Рішення

від 25.07.2017 по справі 910/17393/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017Справа №910/17393/16

За позовом Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій

До Публічного акціонерного товариства Міський комерційний Банк

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова

Світлана Володимирівна

2.Товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ

3. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест

Кредо

4. Публічне акціонерне товариство Банк професійного фінансування

5. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія

Некстджен фінанс

6. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко

Марина Анатоліївна

7. Товариство з обмеженою відповідальністю Експо Веб

8. Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі

9. Товариство з обмеженою відповідальністю Техно Веб

Про визнання договору недійсним

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Фрідман Д.А.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3: Попова М.В.

від третьої особи 3: не з'явився

від третьої особи 5: не з'явився

від третьої особи 6: не з'явився

від третьої особи 7: Яцько Р.М.

від третьої особи 8: не з'явився

від третьої особи 9: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Лізинг інформаційних технологій звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Міський комерційний банк про визнання недійсним з моменту укладення договору про внесення змін № 2 від 18.09.2013р. до договору іпотеки № 886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., укладеного між позивачем та відповідачем, і посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 8801.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2016р. у справі №910/17393/16 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017р.) позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017р. вищевказані рішення та постанови було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій Вищим господарським судом України зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам впливу судового рішення по справі на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб , Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі та Товариства з обмеженою відповідальністю Техно Веб . Одночасно судом касаційної інстанції наголошено на недослідженні пояснень учасників судового процесу стосовно відсутності станом на момент укладання спірного правочину у позивача дирекції та виконання функцій виконавчого органу товариства одноособово директором. Крім того, у постанові від 05.04.2017р. зауважено про залишення судами першої та апеляційної інстанції без належного дослідження змісту рішень загальних зборів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій , які оформлені протоколами №67 та №72. За вказівками Вищого господарського суду, наведені обставини повинні бути встановлені господарським судом при новому розгляді справи.

Розпорядженням №05-23/1382 від 12.04.2017р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу №910/17393/16 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2017р. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.05.2017р.

За результатами судового засідання залучено до участі в справі № 910/17393/16 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Експо Веб , Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі , Товариство з обмеженою відповідальністю Техно Веб , розгляд справи відкладено на 07.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2017р. задоволено клопотання третьої особи 7 та витребувано в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни документи.

За результатами судового засідання 08.06.2017р. повторно витребувано від нотаріуса документи в частині та відкладено розгляд справи на 11.07.2017р., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 07.06.2017р. позивачем було подано клопотання про продовження строків розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України , у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.

Враховуючи заяву позивача та з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, ухвалою від 12.06.2017р. строк розгляду справи було продовжено на 15 календарних днів.

Представник третьої особи-3 10.07.17. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові заперечення по справі.

11.07.17. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надіслала документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.06.17.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.17. подав письмові пояснення по справі, та клопотання на підставі ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого просить суд витребувати у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни копію реєстру про посвідчення Договору іпотеки №886/980-100/1 від 03.10.2012, який укладено між Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій та Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк , копію рахунку №780 від 03.10.12, письмові пояснення підкріплені відповідними доказами стосовно того, коли була проведена оплата за посвідчення цього договору, в готівковому чи безготівковому порядку та ким (чи була оплата здійснена саме позивачем - Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій ).

Представник третьої особи-3 заперечує проти даного клопотання, та просить суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши в судовому засіданні 11.07.17. подане позивачем клопотання про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Представники відповідача та третіх осіб-1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 в судове засідання 11.07.2017р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 11.07.2017р. розгляд справи було відкладено на 25.07.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні 25.07.2017р. було подано письмові пояснення по справі та заявлено усне клопотання про витребування доказів від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.

Представники третіх осіб 3 та 7 проти задоволення означеного клопотання надали заперечення.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні вказаного клопотання представника позивача, з огляду на його невідповідність приписам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Представником позивача під час розгляду справи 25.07.2017р. було надано усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримано.

Представниками третіх осіб 3 та 7 було надано пояснення по суті спору.

Представники відповідача та третіх осіб-1, 2, 4, 5, 6, 8, 9 в судове засідання 25.07.2017р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010р., Смірнова проти України від 08.11.2005р., Матіка проти Румунії від 02.11.2006р., Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що представники відповідача та третіх осіб-1, 2, 4, 5, 6, 8, 9 в процесі розгляду справи 25.07.2017р. не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 25.07.2017р.

В судовому засіданні 25.07.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб 3, 7, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

03.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ (позичальник) було укладено кредитний договір №886/980-ЮО, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 2 700 000 грн. (ліміт кредитної лінії), починаючи з 03.10.2012р. на умовах, передбачених цим договором, далі кредит або кредитна лінія.

Пунктом 1.2 кредитного договору №886/980-ЮО від 03.10.2012р. передбачено, що строк дії кредитної лінії з 03.10.2012р. до 02.10.2013р.

Дата повернення кредиту - 02.10.2013р. (п.1.3 договору №886/980-ЮО від 03.10.2012р.).

За умовами п.1.5 вказаного правочину процентна ставка за користування кредитними коштами становить 28% річних.

Зі змісту п.2.1 договору №886/980-ЮО від 03.10.2012р. вбачається, що виконання зобов'язань позичальника за даним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, можливих штрафних санкцій, інших платежів передбачених цим договором, а також витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги забезпечується: іпотекою нерухомого майна; майновими правами на грошові кошти надходження по договорах лізингу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій і до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п.8.8 договору №886/980-ЮО від 03.10.2012р.).

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

03.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №886/980-ЮО/І, відповідно до п.1.1 якого ним забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №886/980-ЮО від 03.10.2012р., укладеного між позичальником та іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, в тому числі, щодо: повернення позичальником іпотекодержателю коштів у розмірі 2 700 000,00 грн. до 02.10.2013 (включно); сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 28,0 % річних та комісій у розмірі, в порядку та строки визначені кредитним договором.

Пунктом 1.2 договору №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності наступне нерухоме майно: нежилі приміщення з №1 по №17 (групи приміщень №319) (в літ.А), загальною площею 289,90 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, реєстраційний номер майна: 37049723.

Згідно висновку про вартість майна, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю Центр Консалтингу від 12.09.2012р., вартість вищезазначених нежилих приміщень становить 2 699 504 грн.

У п.1.3 договору №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. вказано, що заставна вартість переданого в іпотеку нерухомого майна за домовленістю сторін становить 2 699 504 грн.

Відповідно до ч.1 п.3.1.3 договору №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. іпотекодержатель має право на свій розсуд застосовувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі права власності згідно норм законодавства України на предмет іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання основного зобов'язання позичальником перед іпотекодержателем (п.5.4 договору №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р.).

Вказаний правочин підписано представниками сторін та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною за № 13588.

Як свідчать матеріали справи, 16.09.2013р. Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк та Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій було укладено договір №1 про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., згідно змісту якого сторонами досягнуто згоди щодо викладення п.1.1 договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. в новій редакції, зокрема, погоджено, що забезпечується повернення позичальником іпотекодержателю коштів у розмірі 3 000 000, 00 грн. до 01.10.2014р., та визначено розмір процентів за користування кредитом в розмірі 26% річних.

Вказаний правочин підписано представниками контрагентів та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною за №8764.

18.09.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №2 про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., в п.1 якого викладено п.п.1.2, 1.3 договору іпотеки в наступній редакції: 1.2. Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності наступне нерухоме майно: нежилі приміщення з №1 по №17 (групи приміщень №319) (в літ.А), загальною площею 289,90 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, реєстраційний номер майна: 37049723. Нежилі приміщення належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії САВ №869041, виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.03.2008р. на підставі Наказу Головного управління комунальної власності м.Києва від 19.03.2008р. №323-В, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 13 травня 2008р. в реєстровій книзі №25п-2 за реєстровим №3273-П, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 83423111, виданого Лазор І.В., державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві 22 серпня 2013р., номер запису про право власності: 2210987, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3928368000.

Згідно висновку про вартість нерухомого майна, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю Центр оцінки власності ПАРЕТО (дата оцінки 30.08.2013р.), вартість вищезазначених нежилих приміщень становить 3 221 167 (три мільйони двісті двадцять дві тисячі сто шістдесят сім) грн.

Балансова вартість приміщень станом на 01.09.2013р. відповідно до довідки, виданої Приватним акціонерним товариством Лізинг ІТ , становить 6 018 566 (шість мільйонів вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят шість) гривень 65 коп.

1.3 Заставна вартість переданого в іпотеку нерухомого майна за домовленістю сторін становить 3 221 167 (три мільйони двісті двадцять одна тисяча сто шістдесят сім) гривень. .

Договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Публічного акціонерного товариства Міський комерційний банк підписано головою правління ОСОБА_10, а з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій - генеральним директором ОСОБА_11 та посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстровано в реєстрі за номером №8801.

Наразі, за твердженнями позивача, договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій підписаноо генеральним директором ОСОБА_11 з перевищенням повноважень, які передбачені статутом товариства. Зокрема, заявником наголошено на тому, що загальними зборами товариства рішення про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. в частині збільшення вартості предмету застави не приймалось, відповідних повноважень на вчинення такого правочину генеральному директору не надавалось. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про недійсність договору №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, Приватне акціонерне товариство Лізинг інформаційних технологій посилалось на те, що договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій укладено генеральним директором ОСОБА_11 з перевищенням повноважень, які передбачені статутом товариства. Зокрема, заявником наголошено на тому, що загальними зборами товариства рішення про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. в частині збільшення вартості предмету застави не приймалось, відповідних повноважень на вчинення такого правочину генеральному директору не надавалось.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст.159 Цивільного кодексу України вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Статтею 33 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства. До виключної компетенції загальних зборів належить: 1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства; 2) внесення змін до статуту товариства; 3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій; 4) прийняття рішення про зміну типу товариства; 5) прийняття рішення про розміщення акцій; 6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства; 7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства; 8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій; 9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них; 10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо це передбачено статутом товариства; 11) затвердження річного звіту товариства; 12) розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; 13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій, крім випадків обов'язкового викупу акцій, визначених статтею 68 цього Закону; 14) прийняття рішення про форму існування акцій; 15) затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; 16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів; 17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради; 18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради, за винятком випадків, встановлених цим Законом; 19) обрання членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень; 20) затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора); 21) обрання членів лічильної комісії, прийняття рішення про припинення їх повноважень; 22) прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства; 23) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 84 цього Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу; 24) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора); 25) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства; 26) обрання комісії з припинення акціонерного товариства; 27) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства.

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст.58 Закону України Про акціонерні товариства виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). Права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Кількісний склад виконавчого органу, порядок призначення його членів визначаються статутом товариства. Порядок скликання та проведення засідань колегіального виконавчого органу встановлюється статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства. Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства. У разі неможливості виконання головою колегіального виконавчого органу своїх повноважень за рішенням цього органу його повноваження здійснює один із членів колегіального виконавчого органу, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства (ч.ч.1, 5, 6 ст.59 Закону України Про акціонерні товариства ).

За приписами ст.60 вказаного нормативно-правового акту порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом акціонерного товариства. Особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числ, представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. У разі неможливості виконання особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, своїх повноважень, ці повноваження здійснюються призначеною нею особою, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган.

Зі змісту п.7.1 статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів, яке оформлено протоколом №65 від 16.12.2011р., органами управління товариством є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, координаційна рада, дирекція, ревізійна комісія.

Загальні збори акціонерів є вищим органом товариства. Загальні збори акціонерів мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі, і з тих, що передані загальними зборами акціонерів до компетенції дирекції товариства. До компетенції загальних зборів акціонерів належить, в тому числі, прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майн, робіт та послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (п.п.7.3, пп.22 п.7.4 статуту позивача).

У п.7.28 статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій вказано, що дирекція є виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю.

Згідно змісту п.7.31 статуту позивача до складу дирекції входять генеральний директор, заступник генерального директора, директори, перелік та повноваження яких визначаються положенням про дирекцію.

Підпунктом 4 п.7.32 статуту заявника визначено, що до виключної компетенції дирекції належить в тому числі, прийняття рішень про укладення правочинів (угод, договорів), що прямо непов'язані з наданням товариством послуг з фінансового лізингу, на суму, що не перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Питання, що належать до виключної компетенції дирекції не можуть бути передані на одноособовий розгляд генерального директора.

Відповідно до п.7.37 статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій роботою дирекції керує генеральний директор, який без довіреності представляє товариство у відносинах з установами, підприємствами, організаціями, органами державної влади в Україні та за її межами, веде переговори від імені товариства; самостійно укладає різного роду угоди, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом та чинним законодавством, та інші юридичні акти в межах своїх повноважень.

Як вказувалось судом вище, договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Публічного акціонерного товариства Міський комерційний банк підписано головою правління ОСОБА_10, а з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій - генеральним директором ОСОБА_11.

Представлені до матеріалів справи документи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідчать, що станом на момент укладання оспорюваного правочину генеральним директором та одним з підписантів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій був ОСОБА_11

З урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, що наведені у постанові від 05.04.2017р., та у відповідності до ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, судом з'ясовано, що станом на дату підписання спірної додаткової угоди, позивачем було надано Публічному акціонерному товариству Міський комерційний банк довідку №550/4 від 02.09.2013р., згідно змісту якої Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій повідомлялось про те, що наглядова рада товариства створювалась, її члени не обирались, відповідні трудові договори (контракти з ними не укладались).

Листом №550/2 від 02.09.2013р. Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій також було повідомлено Публічне акціонерне товариство Міський комерційний банк про те, що положення про дирекцію товариства відсутнє, а функції виконавчого органу здійснює генеральний директор ОСОБА_11, повноваження якого передбачені статутом.

Зі змісту витягу з протоколу №67 від 26.09.2012р. загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій вбачається, що вищим органом управління позивача було прийнято рішення про підтвердження повноважень та продовження перебування на посаді генерального директора товариства ОСОБА_11 Докази оспорювання та визнання недійсним вказаного рішення загальних зборів акціонерів позивача у передбаченому чинним законодавством порядку матеріали справи не містять.

Отже, з наведеного у сукупності полягає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин у позивача не було створено колегіального виконавчого органу, а функціонував лише одноособовий - генеральний директор, до повноважень якого належить, в тому числі, укладання різного роду угод, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом та чинним законодавством, та інші юридичних актів в межах своїх повноважень.

Наразі, судом прийнято до уваги пояснення представників учасників судового процесу, згідно яких відповідно до протоколу №67 позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій від 26.09.2012р., кворум зборів склав 100% та було вирішено наступні питання, а саме: про необхідність виступити майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ за кредитом перед Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк , питання про передачу в якості забезпечення нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень з №1 по №17 (групи приміщень №319), що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, які належать товариству на праві власності, та питання про надання повноважень генеральному директору позивача ОСОБА_11 на підписання відповідного договору іпотеки.

Як вбачається з представлених суду документів, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/2443/16 за позовом Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій до відповідачів 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо , 2 Публічного акціонерного товариства Міський комерційний банк , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ , 2. Товариство з обмеженою відповідальністю Експо Веб , 3. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в частині 1 пункту 3.1.3, в окремих словах пункту 3.2, пункті 3.2.4 (підпункти 3.2.4.1 і 3.2.4.2) договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., який укладено між Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій та Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк .

Рішенням від 27.04.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/2443/16, яке залишено без змін постановою від 29.08.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 31.10.2016р. Вищого господарського суду України, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі №910/16120/14.

Отже, виходячи з наведеного вище, рішення від 27.04.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/2443/16, яке залишено без змін постановою від 29.08.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 31.10.2016р. Вищого господарського суду України, має преюдиційне значення, а встановлені в ньому обставини, зокрема щодо, вирішення позачерговими зборами Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій (рішення від 26.09.2012р. загальних зборів акціонерів, які оформлені протоколом №67) питань про необхідність виступити майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ за кредитом перед Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк , питання про передачу в якості забезпечення нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень з №1 по №17 (групи приміщень №319), що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, які належать товариству на праві власності та питання про надання повноважень генеральному директору позивача ОСОБА_11 на підписання відповідного договору іпотеки, повтороного доведення не потребуються.

Згідно протоколу №72 від 09.09.2013р. позачергових загальних зборів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій вищим органом управління позивача було вирішено питання: про внесення змін до договору іпотеки №886/980-КЮ/І від 03.10.2012р., в частині зміни процентної ставки за користування кредитом та зміни розміру кредитного ліміту та питання про надання повноважень генеральному директору позивача ОСОБА_11 на внесення зазначених змін до договору іпотеки.

Наразі, вказані вище рішення вищого органу управління позивача вказують на те, що загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій було надано згоду на передання майна товариства в іпотеку та внесення змін до відповідного забезпечувального зобов'язання (в частині зміни обсягів основного зобов'язання), що в повному обсязі відповідає приписам п.7.3 статуту заявника, згідно якого загальні збори акціонерів мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі, і з тих, що передані загальними зборами акціонерів до компетенції дирекції товариства.

Проте, у даному випадку прийняття загальними зборами означених вище рішень ніяким чином не вказує на обмеження повноважень генерального директора, які передбачені, зокрема, п.7.37 статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій , та не свідчить про необхідність надання загальними зборами акціонерів позивача попереднього погодження директору на укладення договору про внесення змін до забезпечувального зобов'язання в частині зміни заставної вартості предмету іпотеки.

Суд вважає за необхідне зауважити, що приписи Закону України Про акціонерні товариства та статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій стосовно того, що загальні збори акціонерів мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, ніяким чином не нівелюють та не обмежують визначених законом та статутними документами повноважень виконавчого органу, а лише надають право вищому органу управління товариством приймати рішення з будь-яких питань діяльності суб'єкта господарювання.

При цьому, суд не приймає посилання заявника у даному випадку на приписи п.7.32 статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій визначено, що до виключної компетенції дирекції належить в тому числі, прийняття рішень про укладення правочинів (угод, договорів), що прямо непов'язані з наданням товариством послуг з фінансового лізингу, на суму, що не перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Питання, що належать до виключної компетенції дирекції не можуть бути передані на одноособовий розгляд генерального директора з огляду на наступне.

За приписами ст.5 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або

комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним

зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Як зазначалось судом, у договорі №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. сторонами викладено п.п.1.2, 1.3 договору іпотеки в новій редакції. Зокрема, зі змісту додаткової угоди вбачається, що фактично контрагентами було досягнуто згоди щодо збільшення договірної вартості предмету іпотеки, при цьому, сам предмет залишено без змін. Зокрема, визначено, що згідно висновку про вартість нерухомого майна, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю Центр оцінки власності ПАРЕТО (дата оцінки 30.08.2013р.), вартість вищезазначених нежилих приміщень становить 3 221 167 (три мільйони двісті двадцять дві тисячі сто шістдесят сім) грн.

Таким чином, шляхом укладення вказаної додаткової угоди лише збільшено заставну вартість предмету іпотеки, а ніяким чином не здійснено розпорядження майном товариства та не укладено договору на відповідну суму.

Тобто, за своєю правовою природою спірний правочин не є угодою на суму, що не перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності (повноваження щодо надання згоди на укладання якої належать загальним зборам акціонерів) товариства чи то угодою, сума якої не перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (повноваження надання згоди щодо укладання якої згідно статуту позивача належать дирекції).

Крім того, суд звертає увагу позивача на приписи ст.11 Закону України Про іпотеку згідно якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним

зобов'язанням.

Тобто, приймаючи до уваги збільшення спірним додатковим договором заставної вартості предмета іпотеки, після звернення стягнення на останній, іпотекодавець набув право кредитора за основним зобов'язанням фактично у розмірі більшому, ніж мало місце при визначенні заставної вартості предмету іпотеки в розмірі 2 699 504 грн.

За таких обставин, виходячи з представлених до матеріалів справи документів, враховуючи правову природу спірного правочину, з огляду на приписи Закону України Про акціонерні товариства та умови статуту Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій щодо повноважень органів управління товариства, в тому числі, генерального директора, суд дійшов висновку, що договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій підписано генеральним директором ОСОБА_11 у межах повноважень, наданих статутними документами позивача.

Наразі, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд зазначає, твердження заявника стосовно відсутності з боку іпотекодавця наступного схвалення спірного правочину не свідченням наявності достатніх підстав для визнання останнього недійсним.

При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідно ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Тобто, навіть у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неповноважною на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчитимуть про наступне схвалення такого правочину.

Проте, у даному випадку умови договору №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій не передбачають вчинення будь-яких дій, які б вказували на його наступне схвалення.

У даному випадку обставини щодо наступного схвалення правочину, зокрема відсутності доказів понесення іпотекодавцем витрат на нотаріальне посвідчення правочину, не мають вирішального значення для вирішення спору по суті, з огляду на висновки суду стосовно того, що договір №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р. з боку Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій підписано генеральним директором ОСОБА_11 у межах повноважень, наданих статутними документами позивача.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України стосовно необхідності надання належної оцінки обставинам впливу судового рішення по справі на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб , Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі та Товариства з обмеженою відповідальністю Техно Веб , судом встановлено наступне.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/14226/16 за позовом Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій до Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі , треті особи, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо , Товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ , Публічне акціонерне товариство Міський комерційний банк , Публічне акціонерне товариство Банк професійного фінансування , Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компаня Некстджен фінанс , Товариство з обмеженою відповідальністю Техно Веб , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна, про: визнання недійсним з моменту укладення договору про поділ нерухомого майна від 19.07.2016р., який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Тетяною Анатоліївною, серія та номер: 1792; витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб на користь Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій частки нежилого приміщення за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м; витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі на користь Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій частки нежилого приміщення за адресою м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м. у розмірі частки 363/1000; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі усунути перешкоди Приватному акціонерному товариству Лізинг інформаційних технологій у користуванні та розпорядженні нежилим приміщенням за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, група приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17) (в літ. А ), загальна площа 289,9 кв.м., у тому числі будь-якими його частинами, у тому числі групою приміщень № 319-А (нежилі приміщення №№1-14), загальна площа 189,9 кв.м. та групою приміщень № 319-Б (нежилі приміщення №№1-3), загальна площа 105,0 кв.м.

Рішенням від 15.09.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/14226/16, яке залишено без змін постановою від 22.11.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 18.04.2017р. Вищого господарського суду України, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Як вказувалось вище, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, рішення від 15.09.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/14226/16, яке залишено без змін постановою від 22.11.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 18.04.2017р. Вищого господарського суду України, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти, повторного доведення не потребують.

У рішенні по справі №910/14226/16 судом встановлено, що у зв'язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк (цедент) та Публічним акціонерним товариством Банк професійного фінансування (цесіонарій) договору відступлення права вимоги №1/2014 від 26.08.2014 за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012р., 12.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк (цедент) та Публічним акціонерним товариством Банк професійного фінансування (цесіонарій) укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, умовами якого передбачено, що цедент передає, а цесіонарій приймає всі права за договором іпотеки, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ за кредитним договором № 886/980-ЮО від 03.10.2012р., включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього.

25.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством Банк професійного фінансування (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Некстджен Фінанс (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощуком В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №23, відповідно до якого первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає на себе права первісного іпотекодержателя у зобов'язанні за договором іпотеки.

25.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством Банк професійного фінансування (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Некстджен Фінанс (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощуком В.Ю., зареєстрований в реєстрі за №23, відповідно до якого первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає на себе права первісного іпотекодержателя у зобов'язанні за договором іпотеки.

25.01.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Некстджен Фінанс (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №2/2016, умовами якого передбачено, що первісний кредитор відступає новому кредитору своє право (яке було набуте первісним кредитором відповідно до договору про відступлення права вимоги №1/2016 від 25.01.2016р., укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк професійного фінансування та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Некстджен Фінанс ) за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ (боржник), з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід'ємною частиною.

26.01.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Некстджен Фінанс (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо ( новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., зареєстрований в реєстрі за №50, відповідно до якого первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає на себе права первісного іпотекодержателя у зобов'язанні за договором іпотеки.

Новий іпотекодержатель одержує всі права (замість первісного іпотекодержателя), передбачені договором іпотеки (п. 1.2. договору).

У рішенні від 15.09.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/14226/16 судом встановлено, що оскільки станом на 25.01.2016р. борг Товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012 склав 4 215 193, 95 грн., 27.01.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо передало через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. заяву-вимогу до позивача, зареєстровану в реєстрі за №88 про усунення порушень кредитного договору від 03.10.2012р., погашення заборгованості в сумі 4 215 193, 95 грн. та попередження про те, що у випадку не погашення боргу протягом 30 днів Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо буде реалізовуватись належне йому право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування одного зі способів звернення стягнення, передбаченого розділом 3.2 договору іпотеки.

09.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. на підставі ст. 37 Закону України Про іпотеку зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо на нежилі приміщення з № 1 по № 17 (грипу приміщень № 319 (в літ. А), загальною площею 289, 90 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28.

В межах справи №910/14226/16 судом також встановлено, що 14.03.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо як іпотекодавець уклало із Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб як іпотекодержателем договір іпотеки (предметом якого є нежилі приміщення з № 1 по № 17 (групи приміщень № 319) (в літ. А), загальною площею 289,90 кв.м, які розташовано за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, буд 28), згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо забезпечило виконання зобов'язання, що виникло у останнього перед товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб за попереднім договором від 30.12.2015р., право вимоги за яким в свою чергу були відступлені товариством з обмеженою відповідальністю Техно веб на користь товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб згідно договору про відступлення права вимоги № 01/03/2016 від 01.03.2016р.

Предметом договору є: нежилі приміщення з № 1 по № 17 (грипу приміщень № 319 (в літ. А), загальною площею 289, 90 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: 37049723.

16.03.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (іпотекодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб (іптекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., зареєстрований в реєстрі за № 185, предметом якого є: нежилі приміщення з № 1 по № 17 (грипу приміщень № 319 (в літ. А), загальною площею 289, 90 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28.

Судом також було встановлено, що 04.07.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №19, умовами якого передбачено, що продавець продає, а покупець купив нежилі приміщення №№ 15, 16, 17 групи приміщень № 319 в літ. А, розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, що складає 363/1000 частини від нежилих приміщень групи приміщень № 319 в літ. А.

Відповідно до п. 6 договору, продавець свідчить, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення, до укладення цього договору нежилі приміщення іншим особам не відчужені, під забороною (арештом) та в заставі, у тому числі податковій заставі не перебувають, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передані, щодо нежилих приміщень відсутні судові спори, нежилі приміщення не надані у користування наймачам (орендарям), обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо нежилих приміщень немає, самовільних переобладнань та перебудов у нерухомому майні немає, договір не укладався під впливом тяжкої для продавця обставини. Продавець гарантує, що нежилі приміщення перебувають винятково і без обтяжень у власності продавця, продавець має всі необідні права для відчуження нежилих приміщень, і не існує ніяких підстав, які б унеможливлювали або забороняли таке відчуження.

19.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі (сторона 2) укладено договір про поділ спільного майна між співвласниками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А., зареєстрований в реєстрі за № 1792, умовами якого передбачено, що сторони, розподіляють майно, яке є об'єктом спільної часткової власності, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 17 (грипу приміщень № 319 (в літ. А), що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28, загальною площею 289, 90 кв. м.

Стороні 1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. 16.03.2016 за реєстровим № 185, на праві спільної часткової власності належить 637/1000 часток, у праві власності на вищевказане майно, що складається з: приміщень № 1 площею 4,8 кв.м., № 2 площею 13,2 кв.м., № 3 площею 31,6 кв.м., № 4 площею 6,9 кв.м., № 5 площею 15, 0 кв.., № 6 площею 21.2 кв.м., № 7 площею 7,8 кв.м., № 8 площею 26, 6 кв.м., № 9 площею 35,9 кв.м., № 10 площею 3,3 кв.м., № 11 площею 10,6 кв.м., № 12 площею 3,6 кв.м., № 13 площею 2,1 кв.м., № 14 площею 2,3 кв.м., загальною площею 184, 9 кв.м.

Стороні 2 на підставі договору купівлі-продажу частини нежилих приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 04.07.2016, за реєстровим № 19, на праві спільної часткової власності належить 363/1000 частки, у праві власності на вищевказане майно, що складається з: приміщень № 15 площею 13,2 кв.м., № 16 площею 67, 1 кв.м., № 17 площею 24, 7 кв.м., загальною площею 105 кв.м.

Відповідно до п. 1.5. договору, у зв'язку з укладенням даного договору припиняється право спільної часткової власності на майно, що є предметом даного договору, та у власність сторони-1 переходять нежилі приміщення групи приміщень № 319-А (приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14) загальною площею 184, 9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28; у власність сторони-2 переходять нежилі приміщення групи приміщень № 319-Б (приміщення №№ 1, 2, 3) загальною площею 105, 0 кв.м., що знахожиться за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок №28.

Отже, з наведеного вище у сукупності вбачається, що рішення по справі №910/17393/16 безпосередньо впливає на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб , Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі та Товариства з обмеженою відповідальністю Техно Веб .

За таких обставин, з огляду на наведене вище у сукупності, враховуючи, що Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій не було доведено наявності достатніх підстав для визнання недійсним договору №2 від 18.09.2013р. про внесення змін до договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством Міський комерційний банк та Приватним акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій та посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. й зареєстровано в реєстрі за номером №8801, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій .

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Одночасно, за приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи документів, витрати на оскарження рішення рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2016р. у справі №910/17393/16 було понесено Товариством з обмеженою відповідальністю Експо Веб в сумі 1515,80 грн. (квитанція №78267 від 01.12.2016р.).

Судовій збір за подання касаційної скарги в сумі 1653,60 грн. було сплачено Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест Кредо згідно квитанції №17237160 від 20.02.2017р.

Враховуючи результати апеляційного та касаційного оскарження рішень по справі, з огляду на кінцеві висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь осіб, які їх понесли.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій (04205, м. Київ, Проспект Оболонський, будинок 28, ЄДРПОУ 33149830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, будинок 32-Б, офіс 147, ЄДРПОУ 40192015) судовий збір в сумі 1 515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій (04205, м. Київ, Проспект Оболонський, будинок 28, ЄДРПОУ 33149830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест Кредо (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2 літера Б , ЄДРПОУ 39761587) судовий збір в сумі 1 653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.07.2017 р.

Суддя Т.М.Ващенко