Ухвала

від 27.06.2017 по справі 404/381/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/32/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_11 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження №12014120020010480 за апеляційними скаргами прокурора Кіровоградської місцевої прокуратури ОСОБА_12 , захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , представника цивільного відповідача ПП «Паритет Сервіс» - Вишні- ОСОБА_13 , представника потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2016 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, українця, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим та призначено покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ПП «Паритет сервіс» на користь потерпілого ОСОБА_10 7287 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 80000 грн. моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_11 визнаний винним та засуджений за те, що він 03.12.2014 року, близько 09 години 10 хвилин, керуючи мікроавтобусом БАЗ 2215, д.р.н. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ПП "Паритет Сервіс" та, виконуючи рух за маршрутом № 112, рухаючись навпроти будинку № 26, корп. 1 по вул. Волкова зі сторони просп. Правди в напрямку вул. Г. Сталінграда в м. Кіровограді зі швидкістю близько 36 км/год., грубо порушив вимоги п.п. 1.5 та 2.3 (б,д) ПДР України, проявив власну бездіяльність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка виразилася у появі пішохода ОСОБА_14 , на проїзній частині (біля лівого краю проїжджої частини, щодо напрямку його руху), чим порушив вимоги п. 1.7 ПДР, згідно яких водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності, не оцінив дорожню обстановку, як небезпечну для подальшого руху, порушивши вимоги п. 12.1 та 12.3 ПДР України, не вибрав безпечну швидкість з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, виникненні небезпеки для руху, яку ОСОБА_11 міг об`єктивно виявити не зменшив швидкість транспортного засобу, до величини, яка б дозволяла йому, у випадку необхідності зупинити транспортний засіб, внаслідок чого, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_14 . В результаті ДТП ОСОБА_14 отримала тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких, небезпечних для життя в момент спричинення. Смерть потерпілої знаходиться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.08.2016 щодо ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у зв`язку з невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного, особі винного, внаслідок його м`якості скасувати. Ухвалити новий вирок суду, яким визнати ОСОБА_11 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при призначенні покарання ОСОБА_11 , судом проігноровано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме, що відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Також при призначенні покарання не враховано те, що ОСОБА_11 не визнав вину у чиненні вказаного злочину, надавав суду неправдиві показання, які спростовуються матеріалами кримінального провадження, шкоду завдану кримінальним правопорушенням не відшкодував.

В зміненій апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_8 , просить оскаржуваний вирок змінити. ОСОБА_11 визнати винуватим за ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбуття покарання з випробуванням. Встановити іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, яка виявилася у тому, що не було допитано всіх свідків, які були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди, та при наявності підстав відмовив у призначенні та проведенні судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи за клопотанням сторони захисту.

В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача ПП «Паритет Сервіс» - ОСОБА_15 просить скасувати вирок районного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, мотивуючи тим, що ПП «Паритет Сервис» не погоджується з прийнятим судовим рішенням, вважає, що вирок суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, у тому числі, з відмовою у задоволенні цивільного позову.

В обгрунтування апеляційних вимог, апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав матеріальну та моральну відповідальність лише на ПП «Паритет Сервіс», ігноруючи той факт, що транспортний засіб - маршрутне таксі № 112, яким керував ОСОБА_11 , є забезпеченим транспортним засобом при наявності договору цивільно-правової відповідальності, що підтверджується полісом № АІ/6587814 від 04.09.2014 року, і обумовлює можливість стягнення матеріальної та моральної шкоди зі страхової компанії - Страхова група «ТАС». Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено обов`язковість страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів саме з метою забезпечення в разі необхідності відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Таким чином, постановлений судом вирок в частині задоволення цивільного позову тільки до ПП «Паритет Сервіс» суттєво порушує права цивільного відповідача.

Окрім того, при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральних збитків суд зобов`язаний був врахувати вимоги ст. 1193 ЦК України щодо урахування вини потерпілого. Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, розмір відшкодування зменшується при наявності грубої необережності потерпілого, якщо вона сприяла виникненню або збільшенню шкоди.

Так, судом першої інстанції встановлено, що саме з вини потерпілої ОСОБА_14 виникла аварійна ситуація, в зв`язку з тим, що вона переходила проїжджу частину дороги в невстановленому місці, зліва на права та по діагоналі, що суттєво вплинуло на можливість водія ОСОБА_11 своєчасно виявити момент виникнення небезпеки для дорожнього руху та призвело до трагічних наслідків.

В зміненій апеляційній скарзі представник потерпілого адвокат ОСОБА_9 просить ухвалити новий вирок в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову. Призначити ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 років позбавлення волі та звільнити від відбування покарання з випробуванням на 3 роки, застосувавши ст.ст.75, 76 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Стягнути з ПП «Паритет сервіс» на користь ОСОБА_10 7287 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.».

С обґрунтування своїх вимог зазначає, що районний суд, призначаючи основне покарання ОСОБА_11 у виді позбавлення волі строком на 3 роки, належним чином не оцінив його особу як обвинуваченого, не надав належної оцінки тому, що обвинувачений не визнавав вину в скоєному злочині, не визнавав цивільного позову, ступеню тяжкості злочину, наявності непоправних тяжких наслідків - смерть особи похилого віку, невідшкодуванні завданої шкоди.

В зв`язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не визнавав, то й розповідав про всі відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення неправдиво.

В результаті вчиненого обвинуваченим злочину настали тяжкі наслідки - смерть особи похилого віку. Потерпілим заявлено цивільний позов, який обвинувачений також не визнав та не відшкодував.

Така його поведінка є негативною, що свідчить про не усвідомлення ним протиправності вчиненого діяння, відсутності почуття сорому, докорів сумління, самозасудження вчиненого ним злочину, його наслідків.

Вважає, що такий психічний стан свідчить про негативну будову його свідомості та наявність суспільної небезпечності, про реальну можливість вчинення нових злочинів. Призначене судом першої інстанції основне покарання у виді 3 років позбавлення волі є явно несправедливим. Доцільним буде призначення більш суворого покарання, а саме: 5 років позбавлення волі, проте з максимальним іспитовим строком. Таким чином, якщо обвинувачений за час іспитового строку не доведе своє виправлення, то він відбуватиме призначене покарання. Таке покарання буде достатнім для виправлення та попередження нових злочинів як обвинуваченим ОСОБА_11 , так і іншими особами,

Стягнути з ПП «Паритет сервіс» на користь ОСОБА_10 7287 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.».

Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство в обсязі допиту обвинуваченого, потерпілого щодо цивільного позову та міри покарання. Заслухавши в дебатах думку прокурора, який підтримав змінену апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 захисника ОСОБА_9 частково та просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, а в задоволенні зміненої апеляційної скарги захисника обвинуваченого та апеляційної скарги представника цивільного відповідача відмовити. Думку обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали змінену апеляційну скаргу останнього, а у задоволенні апеляційної скарги прокурора просили відмовити, та частково підтримали змінену апеляційну скаргу представника потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Досудове розслідування та судове слідство у даному кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а викладені у вироку суду висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які судом першої інстанції досліджені у повному обсязі, та є такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Їх належність та допустимість у колегії суддів сумнівів не викликає. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_11 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_11 в суді першої інстанції вину не визнав, та пояснив, що 03.12.2014 року близько 9-ої години, на мікроавтобусі БАЗ 2215 він виконував перший рейс по маршруту №112. Проїжджав біля буд.№26 по вул. Волкова. Попереду нього, на відстані 100- 150 метрів, рухався маршрутний транспортний засіб, який виконував рейси на маршруті №77. Коли даний ТЗ зупинився, ОСОБА_11 почав об`їжджати його. Швидкість його ТЗ становила 40-50 км/год. В цей час, на відстані 20-25 м. від обвинуваченого, з лівого боку, від тротуару почала рухатися літня жінка. Коли жінка вийшла на проїжджу частину, перетинаючи траєкторію руху мікроавтобуса під керуванням ОСОБА_11 , останній застосував екстрене гальмування, однак зупинити ТЗ відразу не вдалося, оскільки дорога була слизькою. В результаті, скоїв наїзд на жінку. Одразу викликав швидку допомогу та працівників ДАІ. Вважає, що ДТП сталася фактично з вини потерпілої, яка переходила дорогу не по пішохідному переходу, крім того, вибігла на дорогу раптово.

Не зважаючи на повне невизнання вини обвинуваченим, його вина доведена у судовому засіданні зібраними та перевіреними доказами, яким районний суд дав належну оцінку, зокрема:

- показами потерпілого ОСОБА_10 , який пояснив суду першої інстанції, що 03.12.2014 року о 14 год. дізнався, що його матір збила маршрутка. В той день, його мама їхала в 5-ту поліклініку. Після ДТП, маму доставили в лікарню, де вона померла. Чув пояснення водія, який не визнавав вину і казав, що потерпіла вийшла на дорогу раптово, а тому, він не встиг загальмувати. Зазначив, що обвинувачений відшкодував 5000 грн. Цивільний позов підтримав повністю, але в суму, яку він просить стягнути з обвинуваченого не враховано відшкодовані 5000 грн. матеріальної допомоги. Не наполягає на покаранні, пов`язаному з позбавленням волі обвинуваченого.

- показами свідка ОСОБА_16 , яка пояснила районному суду, що 03.12.2014 року вона йшла з відділення "Нової пошти" на вул. Волкова в м. Кіровограді. Вона почала переходити дорогу і звернула, увагу, як мікроавтобус №112 почав об`їжджати мікроавтобус №77. На дану обставину звернула увагу тому, що в цей час фактично в третій ряд обгін виконував легковий автомобіль. При цьому, бачила, як літня жінка почала переходити дорогу в бік маршрутки №77 з права на ліво в напрямку її руху, де стояв її син та махав жінці руками. Вона перейшла дорогу та почула звук удару. Зрозуміла, що маршрутка №112 збила жінку, підійшла до неї, викликала швидку та зібрала її особисті речі.

- показами свідка ОСОБА_17 , який пояснив суду першої інстанції, що є фактичним власником ТЗ БАЗ 2215 д.р.н. НОМЕР_1 , яке орендує підприємство "Паритет сервіс". Йому подзвонив водій ОСОБА_11 , який повідомив про факт ДТП. Приїхавши на місце ДТП за 15 хв. від водія дізнався, що потерпіла вибігла раптово на дорогу і він не встиг загальмувати.

- показами експерта ОСОБА_18 , який підтримав висновки, проведених ним, експертиз. При цьому зазначив, що в поясненнях водія, матеріалах ДАІ вихідні данні зазначено, як асфальтобетонне покриття в сухому стані. Крім того, на факт сухого стану покриття вказує наявність гальмівного шляху чорного кольору, якого не було б, якби покриття було вкрите інеєм.

Окрім того, вина обвинуваченого доводиться письмовими доказами у кримінальному провадженні:

- протоколом огляду місця ДТП від 03.12.2014 року, яким зафіксовано місце ДТП, стан дорожнього покриття, оглянутий транспортний засіб та складено схему ДТП.(т.1 а.п. 9-18);

- довідкою Кіровоградської обласної лікарні від 03.12.2014 року, згідно якої у ОСОБА_14 , діагностовано ЧМТ, забій головного мозку, перелом ребер справа, гемопневматорекс справа.(т. 1 а.п. 20);

- протоколом огляду місця події від 03.12.2014 року, де було оглянуто труп ОСОБА_14 та описано виявлені тілесні ушкодження.(т.1 а.п.26-28);

- протоколом слідчого експерименту від 29.12.2014 року з участю свідка ОСОБА_16 , яка на місці пригоди пояснила обставини пригоди та було складено схему руху потерпілої.(т. 1. а.п. 43-48);

- висновком експерта №1200 від 06.01.2015 року, яким виявлено у ОСОБА_14 . ЧМТ : забій головного мозку, крововилив під м`які мозкової оболонки правої півкулі, крововилив в м`які тканини тім`яно-височної області голови справа, закрита тупа травма грудної клітки, закрита тупа травма органів черевної порожнини, закрита тупа травма кінцівок. Комплекс тілесних ушкоджень виник від травматичного контакту з тупим об`єктом і міг виникнути при ДТП. Дані тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних в момент їх спричинення. Смерть настала від шоку, як результат травми у виді сукупних тілесних ушкоджень (т. 1. а.п. 65-70);

- висновком судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи №2359 від 31.12.2014 року, згідно якого, є технічно необґрунтованими пояснення водія ОСОБА_11 в частині того, що проїжджа частина на час скоєння ДТП була вкрита шаром інею. Водій ОСОБА_11 мав технічну можливість уникнути ДТП, у випадку виконання ним вимог п.12.3 ПДР України. Невідповідність дій водія ОСОБА_11 перебувають в прямому причинному зв`язку з ДТП, що сталася.(т. 1 а.п . 90-95);

Таким чином, проаналізувавши зазначені докази та обставини вчинення злочину, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази в сукупності беззаперечно вказують на причетність обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_11 за ст. 286 ч. 2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту як особа, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Взявши до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 та представника цивільного відповідача про відсутність складу кримінального правопорушення в діях обвинуваченого ОСОБА_11 , - безпідставними та такими, що спростовуються вищенаведеними належними та допустимими доказами.

Крім того, доводи вказаних апеляційних скарг, що до невідповідності висновку експерта судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи №2359 від 31.12.2014 року, фактичним обставинам кримінального провадження у зв`язку з тим, що слідчим під час проведення слідчого експерименту допущено помилки, колегія суддів вважає необґрунтованими. Доказів цьому суду не надано, а тому колегія суддів погоджується з рішенням районного суду і в частині відмови у проведенні судової інженерно транспортної експертизи за клопотанням сторони захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані доводи, якими вони обґрунтовують помилки при проведенні експертизи, не впливають на оцінку дій водія, оскільки, незалежно від заміряних розмірів, швидкості руху потерпілої, часу її руху, відстані до транспортного засобу, водій ОСОБА_11 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, мав би контролювати дорожню обстановку, належно реагувати на її зміну та обирати відповідну швидкість руху транспортного засобу, чого ним зроблено не було.

Колегія суддів також погоджується з висновком районного суду про те, що посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_11 на невідповідність вихідних даних для експерта, отриманих в ході слідчого експерименту, оскільки, під час дорожньо-транспортної пригоди дорожнє покриття було не сухим, а вкрите інеєм, внаслідок чого обвинувачений не зміг вчасно зупинити транспортний засіб, є безпідставними, не спростовують , як самі висновки експерта, так і не впливають на оцінку дій водія, оскільки швидкість транспортного засобу, відповідно до висновків експертизи становила 36-40 км/год. Вказану швидкість також зазначає і сам обвинувачений, а тому можлива наявність інею на дорожньому покритті, та не вжиття обвинуваченим заходів по зниженню швидкості транспортного засобу, та у разі необхідності його екстреної зупинки, у випадку подальшого руху пішоходу, повною мірою підтверджує факт порушення обвинуваченим п. 12.1 Правил дорожнього руху України. Проте, зосередившись на виконанні маневру об`їзду транспортного засобу, який зупинився попереду, обвинувачений проявив власну бездіяльність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка виразилася у появі пішохода на проїзній частині, внаслідок чого, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_14 .

Разом з тим, твердження цивільного відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції встановлено, що саме з вини потерпілої ОСОБА_14 виникла аварійна ситуація, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, не підтверджуються належними та допустимими доказами, є безпідставними та необґрунтованими.

Окрім того, відповідно до п.9 ч.1 ст. 393 КПК України цивільний відповідач або його представник мають право на апеляційне оскарження лише у частині, що стосується цивільного позову. А тому, апеляційні вимоги представника цивільного відповідача в частині доведеності винуватості, кваліфікації дій обвинуваченого та фактичних обставин скоєння кримінального правопорушення не ґрунтуються на вимогах кримінально-процесуального закону.

А тому, доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 та представника цивільного відповідача, в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, районний суд згідно з вимогами ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, ОСОБА_11 вчинив тяжкий необережний злочин, частково відшкодував заподіяну потерпілому шкоду. Як особа, ОСОБА_11 за місцем роботи характеризується позитивно, осудний, перебував під наглядом в Кіровоградському обласному наркологічному диспансері з приводу вживання алкоголю, знятий з обліку в 2007 році, раніше не судимий. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Із врахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого, який не визнав вину та не розкаявся у скоєному, не відшкодував повністю завдану шкоду, врахувавши тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суд першої інстанції призначитив ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України із позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повній мірі врахував дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_11 , який раніше не судимий, скоїв кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, проте є необережним злочином, за місцем роботи характеризується позитивно, частково відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, зобов`язується у подальшому відшкодувати шкоду потерпілому, не залишив місця дорожньо-транспортної пригоди, а також думку потерпілого, який у судовому засіданні суду першої інстанції та апеляційної інстанції просив призначити покарання обвинуваченому з встановленням іспитового строку, яке на його думку буде достатнім.

Згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до п. 20 Постанови ПВСУ , від 23.12.2005року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Враховуючи у сукупності викладене вище та обставини, які взято до уваги судом першої інстанції при призначені покарання, колегія суддів доходить переконливого висновку, що виправлення ОСОБА_11 та попередження подальшого вчинення ним кримінальних правопорушень можливо без ізоляції від суспільства, а тому останнього необхідно звільнити на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком із покладенням обов`язків, передбачених п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Вид та розмір призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , на думку колегії суддів, відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, та призначене з дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що змінені апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 про зміну вироку районного суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги прокурора, щодо невідповідності призначеного покарання в наслідок м`якості, є необґрунтованими, а тому колегія суддів залишає її без задоволення.

Разом з тим, колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи змінених апеляційних скарг представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 про зміну вироку районного суду в частині вирішення цивільного позову та стягнення з ПП «Паритет сервіс» заподіяної моральної шкоди, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілим ОСОБА_10 був заявлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ПП «Паритет Сервіс» та страхової групи «ТАС» заподіяної злочином матеріальної шкоди в сумі 11287 грн. та моральної шкоди 100000 грн. Вироком суду першої інстанції заявлений цивільний позов задоволено частково та стягнуто з ПП «Паритет сервіс» на користь потерпілого ОСОБА_10 7287 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 80000 грн. моральної шкоди.

Згідно п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при визначенні; розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх розумності і справедливості, характер порушення прав потерпілого, глибини фізичних та душевних страждань, а також ступінь вини особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди.

Проте, районний суд на думку колегії суддів, не повною мірою врахував обсяг та ступінь моральних страждань заподіяних потерпілому.

Так, в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що районним судом не враховано негативні зміни в його житті, які настали у зв`язку з загибеллю його рідної матері, а саме: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, емоційна напруга, нервозність. Крім того, внаслідок завданої ОСОБА_11 психологічної травми він вимушений терпіти сильні головні болі, постійно приймати знеболюючі препарати.

А тому, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення, оцінюючи характер, обсяг та ступінь моральних страждань заподіяних потерпілому, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає за необхідне збільшити розмір стягнення з цивільного відповідача ПП "Паритет сервіс" на користь ОСОБА_10 моральної шкоди, змінивши вирок районного суду в цій частині.

Відповідно до положень ст. 1166,1187 ЦК України та Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Оскільки ОСОБА_11 перебував в трудових відносинах з ПП "Паритет-сервіс", кримінальне правопорушення скоєно під час виконання трудових обов`язків, що підтверджується подорожнім листом, тому завдана ОСОБА_11 шкода має бути відшкодована за рахунок ПП "Паритет сервіс"

Вирішення питання про стягнення шкоди з страхової компанії в рамках кримінальної справи є неможливим, оскільки відповідно до ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Однак, правовідносини між ПП "Парите сервіс" виникли не на підставі закону, а на підставі договору добровільного страхування. Відтак, страхова компанія не є цивільним відповідачем в розумінні ст. 62 КПК України. Питання про стягнення коштів в порядку регресу може бути вирішено застрахованою особою самостійно в порядку цивільного судочинства.

А тому доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПП "Паритет сервіс", що суд першої інстанції безпідставно поклав матеріальну та моральну відповідальність лише на ПП «Паритет Сервіс» колегія суддів вважає необґрунтованими, а залишає її без задоволення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли стати підставою для скасування вироку, колегією суддів не виявлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни вироку Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2016 року, стосовно ОСОБА_11 в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову.

Керуючись ст. ст. 376 ч.2, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ПП «Паритет Сервіс» - ОСОБА_15 ,залишити без задоволення.

Апеляційні скарги прокурора, захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , представника потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 , задовольнити частково.

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2016 року, щодо ОСОБА_11 змінити в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову.

ОСОБА_11 вважати засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_11 звільнити від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_11 обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Стягнути з ПП«Паритет Сервіс» на користь потерпілого ОСОБА_10 заподіяну моральну шкоду в сумі 100000 грн.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4