Рішення

від 01.08.2017 по справі 914/1386/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2017р. справа № 914/1386/17

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Міра і К , м. Львів

до відповідача: Управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, м. Львів

про: визнання недійсним правочину та визнання права на надання послуг з перевезення пасажирів

cуддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 - представник

від відповідача: не з'явився

На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Міра і К до Управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору від 25.04.2017р. та визнання права на надання послуг за договором №6А/Т.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2017р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 18.07.2017р.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду від 18.07.2017р.

В судових засіданнях представник позивача підтримував заявлені позовні вимоги, на виконання вимог ухвал суду подавав витребувані документи, просив суд позов задоволити.

Відповідач в жодне судове засідання явку свого уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги попередніх ухвал суду не виконав. Натомість, до суду повернулося повідомлення про належне вручення відповідачу ухвал суду по даній справі. (а.с. 5)

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу передбачені ст. 22 ГПК України права, як сторони в процесі (зокрема відкладався розгляд справи для надання можливості реалізації своїх прав сторонами), а тому суд, в межах процесуального Закону (ст.ст.43,69,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, суд встановив наступне:

25.04.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю Міра і К (позивачем) та Управлінням транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (відповідачем) було укладено договір № 6А/Т про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування у м.Львові (договір приєднання).

Згідно умов договору, організатор надає перевізникові право надання послуг з перевезення пасажирів на маршруті , які входять до об'єкта конкурсу №4, а перевізник зобов'язується надавати зазначені послуги населенню у порядку і на умовах, визначених цим договором у режимі маршрутного таксі, згідно з затвердженим розкладом руху і тарифом, схемою руху автобусного маршруту, схемою розміщення зовнішньої реклами на транспортних засобах.

Даний договір укладений строком з 25.04.2017 року по 24.04.2020 року.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, 05.07.2017 року відповідач адресував позивачу листа вих. № 2503-вих-2026, яким повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору № 6А/Т від 25.04.2017 року з мотивів, порушення перевізником умов договору.

Так, із вказаного листа вбачається, що позивач систематично не виділяє планової кількості транспортних засобів на міські автобусні маршрути, чим порушує п. 2.2.2.4, п.2.2.2.5 договору.

Позивач вважає такий односторонній правочин відповідача незаконним та необґрунтованим, таким, що порушує права та законні інтереси позивача. З огляду на це, ТОВ Міра і К звернулось до господарського суду Львівської області з вимогами про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача про одностороннє розірвання договору № 6А/Т від 25.04.17р. та про визнання права позивача як перевізника на надання послуг з перевезення пасажирів на регулярних міських автобусних маршрутах згідно спірного договору № 6А/Т.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача суд вважає позовні вимоги такими що підлягають до задоволення повністю. При цьому, суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже зазначалося вище, 25.04.2017 року між сторонами по справі було укладено договір № 5А/Т про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування у м. Львові (договір приєднання).

Відповідно до п.9.4 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок : закінчення строку, на який його було укладено або дострокового прийняття організатором рішення про одностороннє дострокове розірвання договору у порядку, передбаченому у пункті 2.1.1.8 цього договору.

Так, згідно положень п.2.1.1.8, організатор має право приймати рішення про одностороннє дострокове розірвання договору у разі: невиділення перевізником протягом двох днів за місяць планової кількості транспортних засобів або зниження регулярності перевезень нижче 90% від кількості планових рейсів за день на будь-якому з маршрутів, зазначених у п.1.1 цього договору що підтверджується відповідними актами перевірок представників організатора та перевізника, або на підставі даних, отриманих від суб'єкта господарювання, який виконує функції з організації та управління рухом автобусів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа Управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (вих. № 2503-вих-2026 від 05.07.2017 року) відповідач повідомив перевізника про розірвання в односторонньому порядку Договору № 6А/Т від 25.04.2017 року з мотивів, систематичного невиділення планової кількості транспортних засобів на міські автобусні маршрути. Однак, в ході судового розгляду судом встановлено, що відповідачем не зазначено маршрутів, на яких не виділялись автобуси, рейсів, які, на його думку, не були виконані, не зазначено дат, коли такі порушення умов договору зі сторони перевізника мали місце і формують систематичність.

Крім того, із тексту зазначеного вище листа вбачається, що інформацію про ніби-то порушення позивачем умов договору відповідач одержав не в результаті спільних перевірок, проведених представниками організатора та перевізника, як це передбачено умовами п.2.1.1.8.1 договору, а з невідомих джерел, про які не зазначає і жодним чином не обґрунтовує.

Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на те, що судом не встановлено порушення позивачем зобов'язання визначеного умовами договору перевезення, що могло б бути підставою для застосування правових наслідків передбачених ст. 611 ЦК України, а відтак в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину про одностороннє розірвання договору про організацію перевезення суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, та є підставою визнання недійсним одностороннього правочину.

Разом з тим, в листі відповідача про дострокове розірвання договору зазначається, що такий припиняє свою дію з 05.09.2017р., а відтак за таких умов позивач втрачає право на перевезення пасажирів.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність порушень з боку позивача, як перевізника та визнано недійсним односторонній правочин про розірвання договору вчинений Управлінням транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, то вимога про визнання права ТОВ Міра і К як перевізника на надання послуг з перевезення пасажирів на регулярних міських автобусних маршрутах згідно спірного договору № 6А/Т (що є похідною відносно першої вимоги) - підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводи позовної заяви, відповідачем суду не подано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення позивачем умов Договору №6А/Т від 25.04.2017 року, в частині дотримання затвердженої схеми руху та розкладу відправлення, виділення планової кількості транспортних засобів, не представлено суду доказів звернення фізичних чи юридичних осіб щодо неналежного надання послуг ТОВ Міра і К із перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Львові, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході розгляду справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі, а тому позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення .

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 3 ,33,34,44,49,75,82,84,85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю Міра і К - задоволити повністю.

2 . Визнати недійсним односторонній правочин про розірвання договору №6А/Т від 25.04.2017р., вчинений Управлінням транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 05.07.2017р. (№2503-вих-2026).

3. Визнати право товариства з обмеженою відповідальністю Міра і К як перевізника на надання послуг з перевезення пасажирів на регулярних міських автобусних маршрутах, що передбачене договором № 6А/Т від 25.04.2017р.

4. Стягнути з Управлінням транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (79012 м. Львів вул. Ак. Сахарова, 2, код ЄДРПОУ 41005838) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Міра і К (79040 м. Львів, вул. Городоцька, 280, код ЄДРПОУ 031896923) 3 200,00 грн. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 01.08.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.08.2017р.

Суддя Юркевич М. В.