Ухвала

від 09.08.2017 по справі 826/26011/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2017 року м. Київ К/800/30759/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Мороз Л.Л.,

суддів: Калашнікової О.В., Стрелець Т.Г.,

секретаря - Коцюрби В.М.,

за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі №826/26011/15 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича, третя особа ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича, третя особа ОСОБА_5, в якому просила: скасувати рішення відповідача індексний номер 16414005 від 11.10.2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2; зобов'язати відповідача внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис (відмітку) про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, номер запису 7301805, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2; зобов'язати відповідача поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 7301598 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер 16414005 від 11.10.2014 підлягає скасуванню, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого провели державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, визнано недійсним в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року позовні вимоги задоволені частково. Скасовене рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича індексний номер 16414005 від 11.10.2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року скасоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження по справі.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору в даній справі є наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є.В. індексний номер 16414005 від 11.10.2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.10.2014, останній не може бути підставою для виникнення, переходу (перереєстрації) речових прав (права власності) на відповідну земельну ділянку, отже спірне рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16414005 від 11.10.2014 щодо реєстрації права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 3,3840 га., є таким, що підлягає скасуванню. Разом з тим, зважаючи на те, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державний реєстратор самостійно робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав, вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження по справі суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, за своїм змістом не є публічно-правовими та підлягають вирішенню судами за правилами ЦПК України, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові цього суду від 14 червня 2016 року по справі № 21-41а16 та на приписи ст. 244-2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

На підставі ч.1 ст.211 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, постанова суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалась, отже не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про аналогічність обставин даної справи та обставин щодо яких викладена правова позиція в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа №21-41а16), зважаючи на наступне.

За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Законодавство не містить визначення терміна „публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 171 та ч. 1 ст. 171-1 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належить вирішення питання щодо законності (крім конституційності) підзаконних правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

Преамбулою Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон N 1952-IV) передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

За частиною тринадцятою статті 15 Закону N 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону N 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону N 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічні положення тим, які встановлені у пункті 1 частини другої статті 9 Закону N 1952-IV, передбачені пунктом 12 Порядку державної реєстрації прав.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Закону N 1952-IV державна реєстрація обтяжень здійснюється, зокрема, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені Порядком державної реєстрації прав (пункти 7, 10).

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 3 Порядку використання даних відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону N 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону N 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

У справі, що розглядається, суди встановили, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 229, згідно якого ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_5 прийняла у власність земельну ділянку площею 3,3840 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: територія Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для ведення селянського (фермерського) господарства.

У зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачем проведено державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку за ОСОБА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, номер запису про право власності 7301805, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №47113085.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року у справі № 372/2416/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року (провадження № 22-ц/780/5830/15) визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

У зв'язку з визнанням договору недійсним 9 листопада 2015 року представник позивача звернувся із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є.В., в якій просив скасувати запис про право власності за ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку та поновити запис про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Листом від 11 листопада 2015 року вих. № 51/01-16 відповідач відмовив у скасуванні та поновленні відповідних записів про право власності на земельну ділянку, мотивуючи тим, що ОСОБА_3 не надано судове рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1141 (далі - Порядок ведення Державного реєстру), державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

Згідно позиції, викладеної у зазначеній постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16) у справі за позовом ОСОБА_7 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Г.М., держреєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М., ДРСУ, Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект", ТОВ „Сол-Істейт" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у справі закрито.

Згідно з ч. 1 ст. 244 2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, у рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій Відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у недотриманні, на думку позивача нотаріусом вимог абз.1 п.41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. №1141, яким передбачено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Крім того, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

Частиною 1 ст.17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У частині 1 статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частин 1 статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, в тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 14.06.2016 року по справі №21-41а16, в даному випадку, спір є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Виходячи з наведеного судом апеляційної інстанції при розгляді справи та винесенні рішення допущені порушення норм процесуального права, що дають підстави для його скасування.

За таких обставин доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішення суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: