Рішення

від 04.08.2017 по справі 915/205/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2017 року Справа № 915/205/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс»

54001, м.Миколаїв, вул. Велика Морська, 89

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

54003, м.Миколаїв вул. Чигрина, 159

про: стягнення 553397 грн. 82 коп. боргу.

Суддя Коваль С.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю,

Від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю,

СУТЬ СПОРУ: 29.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря-Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" 553397,82 грн, у тому числі 441847,26 грн. річних за період з березня 2013 по лютий 2016 та 111550,56 грн інфляційних втрат за вересень 2015 року, нарахованих на заборгованість боржника за мировою угодою від 28.07.2004 в розмірі 4950024,53 грн за станом на 01.03.2013 та з врахуванням здійснених в подальшому часткових розрахунків, посилаючись на приписи статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому позивач вказав, що обставини щодо розміру основного боргу та підстав його виникнення встановлено рішеннями Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 по справі № 915/2140/14 та від 05.10.2015 по справі № 915/1395/15 та в силу частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доказування в межах даної справи; перебіг позовної давності за основною вимогою про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення грошових коштів почав спливати з 27.10.2014 - моменту отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження на виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Відповідач просив застосувати позовну давність щодо вимог про стягнення інфляції та річних, вказавши, що останнім днем платежу за мировою угодою (з врахуванням строків виконання мирової угоди, затверджених ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007) є 31.12.2011; у даній справі не розглядається питання спонукання відповідача до виконання мирової угоди, а визначається період прострочення виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання; мирова угода є розірваною, що виключає право позивача вимагати сплати 3% річних та інфляційні втрати за невиконання її умов.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2016 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 553397,82 грн заборгованості, з яких 441847,26 грн. річних та 111550,56 грн інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 8300,97 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів законності та обґрунтованості.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 р. вказане рішення та постанову було скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Колегією суддів Вищого господарського суду України було встановлено, що судами не були досліджені доводи відповідача щодо порядку обліку строку позовної давності з погашення платежів, встановлених мировою угодою; судами не були досліджені у повному обсязі доводи позивача, які ним наводилися при розгляді спору, окрім іншого, щодо дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з відповідним позовом та про недоведеність відповідачем обставин пропуску позивачем строку позовної давності.

При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно достеменно з'ясувати момент, з якого у спірних правовідносинах починається перебіг строку позовної давності, надавши оцінку усім доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, і відповідно до встановленого застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини.

17.07.2017 р. позивач надав суду письмові пояснення щодо строку позовної давності, в яких зазначив, що, по-перше, в період з грудня 2003 року по 24 жовтня 2014 року право позивача було захищене, та строк позовної давності почав спливати з 27 жовтня 2014 року, тобто з моменту отримання постанови державного виконавця; по-друге, в період з березня 2008 року по жовтень 2014 року позивач в силу об'єктивних причин не мав змоги стягнути спірні кошти; по-третє, позивачем наголошено, що Вищим господарським судом України при наданні висновку про те, що позовна давність за вимогами про виконання мирової угоди повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України), не враховано, що з березня 2008 року по жовтень 2014 року відносно вказаного боргу було наявне відкрите виконавче провадження. Тому доводи відповідача про такий же самий початок перебігу позовної давності є необґрунтованим.

Відповідач пояснення та додаткові докази в обґрунтування своїх вимог з урахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2016 у даній справі не надав.

Ураховуючи викладене, суд, у відповідності до ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.08.2017 р. згідно з приписами ст. 85 ГПК України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи за результатом розгляду господарської справи № 8/167 за позовом ТОВ «Зоря-Сервіс» до ВАТ «Миколаївгаз» та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про стягнення у солідарному порядку 8587435,83 грн. постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2003р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2004р., з ВАТ «Миколаївгаз» на користь ТОВ «Зоя-сервіс» було стягнуто 8587435,83 грн. заборгованості.

На виконання вказаного судового рішення господарським судом Миколаївської області 26.12.2003р. було видано відповідний наказ, який надійшов для його примусового виконання до Відділу Державної виконавчої служби Ленінського району управління юстиції міста Миколаєва (далі - ВДВС), у зв'язку з чим, останнім постановою від 21.01.2004р. було відкрито відповідне виконавче провадження.

Разом з тим, на стадії виконання судового рішення, сторони 28.07.2004р. уклали мирову угоду, яка була затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004р. у справі № 8/167, за умовами якої ВАТ «Миколаївгаз» (Боржник) зобов'язався сплатити ТОВ «Зоя-сервіс» (Стягувач) 8587435,83 грн. заборгованості у період: серпень 2004 року - липень 2011 року, при цьому, у період: серпень 2004 року - липень 2006 року по 71560,00 грн. щомісячно, у період: серпень 2006 року - червень 2011 року по 114500,00 грн. щомісячно, і 114495,85 грн. у липні 2011 року, у зв'язку з чим, 29.11.2004р. ВДВС виконавче провадження по справі № 8/167 було закінчено.

В подальшому, сторонами було укладено додаткові угоди до мирової угоди, затверджені судом, а саме: № 1 від 01.08.2006р. (затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.08.2006р.), № 2 від 03.01.2007р. (затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.02.2007р.), № 3 від 30.03.2007р. (затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.04.2007р.) і № 4 від 05.07.2007р. (затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007р.). Останньою додатковою угодою, сторони узгодили нові строки та суми чергових платежів, зокрема, Відповідач (Боржник) зобов'язався сплачувати заборгованість у період: серпень 2004р. - грудень 2011р., при цьому, у період: серпень 2004р. - вересень 2007р. по 71560,00 грн. щомісячно, у період: жовтень 2007р. - листопад 2011р. по 114500,00 грн. щомісячно і 143155,8 грн. у грудні 2011р.

Починаючи з вересня 2007 року, Відповідач (Боржник) припинив виконувати грошові зобов'язання, визначені додатковою угодою № 4 від 05.07.2007р. до мирової угоди, тому Позивач (Стягувач) звернувся до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження на виконання ухвали господарського суду від 19.07.2007р. про затвердження додаткової угоди № 4 до мирової угоди від 28.07.2004р.

На підставі вказаної заяви, постановою від 11.03.2008р. ВДВС було відкрито відповідне виконавче провадження, а 25.03.2008р. виконавче провадження по зазначеній справі було зупинено, через внесення Відповідача (Боржника) до Реєстру підприємств ПЕК, які беруть учать у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» .

В наступному, 28.11.2008р. вказане виконавче провадження було передано з Ленінського ВДВС до підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Миколаївській області, який своєю постановою від 16.12.2008р. прийняв його до свого провадження за номером ВП №10706927, а 31.03.2014 р. дане виконавче провадження було поновлено.

Разом з тим, 18.04.2014р. Відповідач (Боржник) звернувся до господарського суду із скаргою про визнання неправомірною постанови про поновлення виконавчого провадження, за результатами розгляду якої ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.07.2014р. у справі №8/167, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014р., вказану скаргу було задоволено.

При чому, під час розгляду скарги Відповідача (Боржника), як вбачається з ухвали господарського суду Миколаївської області від 01.07.2014р. у справі № 8/167, судом було встановлено, що ухвала цього ж господарського суду про затвердження додаткової угоди № 4 від 05.07.2007р. до мирової угоди від 28.07.2004р., в порушення вимог ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не містить строку пред'явлення її до виконання, а тому, не є підставою для відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з цим, ВДВС ГУЮ у Миколаївській області 22.10.2014р. було скасовано постанову від 11.03.2008р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 10706927 та всі винесені у ній постанови державного виконавця, а 24.10.2014р. у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007р. про затвердження додаткової угоди № 4 до мирової угоди у справі № 8/167, було відмовлено, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» , а саму ухвалу повернуто Позивачу (Стягувачу).

Вказана постанова у виконавчому провадженні №10706927 є чинною, у встановленому порядку не оскаржувалась та не скасовувалась, отже приймається господарським судом в якості доказу отримання позивачем відмови у відкриття виконавчого провадження на всю суму боргу, яка підлягала стягненню за мировою угодою, в тому числі на спірну суму, яка була заявлена до стягнення в межах даної справи.

Разом з тим, 18.12.2014 р. ТОВ «Зоря-Сервіс» було пред'явлено позов до ПАТ «Миколаївгаз» про стягнення з останнього за вищевказаною мировою угодою та додатковою угодою № 4 до неї, затвердженими відповідними ухвалами суду, частини заборгованості на суму 100000,00 грн., за період: липень 2007р. - серпень 2007р. та частку боргу за вересень 2007р., який рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015р. у справі № 915/2140/14, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015р. Вищого господарського суду України 16.07.2015р. було задоволено повністю.

Водночас, 03.08.2015 р. Позивач знову звернувся до господарського суду з позовом про стягнення іншої частини боргу - на суму 700000,00грн., з яких: 57186,45 грн. - залишок заборгованості за вересень 2007р., 114500,00 грн. - борг щомісяця за жовтень 2007р. - лютий 2008р. і 70313,55 грн. - частка боргу за березень 2008 р., який рішенням господарського суду від 05.10.2015р. у справі № 915/1395/15, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2015р. та Вищого господарського суду України 16.03.2016р., було задоволено повністю.

Станом на час розгляду даної справи, ПАТ «Миколаївгаз» не було виконано грошові зобов'язання за мировою угодою, у редакції викладеної до неї додатковою угодою № 4, щодо погашення заборгованості, починаючи з січня 2011 року, посилаючись на вказану вище обставину ТОВ »Зоря-Сервіс» звернулось з вимогами до ПАТ »Миколаївгаз» про спонукання до виконання мирової угоди на стадії виконання від 28.07.2004р., затвердженої ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004р. у справі № 8/167, з урахуванням додаткових угод до неї - № 1 від 01.08.2006р., в № 2 від 03.01.2007р., № 3 від 30.03.2007р. і № 4 від 05.07.2007р. та стягнення 1325342,25 грн. боргу, з якого: 37186,45 грн. - залишок заборгованості за січень 2011р. (як різниця між сумою, затвердженою в додатковій угоді № 4 від 05.07.2007р. та сумою 77313,55 грн., яка була заявлена до стягнення), 1145000,00 грн. - по 114500,00 грн. щомісячно за період з лютого 2011р. по листопад 2011р. включно (згідно додаткової угоди № 4 від 05.07.2007р.) і 143155,80 грн. боргу за грудень 2011р.

При попередньому розгляді справи даної справи судом було встановлено обґрунтованість позовних вимог, що не було спростовано і Вищим господарським судом України у постанові від 01.1.2016р. Натомість, скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. і рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2016р., суд касаційної інстанції наголосив на необхідності достеменного з'ясування судом моменту, з якого у спірних правовідносинах починається перебіг позовної давності, надавши оцінку усім доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі.

Щодо виконання зазначених вказівок Вищого господарського суду України, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За твердженням відповідача, про порушення строків платежів за мировою угодою (зі змінами та доповненнями) відповідач дізнався ще у вересні 2007 року, тому строк позовної давності закінчився у вересні 2010 року.

Також відповідач зазначає, що позивач у даній справі не розглядається питання спонукання відповідача до виконання мирової угоди, а визначається період прострочення виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання; мирова угода є розірваною, що виключає право позивача вимагати сплати 3% річних та інфляційні втрати за невиконання її умов.

Господарський суд не погоджується з даним твердженням відповідача враховуючи наступне.

Спірна заборгованість в сумі 7512118 грн. 08 коп. (у складі загальної суми боргу 8587435,83 грн.) була стягнута з відповідача постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2003р. у справі №8/167.

На виконання вказаної постанови був виданий відповідний наказ, який був пред'явлений до примусового виконання до органів державної виконавчої служби та на стадії примусового виконання рішення згідно з приписами ст. 121 ГПК України між боржником та стягувачем була укладена мирова угода, яка була затверджена ухвалою суду від 10.08.2004р. В подальшому, до вказаної мирової угоди вносились зміни в частині зміни строків та сум добровільного погашення боргу боржником, які були затверджені відповідними ухвалами суду. Вказані ухвали в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувались та є чинними.

Отже, в даному випадку, між сторонами склалась ситуація з невиконання у добровільному порядку умов мирової угоди, укладеної на стадії примусового виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України, а не мирової угоди, укладеної сторонами в порядку ст. 78 ГПК України на стадії розгляду господарським судом спору про стягнення боргу.

Способи захисту порушеного права, пов'язаного із невиконанням в добровільному порядку таких мирових угод визначені, зокрема, постановами Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (п.3.19) та №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (п.7.9).

Вказані способи визначають два шляхи дій стягувача у випадку невиконання боржником умов мирових угод: 1) пред'явлення ухвали про затвердження мирової угоди до примусового виконання у випадку, якщо вона відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та є виконавчим документом; та 2) звернення до господарського суду із позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди, якщо ухвала про її затвердження не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та не являється виконавчим документом.

За таких обставин, відлік строку позовної давності для захисту порушеного права в даному випадку починається лише у тому випадку, коли ухвала про затвердження мирової угоди не являється виконавчим документом та стягувач має право звертатись до суду з відповідним позовом (саме для захисту цього права починається відлік позовної давності, оскільки сама сума боргу фактично вже була стягнута постановою суду від 16.12.2003р.).

Однак, у випадку невиконання умов мирової угоди, затвердженої господарським судом в порядку ст. ст. 78, 80 ГПК України, для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання такої мирової угоди достатньо лише факту відсутності у ухвали суду про затвердження мирової угоди статусу виконавчого документу (п.3.19 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18).

У випадку ж невиконання умов мирової угоди, затвердженої судом на стадії примусового виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України, для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання такої мирової угоди передбачена сукупність умов, а саме: невідповідність ухвали суду про затвердження мирової угоди вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та наявність постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження з цих підстав (п. 7.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. №9).

Отже, зважаючи на той факт, що мирова угода у справі №8/167 була затверджена судом саме в порядку ст. 121 ГПК України - на стадії примусового виконання рішення суду, господарський суд має керуватись в даному випадку саме приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р., яка передбачає наявність сукупності двох обставин для виникнення у стягувача права на звернення до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Стягувач - ТОВ «Зоря-Сервіс» хоча і знав про невиконання ПАТ «Миколаївгаз» умов мирової угоди з вересня 2007 року, але про наявність порушеного права дізнався лише після відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження (до складу якого увійшла спірна сума) та повернення оригіналів ухвали у справі №8/167 згідно супровідного листа №02.1-24/6210 від 24.10.2014р., які отримані стягувачем 27.10.2014р.

Стосовно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 23.09.2015р. у справі №6-274цс15 (про необов'язковість попереднього отримання відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди), слід зазначити, що така правова позиція Верховного Суду України стосується обставин невиконання мирової угоди, укладеної з метою добровільного врегулювання спору, та не стосується мирової угоди, укладеної на стадії примусового виконання рішення .

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для застосування приписів ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України та обчислення строку позовної давності окремо по кожному платежу, оскільки стягувач по-перше, не зі своєї вини отримав відмову у відкритті виконавчого провадження лише у жовтні 2014 року, а по-друге, державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на всю суму боргу, яка підлягала сплаті за мировою угодою, в тому числі і на спірну суму - 1325342 грн. 25 коп.

Отже, в даному випадку, відлік строку позовної давності має починатись, з урахуванням приписів п. 7.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. №9, - з відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду у справі № 8/167 стягнення в примусовому порядку залишку боргу в сумі 6025342,25 грн., а саме, з 24.10.2014р.

Про що також дійшов висновку Вищий господарський суд України в своїх постановах від 16.07.15р. по справі №915/2140/14 та від 16 березня 2016 року по справі №915/1395/15 зазначивши, що позивач не пропустив строк позовної давності, внаслідок того, що він почав спливати у ТОВ "Зоря-Сервіс" з 27 жовтня 2014 року, тобто з моменту отримання постанови державного виконавця.

Господарський суд не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що у період введення мораторію під час справи про банкрутство ПАТ "Миколаївгаз" (з 04 січня 2013 року по 12 лютого 2014 року) 3% річних та інфляційні витрати з наступного.

Справа про банкрутство ПАТ "Миколаївгаз" № 915/22/2013 була порушена ухвалою господарського суду Миколаївської області 04 січня 2013р.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХП від 14.05.1992р. (в редакції, яка діяла станом на 04.01.2013р.) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Оскільки, 3% річних та інфляційні втрати, які нараховуються відповідно до ст. 625 ЦК України, не штрафними санкціями, то під дію мораторію вони не підпадають.

Заборона стягувати 3% річних та інфляційні втрати, які нараховуються відповідно ст. 625 ЦК України, яка встановлена в редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та набрала чинності з 18 січня 2013року, але до справи про банкрутство ПАТ "Миколаївгаз" вона не застосовується.

Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. (в редакції, яка діяла з 18 січня 2013р.): положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом, положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, зважаючи на те, що позивачем, суб'єктивне право якого порушене відповідачем у спірних відносинах, не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційні нарахування, то у господарського суду відсутні правові підстави для застосування ст. 267 Цивільного кодексу України та відмови в позові.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, не довів суду відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 553 397 грн. 82 коп. з яких: 441 847 грн. 26 коп. - 3% річних за період з 01 березня 2013 року по 29 лютого 2016 року та 111 550 грн. 56 коп. збитків від інфляції за вересень 2015 року у зв'язку з прострочення грошового зобов'язання зі сплати боргу у сумі 4950024 грн. 53 коп. по Мировій угоді від 28.07.2004 (в редакції додаткової угоди №4 від 05.07.2007), яка затверджена судом є обґрунтованими, матеріалами справи підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82, 82 1 ,84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (54003, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 159, код 05410263) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» (54001, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 89, код 32143487) заборгованості в сумі 553 397 (п'ятсот п'ятдесят три тисячі триста дев'яносто сім) грн. 82 коп. з яких: 441 847 (чотириста сорок одна тисяча вісімсот сорок сім) грн. 26 коп. - 3% річних та 111 550 (сто одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 56 коп. збитків від інфляції, .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2017 р.

Суддя С.М.Коваль