з огляду на умови Договору та положення законодавства, зокрема наступні.

Пунктом 1.4 Додатку № 1 Обсяг постачання теплової енергії Абоненту визначено теплове навантаження в Гігакалоріях.

Відповідно до звертання-доручення про укладання Договору, яке підписано керівником та головним бухгалтером відповідача та скріплено печаткою відповідача, сторони погодили одиницю вимірювання обсягу спожитої теплової енергії Гкал/годину.

Закон України Про теплопостачання передбачає, що обсяг теплової енергії вимірюється в Гігакалоріях, зокрема статтею 1 Закону встановлено, що вартість (тариф) вказується за одну Гігакалорію.

Також в матеріалах справи містяться копії постанов НКРЕКП про затвердження тарифів.

Отже, позивач в своїх розрахунках, використовує Гкал в якості одиниці вимірювання обсягу спожитої теплової енергії відповідно до чинного законодавства та умов Договору.

Оскільки доказів внесення сторонами змін до Договору в частині зміни Гкал як одиниці вимірювання в спірний період суду не надано, то підстави вважати неправомірним її застосування позивачем у суду відсутні.

Стосовно твердження відповідача про отримання позивачем субвенції з державного бюджету та подвійне стягнення заборгованості, слід зазначити наступне.

На виконання вимог Законів України Про Державний бюджет України на 2012-2015 роки Кабінетом Міністрів України були прийняті постанови, якими затверджено Порядки та умови надання у відповідному (2012, 2013, 2014, 2015) році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - Порядок).

Оскільки останнім роком заборгованості позивачем визначено 2015 рік, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Пунктом 1 Порядку за 2015 рік передбачено, що субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість), за рахунок джерел, зазначених у статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік , згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Згідно з п. 2 Порядку за 2015 рік перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до положень п. 3 Порядку за 2015 рік підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, учасниками розрахунків за яким можуть бути, зокрема, позивач та відповідач.

Додатками № 2 та № 3 до Порядку за 2015 рік затверджені примірні договори про організацію взаєморозрахунків, які мають містити пункти, що включають в себе предмет договору, порядок проведення взаєморозрахунків, зобов'язання сторін, відповідальність сторін, інші умови, реквізити сторін.

Судова колегія звертає увагу, що Правилами не передбачено обов'язку позивача ініціювати укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків. Натомість умовами Договору покладено оплату отриманих послуг на відповідача.

Таким чином, укладення договорів про проведення взаєморозрахунків за рахунок субвенцій з державного бюджету в силу вимог чинного законодавства є диспозитивним правом його учасників.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до ПАТ Київенерго щодо укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків та отримання субвенцій з державного бюджету, а отже відсутні і правові підстави для звільнення відповідача від виконання договірних зобов'язань з оплати поставленої теплової енергії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2017 року в справі № 910/8272/16.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 70 572,31 грн. основного боргу.

Враховуючи прострочення виконання основного зобов'язання, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 5 265,77 грн. пені за період з 25.11.2014 року по 25.04.2015 року.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Пунктом 3 Додатку № 4 до Договору передбачено, що сплату за вказаним в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Положеннями п. 3.5 Додатку № 4 до Договору встановлено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього Додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої законодавством України.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, враховуючи зазначене вище, провівши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 3 060,68 грн.

Крім того, враховуючи прострочення виконання основного зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 6 619,10 грн. 3 % річних та 76 552,00 грн. інфляційних втрат за період з 25.11.2012 року по 25.12.2015 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане вище, провівши повторний арифметичний розрахунок з урахуванням вірних сум заборгованості та періоду нарахування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 6 527,78 грн. 3 % річних та 63 905,26 грн. інфляційних втрат.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Щодо суми основного боргу, то вона розрахована за період з 01.11.2012 року, при цьому, відповідно до п. 3 Додатку № 4 до Договору, за листопад 2012 року заборгованість виникла станом на 26.11.2012 року, а позивач звернувся з даним позовом до суду 25.11.2015 року, таким чином позовні вимоги заявлені в межах трирічного строку позовної давності.

Оскільки пеня була нарахована з 25.11.2014 року по 25.04.2015 року, (нарахування пені за розрахунком суду почалося з 26.11.2014 року, відповідно до п. 3 Додатку № 4 до Договору), а позивач звернувся з даним позовом до суду 25.11.2015 року, то вимоги про стягнення пені заявлені в межах річного строку позовної давності для її стягнення.

З огляду на встановлені обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі - не наведено.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обставини, викладені Житлово-будівельним кооперативом Авіатор-8 в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 року по справі № 910/29985/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8 задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Житлово-будівельний кооператив Авіатор-8 (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Авіатор-8 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 року по справі № 910/29985/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/29985/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.І. Мартюк

В.О. Зеленін

Повний текст рішення складено 09.10.2017 року.