Постанова

від 15.11.2017 по справі 910/10557/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2017 р. Справа№ 910/10557/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2017

у справі № 910/10557/17 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український контракт

до Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 32 652,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: представник Гуменюк В.В. (довіреність б/н від 07.07.2017);

від відповідача-1: представник Голуб'ятникова Ю.А. (довіреність №86 від 11.09.2017);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Український контракт (надалі - ТОВ Український контракт ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський (надалі - ПАТ Банк Михайлівський ) про стягнення 32 652,00 грн заборгованості, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за договором оренди №19/07-16-О/1 від 19.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 у справі №910/10557/17 позовні вимоги ТОВ Український контракт задоволено повністю, стягнуто з ПАТ Банк Михайлівський заборгованість з орендної плати у розмірі 32 652,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ПАТ Банк Михайлівський звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.10.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 клопотання ПАТ Банк Михайлівський про продовження строку розгляду справи задоволено, строк розгляду справи продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 01.11.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 15.11.2017.

У судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника втретє не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Судова колегія, враховуючи відсутність клопотань третьої особи про відкладення розгляду справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та у відсутність уповноваженого представника вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

15.11.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 19.07.2016 між ТОВ Український контракт (у тексті договору - орендодавець) та ПАТ Банк Михайлівський в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) на ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди нежилих приміщень № 19/07-16-О/1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежилі приміщення площею 576,5 кв. м, що знаходяться на першому поверсі нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3 (надалі - об'єкт оренди).

Відповідно до п. 1.2 договору об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу частки нежилих приміщень від 24.02.2009.

Згідно з п. 3.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 19.07.2017 включно.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що орендна плата з урахуванням індексації за користування об'єктом оренди є договірною та складає 139 860,00 грн, в тому числі розмір орендної плати без нарахування ПДВ - 116 550,00 грн, ПДВ - є 23 310,00 грн.

Відповідно до п. 4.4. договору орендна плата за цим договором сплачується орендарем до десятого числа кожного поточного календарного місяця оренди.

Згідно з п. 4.5 договору платежі здійснюються в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця на підставі цього договору та рахунків орендодавця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежилі приміщення площею 576,5 кв. м, що знаходяться на першому поверсі нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3, що підтверджується актом прийому-передачі приміщень від 19.07.2016, який підписано уповноваженими представниками сторін (а.с. 16-17).

Як встановлено місцевим господарським судом, за зверненням відповідача 08.09.2016 між ТОВ Український контракт та ПАТ Банк Михайлівський було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 (далі - додаткова угода), згідно з п. 1 якої сторони дійшли згоди зменшити загальну площу об'єкта оренди, виклавши п. 1.1 договору в наступній редакції: Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежилі приміщення площею 446,7 кв. м, що знаходяться на першому поверсі нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3 .

Відповідно до п. 3 додаткової угоди внаслідок зменшення загальної площі орендованих за договором приміщень до площі об'єкту оренди, зазначеної в п. 1 цієї угоди, сторони дійшли згоди викласти п. 4.1. договору в наступній редакції: Орендна плата з урахуванням індексації за користування об'єктом оренди є договірною та складає 107 208,00 грн, в тому числі розмір орендної плати без нарахування ПДВ - є 89 340,00 грн, ПДВ - 17 868,00 грн .

Згідно з п. 4 додаткової угоди, у зв'язку зі зменшенням загальної площі орендованих за договором приміщень, сторони зобов'язуються у строк не пізніше 30.09.2016 підписати акт зворотної передачі частини орендованих приміщень площею 129,8 кв. м. Орендна плата за приміщення, що повертається орендодавцю, сплачується орендарем по день підписання акту зворотної їх передачі.

На виконання умов вказаної додаткової угоди 30.09.2016 сторонами було підписано Акт зворотної передачі частини орендованих приміщень, згідно з яким відповідач повернув позивачеві приміщення площею 129,8 кв. м, що знаходяться на першому поверсі нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, провулок Рильський, буд. 10-12/3 і відображені в Технічному паспорті на нежитловий будинок (а.с. 20).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено та підписано Акт наданих послуг від 30.09.2016, відповідно до якого ТОВ Український контракт надало послуги ПАТ Банк Михайлівський згідно договору №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 по оренді приміщень площею 576,5 кв. м у вересні 2016 року на суму 139 860,00 грн, у т.ч. ПДВ - 23 310,00 грн (а.с. 21).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, вказаний акт було передано для підписання представникові ПАТ Банк Михайлівський Бялік Тетяні Михайлівні, про що свідчить її особистий підпис на акті, однак, останній відповідачем підписано не було.

Для здійснення сплати орендної плати за вересень 2016 позивачем було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру №80 від 14 вересня 2016 року на суму 139 860,00 грн (а.с. 22).

Місцевим господарським судом встановлено, що на підставі вказаного рахунку відповідач платіжним дорученням №6 від 15.09.2016 сплатив лише 107 208,00 грн, що складає орендну плату за приміщення, площею 446,7 кв.м. Вказані обставини підтверджуються банківською випискою по рахунку ТОВ Український контракт (а.с. 73) та наданими суду апеляційної інстанції письмовими поясненнями представника позивача (а.с. 148-156).

Проте, враховуючи, що на день сплати і до 30 вересня 2016 року включно відповідач продовжував користуватися також приміщенням площею 129,8 кв. м, позивачем 30.09.2016 було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру №83 на суму 32 652,00 грн (139 860,00 грн - 107 208,00 грн) як доплату за вересень 2016 року згідно Акта наданих послуг від 30.09.2016 (а.с. 24).

У зв'язку з тим, що вказаний рахунок відповідач не оплатив, з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу ПАТ Банк Михайлівський претензію №1 від 12.04.2017 з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 у сумі 32 652,00 грн, у т.ч. ПДВ - 5 442,00 грн (а.с. 25-27).

Однак, враховуючи, що вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість ПАТ Банк Михайлівський перед ТОВ Український контракт зі сплати орендної плати за вересень 2016 року погашена не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду у ПАТ Банк Михайлівський було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку з чим, посилаючись на Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , відповідач вказує на те, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт також звертає увагу, що відповідно до Акта зворотної передачі частини орендованих приміщень від 30.09.2017 та договору від 30.10.2016 про розірвання договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 сторони погодили відсутність фінансових претензій один до одного, у тому числі щодо сплати орендної плати.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, у тому числі сплати орендних платежів для забезпечення його господарської діяльності, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом, а тому дійшов висновку про законність і обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 2 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Умовами договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 до внесення змін додатковою угодою №1 від 08.09.2016 сторони визначили, що орендна плата з урахуванням індексації за користування об'єктом оренди є договірною та складає 139 860,00 грн, у т.ч. ПДВ - 23 310,00 грн (п. 4.1 договору).

Згідно додаткової угоди №1 від 08.09.2016 до договору у зв'язку зі зменшенням загальної площі орендованих за договором приміщень до 446,7 кв.м сторони зобов'язувалися у строк не пізніше 30.09.2016 підписати акт зворотної передачі частини орендованих приміщень площею 129,8 кв.м, на яку мала зменшитися загальна площа приміщень, що перебували у користуванні відповідача.

При цьому, орендна плата за приміщення, що поверталися позивачеві, згідно з п. 4.6. договору та п. 4 додаткової угоди мала сплачуватися відповідачем по день підписання акта зворотної їх передачі.

Як встановлено місцевим господарським судом, такий акт зворотної передачі частини орендованих приміщень був підписаний сторонами договору 30.09.2016, згідно з яким відповідач повернув позивачеві приміщення площею 129,8 кв.м.

Виходячи з викладеного, загальна сума орендної плати, яку повинен сплатити відповідач за користування приміщеннями площею 576,5 кв.м у вересні 2016 року відповідно до умов договору та п. 4 додаткової угоди становить 139 860,00 грн, у т.ч. ПДВ - 23 310,00 грн.

Однак, як було зазначено вище, відповідач за вересень 2016 року сплатив орендну плату у розмірі 107 208,00 грн, тобто лише за користування приміщеннями площею 446,7 кв.м.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем за користування протягом вересня 2016 року орендованими приміщеннями становить 32 652,00 грн, у т.ч. ПДВ - 5 442,00 грн.

Вказана сума заборгованості також відображена позивачем у Акті звіряння взаємних розрахунків між сторонами за період з 1 липня по 31 жовтня 2016 року, але з боку відповідача така сума заборгованості не відображена (а.с. 23), що як правильно зазначив місцевий господарський суд, суперечить умовам підписаних сторонами додаткової угоди (пункт 4) та Акту зворотної передачі частини приміщень від 30.09.2016.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відповідно до Акта зворотної передачі частини орендованих приміщень від 30.09.2017 та договору від 30.10.2016 про розірвання договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 сторони погодили відсутність фінансових претензій один до одного, у тому числі щодо сплати орендної плати, виходячи з наступного.

Так, згідно з пунктом 5 Акта зворотної передачі частини орендованих приміщень від 30.09.2017 підписанням даного акту сторони підтверджують відсутність будь-яких фінансових, майнових і/або інших претензій один до одного.

Разом з тим, відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою (п. 1.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Частиною другою ст. 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів в порядку вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували сплату відповідачем орендної плати за користування об'єктом оренди протягом вересня 2016 року у повному обсязі, визначеному умовами договору, відповідачем не надано.

Отже, на переконання колегії суддів, незважаючи на запис про відсутність у сторін претензій одна до одної в Акті зворотної передачі частини орендованих приміщень від 30.09.2017, фактично зобов'язання відповідача зі сплати 32 652,00 грн залишилося невиконаним, а тому такий запис не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на договір від 30.10.2016 про розірвання договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 (а.с. 98), оскільки останній не стосується предмету позову, адже предметом договору (в редакції додаткової угоди №1 від 08.09.2016 та з урахуванням Акта зворотної передачі частини орендованих приміщень від 30.09.2017) з 01.10.2016 була оренда приміщень площею 446,7 кв.м, за користування якими, як зазначає позивач, відповідач сплатив орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

При цьому, вказаний договір від 30.10.2016 про розірвання договору оренди нежилих приміщень №19/07-16-О\1 від 19.07.2016 не було надано відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом, а в апеляційній скарзі не обґрунтовано неможливості його подання суду першої інстанції, у зв'язку з чим, в силу приписів ст. 101 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його прийняття як додаткового доказу у справі.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме, Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , відповідно до якого, на думку відповідача, вимога позивача у справі не підлягає задоволенню, оскільки на час звернення позивача з даним позовом до суду у ПАТ Банк Михайлівський було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації, що унеможливлює задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури банку.

У спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, спеціальними для застосування є норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон), оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (надалі - Положення), яке відповідно до п. 1.1 глави 1 розділу І Положення розроблено на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Про банки і банківську діяльність та встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фонду щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України.

Метою даного Положення згідно з п. 1.5 глави 1 розділу І є врегулювання процесу виведення окремого неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону. У процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку Фонд виконує функції тимчасового адміністратора або ліквідатора неплатоспроможного банку.

Таким чином, під час здійснення процедури виведення банку з ринку правове регулювання діяльності банку, Уповноваженої особи Фонду щодо задоволення вимог кредиторів, оплати витрат та здійснення платежів, вчинення інших дій здійснюється на підставі норм Закону та Положення.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Правління НБУ № 14/БТ від 23.05.2016 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський до категорії неплатоспроможних Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 812 від 23.05.2016 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Банк Михайлівський та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку та рішення № 991 від 13.06.2016 Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ Банк Михайлівський , згідно з якими розпочато процедуру виведення ПАТ Банк Михайлівський з ринку та запроваджено в банку тимчасову адміністрацію строком з 23 травня 2016 року до 22 липня 2016 року включно (а.с. 52-54).

Рішенням Правління НБУ №124-рш від 12.07.2016 оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський (а.с. 55).

На підставі вказаного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким з 13.07.2016 розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Михайлівський та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Михайлівський Ірклієнку Юрію Петровичу строком на два роки з 13.07.2016 по 12.07.2018.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.01.2017 №265 змінено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Михайлівський Гриценку В.В. (а.с. 56).

Разом з тим, місцевий господарський суд правильно зазначив, що відповідач, посилаючись на ст. 52 Закону стосовно черговості задоволення вимог кредиторів, не врахував приписів частини другої цієї статті, відповідно до якої оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку.

Як стверджує позивач та не спростовує відповідач, укладення ПАТ Банк Михайлівський в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію відповідача договору оренди нежитлових приміщень позивача №19/07-16-0/1 від 19.07.2016 на період здійснення ліквідаційної процедури якраз і мало на меті збереження майна ПАТ Банк Михайлівський , оскільки в орендованих приміщеннях знаходилось майно відповідача, робочі місця працівників та службовий кабінет Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію відповідача, де здійснювався прийом заяв кредиторів та вкладників банку.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що договір належним чином виконувався відповідачем протягом строку його дії, ним сплачувалась орендна плата за користування приміщенням, у тому числі й за вересень 2016 року, за винятком недоплати суми орендної плати, що є предметом позовних вимог.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вказані норми матеріального права та фактичні дії відповідача свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на частину 3 ст. 43 Закону, якою встановлено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з огляду на те, що такі обмеження не поширюються на зобов'язання банку, пов'язані безпосередньо із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 3 ст. 46 цього Закону).

Посилання апелянта на пункт 1 частини 5 ст. 36 Закону, який містить заборону на здійснення задоволення вимог кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, колегія суддів відхиляє, оскільки останнім не враховано імперативної норми частини шостої цієї ж 36 статті Закону, якою встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини 4 цієї статті.

Так, частина 4 статті 36 Закону визначає, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно вказав на відсутність у позивача права на розірвання договору оренди нежитлових приміщень, в яких знаходилося майно відповідача та здійснювалась господарська діяльність на період ліквідації, а відповідач не мав підстав для несплати за орендне користування такими приміщеннями за весь строк оренди.

Як зазначено в абз. 4 п. 1.16 гл. 1 розділу III Положення, обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюються на витрати, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону.

Таким чином, зобов'язання відповідача за договором, який був пов'язаний із забезпеченням його господарської діяльності на час здійснення ліквідаційної процедури, має виконуватися належним чином. При цьому, як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

Водночас, згідно з абзацом 9 частини 6 статті 36 Закону зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

В даному випадку пункт 2 частини шостої ст. 36 Закону стосується згаданих вище витрат, пов'язаних з господарською діяльністю банку відповідно до частини четвертої ст. 36 Закону.

Такий порядок встановлений Положенням, згідно пункту 3.7 глави 3 розділу V якого Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) зобов'язана:

- включати до кошторису окремими статтями всі витрати, необхідні для забезпечення процедури ліквідації банку;

- складати кошторис щокварталу з розподілом за місяцями і подавати до 15 числа місяця, що передує наступному кварталу, до Фонду для затвердження виконавчою дирекцією.

Крім того, абзац десятий пункту 1.16 глави 1 розділу III Положення містить спеціальне уточнення про те, що зобов'язання банку, передбачені абзацом четвертим (витрати, пов'язані із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої ст.36 Закону) цього пункту, виконуються банком у межах його фінансових можливостей. Зокрема, до таких зобов'язань належать оплата комунальних послуг, енерго- та водопостачання, орендних платежів, послуг зв'язку, витрат на охорону та утримання майна банку та його приміщень, витрат на забезпечення проходження платежів, а також інші витрати для забезпечення господарської діяльності неплатоспроможного банку.

Відповідно до викладеного Уповноважена особа Фонду на ліквідацію відповідача включала витрати на оренду приміщень позивача протягом строку дії договору до кошторису, складала такий кошторис і подавала його на затвердження Фонду, а також забезпечувала своєчасну сплату відповідачем щомісяця платежів за оренду приміщень, окрім частини орендної плати за вересень 2016 року, яка є предметом позовних вимог.

Керуючись вищенаведеними нормами законодавства та враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позову ТОВ Український контракт про стягнення з ПАТ Банк Михайлівський заборгованості в сумі 32 652,00 грн у повному обсязі.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 03.08.2017 у справі №910/10557/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПАТ Банк Михайлівський - без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 у справі №910/10557/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 у справі №910/10557/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10557/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська