Постанова

від 01.08.2017 по справі 816/4732/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 р. Справа № 816/4732/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання - Афанасьєва О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2017р. по справі № 816/4732/15

за позовом ОСОБА_1

до Октябрського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області , Ленінського районного відділу Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі по тексту - відповідач 1), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України в Полтавській області полковника міліції від 06.11.2015 р. за № 625 о/с, в частині звільнення з посади старшого прапорщика міліції ОСОБА_1 помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ у запас за пунктом 63 підпунктом "з" (через скорочення штатів);

- поновити на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з 06.11.2015 р.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що при звільненні його з посади відповідачем не дотримано процедури, визначеної статтею 40 Кодексу законів про працю України, а тому оспорюваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того зазначив, що 06.11.2015 р. він подав рапорт на ім'я начальника УМВС України в Полтавській області про звільнення зі служби в ОВС у зв'язку з переходом на роботу в органах та підрозділах Національної поліції України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2015 р. залучено до участі у справі в якості других відповідачів - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі по тексту - відповідач 2), Ленінський районний відділ Полтавського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі по тексту - відповідач 3), Октябрський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області ( далі по тексту - відповідач 4).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.03.2017 р. рішення попередніх судових інстанцій було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є, на його переконання, підставою для скасування судового рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області (далі по тексту - відповідач 5).

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.

Від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідачів - УМВС України в Полтавській області та ГУНП в Полтавській області - до суду апеляційної інстанції надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 01.08.2017 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 23.09.2002 р. проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується трудовою книжкою, копія якої долучена до матеріалів справи (т.1 а.с. 11).

03.06.2013 р. старшого прапорщика міліції ОСОБА_1 призначено на посаду помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, що підтверджується послужним списком (т.1 а.с.62-68).

06.11.2015 р. позивачем подано рапорт начальнику УМВС України в Полтавській області, в якому зазначено, що він бажає проходити службу в органах Національної поліції та просить звільнити його з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства та відомства ( т.1 а.с.58).

Наказом УМВС України в Полтавській області від 06.11.2015р. № 625о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 63 "з" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів), про що повідомлено ОСОБА_1 листом Управління кадрового забезпечення УМВС в Полтавській області від 06.11.2015р. вих. № 1/2-3989 ( т.1 а.с. 10, 55).

Вважаючи протиправним наказ УМВС України в Полтавській області від 6 листопада 2015 р. №625о/с, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відділ, в якому позивач працював на час звільнення було ліквідовано, посада, яку займав ОСОБА_1, скорочена і не увійшла до штату Октябрського відділу поліції м. Полтави, Ленінського відділення поліції м. Полтави та Київського відділення поліції м. Полтави, у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, а тому підстави для скасування спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 з ОВС та поновлення його на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з 06.11.2015 р. відсутні.

Надаючи правову оцінку обставинам указаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про міліцію" №565-ХІІ від 20.12.1990 р. (далі - Закон №565-ХІІ) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).

За змістом пункту 63 "з" Положення №114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 службу в органах внутрішніх справ проходив на посаді та в званні, які відносяться до посад молодшого начальницького складу.

7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. №565-ХІІ, та набрав законної сили Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07 2015 р. №580-VIІI (далі - Закон №580-VIІI), який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті "Голос України".

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

За приписами пункту 10 розділу XI Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, відповідно до вищезазначених норм законодавства, звільнення працівників міліції за скороченням штатів відбувається за наступних підстав: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, а також дотримання всіх прав та гарантій при звільненні такого працівника. Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Під час розгляду справи відповідачами не доведено наявності жодної з цих обставин стосовно позивача та не надано відповідних доказів на підтвердження відмови позивача від проходження служби в органах поліції, а також не можливості подальшого використання позивача на службі.

Пунктом 47 Положення №114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини, та пунктом 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181, з метою встановлення можливості подальшого використання на службі передбачено процедуру звільнення, зокрема, що звільненню має передувати атестація працівника.

Із матеріалів справи вбачається, що 06.11.2015 р. позивачем подано на ім'я начальника УМВС України в Полтавській області рапорт про бажання продовжити службу на посадах в органах та підрозділах Національної поліції України, та проханням звільнити його зі служби в ОВС у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства і відомства.

Вказаний рапорт позивача підтверджує відсутність його відмови від проходження служби в поліції. У зв'язку з цим, звільнення позивача повинно було відбуватись із дотриманням процедури, встановленої Положенням №114, а саме - звільненню позивача має передувати проведення атестації ( т.1 а.с. 58).

Таким чином, прийняттю рішення про звільнення мала передувати оцінка ділових, професійних, особистих якостей ОСОБА_1, що з огляду на імперативні приписи Положення №114 та Інструкції про порядок проведення атестування особового складу ОВС України, затвердженої наказом МВС України №181 від 22.03.2015 р., повинна здійснюватися виключно шляхом проведення атестації.

На вимогу апеляційної інстанції ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області повідомила, що атестування ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ОВС не проводилося ( т.3 а.с. 44).

Отже, фактичні обставини, що мали місце і передували звільненню позивача свідчать, що звільнення проведено з порушенням вимог п.47 Положення №114 та Інструкції № 181 щодо оцінки ділових, професійних, особистих якостей позивача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.03.2017 р. рішення попередніх судових інстанцій було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України, виходив з того, що суди не з'ясували, чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи додержано ними норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі.

Частиною 5 ст. 227 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законом.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади.

Як убачається із листа Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 09.12.2015 р. № ПТ-30/ку, постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 р. "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС" передбачено ліквідацію УМВС України в Полтавській області та створення Головного управління Національної поліції в Полтавській області ( т.1 а.с.72-73).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

З аналізу положень Закону України "Про Національну поліцію" слідує висновок, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права.

Судова колегія зазначає, що замість ліквідованого УМВС України в Полтавській області та його структурних підрозділів утворено Головне управління Національної поліції в Полтавській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Проте, відповідачами не з'ясовано можливість подальшого використання позивача на службі, зважаючи на те, що позивач не відмовлявся від проходження служби в органах поліції.

Як убачається із довідки УМВС України в Полтавській області від 10.04.2017 р. №614/115/12/01/15-2017, штатна чисельність УМВС України в Полтавській області станом на 06.11.2015 р. становила 6102 одиниці, а відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 10.04.2017 р. №615/115/12/01/15-2017 штатна чисельність ГУНП в Полтавській області станом на 07.11.2015 р. становила 4677 одиниць.

На вимогу апеляційної інстанції щодо надання штатного розпису УМВС України у Полтавській області станом на 06.11.2015 р. представником відповідачів надано довідку Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 24.07.2017 р. №1285/115/12/02-2017, відповідно до якої станом на 06.11.2015 р. в Управлінні МВС України в Полтавській області штатна чисельність помічників чергових складала 297 посад, а станом на 07.11.2015 р. в тимчасових штатах Головного управління Національної поліції в Полтавській області визначено 181 посаду помічника чергового.

При здійсненні порівняльного аналізу штатної чисельності УМВС України у Полтавській області та штатного розпису Головного управління Національної поліції в Полтавській області колегія суддів дійшла висновку, що дійсно мало місце скорочення штатів у відповідачів.

Під час розгляду цієї адміністративної справи судовою колегією враховано правову позицію Верховного Суду України, висловлену у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", та зазначений у постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 р. правовий висновок по справі № 21-52а15 про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Доказів, що позивачу пропонувались будь-які наявні посади, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати позивач в органах Національної поліції, відповідачами не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин оскаржуваний наказ Управління МВС України в Полтавській області від 06.11.2015 р. № 625 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби є протиправним, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкту владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлення статтями 105 та 162 КАС України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема, тих, які встановлені Кодексом законів про працю України при розгляді вимог про поновлення на роботі.

За приписами п.24 Положенням №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з 11.11.2015 р. УМВС України в Полтавській області, Ленінський РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області перебувають у стані припинення, але на час розгляду цієї справи запис про припинення зазначених юридичних осіб не внесено.

Для поновлення порушених прав позивача його слід поновити на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, з 06.11.2015 р.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 24 розділу II Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 ( далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 р. IV Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Відповідно до наявної у справі довідки Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 23.12.2015 р. №8/669 середньоденне грошове забезпечення складає - 73,39 грн. (т.1а.с.51).

Судом встановлено, що на день звільнення ОСОБА_1 проходив службу на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, яким безпосередньо здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу.

Наказом МВС України від 31.12.2007 р. №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 р. за №205/14896, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.6 Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Таким чином, обов'язок по виплаті позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу покладено саме на Ленінський РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 06.11.2015 року, то період вимушеного прогулу позивача складає 634 дні, у зв'язку з чим підлягає стягненню з Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 р. по 01.08.2017 р. в сумі 46529,26 грн. (634 днів х 73,39 грн.).

Що стосується вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з Головного управління Національної поліції в Полтавській області, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї частини позову, оскільки на час звільнення позивач не проходив службу в штаті Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

За приписами пунктів 2 та 3 ч.1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду у відносинах публічної служби про присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць, про поновлення на посаді.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанову суду необхідно допустити до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області та виплати грошового забезпечення в сумі місячного забезпечення.

Що стосується вимоги про встановлення строку для подання звіту про виконання постанови, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Цій нормі кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини першої статті 163, абзацу п'ятого пункту 4 частини першої статті 207 названого Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом, зокрема, зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення.

Тобто, зі змісту наведеної норми вбачається, що зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Судові витрати по справі не підлягають розподілу в порядку ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст.205, ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2017р. по справі № 816/4732/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській області від 06.11.2015 р. за № 625 о/с, в частині звільнення з посади старшого прапорщика міліції ОСОБА_1 помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ у запас за пунктом 63 підпунктом "з" (через скорочення штатів).

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з 06.11.2015 р.

Стягнути з Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 р. по 01.08.2017 р. у розмірі 46529,26 грн..

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області та виплати грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Русанова В.Б. Бартош Н.С. Повний текст постанови виготовлений 04.08.2017 р.