Ухвала

від 07.08.2017 по справі 813/4253/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2017 р. м. Київ К/800/14595/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Веденяпіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року

у справі № 813/4253/16(876/2365/17)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ

до Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ (далі - позивач, ТОВ ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 листопада 2016 року №0004921402 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 605456 грн. за основним платежем та в сумі 151364 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення 24 листопада 2016 року № 0004921402, стягнув на користь позивача судовий збір у сумі 11352,30 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вважаючи, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідач провів планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої склав акт від 10 листопада 2016 року №271/13-01-14-02/39782544.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 24 листопада 2016 року № 0004921402 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 605456 грн. за основним платежем та в сумі 151364 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення вказаного грошового зобов'язання слугували висновки відповідача, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог підпункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 605456,00 грн., в т.ч. за серпень 2015 року в сумі 195905,00 грн., за вересень 2015 року в сумі 248714,00 грн., за грудень 2015 року в сумі 121532 грн., за лютий 2016 року в сумі 5497,00 грн. та за березень 2016 року в сумі 33808,00 грн.

Згідно з актом перевірки порушення позивачем вказаних норм закону полягало у завищенні позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2644381,00 грн. за нереальними операціями з поставки товару (дизельного палива) покупцям - ТОВ Оптіма-Д , ТОВ Астера Груп , ТОВ Інтер Холдінг , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Прайм-торг Компані , ТОВ Укртранскомпані , ТОВ Реденс та заниження податкового зобов'язання з цього податку в сумі 3249838,00 грн. при списанні товарно-матеріальних цінностей згідно з даними бухгалтерського обліку при нереальній реалізації товарів вказаним покупцям, тобто при списанні товару на цілі, не пов'язані з господарською діяльністю.

Відповідач виходить з того, що позивач ввіз дизпаливо на митну територію України в митному режимі імпорту та відніс до кладу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість за операціями з придбання товарів (ввезення на митну територію України) у відповідних податкових періодах, проте цей товар не використав в господарській діяльності в оподатковуваних операціях. Висновок про невикористання товару в господарській діяльності відповідач обґрунтовує тим, що цей товар позивач реально не поставив ТОВ Оптіма-Д , ТОВ Астера Груп , ТОВ Інтер Холдінг , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Прайм-торг Компані , ТОВ Укртранскомпані , ТОВ Реденс , при цьому списав його.

Своєю чергою, висновок про нереальність господарських операцій з постачання позивачем товару контрагентам - ТОВ Оптіма-Д , ТОВ Астера Груп , ТОВ Інтер Холдінг , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Прайм-торг Компані , ТОВ Укртранскомпані , ТОВ Реденс відповідач обґрунтовує тим, що дані податкові накладні, видані та отримані зазначеними підприємствами, вказують на невідповідність номенклатури придбаних у позивача товарів номенклатурі поставлених зазначеними підприємствами товарів; податкові декларації ТОВ Реденс , ТОВ Джаст Груп з податку на додану вартість за серпень 2015 року не визнано податковою звітністю; у ТОВ Реденс відсутні засоби, необхідні для досягнення показників господарської діяльності, є порушене кримінальне провадження №32015100010000077, в ході досудового слідства якого встановлено, що ТОВ Реденс створене невстановленими слідством особами з метою прикриття незаконної діяльності, придбавало у позивача дизпаливо, однак в подальшому його реалізацію не відображало, штучно формувало податковий кредит.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, викладена в базах даних податкового органу, якою відповідач обґрунтовує сумніви в реальному вчиненні господарських операцій, не ґрунтується на фактах, а є лише припущенням. Оцінюючи докази, суд надав перевагу первинним документам та поясненням позивача, вказавши, що первинні документи належно оформлені, містять необхідні реквізити, відображають зміст господарських операцій позивача. Господарські операції позивача відображені в податковій звітності, розбіжностей при декларуванні таких операцій позивачем та його контрагентами на момент подання податкових декларацій податковим органом не виявлено. Висновки відповідача про недостатню кількість у покупців матеріальних, трудових ресурсів та транспортних засобів для виконання договорів не підтверджені належними і допустимими доказами. Неправильне відображення контрагентами господарських операцій у податковій звітності не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення його до відповідальності. Суд також встановив, що позивач придбав імпортований товар з метою використання в господарській діяльності, від реалізації цього товару отримав доход.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції повністю погодився з усіма доводами відповідача і зазначив, що такі доводи свідчать про те, що операції позивача з поставки товару реально не здійснювались, що дає підстави для висновку про придбання позивачем товару без мети використання в господарській діяльності. Первинні документи формально відповідають вимогам, встановленим Законом України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні , однак, з урахуванням всіх обставин у справі, на які посилається відповідач, не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. При списанні позивачем товарно-матеріальних цінностей на цілі, не пов'язані з господарською діяльністю, позивач зобов'язаний був нарахувати податок на додану вартість. Наявність платіжних доручень за господарськими операціями самі собою не підтверджують здійснення господарських операцій та не дають підстав для формування податкових вигод.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом г пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час здійснення позивачем поставок товару та списання цього товару у зв'язку з поставками) платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Таким чином, до складу податкового кредиту можуть відноситись суми податку на додану вартість за товари (роботи, послуги), призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У разі якщо придбані товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідач не заперечує факт ввезення позивачем дизпалива на митну територію України в митному режимі імпорту та віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість за операціями з придбання товарів (ввезення на митну територію України) у відповідних податкових періодах, проте заперечує факт продажу позивачем такого товару контрагентам - ТОВ Оптіма-Д , ТОВ Астера Груп , ТОВ Інтер Холдінг , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Прайм-торг Компані , ТОВ Укртранскомпані , ТОВ Реденс і наполягає на тому, що товар використано позивачем в операціях, що не є його господарською діяльністю шляхом списання при відображенні нереальних поставок такого товару у бухгалтерському обліку.

Частиною першою 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, у бухгалтерському і податковому обліках здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами.

В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податку. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з фактом поставки товарів/послуг з метою отримання доходу.

Суд першої інстанції встановив, що операції позивача з поставки товару ТОВ Оптіма-Д , ТОВ Астера Груп , ТОВ Інтер Холдінг , ТОВ Джаст Груп , ТОВ Прайм-торг Компані , ТОВ Укртранскомпані , ТОВ Реденс підтверджено первинними документами, які не містять недоліків. Позивач від поставки товару отримав доход, що підтверджується платіжними документами, відобразив його в податковому обліку та визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Фактичний рух активів, зміна у власному капіталі та зобов'язаннях позивача як платника податків відбувся у зв'язку з його господарською діяльністю.

Позивач має умови для ведення господарської діяльності з придбання та торгівлі нафтопродуктів, зокрема на підставі договору оренди від 27 липня 2015 року комплексу нафтобази орендує нафтобазу зі всім необхідним обладнанням, має у власності транспортні засоби, призначені для перевезення нафтопродуктів. На підтвердження транспортування нафтопродуктів вказаним покупцям позивач надав товарно-транспортні накладні та подорожні листи. Вартість поставлених нафтопродуктів перевищує вартість їх придбання, тобто імпортовані нафтопродукти придбані позивачем з метою використання в господарській діяльності, а саме з метою отримання доходу від їх продажу.

Водночас висновки відповідача про нереальне постачання позивачем товару ґрунтуються на припущеннях.

Так, допущені контрагентами-покупцями порушення вимог податкового законодавства при звітуванні не свідчать про нереальні операції з поставки позивачем вказаним контрагентам нафтопродуктів.

Платник податків (постачальник товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням покупцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, виконання вимог податкового законодавства і не може в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за результатами певних порушень контрагентів.

Відповідно до підпункту в пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Вчинені контрагентами позивача (покупцями) імпортованого товару порушення не викликають обов'язку у позивача (постачальника) коригувати сформовані ним податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з ввезення товару на митну територію України шляхом їх зменшення та обов'язку збільшувати такі зобов'язання на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Допущені покупцями порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них.

Усі первинні документи складені від імені позивача, який є юридичною особою, платником податку на додану вартість та який належно задекларував зобов'язання з податку на додану вартість і не мав на меті заниження своїх зобов'язань в результаті здійснення операцій із вказаними покупцями. На користь відсутності у позивача мети занизити податкові зобов'язання внаслідок операцій із вказаними покупцями свідчить також те, що за умови зменшення задекларованих позивачем зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2644381,00 грн. від операцій з поставки товару, які відповідач вважає завищеними, та за умови визнання факту заниження позивачем зобов'язань в сумі 3249838,00 грн., сума, що підлягає донарахуванню позивачу та яка визначена за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням складе 605456,00 грн. (3249838 - 2644381), а в результаті державний бюджет недоотримає податок на додану вартість в сумі 2038925 грн. (2644381 - 605456).

Позивач списав товарно-матеріальні цінності у зв'язку з їх продажем, тобто у зв'язку з їх використанням в господарській діяльності, а не з будь-якою іншою метою.

Враховуючи наведене, підстави для збільшення позивачу податкового зобов'язання за правилом пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України відсутні.

Колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового скасування постанови суду першої інстанції та безпідставної відмови в задоволенні позову.

Тому, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі №813/4253/16(876/2365/17).

7. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Веденяпін О.А.