Рішення

від 20.06.2017 по справі 761/2772/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/2772/17

Провадження № 2/761/3443/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Логодім , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

26.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Логодім , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, про поновлення його на роботі на посаді бармена та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебував у трудових відносинах ТОВ Логодім та працював на посаді бармена з 16.10.2014 року. 14.11.2016 року в складі інших працівників ТОВ Логодім , а також за участі керівників даного підприємства, позивач виконував розпорядження останніх щодо проведення переобліку товарно-матеріальних цінностей та цього ж дня, після попереднього, усного, звіту керівництву ТОВ Логодім щодо проведеного переобліку товарно-матеріальних цінностей, його, а також інших працівників підприємства, без будь-яких пояснень було відсторонено від виконання трудових обов'язків без зазначення терміну такого відсторонення, а також, запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. При цьому, керівництвом ТОВ Логодім також було зазначено, що у разі невиконання ним таких вимог, він буде звільнений з роботи з ініціативи власника підприємства. Зауважує, що виконуючи таку вказівку керівництва, він залишив робоче місце, проте, заяву про звільнення за власним бажанням не подавав. Разом з тим, 05.12.2016 року на адресу відповідача, ним були надані письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці з 15.11.2017 року, та водночас він просив надати інформацію, на який термін його відсторонено від виконання трудових обов'язків у ТОВ Логодім і з яких підстав, а також просив повідомити його, коли він зможе приступити до виконання своїх трудових обов'язків. Зазначає, що у відповідь на поставлені ним запитання та надані пояснення, 13.12.2016 року відповідач надіслав поштою на його адресу лист № 78, у якому повідомив про те, що оскільки документів про поважність причин відсутності на робочому місці не надано, така відсутність позивача на роботі розцінена роботодавцем як прогул без поважних причин, у зв'язку з чим його звільнено з 14.11.2016 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП, проведений розрахунок, а також запропоновано з'явитись до відповідача для отримання трудової книжки та розрахунку. Враховуючи викладене позивач вважає, що його звільнили без достатніх правових підстав, а тому звернувся до суду з даним позовом, у якому просить поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Допитані у судовому засідання свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пояснили, що працювали разом з позивачем у ТОВ Логодім та підтвердили обставини викладені позивачем в позові.

Вислухавши пояснення сторін, врахувавши пояснення свідків, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що відповідно до наказу № 32-к від 16.10.2014 року позивача було прийнято на посаду бармена у ТОВ Логодім .

Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається із пояснень позивача та свідків, 14.11.2016 року позивач, у складі інших працівників ТОВ Логодім , а також за участі керівників даного підприємства, виконував розпорядження останніх щодо проведення переобліку товарно-матеріальних цінностей. Цього ж дня, після попереднього, усного, звіту керівництву ТОВ Логодім щодо проведеного переобліку товарно-матеріальних цінностей, ОСОБА_1 без будь-яких пояснень було відсторонено від роботи без зазначення терміну такого відсторонення, а також, запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. Виконуючи таку вказівку керівництва, позивач залишив робоче місце, проте заяву про звільнення за власним бажанням не подавав.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов'язків. Залежно від причин відсторонення заробітна плата на цей період не зберігається, хоч у деяких випадках виплачується допомога за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або ж нараховується середній заробіток.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Стаття 46 КЗпП України передбачає правило, за яким працівник може бути відсторонений від роботи роботодавцем при появі його на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп'яніння; при відмові або ухиленні від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної безпеки, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом з тим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсторонення його від роботи, а саме відповідний наказ ТОВ Логодім . Також, з пояснень позивача та свідків встановлено, що позивачу ніяких перешкод у доступі до робочого місця відповідач не чинив, при цьому позивач сам покинув місце своєї роботи та з 14.11.2016 року на роботу не виходив.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Абзацом 1 п.24 зазначеної Постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП (322-08), суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Судом встановлено, що ТОВ Логодім направило позивачу лист № 71 від 30.11.2016 року щодо надання письмових пояснень з приводу відсутності на роботі з 14.11.2016 року.

Листом від 05.12.2016 року, позивач повідомив, що на його думку, його без будь-яких підстав було відсторонено від роботи, у зв'язку із чим, він просить повідомити його на який термін його відсторонено від трудових обов'язків у ТОВ Логодім і з яких підстав, та коли він зможе приступити до роботи.

Відповідно до наказу від 13.12.2016 року № 77-К, позивача з 14.11.2016 року було звільнено, у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Підставами видання наказу є табель обліку робочого часу та акти про відсутність позивача на робочому місці.

Вказаний наказ про звільнення був надісланий відповідачем на адресу позивача.

Разом з тим, згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено вимогами ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено факту відсторонення його від роботи, а також обставин, які б перешкоджали йому бути присутнім на робочому місці, а тому позивач з 14.11.2016 року вчинив прогул без поважних причин.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо відсутності на роботі з поважних причин, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги щодо поновлення на роботі є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають. В зв'язку цим також не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 57-60, 79, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю Логодім , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: