Рішення

від 03.08.2017 по справі 910/10557/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2017Справа №910/10557/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Український контракт"

до публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 32 652,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Гуменюк В.В.(дов. від 07.07.2017)

Від відповідача Печерський П.М.(дов. від 29.06.2017)

Від третьої особи не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору оренди № 19/07-16-О/1 від 19.07.2016 у розмірі 32 652,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.07.2017 порушено провадження у справі №910/10557/17 та призначено до розгляду на 20.07.2017.

В судове засідання 20.07.2017 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав суду клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання.

Суд задовольнив клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки рішення суду з даної справи може вплинути на права та обов"язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який на даний час здійснює ліквідацію відповідача - публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський".

Розгляд справи відкладено на 03.08.2017.

В судове засідання 03.08.2017 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, що поданий до суду 20.07.2017.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, на відзив відповідача подав письмові заперечення.

Представник третьої особи в судове засідання 03.08.2017 не з'явився, але через канцелярію суду подав письмові пояснення на позовну заяву.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

19.07.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Український контракт" (далі позивач, орендодавець) і публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі відповідач, орендар) укладений договір оренди нежилих приміщень № 19/07-16-О/1 (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору відповідач орендує у позивач нежитлове приміщення першого поверху, площею 576,5 кв. м. в будівлі за адресою: м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3.

Згідно з п.4.1. договору орендна плата за користування приміщенням у розрахунку на місяць складала 139 860 грн., у т.ч. ПДВ - 23 310,00 грн., а п. 4.4. договору встановлювався обов'язок відповідача сплачувати орендну плату до десятого числа кожного поточного календарного місяця оренди.

Як свідчать матеріали справи, за зверненням відповідача сторонами 08.09.2016 було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 (далі - додаткова угода), згідно з якою площа орендованих приміщень зменшувалась на 129,8 кв. м. і становила 446,7 кв. м., і, відповідно, орендна плата мала бути зменшена до 107 208,00 грн., у т.ч. ПДВ - 17 868,00 гривень.

У зв'язку із зменшенням загальної площі орендованих за договором приміщень до 446,7 кв. м. та відповідно до п.4 додаткової угоди сторони зобов'язувалися у строк не пізніше 30.09.2016 підписати акт зворотної передачі частини орендованих приміщень площею 129,8 кв. м., на яку мала зменшитися загальна площа приміщень, що перебували у користуванні відповідача. При цьому орендна плата за ці приміщення, що поверталися позивачу, згідно з п. 4.6. договору та п.4 додаткової угоди мала сплачуватися відповідачем по день підписання акту зворотної їх передачі.

Такий акт зворотної передачі частини орендованих приміщень був укладений сторонами договору 30 вересня 2016 р., згідно з яким Відповідач повернув Позивачеві приміщення, площею 129,8 кв. метрів саме 30 вересня 2016 року .

У зв'язку з цим Позивач надав Відповідачеві Акт наданих послуг від 30 вересня 2016 р., яким зафіксовано, що Відповідач у вересні 2016 р. користувався орендованими приміщеннями, площею 576,5 кв. м., за що мав сплатити орендну плату у сумі 139 860,00 грн., у т.ч. ПДВ - 23 310,00 гривень. Даний Акт, підписаний з боку Позивача, був переданий представникові Відповідача ОСОБА_5, про що свідчить її особистий підпис на Акті, але з боку Відповідача він не був підписаний.

Таким чином, Відповідач фактично до 30 вересня 2016 р. користувався приміщенням, загальною площею 576,5 кв. м., орендованим згідно з Договором, і лише з 1 жовтня у його користуванні залишилося приміщення площею 446,7 кв. м., орендоване згідно з Договором і з урахуванням Додаткової угоди.

Отже, відповідно до Договору і п.4 Додаткової угоди Відповідач мав сплатити у вересні 2016 р. орендну плату за користування приміщеннями площею 576,5 кв. м., визначену Договором, а саме 139 860,00 грн., у т.ч. ПДВ - 23 310,00 гривень, яка була відображена у рахунку-фактурі №80 від 14 вересня 2016 р., складеному Позивачем і переданому Відповідачеві, з призначенням платежу орендна плата за орендовані приміщення у вересні 2016 р. .

На підставі цього рахунку, Відповідач платіжним дорученням №6 від 15.09.2016 сплатив лише 107 208,00 грн., що складає орендну плату за приміщення, площею 446,7 кв. м., хоча на день сплати і до 30 вересня 2016 р. включно Відповідач продовжував користуватися також і приміщенням, площею 129,8 кв. м., за яке він мав сплатити у вересні 2016 р. орендну плату відповідно до п.4 Додаткової угоди у сумі 32 652,00 грн, у т.ч. ПДВ - 5 442,00 гривні.

Вказана сума заборгованості Відповідача по сплаті 32 652,00 грн. за користування приміщеннями, площею 129,8 кв. м, також відображена Позивачем у Акті звіряння взаємних розрахунків між сторонами Договору за період з 1 липня по 31 жовтня 2016 р., але з боку Відповідача вказана сума заборгованості не відображена, що суперечить умовам підписаних сторонами Додаткової угоди (пункт 4) та Акту зворотної передачі частини приміщень від 30 вересня 2016 р., та свідчить про порушення Відповідачем умов Договору і вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, загальна сума орендної плати, яку мав сплатити Відповідач за користування у вересні 2016 р. приміщеннями згідно з Договором, становить 139 860 грн. 00 коп. (підтвердження - п.4.6. Договору, п.4 Додаткової угоди та Акт зворотної передачі частини об'єкту оренди від 30.09.2016).

Станом на день складення цього позову Відповідач сплатив Позивачеві із вказаної суми лише 107 208,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості Відповідача за користування протягом вересня 2016 р. орендованими приміщеннями становить 32 652,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5 442,00 грн., яка відображена у наданому Відповідачеві рахунку-фактурі №83 від 30.09.2016 і мала бути сплачена ним до 30.09.2016.

Проте, відповідач заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, на що суд зазначає наступне:

Посилаючись на ст.52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон) стосовно черговості задоволення вимог кредиторів, відповідач не бере до уваги норму частини другої цієї статті, а саме:

Оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку.

Укладення Відповідачем в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Відповідача договору оренди нежитлових приміщень Позивача №19/07-16-0/1 від 19 липня 2016 р. (далі - Договір) на період здійснення ліквідаційної процедури якраз і мало на меті збереження майна Відповідача, оскільки в орендованих приміщеннях знаходилось майно Відповідача, робочі місця працівників і навіть службовий кабінет Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Відповідача, здійснювався прийом заяв кредиторів та вкладників Відповідача.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що Договір належним чином виконувався Відповідачем протягом строку його дії, ним сплачувалась орендна плата за користування приміщенням, у тому числі й за вересень 2016 року, за винятком недоплати суми орендної плати, що є предметом позовних вимог.

Вказані норми матеріального права та фактичні дії Відповідача свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, посилання Відповідача на частину третю ст. 43 Закону стосовно того, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, є необґрунтованим, оскільки:

- ця норма міститься у частині третій статті 46 Закону;

- Відповідач не взяв до уваги виняток із цієї норми, а саме крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури .

Саме цей виняток є однією із норм матеріального права, яка підтверджує законність і обґрунтованість позовних вимог, про що згадано вище.

Посилаючись на пункт 1 частини п'ятої ст. 36 стосовно того, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку, Відповідач не бере до уваги імперативну норму частини шостої цієї ж 36 статті Закону, якою встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

В свою чергу частина четверта цієї статті 36 Закону визначає, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Тому Позивач не мав права розірвати з Відповідачем договір оренди нежитлових приміщень, в яких знаходилося майно і працівники Відповідача та здійснювалась його господарська діяльність на період ліквідації, а Відповідач не мав підстав для несплати за орендне користування такими приміщеннями за весь строк оренди. Варто ще раз підкреслити, що такі взаємні зобов'язання сторін (Позивача і Відповідача) виконувалися протягом строку дії Договору, за винятком сплати Відповідачем суми, що є предметом позову.

Так само і в Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженому Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (далі - Положення), зазначено про те, що обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюються на витрати, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону, (абз. 4 п. 1.16 гл. 1 розділу III Положення) Тобто, це означає, що зобов'язання Відповідача за Договором, який був пов'язаний з забезпеченням його господарської діяльності, має виконуватися.

Вказані норми матеріального права та фактичні дії Відповідача свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог.

Посилання Відповідача на судові постанови у кількох справах, стосовно висновків суду про те, що якщо у в проблемному банку введена тимчасова адміністрація, то не можна стягувати кошти способом, який не передбачений законом, жодним чином не стосується підстав і предмету позову.

Як згадано вище, частиною другою ст. 51 Закону передбачено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

Водночас, згідно з абзацом дев'ятим частини шостої статті 36 Закону зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. В даному випадку пункт 2 частини шостої ст.36 Закону стосується згаданих вище витрат, пов'язаних з господарською діяльністю банку відповідно до частини четвертої ст.36 Закону.

Такий порядок встановлений згаданим Положенням, а саме пунктом 3.7 глави 3 розділу V. Цією нормою Положення встановлено, що Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) зобов'язана:

- включати до кошторису окремими статтями всі витрати, необхідні для забезпечення процедури ліквідації банку;

- складати кошторис щокварталу з розподілом за місяцями і подавати до 15 числа місяця, що передує наступному кварталу, до Фонду для затвердження виконавчою дирекцією.

Крім того, у Положенні є спеціальне уточнення (абзац десятий пункту 1.16 глави 1 розділу III), а саме: зобов'язання банку, передбачені абзацом четвертим (витрати, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої ст.36 Закону) цього пункту, виконуються банком у межах його фінансових можливостей. Зокрема, до таких зобов'язань належать оплата комунальних послуг, енерго- та водопостачання, орендних платежів, послуг зв'язку, витрат на охорону та утримання майна банку та його приміщень, витрат на забезпечення проходження платежів, а також інші витрати для забезпечення господарської діяльності неплатоспроможного банку.

Відповідно до викладеного Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію Відповідача включала витрати на оренду приміщень Позивача протягом строку дії Договору до кошторису, складала такий кошторис і подавала його на затвердження Фонду, а також забезпечувала своєчасну сплату Відповідачем щомісяця платежів за оренду приміщень, окрім частини орендної плати за вересень 2016 року, яка є предметом позовних вимог.

Тобто, Відповідач повинен оплатити орендні платежі в будь-якому випадку. І він, всупереч тому, що було заявлено в відзиві на позовну заяву, фактично оплачував оренду протягом строку дії Договору, у тому числі лише частково - за вересень 2016 року - що стало підставою для позову.

Таким чином підстави і спосіб належного розрахунку Відповідача за Договором передбачені Законом і Положенням, що свідчить про законність і обґрунтованість позовних вимог.

Отже, у відповідача виникла заборгованість за договором оренди за вказаний період на суму 32 652,00 грн.

Даними діями відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за вказаним договором.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору оренди, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України , виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України ).

У відповідності до ст.ст. 202 , 203 , 205 , 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

На підставі ст. 3 ЦК України , яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 759 ЦК України , за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованість з орендних платежів у розмірі 32 652,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та задовольняються в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не доведено та не надано доказів на спростування доводів позивача та підтвердження обставин, що звільняло відповідача від обов'язку оплати орендних платежів по договору на спірну суму.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України , ст.ст. 33 , 34 , 49 , 64 , 75 , 82 , 83 , 84 , 85 ГПК України , суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Український контракт" задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (01001, м.Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3, код ЄДРПОУ 38619024) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Український контракт" (01601, м.Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3, код ЄДРПОУ 21555127) заборгованість з орендної плати у розмірі 32 652(тридцять дві тисячі шістсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 07.08.2017