Постанова

від 27.07.2017 по справі 917/672/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р. Справа №917/672/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А, суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 29.03.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат , м.Гадяч, Полтавська область, (вх.№2129П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 року по справі №917/672/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миру-Пак , с.Циркуни, Харківська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат , м.Гадяч, Полтавська область,

про спонукання до виконання умов мирової угоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Миру-Пак звернулося до господарського суду Полтавської області з позов про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої господарським судом Полтавської області ухвалою від 07.12.2016 року по справі №917/1527/16 шляхом видання наказу про стягнення грошової суми 187445,56 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат (відповідач у справі).

30.05.2017 року позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив стягнути суму заборгованості 187445,56 грн. у зв'язку з невиконанням мирової угоди.

09.06.2017 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій у зв'язку з ненастанням строку оплати суми боргу 54512,44 грн. просив стягнути з відповідача на свою користь 132933,13 грн. боргу.

Вказані заяви господарським судом Полтавської області були прийняті, а розгляд справи здійснювався з їх урахуванням.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 року у справі №917/672/17 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Миру-Пак 132933,13 грн. боргу, 1994,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у разі невиконання стороною умов мирової угоди у добровільному порядку, заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження такої угоди, із заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий, що стане підставою для вчинення виконавчою службою дій спрямованих на примусове виконання. Як вказує скаржник, така правова позиція узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною в постанові від 13.09.2010 року по справі №3/324-09.

Також апелянт зазначає, що його було позбавлено можливості з'явитися до суду і надати свої пояснення та заперечення проти позову, що є порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат прийнято до провадження та призначено до розгляду.

25.07.2017 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7809), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вказує позивач, у зв'язку з невиконанням ТОВ Миру-Пак умов укладеної мирової угоди, він звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. На вказане звернення було отримано повідомлення від 16.03.2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки відповідна ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , а отже не є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст. 17 зазначеного Закону. Враховуючи роз'яснення наведене у постанові пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року, позивач звернувся до суду з відповідною заявою, яка судом першої інстанції обґрунтовано задоволена.

Крім того, 25.07.2017 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№7808), в якому просить суд відкласти розгляд справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

При цьому, неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

Розглянувши заявлене клопотання позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні як поданого без належних обґрунтувань, оскільки позивачем не наведені причини для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 27.07.2017 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.12.2016 року по справі №917/1527/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миру-Пак до Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, затверджено мирову угоду від 06.12.2016 року та припинено провадження по справі.

Умовами мирової угоди позивач (стягувач) та відповідач (боржник) погодили, що відповідач здійснить погашення заборгованості перед позивачем на загальну суму 218049,75 грн. (двісті вісімнадцять тисяч сорок дев'ять грн. 75 коп.) згідно предмету позову, з яких сума основного боргу згідно предмету позову за договором поставки №6 від 17.03.2015 року становить 214701,75 грн. (двісті чотирнадцять тисяч сімсот одна грн. 75 коп.), судовий збір - 3348,00 грн. (три тисячі триста сорок вісім грн. 00 коп.), згідно наступного графіку:

1) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 16 грудня 2016 року включно;

2) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 січня 2017 року включно;

3) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 28 лютого 2017 року включно;

4) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 березня 2017 року включно;

5) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 30 квітня 2017 року включно;

6) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 травня 2017 року включно;

7) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 30 червня 2017 року включно;

8) 27256,21 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 21 коп.) - до 31 липня 2017 року включно (п.3.1. угоди).

Згідно п.3.4. угоди платежі, визначені у п. 3.1. даної мирової угоди, здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до п.4 угоди передбачені п. 3.1. мирової угоди зобов'язання відповідача припиняються, а заборгованість за договором поставки №6 від 17.03.2015 року перед позивачем вважається повністю погашеною після повного погашення ТОВ Овруцький молочноконсервний комбінат заборгованості, передбаченої п. 3.1. мирової угоди.

У п. 5 сторони визначили, що мирова угода набуває чинності з дня її затвердження господарським судом Полтавської області та діє до повного її виконання і є обов'язковою для сторін.

Як зазначає позивач, відповідач згідно умов затвердженої судом мирової угоди здійснив платежі на загальну суму 27256,22 грн., однак у подальшому умови мирової угоди не виконувались.

У зв'язку із невиконанням умов мирової угоди позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

На вказане звернення було надано повідомлення від 16.03.2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на те, що ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних зазначених у ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , а отже не має статусу виконавчого документа, а саме пред'явлена на виконання ухвала господарського суду Полтавської області не містить резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення, а також строку пред'явлення до виконання.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер cтягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23.09.2015 року (справа №6-274цс15), ухваленій при перегляді рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2015 року з мотивів неоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, зводиться до того, що однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України Про виконавче провадження (пункт 6 частини 1 статті 26 цього Закону).

При цьому, аналізуючи законодавчі акти, Верховний Суд України зазначив наступне.

Пунктом 5 статті 3 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21.04.1999) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак, Законом України від 18.11.2003 року №1255 Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень положення пункту 5 статті 3 Закону України Про виконавче провадження виключено.

На підставі цього Верховний Суд України, надаючи правову оцінку ухвалі суду від 24.02.2010 року про затвердження мирової угоди у справі, що ним переглядалася, дійшов висновку про те, що на момент постановлення вказаної ухвали суду вона не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

За висновком Верховного Суду України системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

За частинами 1 та 2 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України, затверджена судом мирова угода є багатостороннім правочином, який відповідно до статті 11 та частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Право сторін на укладення мирової угоди передбачено положеннями статті 78 ГПК України. Мирова угода - це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається в процесі розгляду справи у господарському суді; укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Відтак, сторонами при укладені мирової угоди у справі №917/1527/16 було досягнуто згоди щодо вирішення спору іншим шляхом, застосовуючи ті заходи, які були зазначені у тексті мирової угоди. Таким чином, з моменту затвердження судом мирової угоди припиняються зобов'язання за одними правовідносинами та виникають зобов'язання, що випливають з мирової угоди, які повинні бути виконані належним чином та у відповідності до умов укладеної угоди.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язується припиняється виконанням проведеним належним чином.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами укладеної між сторонам мирової угоди від 06.12.2016 року, погашення заборгованості відповідачем мало здійснюватись рівними сумами щомісячно згідно наступного графіку:

1) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 16 грудня 2016 року включно;

2) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 січня 2017 року включно;

3) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 28 лютого 2017 року включно;

4) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 березня 2017 року включно;

5) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 30 квітня 2017 року включно;

6) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 31 травня 2017 року включно;

7) 27256,22 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 22 коп.) - до 30 червня 2017 року включно;

8) 27256,21 грн. (двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість грн. 21 коп.) - до 31 липня 2017 року включно (п.3.1. угоди).

Позивачем та матеріалами справи доведено, що відповідач здійснив розрахунки на загальну суму 27256,22 грн. Докази того, що відповідач в подальшому здійснював розрахунки в терміни, визначені мировою угодою, в матеріалах справи відсутні.

Як зазначено в пункті 3.19. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України Про виконавче провадження , то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Ухвала господарського суду Полтавської області від 07.12.2016 року по справі №917/1527/16 не містить усіх даних, що мають зазначатись у виконавчому документі згідно статті 18 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до абз. 8 п. 7.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.10.2012 року якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України Про виконавче провадження ), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

За умовами мирової угоди строк сплати платежів на суму 132933,13 грн. є таким, що настав. Доказів щодо погашення вказаної заборгованості відповідач суду не надав.

На підтвердження виникнення у відповідача обов'язкових до виконання зобов'язань за мировою угодою є позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 04.07.2011 року (справа №3-65гс11), ухваленій з мотивів неоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права (постанови Вищого господарського суду України від 16.02.2011 року у справі №13/210/10 та у справі №28/130/10), де вказано, що необґрунтованими є висновки про те, що мирова угода, яка затверджена судом, не може вважатися зобов'язанням у цивільно-правовому розумінні, оскільки її укладення, затвердження і виконання регламентовано положеннями процесуального законодавства та Закону України Про виконавче провадження .

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки відповідачем належним чином не виконано зобов'язання щодо перерахування на рахунок позивача коштів у відповідності до умов мирової угоди, позивач отримав право вимагати від відповідача сплати непогашеної суми заборгованості у розмірі 132933,13 грн.

Таким чином, оскільки ухвала господарського суду Полтавської від 07.12.2016 року по справі №917/1527/16 (якою затверджено укладену між сторонами мирову угоду) не має статусу виконавчого документа, та враховуючи, що судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов мирової угоди, висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди шляхом стягнення з відповідача коштів у розмірі 132933,13 грн. щодо яких строк виконання настав є обґрунтованими, а позовна заява такою, що підлягає задоволенню.

До аналогічних висновків прийшов Вищий господарський суд України у постанові від 01.03.2016 року по справі №904/7352/15.

Щодо доводів апелянта про позбавлення його можливості з'явитися до суду і надати свої пояснення та заперечення проти позову, що є порушенням норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви подаються документи, які підтверджують, зокрема, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем - ТОВ Миру-Пак , при звернені до суду з позовною заявою, такий обов'язок виконано, що підтверджується оригіналом чеку Укрпошта та описом вкладення до цінного листа. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивачем подавалася заява про зменшення позовних вимог, копія якої також направлялась на адресу відповідача, що підтверджується оригіналом чеку Укрпошта та описом вкладення до цінного листа.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що судом першої інстанції вжито всіх заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, зокрема, відповідні ухвали направлялись на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцію і наявні відмітки про їх отримання відповідачем.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Натомість, відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, хоча належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, не скористався, а підстави вважати, що судом при розгляді справи були порушені норми процесуального права, які полягали у не забезпеченні засад рівності та змагальності - відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 року по справі №917/672/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 року по справі №917/672/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 31 липня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.