Ухвала

від 27.07.2017 по справі 344/165/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/165/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1252/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Бойчук

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання права власності на самочинно збудований індивідуальний житловий будинок та зобов'язання прийняти в експлуатацію житловий будинок, стягнення судових витрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

В 2008-2010 рр. апелянтом було проведено будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1.

У 2010 році було замовлено та виготовлено архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування Івано-Франківського міськвиконкому проектні пропозиції Добудова приміщень до квартири №1 на вул. Ботанічній, 17 архівний номер 445-06-10. Вказані проектні пропозиції мали стати підставою для отримання будівельного паспорту.

Однак він не зміг затвердити проектні пропозиції, внаслідок чого не зміг виготовити будівельний паспорт та подати повідомлення про початок будівельних робіт, що стало підставою для створення об'єкту самочинного будівництва.

Також апелянту стало відомо, що належна йому на праві власності земельна ділянка по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для житлової забудови, знаходиться у межах санітарної зони підприємств, а тому будівництво на ній неможливе.

Проте, дана земельна ділянка відведена для будівництва, оскільки з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснене будівництво: відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Земельна ділянка, на якій розміщений спірний будинок, перебуває у власності апелянта з 03.09.2012 р., а у власності батька апелянта ОСОБА_5 з 13.01.2010 р. До цього, вказана земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_5 з 1969 р., а її цільове призначення якої було відведено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Тому накладення у 2001 році на цю земельну ділянку обмежень щодо забудови, а саме віднесення її до санітарно-захисної зони підприємств, було вчинене з порушенням, оскільки Генеральний план був складений без врахування наявної забудови та цільового призначення земельних ділянок, що перебували у власності та користуванні громадян.

Отже, судом не було з'ясовано всі обставини справи, неправомірно зроблено висновки на підставі слів представника Управління, які не були підтверджені жодними належними та допустимими доказами, використано документи, які взагалі не стосуються обставин справи, а тому як наслідок - винесено незаконне рішення.

Судом також, не було враховано висновки експертиз, відповідно до яких доведено, що будинок збудовано з додержанням державних будівельних норм та правил, відповідно до розроблених в установленому порядку проектних пропозицій 2014 р., однак без дозвільних документів, цей будинок є самочинним будівництвом.

Апелянт вважає, що суд безпідставно відхилив його позовні вимоги чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати, винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 03.09.2012 року на підставі договору дарування земельної ділянки ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_5 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.0394га, по АДРЕСА_1, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Право позивача на дану земельну ділянку було зареєстроване - 23.11.2015 року (а.с.8).

Зі слів позивача вбачається, що в 2008-2010 роках було ним проведено будівництво спірного індивідуального житлового будинку на вищевказаній земельній ділянці, який по стіні примикає до існуючого будинку НОМЕР_1 , проте судом під час розгляду справи не було встановлено час початку даного будівництва.

В 2014 році на замовлення позивача архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування було виготовлено проектні пропозиції для будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.9-28) проектованою добудовою заг. пл. 50.27 м.кв.(І пов.), 48.76 м.кв.(ІІ пов.) та дах, розміщеного впритул до стіни існуючого житлового будинку НОМЕР_1.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 12.11.2015р., 26.11.2015р., 17.12.2015р. звертався до Департаменту містобудування та архітектури міськвиконкому про надання будівельного паспорту на будівництво індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1, однак йому відмовлено у видачі будівельного паспорта, оскільки існує невідповідність намірів забудови земельної ділянки діючому Генплану міста (санітарно-захисна зона території промислових та комунальних підприємств), недотримання забудівником відступу від стіни існуючого житлового будинку - не менше 1 м, відсутність дозволу та рішення на прибудову міськвиконкому, наявність конфлікту після добудови з межівниками земельної ділянки (а.с.29, 31, 85). Також йому повідомлено про підготовку нового проекту Генплану міста, в якому вже будуть враховані існуючі будівництва, та зняття обмежень при затвердженні нового Генплану міста, який не виготовлений та не затверджений по даний час.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку висновку експерта ОСОБА_6, який складено 25.12.2015р. №4/12/15 (а.с.33-39), який не містить даних щодо примикання та дотримання відстані самочинного об'єкта будівництва до існуючого двохквартирного житлового будинку, з врахуванням наявного заперечення власника квартири №2 щодо погодження з таким самочинним будівництвом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 був затверджений Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (в редакції з жовтня 2015р.), який визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Відповідно до цього Порядку, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2015р. №79 який зареєстровано 15.05.2015р. за №547/26992, затверджений Порядок прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт , діючого на час звернення позивача з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації. Даним Порядком визначено процедуру та умови прийняття в експлуатацію збудованих уже в т.ч. індивідуальних житлових будинків (за період з 1992р. по 12.03.2011р.) без належного дозволу на виконання будівельних робіт та проведення технічного обстеження. Цим Порядком передбачено першочергове: по-перше, технічне обстеження об'єкта, по-друге, складання технічного паспорта з відміткою про проведення технічного обстеження за відповідною формою і останнє, це прийняття в експлуатацію об'єктів, яке здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти, за результатами технічного обстеження цих об'єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. До цього переліку також надається документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію об'єкта подати копію декларації місцевому органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта для подання такими органами інформації про прийнятий в експлуатацію об'єкт до органу державної статистики.

30.04.2016 року позивач направив ЦНАПу Декларацію про готовність об'єкта (самочинного будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1, що отримана останнім 04.05.2016р. (а.с.80-82, 110). Проте, така Декларація була повернута позивачу на доопрацювання через відсутність повноти даних у п.3,5,6 (в т.ч. щодо техн.інвентаризації об'єкта) та роз'яснено повторну подану після доопрацювання (а.с.109). Представник позивача та позивач зазначили суду, що доопрацьовану Декларацію також подавав до ЦНАПу, проте жодних доказів щодо цього суду не надано, і у разі б такого подання з виправленням недоліків, така Декларація могла бути зареєстрована у встановленому порядку. А тому, такі доводи сторони позивача не заслуговують увагу суду, як голослівні та непідтверджені.

Також позивач звертався у 2015 та 2016 роках до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо присвоєння самочинному будівництву індивідуального житлового будинку по вул. Ботанічній 17 тимчасової поштової адреси та видачі довідки про проведення такого самочинного будівництва (а.с.105-108), проте такої поштової адреси не було присвоєно.

Згідно висновку експертів №950/16-22 від 27.12.2016р. (а.с.171-186) фактично побудований індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1, що примикає до будинку НОМЕР_1, відповідає робочому проекту виданому у 2014р. АПБ управління архітектури та містобудування, ступінь готовності якого 96%, відповідає нормам ДБН до іншого будинку (зблокований по стіні на якій немає вікон). Однак, не відповідає вимогам щодо проведення будівельних робіт перед початком їх проведення (виготовлення робочого проекту, погодження проекту у відділі містобудування та архітектури, отримання дозволу на початок будівельних робіт).

Судом зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. А в п.3 зазначено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Порядок проектування та будівництва об'єктів власниками та користувачами земельних ділянок врегульовано ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , що не дотримано позивачем при будівництві, а тому він і звернувся до суду за захистом прав.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У ст. 331 цього Кодексу міститься загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України.

Зокрема, момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ст. 331 ЦК України).

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України). У зв'язку з викладеним звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого, чи його відсутність, дають підстави вважати про наявність спору.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач не звертався в установленому порядку до відповідного органу, оскільки подані звернення на видачу будівельного паспорта по факту проведення будівництва не є обґрунтовані (без належного отримання дозволу на початок будівництва), а подана ним під час розгляду справи Декларація, так і не була доопрацьована позивачем, що б не потребувало після усунення недоліків позивачем звернення до суду.

Наданий суду апеляційної інстанції технічний паспорт на спірне самочинне будівництво, не може бути підставою для визнання права власності на нього в судовому порядку, без належного технічного обстеження, зробленого відповідним державним органом влади.

Разом з тим, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 травня 2015 р. у справі N 6-159цс15).

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки були предметом дослідження у суді першої інстанції і їм суд дав належну правову оцінку.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко

П.І. Проскурніцький