Рішення

від 26.07.2017 по справі 907/50/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.07.2017 Справа № 907/50/16

За позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі", с. Коноплівці Мукачівського району

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал", м.Київ

про витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вартістю 19.387.781грн., що знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - не з'явився

від третьої особи - Семак В.П, представник за довіреністю №1 від 04.01.2017р

від відповідача - Митровці Я.В. - представник за довіреністю від 24.05.2017р

від прокуратури - Андрейчик А.М. - заступник начальника відділу облпрокуратури

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Закарпатської області звернувся до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі", с.Коноплівці Мукачівського району про витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вартістю 19 387 781,00 грн., що знаходиться за адресою: м.Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.11.2016 року (головуючий - Івашкович І.В., судді - Йосипчук О.С., Пригара Л.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 року (головуючий - Давид Л.Л., судді - Гриців В.М., Малех І.Б.), в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Даною постановою при новому розгляді справи судом касаційної інстанції вказано на необхідність з'ясування судом прав і обов'язків сторін у спірних відносинах, зокрема, з'ясувати правові підстави, на яких цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вибув з державної власності та перейшов у власність ТОВ "Імперіал", чи набуло останнє в установленому законом порядку право власності на спірне майно, та, відповідно, чи могло відчужити це право відповідачу. З урахуванням судових рішень, що стосуються спірного майна, з дотриманням вимог статті 35 ГПК України, визначити які ж встановлені саме факти, а не оціночні судження, мають преюдиційне значення для цієї справи, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 15.05.2017 року автоматизованою системою документообігу суду справу №907/50/16 передано на розгляд судді О.Ф. Ремецькі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2017 року справу було прийнято судом до провадження та призначено до розгляду на 30.05.2017 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.05.2017 розгляд справи було відкладено на 14.06.2017 з мотивів, наведених у ній.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.06.2017р. розгляд справи було відкладено на 30.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.06.2017 року розгляд справи було відкладено на 18.07.2017 року та у задоволенні клопотання прокурора про розгляд справи у колегіальному складі суду відмовлено з мотивів, наведених у ній.

Ухвалою суду від 18.07.2017 судом за клопотанням відповідача у порядку вимог ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 26.07.2017.

У судовому засіданні 26.07.2017 судом було відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ про розгляд справи у режимі відеоконференції з мотивів, наведених у відповідній ухвалі суду. За результатами розгляду справи судом 26.07.2017 було оголошено вихід у нарадчу кімнату для прийняття рішення у справі до 27.07.2017 року на 10год. 00хв.

Прокурор у судовому засіданні заявлені позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. При цьому, в обгрунтування своєї позиції вказує на доведення незаконності ТОВ Імперіал у даних правовідносинах права власності на державний цілісний майновий комплекс і як наслідок, відсутність права на його відчуження, що встановлено судом. Так, постановою Свалявського районного суду від 10.05.2012 у кримінальній справі №710/525/12 встановлено, що ТОВ Імперіал , внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6, реєстратором ПП М.І.С. , своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, безпідставно у супереч ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна , набуло право власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства Свалявський завод продтоварів , який перебував в оренді даного товариства, а державі такими діями завдано майнової шкоди. При цьому, як вбачається із тексту наказу Міністерства аграрної політики України від 02.07.2003р. за №213, яким припинено діяльність державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" щляхом реорганізації через приєднання до ТОВ "Імперіал", яке визнано правонаступником ДП "Свалявський завод продтоварів", майновий комплекс передавався ТОВ Імперіал виключно на баланс, що у свою чергу не свідчить про наявність підстав набуття права власності на таке майно. Відтак, ТОВ Імперіал , за відсутності ознак права власності, в розумінні ст. 388 ЦК України є особою, яка не мала права відчужувати ТОВ Карпатські зорі спірний об'єкт.

В свою чергу, ТОВ Карпатські Зорі набуло право власності на спірне майно не безпосередньо у власника - Держави, а поза його волею від особи яка не мала права відчужувати це майно, зокрема на підставі мирової угоди з ТОВ Імперіал , затвердженої ухвалою Господарського суду м.Києва від 22.06.2010 у справі №30/183 та проведеної 21.06.2012 реєстрації речового права.

Окрім того, прокурор відзначає, що ТОВ Карпатські Зорі укладаючи з ТОВ Імперіал 18.06.2010 мирову угоду щодо відчуження майнового комплексу, яка затверджена ухвалою Господарського суду м.Києва від 22.06.2010, знав, принаймні повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, а також що умови угоди порушують права та законні інтереси третіх осіб. Однак відповідач навмисно не вжив усіх розумних заходів та не з'ясував на момент правочину про завершення розгляду господарськими судами спорів, ініційованих державним органом, у тому числі за участю ТОВ Карпатські Зорі , навколо відчужуваного об'єкту - цілісного майнового комплексу державного підприємства Свалявський завод продтоварів .

Відтак, прокурор вважає, що у справі наявні усі підстави стверджувати про доведеність позивачем того факту, що набувач навмисно не взяв до уваги конкретних обставин угоди, з яких ясно видно, що річ відчужується неправомірно і кваліфікує його дії як недобросовісні.

Окрім того, державна реєстрація відповідачем за собою права власності на спірне майно здійснена 21.06.2012, тобто через два роки після затвердження судом мирової угоди (22.06.2010) та в період діючих обтяжень - постанови слідчого прокуратури Свалявського району від 10.08.2010, у межах розслідування кримінальної справи №7302410, відповідно до якої Свалявською державною нотаріальною конторою 28.08.2010 накладено арешт на цілісний майновий комплекс ДП Свалявський завод продтоварів , розташований за адресою вул. Старолюбовнянська, 21, м.Свалява.

Що стосується ухвали про затвердження мирової угоди прокурор відзначає, що за даних обставин права Держави на майно, яка не є стороною наведеної угоди, по суті не будуть поновлені лише в наслідок скасування ухвали суду про її затвердження, а тому прокурором обрано саме такий спосіб захисту державного інтересу як витребування державного майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 387 та ст. 388 ЦК України (прокурор наполягає на обгрунтуванні заявлених ним позовних вимог за ознаками даних статей ЦК України).

Також прокурор заперечує з приводу застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності з огляду на правову позицію Верховного Суду України при вирішенні постанови від 05.10.2016 у справі №3-604гс16 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю' "Аверс Строй", де Верховним Судом України зроблені висновки про не застосування строків позовної давності щодо вимоги про витребування майна.

Так, Верховний Суд України встановив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, оскільки

законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення

Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу

України).

В свою чергу, Вищий господарський суд України у постанові від 26.04.2016 у даній справі дійшов до висновку, що положення про позовну даність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку стаття 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Позивач просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених ним у поданих суду письмових поясненнях та згідно клопотання від 21.07.2017 року просить суд поновити строк позовної давності у зв'язку з його пропуском з поважних причин. В обгрунтування своєї позиції вказує на те, що в жодній із судових справ щодо спірного майна Мінагрополітики не виступало учасником спірних правовідносин щодо вилучення, зміни цільового призначення та передачі в оренду, а в подальшому і незаконної передачі у власність ЦМК ДП Свалявський завод продтоварів , тому що зазначені правовідносини існували між ТОВ Імперіал та РВ ФДМУ у Закарпатській області. Хоча у справі № 30/278-48/182 Мінагрополітики було залучено до участі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, представництво інтересів держави і захист державного майна в даному спорі належали до повноважень РВ ФДМУ у Закарпатській області відповідно до абзаців один, чотири, п'ять пункту 4 частини першої статті 5 Закону України Про Фонд державного майна України .

Стверджує, що згідно з підпунктом і пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про управління об'єктами державної власності , саме ФДМУ забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами - відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень.

Після результатів розгляду справи № 30/278-48/182 РВ ФДМУ в Закарпатській області на виконання покладених завдань та повноважень щодо контролю звернулося до суду з вимогою про визнання права державної власності на спірне майно, у задоволенні якої 25.12.2013 судом відмовлено повністю. В подальшому РВ ФДМУ, як розпорядником даного державного майна, логічно та послідовно вживались всі заходи для поновлення порушеного права державної власності шляхом звернення до суду за захистом майнового права способами, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач стверджує, що Міністерство, на відміну від ФДМУ, виступає не як розпорядник, а саме як власник державного майна, яке належить до сфери його управління. Крім цього, до функцій Мінагрополітики не віднесено здійснення державного контролю у сфері земельних правовідносин та використання державного майна, а також відсутні повноваження на витребування інформації щодо законності розпоряджень органів виконавчої влади, суб'єктів реєстрації речових прав на земельні ділянки та державне майно. Саме тому Міністерство не немало законних повноважень до пред'явлення вимоги, з якою звернулась до суду прокуратура Закарпатської області в інтересах держави у справі №907/50/16. тому що в той період дані повноваження належали до компетенції РВ ФДМУ у Закарпатській області.

Тільки у лютому місяці 2016 року Прокуратура Закарпатської області повідомила Мінагрополітики, що нею за результатами вивчення стану дотримання вимог законодавства при відчуженні ЦМК ДП Свалявський завод продтоварів встановлено підстави для захисту інтересів держави, зокрема з'ясовано, що майно зазначеного ЦМК безоплатно та у незаконний спосіб вибуло з власності держави. З огляду на викладене, прокуратурою Закарпатської області в порядку господарського судочинства підготовлено позов в інтересах держави в особі Мінагрополітики до ТОВ Карпатські Зорі про витребування ЦМК ДП Свалявський завод продтоварів .

Враховуючи вищевикладене та в силу положень статті 257 та частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, позивач вважає причини пропуску строків позовної давності Мінагрополітики поважними, оскільки РВ ФДМУ у Закарпатській області було вжито весь обсяг цивільно-правових заходів по захисту державного майна і лише після цього, з моменту звернення Генеральної прокуратури України, Мінагрополітики стало відомо про можливість застосування способу захисту державного майна шляхом витребування його із незаконного володіння, як власника ЦМК ДП Свалявський завод продтоварів .

При цьому, позивач заперечуючи доводи відповідача зазначає, що витребування об'єкта комунальної власності, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у комунальну власність цього об'єкта комунального майна, який вибув із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно

витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 Цивільного кодексу України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород також вважає заявлені позовні вимоги обгрунтованими та просить суд задовольнити їх у повному обсязі з огляду на таке. Стверджує, що обставиною, яка має істотне значення для справи та підставою для звернення до суду є Постанова Свалявського районного суду Закарпатської області від 10.05.2012р. № 710/525/12 (провадження № 1/710/914/12) за ч. 2 ст. 367 КК України (копія в матеріалах справи). Згідно вказаної Постанови, суд дослідив та встановив, що реєстрація за ТОВ Імперіал права власності на спірне майно проведена з грубим порушенням Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, внаслідок чого порушено право державної власності.

Тобто, даною Постановою встановлено, що внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них ОСОБА_6, ТОВ Імперіал безпідставно, всупереч вимог ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна , набуто право власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства Свалявський завод продтоварів , який перебував в оренді даного товариства, а Державі завдано майнової шкоди, що є тяжкими наслідками.

Відтак, даною постановою суду у відповідності до вимог статті 328 ЦК України доведено факт незаконності набуття ТОВ Імперіал права власності на майно.

Окрім того, у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. по справі № 30/278 суд дійшов висновку, що майно, яке передано регіональним відділенням являється державним, приватизація якого не здійснювалась, а було передано ТОВ Імперіал виключно на умовах оренди на підставі Договору оренди цілісного майнового комплексу - державного підприємства Свалявський завод продтоварів № 35 від 15.05.2003р, укладеного між Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Імперіал .

Вищенаведене свідчить про неможливість переходу права власності від держави будь-яким іншим особам, на підставі договору оренди та виданого на виконання його умов наказу Міністерства аграрної політики України, який наявний в матеріалах справи, та доводить протиправність дій ТОВ Імперіал і ПП М.І.С спрямованих на вибуття (привласнення) з державної власності .цілісного майнового комплексу ДГІ Свалявський завод продтоварів .

На момент спірних правовідносин та на сьогоднішній день порядок вибуття з державної власності ЦМК регулюється спеціальними законами. Зокрема, законом України Про приватизацію державного майна чітко передбачено, що майно відчужується шляхом викупу. Жодного іншого способу переходу права власності з державної в комунальну або приватну не передбачено.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2010р. у справі № 30/183 затверджено Мирову угоду між ТОВ Карпатські зорі та ТОВ , Імперіал . Даною Мировою угодою ТОВ Імперіал визнав заборгованість в сумі 938 635,22 грн. У зв'язку з відсутністю у ТОВ Імперіал можливості погасити заборгованість шляхом перерахування грошових коштів, ТОВ Імперіал передає а ТОВ Карпатські зорі приймає у власність об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс ДП Свалявський завод продтоварів .

Відтак, ТОВ Карпатські Зорі набуло право власності на спірне майно не безпосередньо у власника - Держави, а поза його волею від особи яка не мала права відчужувати це майно, зокрема на підставі мирової угоди з ТОВ Імперіал , затвердженої ухвалою господарського суду м.Києва від 22.06.2010, та проведеної 21.06.2012 реєстрації речового права.

При цьому, просить суд взяти до уваги те, що в жодному з судових рішень, на які послалися суди як на преюдиційні, не розглядалося питання правомірності набуття ТОВ "Імперіал'' права власності на спірне майно, не визначалося на якій з підстав, не заборонених законом, у нього виникло право власності, адже, у справі за № 2/66 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області було припинено провадження в частині визнання недійсною державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" у зв'язку з її непідвідомчістю господарським судам. Правомірність цієї реєстрації не була предметом судового розгляду.

Вважає, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, є лише підставою для набуття права власності на спірне майно за відповідачем, але ніяк не впливає на правомірність його виникнення у ТОВ "Імперіал". Мирова угода укладалася між ТОВ "Імперіал" та ТОВ "Карпатські зорі", а тому немає підстав вважати, що факт укладення мирової угоди іншими особами свідчить про наявність волі саме держави на вибуття з її володіння спірного майна. Окрім того, відповідно до п.2.2 договору оренди спірного майна від 15.05.20003 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та ТОВ "Імперіал" передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником підприємства до цього часу

залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Також третя особа підтримує позицію прокурора щодо безпідставності тверджень відповідача в частині пропуску строків позовної давності при зверненні з даним позовом.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд з огляду на подане клопотання про застосування строку позовної давності у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції вказує на те, що віндикація за вимогами ст. 388 ЦК України застосовується у випадку, коли наявний первинний правочин, на підставі якого майно вибуло з володіння власника та такий правочин є недійсним, а кінцевий набувач набув майно за наступними правочинами від особи, яка не мала права його відчужувати. У випадку відсутності первинного правочину майно підлягає поверненню у порядку ст. 215 та 216 ЦК України, де вимоги про повернення можуть пред'являтись навіть не стороною правочину, а заінтересованими особами.

Однак, прокурором у позові не здійснено жодної вказівки на те, за яким саме первинним недійсним правочином вибуло майно із володіння правопопередника позивача. Водночас, у разі наявності такого недійсного первинного правочину, прокурором не визначено матеріальну норму у обґрунтування підстав недійсності такого первинного правочину.

Тобто, позовні вимоги на підставі ст. 388 ЦК України належно не обґрунтовані, що є самодостатньою підставою для відмови у позові.

Окрім того, ТОВ Карпатські зорі набуло у власність цілісний майновий комплекс на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду м.Києва від 22.06.2010 р. у справі №30/183. Така ухвала залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011 р., а також залишена без змін за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами ухвалами Господарського суду м.Києва від 11.04.2013 р., ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. та ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2013 р.

Тобто ТОВ Карпатські зорі набуло спірне майно законно та на правовій підставі, яка не скасована (не визнана недійсною), що виключає застосування як підстави позову, положення ст. 377 ЦК України.

Зазначеним судовим рішенням встановлені обставини законності передачі майна за мировою угодою від ТОВ "Імперіал до ТОВ Карпатські Зорі та встановлені обставини, що майно (ЦМК) не є державною власністю.

Заперечує позицію позивача щодо неможливості пред'явлення ним самостійно позову з метою захисту права державної власності на спірний майновий комплекс, а відтак, поважності пропуску строку позовної давності у спорі з огляду на те, що зміна позивачів у спорі не змінює сторін правовідносин, оскільки стороною у спорі є держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, а не безпосередньо Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області або прокурор Закарпатської області в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

При цьому, відповідач вважає подане ним клопотання про сплив трирічного строку позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права у частині вимоги про витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" цілком обгрунтованим.

Стверджує, що згідно ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, воли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка того порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права інтересу.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-178цс15 від 01 липня 2015 року, яка є обов'язковою для судів відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері відповідних відносин.

Окрім того, для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її грав.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відтак, відповідач стверджує, що правопопередник позивача - Мііністерство аграрної політики України - мало можливість бути обізнаним ще 08.06.2011 року про те, що ТОВ Карпатські Зорі було передано спірне майно за мировою угодою. Це випливає з рішення Господарського суду м.Києва у справі №30/278-48/182 від 21.11.2011р.

Зокрема, у судовому засіданні 08.06.2011 р. представником позивача РВ ФДМ України в Закарпатській області надано пояснення з яких вбачається, що прокуратурою Свалявського району Закарпатської області розслідується кримінальна справа відносно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Імперіал" за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України та відносно службових осіб Приватного підприємства "М.І.С." за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. Також повідомлено про те, що наказом Міністерства аграрної політики України №55 від 12.02.2010 р. прийнято рішення про приєднання цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" до Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище". Крім того, надано відомості про те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 22,06.2010 р. у справі №30/183 затверджено мирову угоду, за змістом якої спірне майно передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатські зорі".

Таким чином, правопопереднику позивача у даній справі про перехід до ТОВ Карпатські зорі спірного майна могло стати відомо ще 08.06.2011 року. При цьому, державна реєстрація права власності за ТОВ Карпатські зорі відбулась тільки 11.06.2012 року, а відтак, у позивача була об'єктивна можливість знати про те, що така реєстрація буде здійснена, так як остання є складовою процедури державної реєстрації підстави виникнення права власності.

Також в обгрунтування своєї позиції щодо спливу строку позовної давності зазначає суду про те, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 20 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відтак, на твердження відповідача, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Про вказане йдеться у висновку ВСУ, що викладений у постанові у справі за № 6- 2469цс16, що відповідно до ст. 82 ГПК України враховується судом при винесені рішення у справі.

Відповідач у заяві про застосування позовної давності від 13.07.2017 р. довів, що позивач у даній справі міг довідатися про порушення свого права та вибуття майна у власність до відповідача ще 08.06.2011 року.

Відтак, вважає наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності необгрунтовані.

Заперечує відповідач також і з приводу поданого прокурором пояснення щодо строків позовної давності від 17.07.2017 р., яким останній стверджує, що до витребування майна у порядку ст. 388 ЦКУ не застосовуються положення про позовну давність. Свою позицію прокурор обґрунтовує Постановою ВСУ від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16 та постановою ВГСУ від 26.04.2016 р. у справі № 916/2129/15. Відповідач у свою чергу стверджує, що у постанові ВСУ від 05.10.2016 р. відповідний правовий висновок не висловлювався.

З цього приводу відповідач просить суд взяти до уваги правову позицію Верховного суду України, яка здійснена у інших справах та пізніше за вищенаведену (зокрема червень 2017 р.), де за вимогами про витребування майна у порядку ст. 388 ЦКУ Верховний Суд України вказує на незаконність не застосування положень про позовну давність до таких вимог. Зокрема, про це йдеться у Постанові ВСУ від 22 червня 2017 р. у справі № 6-1047цс17, у Постанові ВСУ від 07 червня 2017 р. у справі № 3-455гс17. Також звертає увагу, що у наведеній постанові ВСУ від 22 червня 2017 року зроблено правовий висновок, який відповідно до ст. 82 ГПК України враховується судом при винесені рішення у справі.

Третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал", м.Київ, вимог суду не виконало, письмових пояснень не подало, свого повноважного представника у судове засідання не направило.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.07.2017р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами та прокурором матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2003 року Міністерство аграрної політики України (відповідно до Указу Президента України від 23.04.2011 №500/2011 правонаступником Міністерства аграрної політики України є Міністерство аграрної політики та продовольства України.), керуючись Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 року № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та на підставі договору оренди від 15.05.2003 року № 35 між РВ ФДМУ по Закарпатській області та ТОВ „Імперіал", акту приймання - передачі орендованого майна від 15.05.2003 року, видало наказ № 213, відповідно до якого припинено діяльність державного підприємства „Свалявський завод продтоварів" (Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21) шляхом його реорганізації через приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю „Імперіал"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю „Імперіал" правонаступником прав та обов'язків державного підприємства „Свалявський завод продтоварів".

На запит РВ ФДМУ по Закарпатській області комунальне унітарне підприємство "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації„ листом від 21.04.2008 року повідомило про те, що державний цілісний комплекс заводу „Продтовари" (м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21) зареєстрований за ТОВ „Імперіал" 23.11.2003 року приватним підприємством „М.І.С." на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 213 від 02.07.2003 року; Установчого договору про створення та діяльність ТОВ „Імперіал" від 28.10.2002 року зі змінами та доповненнями від 17.02.2003 року; від 14.07.2003 року (протокол № 1 зборів учасників від 28.10.2002 року); Статуту ТОВ „Імперіал", зареєстрованого розпорядженням Мукачівського міського голови № 829 від 05.12.2002 року зі змінами та доповненнями від 17.02.2003 року; від 14.06.2003 року; від 17.07.2003 року.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 10.05.2012р. у справі №710/525/12 встановлено, що реєстратором ПП "М.І.С." Свалявського бюро технічної інвентаризації, оцінки і продажу ОСОБА_6 при прийнятті 23.11.2003р. рішення про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ТОВ "Імперіал" права власності на цілісний майновий комплекс ДП "Свалявський завод продтоварів" і внесенні відповідних відомостей до Реєстру прав власності на нерухоме майно, вчинено злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК України. Вказаною постановою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, кримінальну справу закрито на підставі ст.11-1 КПК України.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 22.06.2010 по справі №30/183 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал" про стягнення 938635,22 грн. затверджено мирову угоду, укладену між ТОВ "Карпатські Зорі" та ТОВ "Імперіал", за умовами якої в рахунок погашення заборгованості Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал" (код ЄДРПОУ 32221271) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" (код ЄДРПОУ 33202333) приймає у власність об'єкт нерухомості -цілісний майновий комплекс "Свалявський завод продтоварів", що знаходиться за адресою Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21. Про передачу зазначених об'єктів Сторони підписують Акт приймання-передачі. Зазначений об'єкт нерухомості належить ТОВ "Імперіал" на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 213 від 02.07.03.; установчого договору про створення та діяльність TOB "Імперіал" від 28.10.02. зі змінами та доповненнями від 17.02.03. та від 14.07.03. (протокол №1 зборів учасників від 28.10.02.); статуту TOB "Імперіал", зареєстрованого розпорядженням Мукачівського міського голови № 829 від 05.12.02. зі змінами та доповненнями від 17.02.03., від 14.06.03. та від 14.07.03.

За результатами розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області на вищевказану ухвалу господарського суду м.Києва від 22.06.2010р. у справі №30/183 ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011р., припинено апеляційне провадження.

Посилаючись на ті підстави, що набуття права власності ТОВ "Імперіал" (третя особа на стороні відповідача) на ЦМК ДП "Свалявський завод продтоварів" є незаконним, відбулося з порушенням вимог чинного на той час законодавства України, поза процедурою, визначено Законом України "Про приватизацію державного майна", є наслідком незаконних дій посадових осіб ПП "М.І.С.", а також стверджуючи про незаконність дій реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області щодо реєстрації права власності на спірний ЦМК за ТОВ "Карпатські Зорі" на підставі ухвали господарського суду м.Києва від 22.06.2010р. у справі №30/183, заступник прокурора Закарпатської області звернувся з даним позовом про витребування від ТОВ "Карпатські Зорі" ЦМК ДП "Свалявський завод продтоварів" на користь держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року у справі за № 907/50/16 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Даною постановою при новому розгляді справи судом касаційної інстанції вказано на необхідність з'ясування судом прав і обов'язків сторін у спірних відносинах, зокрема, з'ясувати правові підстави, на яких цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вибув з державної власності та перейшов у власність ТОВ "Імперіал", чи набуло останнє в установленому законом порядку право власності на спірне майно, та, відповідно, чи могло відчужити це право відповідачу. З урахуванням судових рішень, що стосуються спірного майна, з дотриманням вимог статті 35 ГПК України, визначити які ж встановлені саме факти, а не оціночні судження, мають преюдиційне значення для цієї справи, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Прокурором та позивачем при новому розгляді справи повторно обрано матеріально-правовою підставою позову статті 387, 388 Цивільного кодексу України.

Відтак, за вказівкою суду касаційної інстанції суд має перевірити як наявність підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння, передбачених ст. 387 ЦК України, так і наявність підстав для такого витребування відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.

Аналізуючи вимоги прокурора та позивача щодо обраних ними підстав позову, суд констатує наступне.

Відповідно до вимог статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У таких випадках відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати), тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Разом з тим, правовою підставою набуття права власності на спірне майно у відповідача є мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду м.Києва від 22.06.2010 р. у справі №30/183. Така ухвала залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011 р., а також залишена без змін за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами ухвалами Господарського суду м.Києва від 11.04.2013 р., ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. та ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2013 р.

Тобто, ТОВ Карпатські зорі набуло спірне майно законно та на правовій підставі, яка не скасована (не визнана недійсною), що виключає застосування як підстави позову ст.377 ЦК України.

Що стосується позиції прокурора та позивача щодо підстави позову відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, суд констатує наступне.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо відчуження майна мало місце два і більше разів, це майно може бути витребувано від останнього набувача шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, в жодному з судових рішень, на які послалися сторони, як на преюдиційні, не розглядалося питання правомірності набуття ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно, не визначалося на якій з підстав, не заборонених законом, у нього виникло право власності, адже, у справі за № 2/66 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області було припинено провадження в частині визнання недійсною державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" у зв'язку з її непідвідомчістю господарським судам. Правомірність цієї реєстрації не була предметом судового розгляду.

Разом з тим, оцінюючи доводи сторін та обставини, встановлені у постанові Свалявського районного суду Закарпатської області від 10.05.2012 у справі № 710/525/12 (провадження №1/710/914/12) про обвинувачення реєстратора ОСОБА_6, яка була звільнена від кримінальної відповідальності за незаконну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ "Імперіал" за нереабілітуючою підставою у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, суд констатує, що даним рішенням суду встановлено факт, що реєстрація за ТОВ Імперіал права власності на майно проведена з грубим порушенням Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженим наказом Міністерства юстиції ^країни від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим , в Міністерстві і юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, внаслідок чого порушено право державної власності.

Тобто, даною Постановою встановлено, що внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них ОСОБА_6, ТОВ Імперіал безпідставно всупереч вимог ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна набуто право власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства Свалявський завод продтоварів , який перебував в оренді даного товариства, а Державі завдано майнової шкоди, що є тяжкими наслідками.

Згідно ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або Незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Посилання як на підставу набуття права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів", на наказ Міністерства аграрної політики України від 02.07.2003 р. за № 213 є безпідставним, оскільки з нього вбачається, що вказане майно передавалося ТОВ "Імперіал" виключно на баланс, а перебування майна на балансі підприємства не свідчить про наявність права власності на таке майно.

Відповідно до п.2.2 договору оренди спірного майна від 15.05.20003 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та ТОВ "Імперіал" передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником підприємства до цього часу залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Докази про набуття ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно з якихось інших підстав у матеріалах справи відсутні.

Також не грунтуються на нормах закону доводи відповідача про те, що затверджена судом мирова угода породжує легітимні юридичні наслідки у вигляді визнання за ТОВ "Імперіал" права власності на спірне нерухоме майно, оскільки вказана мирова угода, затверджена ухвалою суду є лише підставою для набуття права власності на спірне майно за відповідачем, але ніяк не впливає на правомірність його виникнення у ТОВ "Імперіал".

Не можна ототожнювати правомірність набуття права власності з його державною реєстрацією.

З огляду на вищенаведене, суд констатує відсутність правових підстав для реєстрації за ТОВ Імперіал права власності на спірне майно та його набуття у невстановленому законодавством порядку.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Відповідна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10.10.2012р справа №6-117цс12, 16.09.2015р. справа №6-1203цс15.

Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати (стаття 390 ЦК України).

За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Як констатовано судом та підтверджується фактичними матеріалами та обставинами справи, відповідачем ТОВ "Карпатські Зорі" набуто у власність спірний цілісний майновий комплекс на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Київ від 22.06.2010р. по справі №30/183.

Відтак, відповідач ТОВ "Карпатські Зорі", який набув у власність спірний об'єкт нерухомого майна на підставі мирової угоди, яка затверджена судом з підтвердженням при цьому законності укладення мирової угоди, вважається добросовісним набувачем цього майна, оскільки за вказаних обставин він не знав і не міг знати про придбання майна від особи, яка не мала права його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі № 6-1203цс15, що є обов'язковим для врахування іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто проти волі власника майна або законного володільця.

Відтак, судом констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень ст. 388 ЦК України.

В свою чергу, вищенаведене не свідчить про порушення принципу пропорційності при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності , як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ Карпатські Зорі на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.

Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном держави. Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися значною свободою (полем) розсуду при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (рішення від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Разом з тим, аналізуючи позицію сторін з приводу поданого відповідачем клопотання про застосування спливу строку позовної давності у спорі та клопотання позивача щодо наявності поважних причин для поновлення такого строку, суд констатує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

ТОВ Карпатські зорі подало заяву про застосування позовної давності.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У справі, яка є предметом перегляду, прокурор в інтересах держави в особі Мінагрополітики звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ТОВ Карпатські Зорі - особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірний цілісний майновий комплекс.

Зазначений позов виник у зв'язку з тим, що ТОВ Карпатські Зорі набуло у власність спірне майно на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди.

При цьому ТОВ Карпатські Зорі набуло у власність майно, яке свого часу було зареєстроване на праві власності за ТОВ Імперіал .

Відповідач стверджує, що правопопередник позивача - Міністерство аграрної політики України - мало можливість бути обізнаним ще 08.06.2011 року про те, що ТОВ Карпатські Зорі було передано спірне майно за мировою угодою. Це випливає з рішення Господарського суду м.Києва у справі №30/278-48/182 від 21.11.2011р.

Зокрема, у судовому засіданні 08.06.2011 р. представником позивача РВ ФДМ України в Закарпатській області надано пояснення з яких вбачається, що прокуратурою Свалявського району Закарпатської області розслідується кримінальна справа відносно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Імперіал" за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України та відносно службових осіб Приватного підприємства "М.І.С." за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. Також повідомлено про те, що наказом Міністерства аграрної політики України №55 від 12.02.2010 р. прийнято рішення про приєднання цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" до Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище". Крім того, надано відомості про те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 22,06.2010 р. у справі №30/183 затверджено мирову угоду, за змістом якої спірне майно передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатські зорі".

Таким чином, правопопереднику позивача у даній справі про перехід до ТОВ Карпатські зорі спірного майна могло стати відомо ще 08.06.2011 року. При цьому, державна реєстрація права власності за ТОВ Карпатські зорі відбулась тільки 11.06.2012 року, а відтак, у позивача була об'єктивна можливість знати про те, що така реєстрація буде здійснена, так як остання є складовою процедури державної реєстрації підстави виникнення права власності.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (Постанова ВСУ від 12.07.2017р у справі №6-2458цс16).

При цьому, доводи позивача про те, що Міністерство, на відміну від ФДМУ, виступає не як розпорядник, а саме як власник державного майна, яке належить до сфери його управління, а до його функцій не віднесено здійснення державного контролю у сфері використання державного майна, а також відсутні повноваження на витребування інформації щодо законності розпоряджень органів виконавчої влади, суб'єктів реєстрації речових прав на земельні ділянки та державне майно, а відтак, саме тому Міністерство не немало законних повноважень до пред'явлення вимоги, з якою звернулась до суду прокуратура Закарпатської області в інтересах держави у справі №907/50/16. тому що в той період дані повноваження належали до компетенції РВ ФДМУ у Закарпатській області - не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Зокрема, судом взято до уваги те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права ), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення ) моменти; порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав , а тому доведення факту, через який позивач знав про порушення свого цивільного права, однак, вважаючи достатніми заходами дії РВ ФДМУ щодо спірного майна, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

При цьому, строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК України).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-2376цс16 від 19.04.2017).

Оскільки прокурор пред'явив позов в інтересах держави, указавши Міністерство, то необхідно з'ясувати, коли саме Міністерство аграрної політики та продовольства України довідалося або мого довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Водночас, стосовно клопотання позивача про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними суд відзначає наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності Абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Натомість, наведені позивачем мотиви поважності причин пропуску строку позовної давності є безпідставними та необґрунтованими та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Також не можуть бути взяті до уваги судом доводи прокурора, позивача та РВ ФДМУ щодо неможливості застосування строків позовної давності до вимог за віндикаційною вимогою з огляду на таке.

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Однак, позивачем не доведено, що на момент звернення з позовом у нього зберігалось право власності на спірне майно, оскільки таке за твердженням самого позивача вибуло з його власності.

При цьому, посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду України, висловлену ним у постанові від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16 та постановою ВГСУ від 26.04.2016 р. у справі № 916/2129/15 щодо регулювання спірних правовідносин, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки аналіз практики Верховного Суду України яка здійснена у інших справах та пізніше за вищенаведену (зокрема червень 2017 р.), де за вимогами про витребування майна у порядку ст. 388 ЦКУ Верховний суд України вказує на незаконність не застосування положень про позовну давність, підтверджується Правовим висновком у Постанові ВСУ від 22 червня 2017 р. у справі № 6-1047цс17, у Постанові ВСУ від 07 червня 2017 р. у справі № 3-455гс17.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю .

2. Витрати по оплаті судового збору покласти на позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України.

3. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м.Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 37471967) на користь прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) 206700, 00 грн. (Двісті шість тисяч сімсот грн.) відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено та підписано 08.08.2017 року.

Суддя О.Ф. Ремецькі