Рішення

від 04.08.2017 по справі 925/703/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2017 р. Справа № 925/703/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від прокуратури: Архипенко В.О.

від позивача: Дворкова А.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "ВАіС" про стягнення 135 752,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 81 289,00 грн. збитків у виді упущеної вигоди, завданої неукладенням договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Черкаси за будівництво спортиво-розважального комплексу по вул. Г. Дніпра навпроти житлового будинку № 49 та індексації в сумі 54 463,63 грн., а всього - 135 752,63 грн.

В судовому засіданні представники прокуратури та позивача свої вимоги підтримали повністю та просять суд їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника в жодне судове засідання не направив, про причини його неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Суд вжив усіх заходів для належного повідомлення відповідача про дату і час розгляду справи, ухвали суду надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також засновникам товариства, відомості про яких внесено до ЄДР.

Відповідно до пункту 20.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" місцезнаходження юридичної особи або фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В пункті 3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов'язком.

Одночасно, застосовуючи положення ГПК України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain).

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представників позивача та прокурора, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

16.06.2014 Інспекцією ДАБК у Черкаській області зареєстровано декларацію ТОВ "ВАІС" про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК 143141670713 (а.с. 14), у відповідності до відомостей з якої відповідача задекларував готовність до експлуатації будівництва спортивно-розважального комплексу (кафе-спорт-бар, критий літній майданчик для пляжного футболу, пляжного волейболу, загальної фізичної підготовки) по вул. Героїв Дніпра навпроти житлового будинку № 49 в м. Черкаси, код об'єкта 1230.4 категорія складності ІІІ, клас наслідків СС-2.

Згідно даних Декларації відповідача, вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, становить 812 888, 00 грн. (а.с. 17).

Рішенням Черкаської міської ради від 26.06.2011 № 2-621 (а.с. 19) затверджено Порядок залучення замовників до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси, який розроблено у відповідності до положень ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" та регулює організаційні та економічні відносини, пов'язані із залученням, розрахунком розміру, використанням коштів пайової участі замовників будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту (будівництво) у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси та укладання договорів про пайову участь (додаток № 1 до рішення а.с. 21).

Згідно п. 1.3-1.5 Порядку, замовник (це фізична чи юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому порядку відповідну заяву) зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Пайова участь у розвитку інфраструктури м. Черкаси полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до цільового фонду міського бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури міста. Кошти замовників залучаються на підставі Договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси, укладеного між замовником та виконавчим комітетом Черкаської міської ради.

Відповідно до п.2.5. Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Черкаси становить, зокрема, для нежитлових будівель та споруд 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.

Відповідно до п. 3.1 Порядку, пайова участь сплачується в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, що надходять від замовників як пайова участь, зараховуються до цільового фонду для подальшого використання згідно із Положенням про міський цільовий фонд пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкас (п. 3.3.).

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, як замовник будівництва спортивно-розважального комплексу по вул. Г. Дніпра навпроти житлового будинку № 49 у м. Черкаси, в порушення ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав з позивачем договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та не перерахував до бюджету м. Черкаси кошти для створення і розвитку інфраструктури міста в розмірі 10% від вартості свого будівництва, чим завдав позивачу збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 81 289,00 грн.

Частиною 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.

Ч. 2 ст. 40 цього Закону передбачає, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до ч. 5 ст. 40 вказаного Закону, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

За доводами представників прокуратури та позивача, відповідач не звернувся до Черкаської міської ради із завою про укладення договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, не уклав цей договір та ухилився від виконання свого обов'язку по фінансуванню пайової участі.

При цьому договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з абз.7 ч.9 ст. 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Чинним законодавством України не передбачено норми про те, що не укладення сторонами договору на пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста свідчить про нікчемність

зобов'язань, які покладаються на відповідача нормами ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності".

На думку суду, норма абз.7 ч.9 ст. 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" про те, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, свідчить лише про строк виконання зобов'язання і про настання терміну його прострочення, а не про його повне припинення після прийняття об'єкта в експлуатацію і без права примусового стягнення заборгованої суми.

Доказів на спростування цього висновку суду відповідач не надав.

У відповідності до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 2 ст. 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а тому відповідач зобов'язаний укласти відповідний договір із місцевими органами влади та сплатити по ньому кошти у розмірі 10% від вартості об'єкта, що ним будується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.

Цивільно-правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) заподіювача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (їх розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіювачем шкоди. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні шкоди.

У випадку укладення між сторонами договору про пайову участь позивач реально міг би отримати від відповідача перерахування до бюджету 10% від вартості об'єкту, що будується, на розвиток інженерної інфраструктури міста.

Відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси, що на думку суду свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій шляхом звернення із заявою до міської ради та укладення договору.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Черкаська міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди. При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

До такого висновку при розгляді аналогічного спору прийшов і Верховний Суд України у справі № 908/312/16, постанова від 02.03.2017 (а.с. 33).

Розмір збитків у вигляді упущеної вигоди позивачем визначено вірно (812 888,00 грн. х 10%). Вказані кошти є реальними до тримання позивачем у випадку укладення відповідачем договору між сторонами щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста, як же встановлено судом, оскільки дане зобов'язання є безумовним та залежить лише від самого факту здійснення відповідачем будівництва об'єкта нерухомості, який станом на час розгляду справи вже навіть зданий в експлуатацію.

Отже, з відповідача на користь позивача належить примусово стягнути 81 289,00 грн. збитків у виді упущеної вигоди, завданої не укладенням договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Черкаси за будівництво спортиво-розважального комплексу по вул. Г. Дніпра навпроти житлового будинку № 49. Доказів проведення розрахунку за основним боргом відповідачем не надано.

Одночасно позивач просить стягнути індексацію в сумі 54 463,63 грн. за прострочення сплати коштів, які складають суму основного боргу за позовом, нараховану в період з липня 2014 по травень 2017 року.

У стягненні цих коштів позивачу слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається із розрахунку стягуваних 54 463,63 грн., ці кошти нараховані як індекс інфляції на 81 289,00 грн., які позивач просить стягнути як упущену вигоду і про це прямо вказано у колонці розрахунку (а.с. 38).

Оскільки в рамках даного конкретного спору між сторонами не було укладено договору, то право на стягнення інфляційних за прострочення виконання певного грошового зобов'язання може бути реалізовано позивачем лише на підставі ст. 625 ЦК України.

Дана норма передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" судам роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Оскільки за позовними вимогами основний борг стягується позивачем саме як збитки у вигляді упущеної вигоди, то нарахування інфляційних втрат на суму збитків є неправомірним, бо збитки не є тим грошовим зобов'язанням, про яке йде мова у ст. 625 ЦК України.

За прямим змістом ст. 611 ЦК (ця стаття у тому ж розділі, що і ст. 625 ЦК), відшкодування збитків є правовим наслідком за порушення зобов'язання, що встановлюється договором або законом. Тобто, за своєю правовою природою, збитки є компенсаційним відшкодуванням за невиконання чи порушення виконання зобов'язання, а тому не є самим грошовим зобов'язанням що складає предмет договору і про яке йде мова у ст. 625 ЦК України, яка називається "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання".

Можна стверджувати, що відшкодування збитків та стягнення інфляційних і 3% річних є різновидами наслідків за порушення зобов'язання, які можуть застосовуватися паралельно і одночасно чи самостійно. Тому на збитки не повинні нараховуватися інфляційні та 3% річних.

Отже, позов підлягає лише до часткового задоволення і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 81 289,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих відповідачем не укладенням договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Черкаси за будівництво спортиво-розважального комплексу по вул. Г. Дніпра навпроти житлового будинку № 49.

В решті вимог у позові слід відмовити повністю через безпідставність нарахування інфляційних втрат.

На підставі ст. 49 ГПК України, враховуючи вину відповідача у виникненні спору, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2036,28 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю на користь прокуратури Черкаської області.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАІС" (ідентифікаційний код 30599231, вул. Чайковського, 49/1 м. Черкаси) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 25212542 вул. Б. Вишневецького, 36 м. Черкаси) 81 289,00 грн. збитків, завданих не укладенням договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Черкаси за будівництво спортиво-розважального комплексу по вул. Г. Дніпра навпроти житлового будинку № 49.

В решті вимог у позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАІС" (ідентифікаційний код 30599231, вул. Чайковського, 49/1 м. Черкаси) на користь прокуратури Черкаської області (ідентифікаційний код 02911119) 2036,28 грн. на відшкодування сплаченого судового збору із зарахуванням на банківський рахунок 35212034003751 в Державній казначейській службі України у м. Києві (МФО 820172) за кодом класифікації видатків бюджету 2800.

Накази видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 07 серпня 2017 року

Суддя Н.М. Спаських