Постанова

від 02.08.2017 по справі 914/1040/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 914/1040/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач), суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Автосвіт" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі№914/1040/16 Господарського судуЛьвівської області за позовомФранківської районної адміністрації Львівської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Автосвіт" треті особи 1.Львівська міська рада 2.Автогаражний кооператив № 22 Франківського району м.Львів прозобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Автосвіт" (далі - відповідач) за власні кошти демонтувати самочинне будівництво цегляної нежитлової двоповерхової споруди розміром 15,0х7,0мх3,0м на вул.Л.Перфецького, 9 та привести земельну ділянку під самочинним будівництвом площею 130 кв.м. до попереднього стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за відсутності необхідних документів та дозволів здійснив самочинне будівництво споруди на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, у зв'язку з чим відповідач повинен демонтувати здійснене ним будівництво та привести земельну ділянку до попереднього стану.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Долінська О.З., судді Юркевич М.В., Запотічняк О.Д.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Матущак О.І., судді Дубник О.П., Хабіб М.І.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 111 11 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням позивача від 22.07.2002 за №1034 відповідачу надано дозвіл на відкриття тимчасового торговельного майданчика для реалізації автозапчастин на земельній ділянці площею 0,125га на вул. Перфецького, 9 та зобов'язано після погодження проектної документації виконання робіт з облаштування торговельного майданчика, виготовлення іншої необхідної нормативної документації, подати документи для прийняття рішення виконкому про функціонування постійного торгівельного об'єкту.

На виконання даного розпорядження відповідач через архітектурне бюро розробив та погодив у встановленому порядку робочий проект по влаштуванню тимчасового торгівельного майданчика з реалізації автозапчастин на вул. Перфецького, 9 у м.Львові.

Ухвалою Львівської міської ради від 03.07.2003 №720 погоджено відповідачу місце розташування та дозволено виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,125 га в оренду терміном на три роки для влаштування авторинку на вул.Перфецького, 9, яка ухвалою цієї ж ради від 19.04.2007 № 786 була скасована.

Постановою Господарського суду Львівської області від 11.10.2007 у справі № 22/26а ухвалу Львівської міської ради від 19.04.2007 №786 скасовано.

Судами встановлено, що позивачем 26.01.2016 прийнято розпорядження №28 "Про демонтаж самочинно влаштованого відповідачем фундаменту на вул. Л. Перфецького, 9" (далі-розпорядження), яким зобов'язано директора відповідача у місячний термін за власні кошти демонтувати самочинно влаштований бетонний фундамент розміром 15.0х7.0м на вул. Л. Перфецького, 9 та привести земельну ділянку до попереднього стану.

Проте актом обстеження ЛКП "Сонячне" від 04.03.2016 встановлено, що відповідачем не виконано розпорядження та не приведено земельну ділянку до попереднього стану.

При цьому актом обстеження ЛКП "Сонячне" від 31.03.2016 встановлено, що відповідачем продовжуються будівельні роботи, самочинно влаштований фундамент, зведено стіни із цегли на висоті 3.0м., а також залито бетонну площадку розміром 15.0x7.0м.

Актом ЛКП "Сонячне" від 23.05.2016 №15 встановлено, що розпорядження відповідачем не виконано, а будівельні роботи продовжуються, зведено стіни орієнтовною висотою 6м.

Судами встановлено, що відповідач звертався до Департаменту містобудування Львівської міської ради стосовно розгляду питання щодо проекту відведення земельної ділянки для забезпечення авторинку на вул. Л. Перфецького, 9, але листом від 19.10.2010 №2403-2вих-1345 останній повідомив, що відповідно до п. 2.1 ухвали Львівської міської ради від 03.07.2003 №720 та постанови Господарського суду Львівської області від 11.10.2007 відповідачу необхідно було подати у встановленому порядку проект відведення земельної ділянки для затвердження міською радою. Разом із зверненням від 26.08.2010 №2-9689 відповідачем не подано проекту відведення на затвердження.

Згідно акта обстеження позивача від 05.07.2016 за результатами обстеження за адресою: м.Львів, вул.Перфецького, 9 виявлено будівництво капітальної споруди невстановленого призначення, на момент обстеження зведено два поверхи, роботи на час обстеження не проводились, що також підтверджується фотофіксацією.

Судами встановлено, що проект відведення земельної ділянки по вул. Перфецького, 9 на затвердження Львівської міської ради відповідачем не подавався, а договір оренди землі між сторонами не укладався.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився із його висновками про те, що оскільки відповідач здійснює будівництво капітальної споруди без оформлення у встановленому порядку земельної ділянки та без отримання відповідного дозволу, позов підлягає задоволенню.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1).

Згідно статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (ч.1). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ч.2).

Частиною другою статті 327 Цивільного кодексу України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч.1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч.2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч.3).

Згідно пункту 5.1.3 Положення про порядок регулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, яке затверджено рішенням Львівської міської ради від 09.09.2011 № 835, передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її кошти, у разі заперечення виконавчим органом міської ради визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила таке будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності і не підлягає передачі у власність.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідними актами було встановлено здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, без відповідного оформлення ним права користування землею, у зв'язку з чим міжвідомчою комісією при районній адміністрації було подано певний висновок позивачу, на підставі якого ним було прийнято розпорядження від 26.01.2016 № 28, яким зобов'язано відповідача у місячний термін за власні кошти демонтувати таке будівництво та привести земельну ділянку до попереднього стану.

Однак, відповідач вказане розпорядження не виконав, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, так як відповідач здійснив будівництво на земельній ділянці без належно оформлених ним права користування землею та без оформлення на це дозвільних документів, відтак земельна ділянка підлягає поверненню позивачу з приведенням її відповідачем до попереднього стану за рахунок останнього.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2005 у справі № 1/332-26/112, як на підставу для скасування оскаржуваних рішень та припинення провадження у справі, є безпідставними, оскільки обставини справи у справі, яка переглядається є відмінними від тих, які встановлені апеляційним судом у справі № 1/332-26/112.

Так у справі № 1/332-26/112 предметом спору було зобов'язання відповідача знести торговельні павільйони, тоді як у справі № 914/1040/16 предметом спору є зобов'язання відповідача за власні кошти демонтувати самочинне будівництво цегляної нежитлової двоповерхової споруди.

Твердження відповідача про те, що дана справа має розглядатися адміністративним судом як публічно-правовий спір, є помилковими, так як спір у даній справі виник із земельних правовідносин та стосується незаконного будівництва, яке здійснюється відповідачем.

Так, згідно статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Аналогічні за змістом положення містяться і у статті 324 Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статті 1 частини 1-ї Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2-ю цієї статті передбачено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до приписів статті 2 частини 1-ї та 2-ї вказаного кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 4-ї та 5-ї цієї статті господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди".

Положеннями статті 16 частини 1-ї Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як убачається з матеріалів справи, позивач у спірних правовідносинах здійснює від імені Українського народу права власника на землю, та звернувся до суду із метою захисту цих прав.

Таким чином із наведених положень Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України вбачається, що спірні відносини мають приватноправовий характер, а отже підвідомчі господарським судам.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Автосвіт" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі Господарського суду Львівської області №914/1040/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук