Ухвала

від 14.08.2017 по справі 912/3465/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14 серпня 2017 року Справа № 912/3465/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова на рішення від та на постанову відГосподарського суду Кіровоградської області 10.11.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 31.01.2017 у справі Господарського суду№ 912/3465/16 Кіровоградської області за позовомОСОБА_4 доПриватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліман - Миколаїв" 2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колєсніченко Олексій Дмитрович провизнання недійсними рішення загальних зборів та статуту ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство імені Димитрова звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 912/3465/16.

Одночасно скаржник звернувся з клопотаннями про відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи їх тим, що на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова не надходила поштова кореспонденція, оскільки колишній керівник ОСОБА_4 на підставі підробленої довіреності забирав на руки всю кореспонденцію скаржника з поштового відділення зв'язку; крім того, відповідачем зазначено те, що з метою спростування висновків судів попередніх інстанцій ним було замовлено експертизу, що позбавило його можливості вчасно звернутися із касаційною скаргою.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали касаційної скарги, не вбачає підстав для відновлення скаржникові пропущеного строку на оскаржувані судові рішення, оскільки причини, зазначені в клопотаннях, не визнаються поважними, з огляду на наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Згідно із ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк .

Отже, закон пов'язує можливість відновлення пропущеного процесуального строку з наявністю саме поважних причин його пропуску; поважними причинами його пропуску визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Статтею 110 ГПК України встановлено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Відповідно до частини третьої ст. 105 ГПК України постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Як вбачається із матеріалів справи, Приватним сільськогосподарським підприємством імені Димитрова касаційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 912/3465/16 подано 11.05.2017 (більше ніж через 3 місяці з дня прийняття постанови).

У клопотаннях про відновлення строку на подання касаційної скарги скаржником зазначено, що на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова не надходила поштова кореспонденція, оскільки колишній керівник ОСОБА_4 на підставі підробленої довіреності забирав на руки всю кореспонденцію скаржника з поштового відділення зв'язку; крім того, відповідачем зазначено те, що з метою спростування висновків судів попередніх інстанцій ним було замовлено експертизу, що позбавило його можливості вчасно звернутися із касаційною скаргою.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із доводами викладеними в клопотаннях скаржника, оскільки з відмітки канцелярії Дніпропетровського апеляційного господарського суду вбачається, що копії постанови від 31.01.2017 були надіслані на адресу сторін 03.02.2017, тобто, з дотриманням строків, встановлених ст. 105 ГПК України; текст постанови апеляційного господарського суду 03.02.2017 надісланий та 08.02.2017 оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень; оскаржувана постанова від 31.01.2017 була одержана скаржником 11.02.2017 (про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - т. 2 а. с. 155), строк касаційного оскарження закінчився 20.02.2017 (понеділок); отже, на час одержання постанови строк на касаційне оскарження не був пропущений і скаржник не був позбавлений можливості вчасно звернутися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою з дотриманням строків, передбачених ст. 110 ГПК України; до того ж, представник скаржника 31.01.2017 був присутній у судовому засіданні (про що свідчить протокол судового засідання від 31.01.2017 (т. 2 а. с. 132)).

За наведених обставин, скаржник мав можливість: вжити заходи, щоб дізнатись про стан відомого йому апеляційного провадження, порушеного за його скаргою; отримати копію постанови або ознайомитися з її змістом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Посилання скаржника у клопотанні на те, що з метою спростування висновків судів попередніх інстанцій ним було замовлено експертизу, що позбавило його можливості вчасно звернутися із касаційною скаргою не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки як вбачається з доданого до касаційної скарги висновку експертного дослідження, останній складено 30.01.2017, тобто до прийняття постанови апеляційним господарським судом - 31.01.2017, а відтак замовлення проведення експертизи будь-яким чином не перешкоджало Приватному сільськогосподарському підприємству імені Димитрова звернутися з касаційною скаргою.

Крім того, посилання скаржника у клопотанні на те, що колишній керівник ОСОБА_4 на підставі підробленої довіреності забирав на руки всю кореспонденцію скаржника з поштового відділення зв'язку, що останнім підтверджено копією акта, підписаного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки скаржником не надано до касаційної скарги ані доказів на підтвердження повноважень осіб, що підписали даний акт, ані доказів на підтвердження обставин викладених у даному акті, зокрема, довідку підприємства зв'язку, відомостей щодо кримінального провадження порушеного у зв'язку із підробленням довіреності тощо.

Отже, наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не свідчать про відсутність об'єктивної можливості для оскарження постанови апеляційного господарського суду у інший (адекватний) строк. Тому у задоволенні клопотання про відновлення строку слід відмовити.

Наведене є підставою, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, для неприйняття касаційної скарги до розгляду та повернення її скаржникові.

Керуючись ст. ст. 53, 86, п. 5 ч. 1 ст. 111 3 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Приватному сільськогосподарському підприємству імені Димитрова в поновленні строку на касаційне оскарження судових рішень.

2. Не приймати до розгляду та повернути Приватному сільськогосподарському підприємству імені Димитрова касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 912/3465/16.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО СуддіТ.Л. БАРИЦЬКА В.І. КАРТЕРЕ