Рішення

від 07.08.2017 по справі 910/7287/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2017Справа №910/7287/17 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" простягнення 111 045 грн 50 коп. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси+" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" провизнання недійсним договору Представники сторін: від позивача за первісним позовом (відповідача-2 за зустрічним позовом): Яремчук М.В. - представник за довіреністю від відповідача-1 за первісним позовом (відповідача-1 за зустрічним позовом): не з'явились від відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Собко О.В. - представник за довіреністю Хлопузян Р.Д. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.05.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про солідарне стягнення 111 045 грн 50 коп. заборгованості за договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014, в тому числі: 49 000 грн 00 коп. основного боргу, 8 152 грн 48 коп. пені, 4 037 грн 60 коп. інфляційних втрат, 855 грн 42 коп. 3 % річних та 49 000 грн 00 коп. штрафу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманих за період з червня по жовтень 2016 року послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати наданих послуг у розмірі 49 000 грн 00 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 8 152 грн 48 коп. пені, 4 037 грн 60 коп. інфляційних втрат, 855 грн 42 коп. 3 % річних та 49 000 грн 00 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7287/17 та справу призначено до розгляду на 12.06.2017.

26.05.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання.

12.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява у справі № 910/7287/17 Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" про визнання недійсним договору № 4 про надання послуг від 01.02.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" як особою, уповноваженою на ведення спільних справ за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування".

Свої позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що договір про надання послуг № 4 від 01.07.2014 суперечить частині 2 статті 203 Цивільного кодексу України та в силу статті 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" з перевищенням повноважень, наданих йому Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 та всупереч інтересам Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", як учасника спільної діяльності за вказаним договором про спільну діяльність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 порушено провадження у справі та прийнято зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси+" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" про визнання договору про надання послуг № 4 від 01.02.2014 недійсним для спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси+" та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 111 045 грн 50 коп. заборгованості за договором про надання послуг № 4 від 01.02.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 розгляд справи відкладено на 07.08.2017, з зв'язку з прийняттям зустрічного позову до розгляду та невиконанням відповідачами вимог ухвали суду.

02.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 за первісним позовом надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

04.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву.

04.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача-1 за первісним позовом в судове засідання 07.08.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 42364995.

У судове засідання 07.08.2017 з'явились представники позивача за первісним позовом (відповідача-2 за зустрічним позовом) та відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача-2 за зустрічним позовом) надав пояснення по суті заявлених первісних позовних вимог та просить суд їх задовольнити, а також заперечує проти заявлених зустрічних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити їх задоволенні.

Представник відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених первісних позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та в повному обсязі підтримав заявлені зустрічні вимоги та просить суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 07.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

22.01.2014 між Публічним акціонерним товариством"Укргазвидобування" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси+" (сторона-2, оператор спільної діяльності) укладено договір про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 метою якого сторони визначили отримання прибутку в порядку, передбаченому чинним законодавство України та цим договором за рахунок реалізації вуглеводнів, які будуть знайдені та видобуті в результаті даної спільної діяльності

Відповідно до пункту 6.5. договору про спільну діяльність сторона-1 надає стороні-2 повноваження і права представляти інтереси спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні і поза її межами (державними і приватними), фізичними особами, а також у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються спільної діяльності, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього договору без надання сторонами відповідних окремих довіреностей згідно з частиною 2 статті 1135 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим оператору спільної діяльності надається право, серед іншого, укладати від імені спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей спільної діяльності, у тому числі па виконання робіт (надання послуг), реалізацію продукції спільної діяльності, придбання матеріально-технічних ресурсів, палива, електроенергії.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з частиною 2 статті 1138 Цивільного кодексу України якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

У відповідності до статті 1143 Цивільного кодексу України якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси+" уповноваженим договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" (виконавець за договором) укладено договір про надання послуг № 4, відповідно до умов якого замовник доручає та зобов'язується оплатити роботи виконавця в розмірі, порядку та строки, передбаченому цим договором, виставленими рахунками-фактурами, а також актами прийому-передачі виконаних робіт (послуг), а виконавець зобов'язується надати послуги: по веденню бухгалтерського обліку; підготовці, оформлення та обробці первинної бухгалтерської документації замовника; по складанню передбаченої чинним законодавством України податкової та іншої звітності, подання звітності в державні органи; зі зберігання бухгалтерських, звітних та інших документів замовника; по консультуванню замовника з питань бухгалтерського обліку та оподаткування, загальним і спеціальним юридичних питань; аналізу, консультацій, участю в переговорах та інших заходах, пов'язаних з постановкою бухгалтерського обліку замовника; за поданням замовника в державних органах, банках, фондах, організаціях та підприємствах з питань, пов'язаних з бухгалтерським і податковим обліком; по підготовці статутних та реєстраційних документів.

В подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод до договору, відповідно до умов яких сторони вносили зміни та доповнення до договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014.

Відповідно до пункту 42 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 01.02.2016 сторони визначили, що даний договір укладено на термін з моменту підписання до 31 грудня 2016 року і діє в межах даного терміну, якщо сторони не домовилися щодо інше.

Згідно з пунктом 2.1 договору сторони домовилися, що вартість передплати за місяць з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, послуг по підготовці, оформлення та обробці первинної бухгалтерської документації замовника та послуги по складанню передбаченої чинним законодавством України податкової та іншої звітності, подання звітності в державні органи, складає 9 800 грн 00 коп., остаточна вартість наданих послуг встановлюється сторонами в актах прийому-передачі виконаних робіт (послуг).

У відповідності до пункту 17 договору за фактом виконання робіт, але не пізніше 28 числа, замовником і виконавцем складаються акти прийому-передачі виконаних робіт (послуг) за відповідний період. В актах прийому-передачі обов'язково відображається вартість наданих послуг. Актами прийому-передачі може бути передбачена зміна розміру оплати в залежності від обсягу виконаних виконавцем робіт (послуг), у тому числі послуги з обробки та оформлення первинної документації замовника.

Пунктом 18 договору сторони погодили, що розрахунок за надані послуги здійснюється протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунків-фактур. Остаточний розрахунок проводиться протягом двох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що на виконання умов договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014 позивачем за період з червня по жовтень 2016 року були надані послуги на загальну суму 49 000 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000181 від 31.10.2016 на суму 9 800 грн 00 коп., № ОУ-0000171 від 30.09.2016 на суму 9 800 грн 00 коп., № ОУ-0000156 від 31.08.2016 на суму 9 800 грн 00 коп., № ОУ-0000155 від 31.07.2016 на суму 9 800 грн 00 коп., № ОУ-0000154 від 30.06.2016 на суму 9 800 грн 00 коп. та виставленими позивачем рахунками-фактурами № СФ-0000154 від 03.10.2016, № СФ-0000144 від 01.09.2016, № СФ-0000142 від 01.08.2016, № СФ-0000120 від 01.07.2016, № СФ-0000104 від 01.06.2016.

Як встановлено судом, відповідачем-1 в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконано взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг згідно з договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 49 000 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем-1, зокрема, відповідачем-1 не надано суду доказів оплати наданих послуг на суму 49 000 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем за первісним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем-1 обов'язку з оплати наданих позивачем послуг за договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 49 000 грн 00 коп. вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості, з урахуванням норм частини 2 статті 1138 Цивільного кодексу України та положень договору про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014, підлягають задоволенню у розмірі 49 000 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8 152 грн 48 коп. пені, 4 037 грн 60 коп. інфляційних втрат, 855 грн 42 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 06.07.2016 по 05.04.2017, та 49 000 грн 00 коп. штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до пункту 16 договору про надання послуг у разі порушення замовником своїх зобов'язань по своєчасній оплаті понад 30 прострочених календарних днів послуг виконавця, замовник додатково сплачує виконавцю 100% вартості робіт за відповідний період.

Згідно з пунктом 36.1 договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 01.02.2016, у разі несплати або несвоєчасної оплати робіт (послуг) виконавця з даного договору, замовник разом зі штрафом, передбаченим пунктом 16 цього договору, також повинен оплатити виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Пеня нараховується на протязі 12 місяців з дня, коли оплата повинна була бути проведена.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов пунктів 16 та 36.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є неправильним, оскільки в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України позивачем неправильно визначено день початку періоду нарахування пені за кожним з прострочених платежів, а також пеню нараховано за період, коли умови договору щодо її застосування вже не діяли.

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Строк дії договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014 сторонами чітко визначений у пункті пункту 42 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 01.02.2016 та становить до 31.12.2016, при цьому сторони не узгодили, що договір в частині нарахування штрафних санкцій діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Крім того, суду не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо продовження строку дії договору.

Таким чином, враховуючи те, що строк дії договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014, в тому числі і положень щодо застосування відповідальності за його порушення, закінчився 31.12.2016, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої за період прострочення з 01.01.2017 по 05.04.2017, визнається судом не обґрунтованими, оскільки пеня нарахована за період, коли умови договору щодо її застосування вже не діяли. Також, суду не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо забезпечення неустойкою (штрафом, пенею) виконання відповідачем обов'язку після закінчення строку дії договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014.

Таким чином, суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідно до норм статті частини 6 статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням розміру простроченого платежу за кожним актом окремо та терміну дії договору:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення Акт № ОУ-0000154 від 30.06.2016 9800.00 06.07.2016 - 28.07.2016 23 16.5000 % 0.090 %* 203.23 9800.00 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 0.085 %* 406.73 9800.00 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 0.082 %* 337.38 9800.00 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 314.89 9800.00 09.12.2016 - 31.12.2016 23 14.0000 % 0.077 %* 172.44 Акт № ОУ-0000155 від 31.07.2016 9800.00 03.08.2016 - 15.09.2016 44 15.5000 % 0.085 %* 365.22 9800.00 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 0.082 %* 337.38 9800.00 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 314.89 9800.00 09.12.2016 - 31.12.2016 23 14.0000 % 0.077 %* 172.44 Акт № ОУ-0000156 від 31.08.2016 9800.00 05.09.2016 - 15.09.2016 11 15.5000 % 0.085 %* 91.31 9800.00 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 0.082 %* 337.38 9800.00 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 314.89 9800.00 09.12.2016 - 31.12.2016 23 14.0000 % 0.077 %* 172.44 Акт № ОУ-0000171 від 30.09.2016 9800.00 05.10.2016 - 27.10.2016 23 15.0000 % 0.082 %* 184.75 9800.00 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 314.89 9800.00 09.12.2016 - 31.12.2016 23 14.0000 % 0.077 %* 172.44 Акт № ОУ-0000181 від 31.10.2016 9800.00 03.11.2016 - 08.12.2016 36 14.0000 % 0.077 %* 269.90 9800.00 09.12.2016 - 31.12.2016 23 14.0000 % 0.077 %* 172.44 Всього: 4 655.04 З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг № 4 від 01.07.2014, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду у розмірі 4 655 грн 04 коп., а вимоги про стягнення 4 037 грн 60 коп. інфляційних втрат, 855 грн 42 коп. 3 % річних та 49 000 грн 00 коп. штрафу. підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" про визнання недійсним договору № 4 про надання послуг від 01.02.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" як особою, уповноваженою на ведення спільних справ за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування", суд зазначає наступне.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" посилається на те, що договір про надання послуг № 4 від 01.07.2014 суперечить частині 2 статті 203 Цивільного кодексу України та в силу статті 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недісним, оскільки укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" з перевищенням повноважень, наданих йому Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 та всупереч інтересам Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", як учасника спільної діяльності за вказаним договором про спільну діяльність.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У абзаці 1 підпункту 3.3 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських судів) недійсними" роз'яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, замовником за спірним договором купівлі-продажу виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +", при цьому останнє діяло не у власних інтересах, а діяло як оператор спільної діяльності між Товариством з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014.

Відповідно до пункту 6.5. договору про спільну діяльність сторона-1 надає стороні-2 повноваження і права представляти інтереси спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні і поза її межами (державними і приватними), фізичними особами, а також у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються спільної діяльності, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього договору без надання сторонами відповідних окремих довіреностей згідно з частиною 2 статті 1135 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим оператору спільної діяльності надається право, серед іншого, укладати від імені спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей спільної діяльності, у тому числі на виконання робіт (надання послуг), реалізацію продукції спільної діяльності, придбання матеріально-технічних ресурсів, палива, електроенергії.

Згідно з пунктом 9.1 договору про спільну діяльність облік результатів спільної діяльності здійснюється оператором спільної діяльності в окремих балансі спільної діяльності, фінансовій та податковій звітності в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Крім того, положеннями договору про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014, а також чинним законодавством України, Товариству з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +", як оператору спільної діяльності не заборонено залучати до ведення справ, у тому числі для ведення бухгалтерського, обліку третіх осіб, які є спеціалістами у різних галузях, в тому числі які спеціалізується на веденні бухгалтерського обліку підприємствами та підприємцями України.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", уповноважило Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +", як оператора спільної діяльності, на підставі договору про спільну діяльність без надання сторонами відповідних окремих довіреностей згідно з частиною 2 статті 1135 Цивільного кодексу України укладати від імені спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей спільної діяльності, складовою частиною яких є і облік результатів спільної діяльності.

Крім того, суд не приймає твердження відповідача, щодо того, що договір про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 № 910/410/16, був розірваний з 24.10.2016, в той час відповідачем-1 31.10.2017 було підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № УО-0000181, оскільки вказаний акт було складено за результати наданих послуг щодо складання та подачі місячної та квартальної звітності до податкових органів за період (жовтень 2016 року), коли договір про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 був чинний та сторонами якого здійснювалася підприємницька діяльність.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що положення договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014 узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, договір про надання послуг № 4 від 01.07.2014 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання послуг № 4 від 01.07.2014, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +", як оператор спільної діяльності за договором про спільну діяльність № УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець", у зв'язку з чим вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" (08800, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вулиця Леніна, будинок 48, ідентифікаційний код 38918382) та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" (01030, місто Київ, вулиця Золотоворітська, будинок 2-А, офіс 24, ідентифікаційний код 33496011) заборгованість у розмірі 49 000 (сорок дев'ять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 4 655 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) грн 04 коп., 3 % річних у розмірі 855 (вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 42 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 037 (чотири тисячі тридцять сім) грн 60 коп. інфляційних втрат, штраф у розмірі 49 000 (сорок дев'ять тисяч) грн 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Природні ресурси +" (08800, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вулиця Леніна, будинок 48, ідентифікаційний код 38918382) користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" (01030, місто Київ, вулиця Золотоворітська, будинок 2-А, офіс 24, ідентифікаційний код 33496011) витрати по сплаті судового збору у розмірі 806 (вісімсот шість) грн 61 коп.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр бухгалтерського обліку "Фахівець" (01030, місто Київ, вулиця Золотоворітська, будинок 2-А, офіс 24, ідентифікаційний код 33496011) витрати по сплаті судового збору у розмірі 806 (вісімсот шість) грн 61 коп.

5. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання недійсним договору № 4 про надання послуг від 01.02.2014, відмовити повністю

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 11.08.2017

Суддя Н.Б. Плотницька