Ухвала

від 07.08.2017 по справі 369/2764/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2764/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С. Провадження № 22-ц/780/752/17 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є. М. Категорія 4 07.08.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 серпня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є.М.,

суддів: Данілова О.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря: Бобка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа публічне акціонерне товариство Укрссоцбанк про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя , -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з 1983 року по 18 квітня 1991 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Незважаючи на формальне розірвання шлюбу, вони продовжували проживати однією сім'єю до липня 2015 року. Протягом всього часу вони спільно вели господарство, відпочивали, виховували дитину, були пов'язані спільним побутом, вели сімейний бюджет, спільно купували майно, спільно вели бізнес. За спільні кошти реєстрували ТОВ Шелбор . За цей час ними спільно придбане майно, яке в даний час зареєстровано на відповідача. А саме: катер, земельну ділянку та домоволодіння по АДРЕСА_1. У добровільному порядку поділити дане майно не можуть.

Просила суд встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 18 квітня 1991 року до 07 липня 2015 року; визнати спільною сумісною власністю наступне майно: катер Chaparral 246 SSI серійний номер НОМЕР_4; напівпричеп Megic tilt, номер шасі НОМЕР_3; земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м. Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину катеру Chaparral 246 SSI серійний номер НОМЕР_4 та напівпричепу Megic tilt, номер шасі НОМЕР_3; земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1; та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду позовні вимог щодо катеру Chaparral 246 SSI серійний номер НОМЕР_4 та напівпричепу Megic tilt, номер шасі НОМЕР_3 - залишено без розгляду на підставі поданої представником позивача заяви.

При розгляді справи позивачка збільшувала позовні вимоги. Вказуючи на необхідність поділу всього нажитого спільного майна (т. 3 а.с.152-153).

Остаточно просила суд: встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 18 квітня 1991 року до 07 липня 2015 року.

Визнати спільною сумісною власністю наступне майно: земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м; апартамент №18 площею 40,2 кв. м., та балкон літ а4 площею 9,5 кв.м., які складають 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; апартамент №17 площею 42,9 кв. м., та балкон літ а5 площею11,3 кв.м., які складають 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; паркувальне місце для транспортного (плав) средства №5-16 площею 33,0 кв. м, яке складає 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1; та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м; апартаменту №18 площею 40,2 кв. м., та балкон літ а4 площею 9,5 кв.м., які складають 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; апартаменту №17 площею 42,9 кв. м., та балкон літ а5 площею11,3 кв.м., які складають 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; паркувального місця для транспортного (плав) средства №5-16 площею 33,0 кв. м, яке складає 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_3 подав зустрічний позов (т.2 а.с.197-209). Свої вимоги мотивував тим, що дійсно вони перебували в зареєстрованому шлюбі до 1991 року. Після розірвання шлюбу, вони постійно проживали разом, вели господарство, був спільний бюджет, вели спільно бізнес, виховували доньку, тобто продовжували бути однією сім'єю. Наприкінці червня - початку липня 2011 року, ОСОБА_2 забрала речі та переїхала проживати в новий будинок в смт Козин, а він залишився проживати в с. Стоянка. У період спільного проживання ними продавалось майно та придбавалось майно, за спільні кошти. Так, за час спільного проживання ними набуто у власність житловий будинок та земельна ділянка в АДРЕСА_3; квартира АДРЕСА_4; гаражний бокс АДРЕСА_5. Вказав, що за спільною згодою вони надали у позику грошові кошти у 2008 році ОСОБА_5 на загальну суму 4 628 750 грн. Право вимоги за даним договором ОСОБА_2 неправомірно відступила без його згоди на користь третіх осіб. Також за їх згодою була надана позика ОСОБА_6 на суму 2 313 675 грн. Оскільки остання не виконала своїх зобов'язань за рішенням суду стягнено на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмір 3 444 186 грн. Тому всі ці кошти в загальному розмірі 8 072 936,62 грн. є також їх спільним майном.

Просив суд встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 18 квітня 1991 року до 30 червня 2011 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3: житловий будинок загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельна ділянка площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; квартира загальною площею 55,0 кв.м, житовою площею 21,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; гаражний бокс площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; грошові кошти в загальному розмірі 8 072 936,62 грн.; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; квартири загальною площею 55,0 кв.м, житовою площею 21,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; гаражного боксу площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в загальному розмірі 2 314 375 грн.

При розгляді справи ОСОБА_3 позовні вимоги збільшив (т.3 а.с. 193-195), мотивуючи тим, що ними також було придбано у спільну власність житловий будинок загальною площею 374,9 кв.м в м. Ялта, який на даний час зареєстрований за ОСОБА_2

Остаточно просив встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 18 квітня 1991 року до 30 червня 2011 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3: житловий будинок загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельна ділянка площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; квартира загальною площею 55,0 кв.м, житовою площею 21,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; житловий будинок загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельну ділянку під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6; гаражний бокс площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; грошові кошти в загальному розмірі 8 072 936,62 грн..

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину: житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; квартири загальною площею 55,0 кв.м, житовою площею 21,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; житлового будинку загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельної ділянки під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6; гаражного боксу площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в загальному розмірі 2 314 375 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року первісні позовні вимоги задоволено частково, зустрічний позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по серпень 2011 року.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину житлового будинку загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельної ділянки під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на ? частину гаражного боксу площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину житлового будинку загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельної ділянки під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину гаражного боксу площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 1 785 000 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят п'ять тисяч грн.).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2017 року заяву про постановлення додаткового рішення задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 3 444 186,62 грн. за укладеним з ОСОБА_6 договором позики грошей від 09 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення незаконне, ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Просила скасувати рішення та відмовити у задоволені зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.,

на ? частину житлового будинку загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3., на ? частину житлового будинку загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельної ділянки під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6., на ? частину гаражного боксу площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5., та стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 1 785 000 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят п'ять тисяч грн.). вирішити питання про розподіл судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення є частково незаконне, ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Просив скасувати рішення в частинах

встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по серпень 2011 року., стягнення з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 1 785 000 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят п'ять тисяч грн.)., змінивши, стягнувши грошові кошти в розмірі 2 314 375 грн., визнання за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1., та визнання за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 359,0 кв. метрів, житловою площею 155 кв. м., та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в первісному позові.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що з 1983 року по 18 квітня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання сторони мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Факт спільного проживання однією сім'єю та підтримання відносин як подружжя з 18 квітня 1991 року по 30 червня 2011 року визнався сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при розгляді справи. Дані обставини також підтверджені показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 Свідки суду показали, що дійсно це була одна сім'я, вони разом проживали, разом вели спільне господарство, турбувались про одне одного, мали права та обов'язки, притаманні подружжю. Десь влітку 2011 року ОСОБА_2 переїхала проживати в смт. Козин, а ОСОБА_3 залишився проживати в с. Стоянка.

Разом з тим, з показів свідків не можливо встановити конкретний час початку окремого проживання сторін по справі. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу саме до 30 червня 2011 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість доводів щодо факту спільного проживання однією сім'єю з 18 квітня 1991 року до серпня 2011 року, оскільки свідки, зокрема ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_22, ОСОБА_14, вказували, що влітку 2011 року ОСОБА_2 переїхала та з того часу сторони по справі разом не проживали.

Колегія суддів звертає свою увагу на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції врахував також те, що у судовому засіданні позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2002 року та поділити придбане майно. Разом з тим можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним процесуальним кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2005 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках заяви про встановлення такого факту судовому розгляду не підлягали.

Відповідно до ст. 74 СК України визначено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Крім того, положення ст. 74 СК України, які передбачають, що майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, набрали чинності з 1 січня 2004 року.

З пояснень сторін також встановлено, що після переїзду ОСОБА_2 в смт. Козин, сторони не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, разом лише святкували свята, їздили відпочивати, так як в них залишились гарні відносини між собою.

На підставі наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_2 не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 07 липня 2015 року. Подані суду першої інстанції фото щодо спільного проводження часу, святкування подій не підтверджують факту ведення спільного господарства, залишення усталених відносин, притаманних подружжю. Пояснення позивачки, що відповідач продовжував нести витрати по утриманню будинку в смт. Козин, також не можуть підтверджувати даної обставини.

Також чинним законодавством не передбачено способу захисту прав як визнання факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу осіб, які окремо проживають, ведуть окремо господарство, кожен має окремий бюджет. Так, положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Тому в задоволенні вимог ОСОБА_2 в частині встановлення факту до 07 липня 2015 року було відмовлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем з 01 січня 2004 року по серпень 2011 року.

Встановлено, що 10 червня 2004 року між ОСОБА_23 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,1229 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1.

10 червня 2004 року між ОСОБА_23 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 335,2 кв. метрів, житловою площею 156,9 кв. м.

16 вересня 2011 року між ТОВ Санаторій Утьос та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки незавершеного будівництва приміщення, а саме 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва - що є апартаментом №18, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №31398719 від 22 вересня 2011 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3\1000 об'єкту незавершеного будівництва.

16 вересня 2011 року між ТОВ Санаторій Утьос та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки незавершеного будівництва приміщення, а саме 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва - що є апартаментом №17 площею 42,9 кв. м., та балкон літ а5 площею11,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №31396540 від 22 вересня 2011 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3\1000 об'єкту незавершеного будівництва.

16 вересня 2011 року між ТОВ Санаторій Утьос та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки незавершеного будівництва приміщення, що є паркувальним місцем для транспортного (плав) средства №5-16 площею 33,0 кв. м, яке складає 3/1000 часток об'єкту незавершеного будівництва корпусу №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №31397400 від 22 вересня 2011 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3\1000 об'єкту незавершеного будівництва.

22 червня 2011 року між ОСОБА_24 та ОСОБА_2 укладено договір міни, за яким ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок загальною площею 331,7 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, та земельну ділянку площею 0,0487 га, кадастровий номер НОМЕР_6, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №58800794 від 10 травня 2016 року право власності зареєстровано за ОСОБА_2

28 серпня 2001 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4.

21 липня 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок загальною площею 374,9 кв.м., житловою площею 233.4 кв.м та земельну ділянку під ним площею 2057 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №58800794 від 10 травня 2016 року право власності зареєстровано за ОСОБА_2

06 червня 2001 року між ВАТ трест Київміськбуд-1 та ОСОБА_2 укладено договір №Дн-99 інвестування будівництва критої автостоянки по АДРЕСА_5. За даним договором об'єктом інвестування є - гаражний бокс площею 18,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

29 серпня 2005 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на гаражний бокс АДРЕСА_5.

Також 19 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів, за яким в позику було надано 2 525 000 грн. У подальшому в договір вносили зміни.

27 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_25 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за договором позики від 19 лютого 2008 року (на суму 2 525 000 грн.). За даним договором ОСОБА_2 отримала 2 525 000 грн.

19 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за яким останній отримав в позику грошові кошти в розмірі 378 750 грн.

27 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_25 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за договором позики від 19 лютого 2008 року (на суму 378 750 грн.). За даним договором ОСОБА_2 отримала 378 750 грн.

17 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів, за яким в позику було надано 1 725 000 грн.

27 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_25 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за договором позики від 17 лютого 2008 року. За даним договором ОСОБА_2 отримала 666 250 грн.

09 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір позики, за яким остання отримала в позику грошові кошти в розмірі 2 313 675 грн.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року стягнено з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 3 444 186.62 грн.

За рішенням суду був виданий виконавчий лист та постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 24 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання судового рішення.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, вв тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як вказувалось вище, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення статті 74 СК України на ці правовідносини не поширюється.

Так, судом першої інстанції встановлено, що право власності на майно сторони набули за час спільного проживання, а саме житловий будинок та земельна ділянка в с. Стоянка, житловий будинок та земельна ділянка в смт. Козин, житловий будинок в м. Ялта, гаражний бокс в м. Києві, тому дане майно є спільним сумісним майном сторін. Також спільним майном є і грошові кошти, передані в борг ОСОБА_5 та ОСОБА_6

При цьому суд першої інстанції також врахував положення ст.. 17 Закону України Про власність , чинного на час придбання спірного майна та до 01 січня 2004 року, а саме те що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Оскільки сторони визнавали факт проживання однією сім'єю, незважаючи на розірвання шлюбу, спільної праці, спільного придбання майна, з 1991 року, тому майно, набуте сторонами в даний час також є спільним сумісним майном. Про спільне придбання майна також вказувалось і позивачкою ОСОБА_2 у позовній заяві.

Суд першої інстанції та і колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянти ОСОБА_2, що майно придбане з 1991 року, яке зареєстровано на її ім'я є лише її особистою власністю, а майно, яке зареєстровано за ОСОБА_3 - є їх спільним майном, оскільки дані пояснення є суперечливим між собою, та нею не надано належних та допустимих доказів цим обставинам. ОСОБА_2 також стверджувала, що всі квартири на АДРЕСА_9 були придбані лише за її особисті кошти, але належних та допустимих доказів придбання майна лише власними силами, працею суду не надала. Судом першої інстанції рахувалося пояснення сторін про спільну працю, спільний бюджет, спільне ведення господарства, наявність усталених відносин, притаманних подружжю, одній сім ї.

За ч.2,3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11, від 21 грудня 2007 року - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

З матеріалів справи встановлено, що в житловий будинок та земельна ділянка перебувають в іпотеці ПАТ Укрсоцбанк .

Так, колегія суддів та при дослідженні судом першої інстанції враховуючи дані обставини, при визначенні часток, не знайшли обґрунтованих підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, умови сплати кредиту, визначив частку ОСОБА_3 - 1/2 частина і ОСОБА_2 - 1/2 частина у праві на житловий будинок та земельна ділянка в с. Стоянка, житловий будинок та земельна ділянка в смт. Козин, житловий будинок в м. Ялта, гаражний бокс в м. Києві.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову, щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільним майном апартаментів та паркувального місця в м. Ялта, оскільки дане майно набуте за договорами, укладеними ОСОБА_3 після серпня 2011 року, тому дане не майно не є спільним майном. Не надано нею доказів вкладення особистих коштів при придбання даного майна.

Також, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову у визнанні спільним майном і квартиру №12 в м. Ялта, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів вкладення спільних сімейних коштів, зокрема договорів інвестування, на які посилався в зустрічному позові. З поданого свідоцтва про право власності на квартиру вбачається, що воно видане на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 17 серпня 2001 року. Зважаючи на належність доказування, факт фіксування по даному об'єкту не може підтверджуватись показами свідків.

При цьому колегія суддів бере до уваги вищевикладені обставини та приходить до наступного висновку, що майно, придбане ОСОБА_2 та грошові кошти, надані в позику ОСОБА_5, та ОСОБА_6, були оформленні за їх спільним рішенням та згодою на ОСОБА_2, що було лише формальністю у стосунках двох людей, які не зважаючи на офіційне розірвання шлюбу та не замислюючись про юридичну сторону взаємовідносин, продовжували просто насолоджуватися сімейним життям, спільно виховувати їх дитину, планувати спільне майбутнє, вести спільне господарство, побут і бюджет, не даючи принципового значення на кого з них оформлене їх спільне майно, а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що частки їх в праві спільної сумісної власності є рівними, та підлягають виділенню кожному по 1/2 частині, визнавши за ними право власності на належні їм частки в майні.

Згідно з вимогами ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість. Достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення та з урахуванням додаткового рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Нових доказів або обставин, які б могли призвести до скасування рішення суду, яке обґрунтоване, апелянт не навів, а колегія суддів їх не встановила .

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: