Постанова

від 09.08.2017 по справі 41/154

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2017 р. Справа№ 41/154

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

від позивача: Шевченко О.М. за довіреністю від 05.05.2017;

від відповідача: Харьков Ю.О. - керівник ;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017

у справі № 41/154 (суддя О.М. Спичак)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20"

про стягнення 139853,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" (місцезнаходження: 02222, м. Київ, проспект Маяковського, 40, код ЄДРПОУ 22883112) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 1 402 (одна тисяча чотириста дві) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 14 (чотирнадцять) грн. 03 коп. державного мита та 1 (одна) грн.. 18 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154 про відмову у стягненні з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 74191,11 грн. основного боргу, 21078,67 грн. інфляційних втрат скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" в частині стягнення позовних вимог в розмірі 74191,11 грн. основного боргу, 21078,67 грн. інфляційних втрат задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" у справі №41/154 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.08.2017.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.08.2017 у зв'язку з перебуванням суддів Дідиченко М.А. та Пономаренко Є.Ю. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Калатай Н.Ф.

У судове засідання 09.08.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скразі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154 про відмову у стягненні з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 74191,11 грн. основного боргу, 21078,67 грн. інфляційних втрат скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" в частині стягнення позовних вимог в розмірі 74191,11 грн. основного боргу, 21078,67 грн. інфляційних втрат задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

21.02.2001 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (яке перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Академічний-9" (абонент) було укладено договір № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994 Держжитлокомунгоспу України.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору; оформитись як абонент у підприємстві водозбуд в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним; представляє перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами п. 11.8 Правил, а також технічну документацію до них; відповідає за збереження водо лічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла, тощо.

Відповідно до пункту 3.1 договору № 9074/4-13 від 21.02.2001, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Умовами п.3.4 договору № 9074/4-13 від 21.02.2001 передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника.

Пунктом 3.6 договору № 9074/4-13 від 21.02.2001 визначено, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

Згідно п.5.1 договору № 9074/4-13 від 21.02.2001 останній є безстроковим, діє на час надання послуг до моменту його розірвання та набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 9074/4-13 від 21.02.2001 позивачем було відкрито відповідачу код №3-498. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 3-50498.

За твердженнями позивача, у період з листопада 2005 по квітень 2008 Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" було надано відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за означеними вище кодами на загальну суму 144252,04 грн.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем послуги з водопостачання та водовідведення на момент звернення до суду з розглядуваним позовом не було в повному обсязі оплачено, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 110693,29 грн, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 110693,29 грн основного боргу та 29160,36 грн суми інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву ЖБК "Кристал-20" просило відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Суд розглянув та відмовляє в задоволенні позовних вимогах в частині стягнення 74191,11 грн вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, а також щодо стягнення вартості стоків гарячої води з огляду на наступне.

За приписами статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 9074/4-13 від 21.02.2001 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 3-50498.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.

Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 41/154 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ "АК "Київодоканал" водолічильників ЖБК "Кристал-20".

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 3-50498.

Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 3-50498), то підстави для стягнення з останнього 74191,11 грн. відсутні.

У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України не доведено споживання холодної питної води для підігріву, то у суду відсутні підстави для стягнення заборгованості стоків гарячої води.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з вересня 2007 по квітень 2008 за кодом № 3-498 суд зазначає наступне.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами правочину абонент: сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору.

З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період вересня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації.

З приводу застосування зазначеного вище тарифу, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м.Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992р. Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих КМДА, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011р. у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації не було подане на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України.

В той же час, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом № 3-498 за період з вересня 2007 по квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", то розрахунок вартості наданих послуг повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 3-498 за період з вересня 2007 по квітень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення". Одночасно, судом прийнято до уваги виписки з рахунку Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20", в якості доказів оплати за договором № 9074/4-13 у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за період з вересня 2007 по квітень 2008 за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води (код № 3-498).

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом № 3-498, отже суд визнає безпідставними вимоги позивача про стягнення вартості послуг з водопостачання та водовідведення холодної води (код № 3-498), у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Щодо строку позовної давності до вимог позивача, про застосування якого згідно ст. ст. 257, 261 ЦК України заявлено відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 29 160,36 грн інфляційних втрат.

З огляду на те, що судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми боргу за питну воду для підігріву, а також стоків гарячої води (код 3-50498), то підстави для нарахування інфляційних нарахувань на зазначену суму також відсутні.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат по коду № 3-498, з урахуванням умов Договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1402,98 грн. Зокрема судом встановлено, що відповідачем за період з вересня 2007 по квітень 2008 було прострочено виконання зобов'язань з оплати наданих послуг.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №41/154 залишити без змін.

3. Матеріали справи №41/154 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді С.О. Алданова

Н.Ф. Калатай