Рішення

від 14.08.2017 по справі 918/429/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2017 р. Справа № 918/429/17

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А. при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила - 1"

до "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А."

про стягнення заборгованості в сумі 9 576 777 грн. 97 коп.,

за участі представників сторін:

від позивача - Дячук І.М., довіреність № 2 від 23.03.2017 р.;

від відповідача - Дума В.І., довіреність б/н від 07.10.2016 р.,

Кулинич В.П., довіреність б/н від 07.10.2016 р.

Відповідно до частини 7 статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер: G01d8042-917a2.

У судовому засіданні 14 серпня 2017 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19 червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Людмила - 1" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору доставки товару автотранспортом № KHR/S/21-01/1/16, укладеного 21 січня 2016 року між позивачем та "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.", останньому згідно видаткових накладних протягом січня 2016 року було поставлене пічне паливо на загальну суму 9 499 999 грн. 97 коп. Оскільки відповідач взяте на себе зобов'язання за наведеним договором щодо оплати вартості вищезазначеного пічного палива виконав не у повному обсязі, сплативши Товариству 3 000 000 грн. 00 коп. та заборгувавши таким чином останньому 6 499 999 грн. 97 коп., позивач, посилаючись на статті 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також 1 729 307 грн. 14 коп. пені, 1 090 782 грн. 34 коп. інфляційних втрат та три проценти річних в сумі 256 688 грн. 52 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Крім того, до позовної заяви Товариства було долучено заяву позивача від 26 травня 2017 року, в якій останній просив суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 червня 2017 року позовну заяву Товариства б/н від 26 травня 2017 року прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/429/17, розгляд якої призначено на 3 липня 2017 року. Крім того, цією ухвалою заяву позивача від 26 травня 2017 року про відстрочення сплати судового збору за подання цього позову до Господарського суду Рівненської області задоволено частково та відстрочено сплату позивачем судового збору до 3 липня 2017 року.

Слід зазначити, що 30 червня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання позивача від 30 червня 2017 року (т. 1, а.с. 51), до якого було долучено оригінал квитанції від 27 червня 2017 року № 31 (т. 1, а.с. 52), яка підтверджує сплату Товариством судового збору за подання даного позову до Господарського суду Рівненської області у повному обсязі.

До початку призначеного судового засідання 3 липня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання відповідача (т. 1, а.с. 54-56), в якому останній просив надіслати матеріали справи № 918/429/17 до Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві та зупинити провадження у цій справі у зв'язку з вищенаведеними обставинами. В обґрунтування даного клопотання відповідач вказував, що укладений між сторонами договір від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, а також товаророзпорядчі документи, що складалися позивачем на виконання цієї угоди, нібито підписувалися від імені Товариства його директором - ОСОБА_6 Проте, зі змісту ухвали слідчого-судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 761/15365/16-к вбачається, що директор позивача ОСОБА_6, який був допитаний як свідок, повідомив, що зареєстрував Товариство без мети здійснення фінансово-господарської діяльності за грошову винагороду, відношення до фінансово-господарської діяльності не має, печаткою підприємства не володіє, договірних відносин з підприємствами-контрагентами не укладав та нікого не уповноважував діяти від свого імені. Наведені обставини, на думку відповідача, можуть свідчити про ймовірне вчинення групою осіб дій, направлених на безпідставне заволодіння грошовими коштами відповідача.

Крім того, до початку призначеного судового засідання 3 липня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі - Представництво) про відвід судді Політики Н.А. (т. 1, а.с. 58-59).

Також до початку даного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Представництва про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів (т. 1, а.с. 61). Вказане клопотання було задоволено судом.

Разом з тим, до початку цього судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Представництва на позовну заяву (т. 1, а.с. 62-65), в якому відповідач заперечив проти задоволення позову Товариства з огляду на те, що ухвалами слідчих-суддів Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 761/15365/16-к та від 20 грудня 2016 року у справі № 761/44612/16-к був підтверджений той факт, що Товариство є фіктивною компанією, яка не здійснювала поставок спірного пічного палива відповідачу. Відтак, підстави для задоволення даного позову, на думку Представництва, відсутні.

3 липня 2017 року Представництвом було подане клопотання про витребування у Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві доказів по справі (т. 1, а.с. 87-89).

Водночас того ж дня відповідачем через відділ канцелярії та документального забезпечення суду була подана заява про застосування строків позовної давності до пред'явлених Товариством вимог.

Крім того, 3 липня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява відповідача (т. 1, а.с. 98-99), в якій останній просив суд залишити поданий Товариством позов без розгляду в разі ненадання останнім до 3 липня 2017 року доказів сплати суми судового збору за подання цього позову до Господарського суду Рівненської області. Проте суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищевказаного клопотання з огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів сплати Товариством до моменту проведення призначеного на 3 липня 2017 року судового засідання повної суми судового збору за звернення до суду з даним позовом (т. 1, а.с. 52).

Водночас до початку цього судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату (т. 1, а.с. 93-96).

Ухвалою суду від 3 липня 2017 року заяву представника відповідача про відвід судді Політики Н.А. було відхилено.

Водночас ухвалою суду від 3 липня 2017 року клопотання Представництва про відкладення розгляду справи задоволено, а розгляд справи відкладено на 24 липня 2017 року. Крім того, цією ухвалою клопотання відповідача про витребування доказів також було задоволено. Витребувано у Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві протокол допиту громадянина ОСОБА_6, який значився директором та засновником Товариства, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Малинникова О.Ф. від 22 квітня 2016 р. по справі № 761/15365/16-к; протокол огляду адреси: м. Дніпропетровськ, вул. Червонопольська буд. 12-А, склад 4, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к; а також довідку про стан розслідування кримінального провадження № 32016100100000092, в рамках якого було винесено ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к.

До початку призначеного судового засідання 24 липня 2017 року на адресу суду надійшов лист Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19 липня 2017 року № 1226/9/26-59-23-01 (т. 1, а.с. 117-118), в якому було повідомлено про неможливість надання витребуваних судом доказів у зв'язку з відсутністю у Слідчого управління матеріалів кримінального провадження, які на усну вимогу були витребувані до Київської місцевої прокуратури № 10.

Також до початку цього судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату (т. 1, а.с. 120-123).

Ухвалою суду від 24 липня 2017 року вищезазначене клопотання Представництва було задоволено, а розгляд справи відкладено на 14 серпня 2017 року.

До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли клопотання Представництва (т. 1, а.с. 137-140, 141-145), в яких останнє просило суд надіслати матеріали справи № 918/429/17 відповідно до Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві та до Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (для прийняття рішення слідчим про внесення до ЄРДР даних про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України та початку досудового розслідування), а також зупинити провадження у цій справі у зв'язку з вищенаведеними обставинами. Вобґрунтуванняя клопотання про надіслання матеріалів справи № 918/429/17 до Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві відповідач вказував, що укладений між сторонами договір від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, а також товаророзпорядчі документи, що складалися позивачем на виконання цієї угоди, нібито підписувалися від імені Товариства його директором - ОСОБА_6 Проте, зі змісту ухвали слідчого-судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 761/15365/16-к вбачається, що директор позивача ОСОБА_6, який був допитаний як свідок, повідомив, що зареєстрував Товариство без мети здійснення фінансово-господарської діяльності за грошову винагороду, відношення до фінансово-господарської діяльності не має, печаткою підприємства не володіє, договірних відносин з підприємствами-контрагентами не укладав та нікого не уповноважував діяти від свого імені. Водночас на підтвердження обґрунтованості клопотання про направлення матеріалів справи № 918/429/17 до Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області Представництво посилалося на те, що місцем підготовки таких документів, як договір від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 та специфікації до нього, вказано місто Полтаву. Крім того, за твердженням відповідача, основна операційна та управлінська діяльність Представництва здійснюється за фактичним місцезнаходженням офісу - у місті Полтава. Наведені обставини, на думку відповідача, можуть свідчити про можливе вчинення групою осіб дій, направлених на безпідставне заволодіння грошовими коштами відповідача, та є підставою для направлення матеріалів справи до відповідних органів та зупинення провадження у справі № 918/429/17.

Водночас при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведених клопотань Представництва (т. 1, а.с. 54-56, 137-140, 141-145) з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 90 ГПК України якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що повідомлення прокурору або органу досудового розслідування надсилається господарським судом на стадії вирішення спору - прийняття судового рішення. Повідомлення з конкретних справ повинні надсилатись відповідним органам, як правило одночасно з вирішенням спору.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

У той же час наразі у суду відсутні підстави вважати наявними порушення законності з боку позивача, що у даному випадку виключає наявність підстав для направлення матеріалів справи до правоохоронних органів.

Крім того, суд зазначає, що за наявності умов, передбачених частиною 4 статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому прокурору або органу досудового розслідування, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій.

Така правова позиція міститься у пункті 5.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

За таких обставин, враховуючи наведену позицію, суд зазначає про фактичну неможливість одночасного задоволення поданих клопотань Представництва, в яких останнє просило суд направити матеріали справи № 918/429/17 до різних органів.

При цьому, суд звертає увагу, що застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 7 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Отже, у даному випадку задоволення клопотань Представництва могло призвести до затягування строків розгляду справи та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також до початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Представництва (т. 1, а.с. 146-150), в якому останнє на підставі частини 1 статті 90 ГПК України просило суд винести окрему ухвалу на дії уповноважених осіб Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, що полягали у неправомірному, на думку відповідача, невиконанні вимог ухвали Господарського суду Рівненської області від 3 липня 2017 року щодо надання витребуваних документів.

Частиною 1 статті 90 ГПК України передбачено, що господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте наведені у вищезазначеному клопотанні пояснення відповідача не можуть вважатися належними доказами в розумінні статті 34 ГПК України, оскільки Представництвом не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження вищенаведених обставин, зокрема, доказів умисного невиконання Слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві вимог вищенаведеного судового рішення та наявності фактичної можливості його виконання цим органом.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

Також до початку призначеного судового засідання 14 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли клопотання Представництва про витребування: - у Київської місцевої прокуратури № 10 - протоколу допиту гр. ОСОБА_6, який значився директором та засновником Товариства, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Малинникова О.Ф. від 22 квітня 2016 р. по справі № 761/15365/16-к; протоколу огляду адреси: м. Дніпропетровськ, вул. Червонопольська буд. 12-А, склад 4, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к; а також довідки про стан розслідування кримінального провадження № 32016100100000092, в рамках якого було винесено ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к (т. 1, а.с. 154-156); - у Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - завіреної інформації та документів із автоматизованої бази "Податковий блок" в розрізі Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання Товариства щодо наявності придбання пічного палива у суб'єктів підприємницької діяльності (т. 1, а.с. 157-159); - у позивача - оригінали спірного договору від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, а також специфікацій, видаткових накладних та рахунків-фактур, складених на виконання умов цієї угоди (т. 1, а.с. 165-167); - у Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації - матеріали реєстраційної справи Товариства (т. 1, а.с. 168-171).

Проте в порушення вимог статті 38 ГПК України Представництвом не було зазначено, які обставини, що мають значення для справи, підтверджуються вищенаведеними доказами, котрі відповідач просив витребувати. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо клопотання Представництва про витребування у Київської місцевої прокуратури № 10 протоколу допиту гр. ОСОБА_6, який значився директором та засновником Товариства, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Малинникова О.Ф. від 22 квітня 2016 р. по справі № 761/15365/16-к; протоколу огляду адреси: м. Дніпропетровськ, вул. Червонопольська буд. 12-А, склад 4, на який міститься посилання в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к; а також довідки про стан розслідування кримінального провадження № 32016100100000092, в рамках якого було винесено ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. від 20 грудня 2016 р. по справі № 761/44612/16-к (т. 1, а.с. 154-156) - відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів перебування матеріалів вищенаведеного кримінального провадження у Київської місцевої прокуратури № 10 на час проведення судового засідання 14 серпня 2017 року. Крім того, відповідачем не було належно обґрунтовано, яким чином вищезазначені докази вплинуть на розгляд справи № 918/429/17 в умовах відсутності кінцевого процесуального рішення уповноваженого органу по відповідному кримінальному провадженню, яким би встановлювався факт вчинення певного кримінального правопорушення, наявність складу злочину у діях уповноважених осіб Товариства та визнання винними таких осіб у вчиненні кримінального правопорушення.

Щодо клопотання відповідача про витребування у Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві завіреної інформації та документів із автоматизованої бази "Податковий блок" в розрізі Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання Товариства щодо наявності придбання пічного палива у суб'єктів підприємницької діяльності (т. 1, а.с. 157-159), то Представництвом не було уточнено конкретного документу, який слід витребувати у вказаного органу, а також не наведено належних обґрунтувань, яким чином вказані документи стосуються суті спору та яким чином вплинуть на розгляд справи № 918/429/17.

Щодо клопотання Представництва про витребування у Товариства оригіналів спірного договору від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, а також специфікацій, видаткових накладних та рахунків-фактур, складених на виконання умов цієї угоди (т. 1, а.с. 165-167) - Представництвом не було враховано, що такі документи вже були витребувані у позивача ухвалою суду від 21 червня 2017 року. У той же час судом встановлено, що у позивача такі документи відсутні. Натомість у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені уповноваженою особою Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві копії зазначених документів. Крім того, суд звертає увагу, що такі докази можуть бути наявні і в самого відповідача. Так, відповідно до положень, зокрема, пункту 9.9 договору від 21 січня 2017 року № KHR/S/21-01/1/16, останній складений у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу для кожної із сторін. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що оригінал спірного правочину повинен бути наявним у самого Представництва.

Щодо клопотання відповідача про витребування у Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації матеріалів реєстраційної справи Товариства (т. 1, а.с. 168-171). Вказане клопотання відповідач обґрунтовував необхідністю отримання зразків підпису особи, яка підписала спірний договір та відповідні товаророзпорядчі документи до нього. Проте Представництвом не було належним чином обґрунтовано, яким чином вказаний доказ вплине на розгляд даної справи, які обставини, що входять до предмета доказування, підтвердить, у той час як на момент подачі цього клопотання судом будь-які експертизи у даній справі не призначалися. Більше того, для належного проведення судової почеркознавчої експертизи, необхідною є наявність у матеріалах справи вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису особи, існування яких в комплексі в самих лише матеріалах реєстраційної справи Товариства виключене.

Слід зазначити, що до початку призначеного судового засідання 14 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Представництва про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи (т. 1, а.с. 180-183), в якому відповідач просив призначити у даній справі судову почеркознавчу експертизу для вирішення питань щодо виконання підпису на спірному договорі, специфікації до нього, відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах громадянином ОСОБА_6

Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що у спірних документах, крім підпису уповноваженої особи позивача, міститься також відтиск печатки Товариства, що свідчить про наявність волі позивача на складення відповідних документів.

Крім того, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відтак, зважаючи на зазначені положення, а також враховуючи наявні у матеріалах справи докази, у тому числі позицію позивача, викладену в його позовній заяві, щодо наявності договірних зобов'язань між сторонами та підписання спірного договору та відповідних товаророзпорядчих документів уповноваженим представником позивача, а також беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази визнання самим відповідачем спірної заборгованості (зокрема, документи, що свідчать про часткову сплату суми боргу за вищенаведеним договором та лист відповідача від 7 березня 2016 року (т. 1, а.с. 22), в якому останній підтвердив наявність між сторонами правовідносин щодо виконання договору від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 та факт наявності заборгованості перед позивачем), суд дійшов висновку про те, що спірний правочин у будь-якому випадку був схвалений Товариством, у зв'язку з чим правові підстави для призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи відсутні.

Крім того, слід зазначити, що Представництво у своєму клопотанні просило суд доручити проведення судової почеркознавчої експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Водночас Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5 (далі - Інструкція) передбачено, що основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

У той же час, визначаючись з експертною установою, яка проводитиме судову експертизу, необхідно враховувати положення пункту 1.5 Інструкції, згідно з якими експертизи проводяться, як правило, за зонами регіонального обслуговування.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Додатком № 1 до вказаної Інструкції встановлено, що Рівненська область відноситься до зони регіонального обслуговування Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За таких обставин клопотання відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи в частині доручення її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз також визнається судом необґрунтованим.

Крім того, до початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові доповнення до відзиву Представництва на позовну заяву (т. 1, а.с. 190-195), в яких відповідач зазначив, що про фіктивність Товариства свідчить також відсутність даного підприємства за зареєстрованим місцезнаходженням. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що позивач фактично не поставляв Представництву спірне пічне паливо, а також беручи до уваги, що Товариство, на думку відповідача, є фіктивною компанією, створеною з метою прикриття незаконної діяльності, Представництво просило суд відмовити Товариству в задоволенні його вимог.

Також до початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання відповідача (т. 1, а.с. 185-188), в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на три тижні та продовжити строк розгляду спору у справі № 918/429/17 на 15 днів. В обґрунтування цього клопотання Представництво посилалося на необхідність надання йому можливості обґрунтувати свої заперечення проти позову результатами внутрішнього розслідування та матеріалами кримінального провадження № 3201610010000092.

Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, а також неподання витребуваних доказів.

У той же час суд зазначає, що у матеріалах справи наявні всі документи, необхідні для повного й всебічного розгляду зазначеного спору. Крім того, у судовому засіданні 14 серпня 2017 року взяли участь представники як позивача, так і відповідача, які надали суду всі необхідні усні пояснення по суті даного спору. Слід також зазначити, що зі змісту наявного у матеріалах справи оригіналу листа заступника начальника управління - начальника першого ВРКП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Бойченка С.П. від 10 серпня 2017 року № 18052/10/26-59-23-01 (т. 2, а.с. 126) вбачається, що 8 серпня 2017 року кримінальне провадження № 3201610010000092 за результатами проведеного досудового розслідування було закрито.

Крім того, чергове відкладення розгляду справи може призвести до затягування судового процесу, порушить права учасників цього судового процесу та суперечитиме вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

У той же час суд звертає увагу на те, що у судовому засіданні 14 серпня 2017 року оголошувалася перерва для надання представникам відповідача можливості ознайомитися з матеріалами справи та підготувати додаткові пояснення по суті спору. Факт ознайомлення вказаними особами з матеріалами справи № 918/429/17 підтверджується відповідною відміткою та підписом уповноваженої особи Представництва на поданому відповідачем клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи (т. 1, а.с. 240).

За таких обставин, беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що сторонам надавалося достатньо часу для подання письмових пояснень і додаткових документів, суд не вбачає підстав для відкладення цієї справи.

Відтак, зважаючи на відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність необхідності продовження строку розгляду цього спору, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання Представництва у цій частині також слід відмовити.

Крім того, 14 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (т.2 а.с.1-126).

У судовому засіданні 14 серпня 2017 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача у судовому засіданні 14 серпня 2017 року проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових доповненнях до вказаного відзиву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2016 року між Представництвом та позивачем був укладений договір № KHR/S/21-01/1/16 (доставка Товару автотранспортом), за умовами якого останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цією угодою, передати у власність відповідача пічне паливо, а Представництво, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість вказаного товару.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного правочину одиницею виміру товару є тонна.

За умовами пункту 1.4 даного договору специфікація - це окремий документ, що дійсний з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, в якому сторонами погоджуються всі істотні умови поставки товару, наприклад: вид товару, ціна на товар, кількість товару тощо. Специфікації, підписані та оформлені належним чином на виконання даного договору, є невід'ємними його частинами. У випадку зміни будь-якої істотної умови в специфікаціях та/або договорі, такі зміни дійсні лише при умові підписання специфікації в новій редакції та/або додаткової угоди до договору повноважними представниками обох сторін.

Пунктом 1.5 наведеної угоди передбачено, що постачальник та покупець підтверджують, що укладення та виконання ними цього договору не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам, також підтверджує те, що укладення та виконання ними цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника та покупця, положенням їх установчих документів чи інших локальних актів. Сторони підписанням даного договору підтверджують, що останній підписаний уповноваженими на це особами, які мають достатній обсяг прав на підписання такого договору та всіх його додатків (специфікацій, додаткових угод), а також право розпорядчого підпису на банківських, розрахункових та бухгалтерських документах, виписаних на виконання даного договору.

Згідно пункту 1.6 договору постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору, на момент його укладення є дійсним і є його власністю, він має право ним розпоряджатися, нікому не відчужений та не відступлений, у спорі не перебуває та не знаходиться у заставі (у тому числі податковій).

За пунктом 3.1 договору кількість товару, яка має бути поставлена за умовами даного договору, визначається згідно специфікацій.

Відповідно до пункту 3.2 даного правочину ціна товару визначається на підставі специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. В ціну включено вартість товару та вартість перевезення товару автомобільним транспортом до місця призначення, зазначеного у специфікації, а також ПДВ в розмірі 20%.

Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ визначається відповідно із загальної суми видаткових (та/або товаротранспортних) накладних постачальника на товар, відвантажений під час терміну дії договору (пункт 3.4 цієї угоди).

Згідно пункту 4.3 договору постачальник відвантажує покупцю або вказаному в заявці вантажоодержувачу узгоджену партію товару. Датою поставки вважається дата, вказана в товаротранспортній накладній.

Пунктом 4.4 наведеного правочину встановлено, що право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару згідно товаротранспортної та/або видаткової накладної на кожну партію товару в місці поставки, визначеному специфікацією.

Відповідно до пунктів 4.6-4.7 договору розрахунок між сторонами проводиться у безготівковій формі в національній валюті України протягом 5 робочих днів з дня отримання товару. Датою оплати за даним договором вважається дата перерахування коштів покупцем на поточний рахунок постачальника.

За умовами пункту 9.1 зазначеної угоди остання вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін.

Згідно пункту 9.2 цього договору його строк починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього договору, та діє до 31 грудня 2016 року.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач поставив відповідачу пічне паливо на загальну суму 9 499 999 грн. 97 коп. (у т.ч. ПДВ). Вказана поставка була здійснена за наступними видатковими накладними: від 28 січня 2016 року № 15 на суму 2 000 000 грн. 00 коп., від 31 січня 2016 року № 25 на суму 5 159 993 грн. 67 коп. та від 31 січня 2016 року № 26 на суму 2 340 006 грн. 30 коп. (а.с. )

Зазначений факт підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями підписаних між сторонами вищезазначених видаткових накладних (т. 1, а.с. 15-17), а також копіями відповідних товаротранспортних накладних на поставку спірного товару (т. 2, а.с. 67-123).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Представництво взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконало лише частково, сплативши позивачу 3 000 000 грн. 00 коп., у повному обсязі погасивши заборгованість за товар, поставлений за видатковою накладною від 28 січня 2016 року № 15, і частково оплативши пічне паливо, що поставлялося за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25, та заборгувавши таким чином Товариству 6 499 999 грн. 97 коп. Факт часткової сплати Представництвом вартості поставленого йому товару підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою (т. 1, а.с. 27-28). Крім того, факт наявності спірних правовідносин та існування заборгованості відповідача перед Товариством за договором від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 також підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповіді Представництва від 7 березня 2016 року (т. 1, а.с. 22) на лист-претензію позивача від 15 лютого 2016 року (т. 1, а.с. 20-21).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Водночас посилання Представництва, викладені у його відзиві на позовну заяву, щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача спірної суми боргу у зв'язку з відсутністю самого факту здійснення вищезазначеної поставки та фіктивністю позивача не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, факт здійснення спірної поставки пічного палива позивачем Представництву підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема, копіями підписаних між сторонами вищезазначених видаткових накладних, а також копіями відповідних товаротранспортних накладних на поставку спірного товару. Крім того, факт наявності спірних правовідносин та існування заборгованості відповідача перед Товариством за договором від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 також підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповіді самого Представництва від 7 березня 2016 року на лист-претензію позивача від 15 лютого 2016 року.

Також суд звертає увагу на наступне.

За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Така ж правова позиція викладена у пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян тощо (пункт 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що договори, укладені за участі фіктивного підприємства, можуть бути визнані недійсними із застосуванням відповідних наслідків.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Вищого господарського суду України від 27 березня 2017 року у справі № 910/32579/15.

Проте, наразі суд зауважує, що відповідно до статті 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

За приписами статті 55 1 ГК України ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі, визнання реєстраційних документів недійсними є те, що: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів; 4 1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство; 9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

Одночасно, за приписами статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Згідно з підпунктом 20.1.37 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України посадові особи податкового органу вправі звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності, та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Тобто, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що встановлення ознак фіктивного підприємництва, як обставини, що є підставою для припинення юридичної особи у розумінні статті 55 1 ГК України, не належить до повноважень господарського суду, а отже, у даному випадку в межах провадження у справі № 918/429/17 встановленню судом не підлягає.

Доказів встановлення фіктивного підприємництва стосовно позивача у визначеному законом порядку компетентним органом матеріали справи не містять.

До того ж, судом прийнято до уваги наявні у матеріалах справи відомості щодо кримінального провадження №3201610010000092.

Відповідно до статті 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні статті 34 ГПК України докази (вирок суду) притягнення певних осіб у визначеному чинним законодавством порядку до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене статтею 205 Кримінального кодексу України, та встановлення в межах відповідного провадження фіктивності позивача.

При цьому, слід зауважити, що сама лише наявність кримінальних проваджень за ознаками певного кримінального правопорушення не є достеменним свідченням вчинення карного діяння, а отже, у даному випадку проведення досудового розслідування за провадженнями № 3201610010000092 не є належним доказом того, що Товариство є фіктивним підприємством, що фактично виключає можливість стверджувати, що договір від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 є таким, що вчинений за участі фіктивного підприємства та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У даному випадку суд звертає увагу відповідача на те, що у разі встановлення вироком судом у кримінальній справи обставин щодо фіктивного підприємництва Товариства, Представництво не позбавлено права та можливості звернутись до суду з заявою про перегляд рішення у справі № 918/429/17 за нововиявленими обставинами.

У той же час суд зазначає, що зі змісту наявного у матеріалах справи оригіналу листа заступника начальника управління - начальника першого ВРКП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Бойченка С.П. від 10 серпня 2017 року № 18052/10/26-59-23-01 (т. 2, а.с. 126) вбачається, що 8 серпня 2017 року кримінальне провадження № 3201610010000092, на яке посилався відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти позову, за результатами проведеного досудового розслідування було закрито.

Відтак, враховуючи вищенаведене, а також зважаючи, що сума основного боргу відповідача перед Товариством за договором від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, яка складає 6 499 999 грн. 97 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Представництво на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 256 688 грн. 52 коп., нараховані у період з 6 лютого 2016 року по 25 березня 2017 року на відповідні суми боргу по кожній спірній накладній окремо, з яких: 14 803 грн. 26 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 5 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 6 лютого 2016 року по 11 березня 2016 року; 150 509 грн. 93 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 12 березня 2016 року по 25 березня 2017 року; 91 375 грн. 33 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 6 лютого 2016 року по 25 березня 2017 року. Також позивач просив стягнути з Представництва 1 090 782 грн. 34 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми основного боргу з лютого 2016 року по квітень 2017 року відповідно до розрахунку Товариства (т. 1, а.с. 24-25).

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, з наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних виплат.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом встановлено, що часткова сплата Представництвом наявної у нього перед позивачем заборгованості за спірним договором в сумі 1 000 000 грн. 00 коп. була здійснена 11 березня 2016 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідної банківської виписки (т. 1, а.с. 28). З матеріалів справи вбачається, що вказана проплата була зарахована Товариством в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за товар, поставлений йому за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25.

У той же час при обрахунку заявленої до стягнення суми трьох процентів річних день фактичного часткового погашення Представництвом суми заборгованості був помилково включений позивачем у період часу, за який здійснюється стягнення вказаних компенсаційних виплат. Крім того, даний розрахунок містить арифметичні помилки.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтована до стягнення з Представництва та арифметично вірна сума трьох процентів річних у зазначений позивачем період, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням умов договору від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, складає 223 483 грн. 27 коп., з яких: 14 380 грн. 31 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 5 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 6 лютого 2016 року по 10 березня 2016 року; 129 652 грн. 05 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 11 березня 2016 року по 25 березня 2017 року; 79 450 грн. 91 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 6 лютого 2016 року по 25 березня 2017 року.

Відтак, стягненню з Представництва на користь позивача підлягає сума трьох процентів річних у розмірі 223 483 грн. 27 коп. Водночас у задоволенні вимог Товариства про стягнення з відповідача 33 205 грн. 25 коп. трьох процентів річних слід відмовити.

Водночас оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить положенням укладеного між сторонами договору та не перевищує розрахованого судом розміру вказаних компенсаційних виплат, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 090 782 грн. 34 коп. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач також просив суд стягнути з Представництва 1 729 307 грн. 14 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу по кожній спірній видатковій накладній у період з 6 лютого 2016 року по 5 серпня 2016 року, з яких: 217 114 грн. 49 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 5 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 6 лютого 2016 року по 11 березня 2016 року; 205 044 грн. 50 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 12 березня 2016 року по 21 квітня 2016 року; 151 169 грн. 17 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року; 114 570 грн. 32 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року; 131 278 грн. 49 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 28 187 грн. 94 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року; 213 797 грн. 30 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 6 лютого 2016 року по 21 квітня 2016 року; 85 033 грн. 02 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року; 64 446 грн. 08 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року; 73 844 грн. 46 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 15 855 грн. 78 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 договору від 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16 передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання, зокрема, покупцем своїх зобов'язань по договору, винна сторона сплачує на користь другої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання, що діяла у даний період.

Проте при дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні розрахунку заявлених до стягнення з Представництва сум пені, Товариством також не було враховано приписів статей 251-255, 599 ЦК України та помилково включено день фактичного часткового погашення Представництвом суми заборгованості у період часу, за який здійснюється стягнення вказаної неустойки.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтований розмір суми пені, заявленої до стягнення з відповідача, становить 1 299 139 грн. 34 коп., з яких: 210 911 грн. 22 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 5 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 6 лютого 2016 року по 10 березня 2016 року; 210 045 грн. 58 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 11 березня 2016 року по 21 квітня 2016 року; 151 169 грн. 17 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року; 114 570 грн. 32 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року; 131 278 грн. 49 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 28 187 грн. 94 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року; 213 797 грн. 30 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 6 лютого 2016 року по 21 квітня 2016 року; 85 033 грн. 02 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року; 64 446 грн. 08 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року; 73 844 грн. 46 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 15 855 грн. 78 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року.

У той же час, як було зазначено вище, 3 липня 2017 року Представництвом через відділ канцелярії та документального забезпечення суду було подано заяву про застосування строків позовної давності до пред'явлених Товариством вимог (т. 1, а.с. 97).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд також зазначає, що коли договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Отже, правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Така ж правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 25 січня 2012 року у справі № 10/530 та від 19 квітня 2012 року у справі № 31/108, а також в ухвалі Верховного Суду України від 8 червня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" про стягнення пені за договором.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що Товариство звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом лише 19 червня 2017 року, про що свідчить відбиток вхідного штампу канцелярії суду, проставлений на першій сторінці позовної заяви Товариства (т. 1, а.с. 4).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки до моменту винесення рішення у встановленому законом порядку відповідачем у його заяві було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог Товариства за договором 21 січня 2016 року № KHR/S/21-01/1/16, і позивачем не було наведено поважних причин пропущення цього строку, суд, враховуючи приписи вищезазначених норм закону, а також дату звернення Товариства з даним позовом, дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності щодо позовних вимог останнього про стягнення з відповідача суми пені, нарахованої до 19 червня 2016 року.

За таких обставин стягненню з відповідача підлягає сума пені, яка, за обрахунком суду, становить 281 133 грн. 89 коп., з яких: 20 458 грн. 99 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 19 червня 2016 року по 23 червня 2016 року; 131 278 грн. 49 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 28 187 грн. 97 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 159 993 грн. 67 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 25 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року; 11 508 грн. 23 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 19 червня 2016 року по 23 червня 2016 року; 73 844 грн. 46 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; 15 855 грн. 78 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 340 006 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 31 січня 2016 року № 26 у період з 29 липня 2016 року по 5 серпня 2016 року.

Відтак, позовна вимога Товариства про стягнення з Представництва 1 729 307 грн. 14 коп. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 281 133 грн. 89 коп.

У той же час суд, зважаючи на положення статті 257 ЦК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності до інших вимог Товариства (крім стягнення пені) у зв'язку з відсутністю фактичного пропуску позивачем загального трирічного строку для звернення до Господарського суду Рівненської області з такими вимогами.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин даний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в розмірі 121 430 грн. 99 коп.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (33024, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 446, ідентифікаційний код: 26603641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила - 1" (02090, місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок 24-А, ідентифікаційний код: 22944492) 6 499 999 (шість мільйонів чотириста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 97 коп. основного боргу, 223 483 (двісті двадцять три тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 27 коп. трьох процентів річних, 1 090 782 (один мільйон дев'яносто тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 34 коп. інфляційних втрат, 281 133 (двісті вісімдесят одну тисячу сто тридцять три) грн. 89 коп. пені, а також 121 430 (сто двадцять одну тисячу чотириста тридцять) грн. 99 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила - 1" про стягнення з "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." 33 205 грн. 25 коп. трьох процентів річних та 1 448 173 грн. 25 коп. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17 серпня 2017 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 4 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (02090, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 27-а);

3-4 - відповідачу рекомендованим (33024, м. Рівне, вул. Соборна, 446; 10025, м. Житомир, вул. Корольова, 132).