Постанова

від 08.08.2017 по справі 920/258/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа № 920/258/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

секретар судового засідання Казакова О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 2ТД/Б від 03.03.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 30 від 06.07.2017)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод м. Суми (вх. №2023 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 29.05.2017 у справі № 920/258/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Біопрепарат , м. Глобине, Полтавська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут сої , м. Глобине, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод м. Суми

про стягнення 447300,14 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.05.2017 по справі № 920/258/17 (суддя Коваленко О.В.) в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод про зменшення розміру пені відмовлено. Позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Біопрепарат 250000 грн. 00 коп. основного боргу, 39241 грн. 06 коп. пені, 91200 грн. 00 коп. штрафу, 16737 грн. 70 коп. інфляційних збитків, 50121 грн. 38 коп. - 36% річних, 6709 грн. 50 коп. судового збору.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 29.05.2017 по справі № 920/258/17 про стягнення з відповідача на користь позивача 447300,14 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод м. Суми про зменшення розміру штрафних санкцій. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на те, що судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання ТОВ Угроїдський цукровий завод м. Суми про зменшення розміру пені до 1000,00 грн. за наявності обставин винятковості даного випадку, а саме складної економічної ситуації в аграрній сфері, недостатність у відповідача фінансування посівної компанії, сезонний характер господарської діяльності відповідача, як сільськогосподарського виробника, наявність у його підприємства значної суми кредиторської заборгованості, намагання поступово розраховуватись за отримані товари та послуги, часткову сплату боргу позивачу за спірним договором та скрутне матеріальне становище підприємства. Крім того, відповідач зазначає, що Господарський суд Сумської області не дослідив належним чином обставини справи і не переконався в тому, що порушенням зобов'язання позивачеві дійсно завдано збитків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження. Розгляд скарги призначено на 08.08.2017 об 11:30 год.

08.08.2017 позивачем через канцелярію суду надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8295), в якому ТОВ ТД Біопрепарат проти доводів скаржника категорично заперечує, вважає рішення суду першої інстанції у даній справі законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального права та без жодних порушень норм процесуального права, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Позивач зазначає, що при розгляді клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд першої інстанції вірно врахував те, що під час укладення спірного Договору поставки сторони дійшли згоди відносно надання відповідачу відстрочки платежу, а в подальшому у Додатковій угоді відповідачу було надано знижку в сумі 110200 грн. 00 коп., що становить 19,5% від загальної вартості поставленого товару по даному договору. Враховуючи вказане, а також те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в його задоволенні в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут сої не реалізувала своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 08.08.2017, хоча про час та місце його проведення третю особу було повідомлено належним чином.

Також, третя особа не скористалась своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, а саме не надіслала суду апеляційної інстанції та скаржникові відзив на апеляційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В даному випадку неявка представника третьої особи не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами першою та другою статті 101 та пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 08.08.2017 уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції у справі, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, 28.04.2016 між третьою особою - ТОВ Науково-дослідний інститут сої (власник майнових прав), позивачем - ТОВ Торговий дім Біопрепарат і відповідачем - ТОВ Угроїдський цукровий завод укладено Договір купівлі-продажу насіння №160428/2ТД (далі - Договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, позивач зобов'язувався поставити відповідачу сертифіковане насіння Сорту сої, а відповідач в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язувався прийняти, оплатити та використовувати насіння, відповідно до умов цього Договору - для сівби у 2016 році з метою отримання товарної (не посівної) сої.

Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна та загальна вартість насіння визначаються сторонами у специфікації, що є додатком до цього Договору і становить його невід'ємну частину (пункт 1.3. Договору).

У пункті 2.3. Договору сторони обумовили, що факт поставки насіння вважається сторонами таким, що відбувся, а насіння вважається прийнятим відповідачем за кількістю з моменту завантаження відповідачем насіння на транспортні засоби, надані відповідачем в місці поставки, що підтверджується накладною на поставку насіння (видатковою накладною), підписаною уповноваженим представником відповідача.

За змістом пункту 3.2. Договору оплата по договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача, який зазначений в Договорі або рахунку на наступних умовах: до 15.10.2016.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріали справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивач 12.05.2016 відвантажив відповідачу сертифіковане насіння сої Хорол в кількості 20 тон загальною вартістю 298000 грн. 00 коп., про що свідчить видаткова накладна № 407 від 12.05.2016 та 16.05.2016 18 тон сертифікованого насіння сої вартістю 268200 грн. 00 коп. згідно видаткової накладної № 419 від 16.05.2016.

16.05.2016 сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору про надання відповідачу знижки в сумі 110200 грн. 00 коп.

Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань по Договору вартість отриманого ним товару сплатив лише частково, перерахувавши позивачу 206000 грн. 00 коп.

Предметом даного судового розгляду є, зокрема, вимога позивача про стягнення суми боргу в розмірі 250000,00 грн.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, частини першої статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що відповідач наявність боргу в сумі 250000,00 грн. за Договором не заперечив, доказів сплати боргу до матеріалів справи не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в зазначеному розмірі.

Що стосується правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача:

- пені в розмірі 39241,06 грн. за період прострочення з 17.10.2016 по 09.03.2017;

- інфляційних збитків в розмірі 16737,70 грн., нарахованих за період прострочення з 17.10.2016 по 09.03.2017;

- 36% річних за період з 17.10.2016 по 09.03.2017;

- 91200,00 грн. штрафу, розмір якого складає 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання, та нараховується за період прострочення грошового зобов'язання більше ніж на один місяць, колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 7.3. Договору сторони погодили, що у разі прострочення строків оплати товару Покупець сплачує продавцю:

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов'язань;

- у випадку прострочення більше ніж на один місяць - штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

- 36 (тридцять шість) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

На підставі наявних у справі матеріалів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару, що має наслідком застосування передбаченої законом та Договором відповідальності.

Так, статтями 193, 199 Господарського кодексу України, частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Заходи відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачені частиною першою статті 216 та частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Встановивши факт порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар, враховуючи умови Договору та вимоги чинного законодавства, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру пені в сумі 39241,06 грн. за період прострочення з 17.10.2016 по 09.03.2017.

Відповідач у суді першої інстанції просив зменшити розмір пені до 1000,00 грн., посилаючись на складну економічну ситуацію в аграрній сфері, недостатність фінансування посівної компанії, сезонний характер господарської діяльності відповідача, як сільськогосподарського виробника, наявність у його підприємства значної суми кредиторської заборгованості, намагання поступово розраховуватись за отримані товари та послуги, часткову сплату боргу позивачу за спірним договором. На підтвердження скрутного матеріального становища підприємства відповідача надав до матеріалів справи копію фінансового звіту, копію статистичної звітності про сівбу та збирання врожаю форми №37-сг на 01.11.2015, копію форми №37-сг на 01.11.2016 та копію кредитного договору.

Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновки місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні зазначеного клопотання відповідача про зменшення розміру пені обґрунтованими.

Не підлягають задоволенню ці вимоги відповідача і в суді апеляційної інстанції.

Так, згідно пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вказана норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормами матеріального права, якими передбачена можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. При цьому, слід зазначити, що у разі коли відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до пункту 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (частина перша статті 233 Господарського кодексу України).

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Колегія суддів також враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509, частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в зв'язку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Питання щодо меж зменшення неустойки в даному випадку розглядається судом апеляційної інстанції із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що зменшення розміру неустойки є правом господарського суду, обставини застосування статей 551 Цивільного кодексу України та статті 223 Господарського кодексу України є оціночними, тому потребують відповідного доведення заінтересованою стороною, але в даному випадку такі обставини відповідачем не доведені жодними належними та допустимими доказами ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення вимог скаржника про зменшення розміру пені до 1000,00 грн. без задоволення за наявності наступних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що економічна ситуація в аграрній сфері, недостатність у відповідача фінансування посівної компанії, сезонний характер його діяльності, наявність у підприємства відповідача значної суми кредиторської заборгованості, скрутне матеріальне становище, не є тими винятковими обставинами, які дають підстави для зменшення розміру пені, оскільки фінансове становище підприємства відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

В розумінні статті 617 Цивільного кодексу України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Проте, результати господарської діяльності в залежності від певних комерційних ризиків можуть бути як позитивними, прибутковими, так й негативними (збитковими).

Таким чином, відповідач самостійно несе ризик збитків, пов'язаний зі здійсненням своєї господарської діяльності, а тому отримання відповідачем доходів від підприємницької діяльності не в тому обсязі, в якому було заздалегідь заплановано, не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення та неналежне виконання ним договірного зобов'язання.

Суд першої інстанції обґрунтовано враховано, що укладаючи Договір, сторони обумовили надання відповідачу відстрочки платежу, а в подальшому у Додатковій угоді відповідачу також надано знижку в сумі 110200,00 грн., що становить 19,5% від загальної вартості поставленого товару по даному Договору.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що скаржником не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б могли стати підставами для задоволення його клопотання про зменшення розміру пені.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи і не переконався в тому, що порушення ним грошового зобов'язання дійсно завдало позивачеві збитків.

Втім, вказані твердження колегією суддів відхиляються, оскільки в силу положень частини першої статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 39241,06 грн. є законними та обґрунтованими, а доводи скаржника ці висновки суду не спростовують.

Також, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України № 3-12г10 від 08.11.2010).

Крім того, як зазначено у пункті 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіркою доданого до позовної заяви розрахунку інфляційних збитків в сумі 16737,70 грн. та 36 % річних в сумі 50121,38 грн., господарським судом першої інстанції правильно встановлено, що позов в цій частині є обґрунтованим, а тому таким, що підлягає задоволенню.

Також, з огляду на те, що відповідач допустив прострочення оплати вартості товару більш ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 91200,00 грн. 20% штрафу, нарахованого у відповідності до пункту 7.3. Договору.

Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищезазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у даній справі є законним та обґрунтованим, прийнятим при всебічному з'ясуванні всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і правильного вирішення спору по суті.

Натомість відповідач, ані під час вирішення спору у Господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги в апеляційному суді, не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності своїх заперечень проти позовних вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. За таких обставин, вимоги відповідача, що зазначені апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Сумської області від 29.05.2017 у справі № 920/258/17.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Угроїдський цукровий завод м. Суми залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 29.05.2017 у справі № 920/258/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Медуниця О.Є.