Ухвала

від 16.08.2017 по справі 820/7950/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/2999/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Мухи С.І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року

у справі № 820/7950/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Траст"

до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області,

Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Ойл-Траст (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - Інспекція), Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №0000242200 року, №0000252200 та від 19 травня 2015 року №0000202200, №0000192200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року. яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №0000242200 року, №0000252200 та від 19 травня 2015 року №0000202200, №0000192200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведених перевірок складено акти від 01 квітня 2015 року №47/22-0/37407171, від 26 травня 2015 року №252/22-0/37407171 та від 30 квітня 2015 року №177/22-0/37407171, згідно з якими позивачем порушені вимоги пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено податковий кредит.

На підстав актів перевірок та з урахуванням адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 12 червня 2015 року №0000242200, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 7 572 047, 00 грн., в тому числі: 5 048 031, 00 - за основним платежем, 252 016, 00 - за штрафними санкціями;

- від 12 червня 2015 року №0000252200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 965 703, 00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 241 425, 75 грн.;

- від 19 травня 2015 року №0000192200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 957 516, 00 грн., в тому числі: 638 344, 00 - за основним платежем, 319 172, 00 - за штрафними санкціями

- від 19 травня 2015 року №0000202200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 389 787, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з поставки нафтопродуктів ТОВ "Донмас", ТОВ "Тановер", оскільки, на думку відповідача, такі операції оформлені без фактичного їх здійснення.

Крім того, відповідач посилався на те, що позивач незаконно сформував податкові зобов'язання по операціям із придбання нафтопродуктів ТОВ Імперія консалт , ТОВ Топ Бізнес Інвест , ТОВ МБК-Буд .

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися із такими висновками відповідача та зазначили, що всі операції позивача із наведеними вище суб'єктами господарювання підтверджуються документально.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ "Донмас", ТОВ "Тановер" укладено договори поставки нафтопродуктів.

На підтвердження фактичної поставки товарів позивачем під час судового процесу надано копії актів приймання-передачі нафтопродуктів, податкових накладних, обліково-сальдових відомостей, паспортів якості та сертифікатів відповідності.

Згідно з обставинами, що встановлені судами попередніх інстанцій, товар, придбаний у контрагентів зберігався на нафтобазах ПАТ Дніпронафтопродукт , звідки в подальшому транспортований на автозаправні станції та реалізований споживачам, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильно висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та ТОВ "Донмас", ТОВ "Тановер" з метою використання у господарській діяльності.

Обставина не належного подання декларацій контрагентами не може вказувати на порушення платником податків податкової дисципліни, оскільки останній позбавлений можливості здійснювати контроль за правильністю ведення податкового обліку іншими суб'єктами господарювання. А також в силу закріпленого статтею 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, обставина не звітування до податкового обліку жодним чином не впливає на право позивача відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених господарських операцій, які призвели до реальних змін майнового стану.

В касаційній скарзі Інспекція посилалась на те, що контрагенти позивача відсутні за юридичною адресою, водночас чинне законодавство не містить вимог щодо ведення господарської діяльності саме за юридичною адресою, а відтак вказане не може бути свідченням не здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. До того ж матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили, що на час здійснення операцій для позивача його контрагенти не знаходились за адресами реєстрації.

Також Інспекція в касаційній скарзі вказувала, що контрагенти не мали ані трудових ресурсів, ані основних фондів, необхідних для поставки нафтопродуктів позивачу. Водночас, податковий орган не навів обґрунтованих доводів про те, що для поставки позивачу товару необхідні значні ресурси, зважаючи на те, що товар транспортувався із залученням перевізника.

Таким чином, досліджуючи первинні бухгалтерські документи та враховуючи встановлені обставини, суди обґрунтовано зазначили про фактичне здійснення операцій між позивачем та ТОВ "Донмас", ТОВ "Тановер".

Щодо правильності формування позивачем зобов'язань по операціям із придбання нафтопродуктів ТОВ Топ Бізнес Інвест , ТОВ МБК-Буд , то висновки Інспекції базуються на тому, що позивач безпідставно видав податкові накладні зазначеним суб'єктам господарювання на підставі квитанцій, оскільки такі контрагенти не мали відповідної кількості ресурсів та транспортних засобів і за місяць паливно-мастильні матеріали реалізовані на підставі значної кількості квитанцій.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пунктами 201.6 та 201.7 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року N 957, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за N 1235/26012, у разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер при постійних зв'язках з покупцем, продавцем може бути складена зведена податкова накладна.

Періодичність складання таких накладних встановлюється відповідно до визначеної в договорі періодичності оплати фактично поставлених товарів/послуг (один раз на п'ять днів; один раз на десять днів тощо), але не рідше одного разу на місяць і не пізніше останнього дня місяця. До зведеної податкової накладної обов'язково додається реєстр товаротранспортних накладних чи інших відповідних супровідних документів, згідно з якими здійснено постачання товарів/послуг.

Аналіз наведених норм свідчить, що постачальник зобов'язаний видати на підставі поданих покупцем товарів супровідних документів податкову накладну, згідно з якою здійснено постачання товарів/послуг.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, контрагентами позивача із наданням підтверджуючих документів на адресу позивача надіслані листи із наданням квитанцій, які засвідчували придбання на автозаправних станціях мережі позивача паливно-мастильних матеріалів шляхом готівкового розрахунку, у зв'язку із наведеним позивач обґрунтовано виписав податкові накладні.

Щодо висновків Інспекції про відсутність у контрагентів трудових ресурсів та транспортних засобів, то вони не спростовують можливості за відповідний період придбати паливно-мастильні матеріали відповідно до поданої кількості квитанцій, оскільки чинне законодавство надає можливість оренди транспортних засобів, а кількість придбаного палива не завжди залежить від кількості працівників у підприємства, оскільки придбання таких товарів може здійснюватись не лише тими особами, з якими підприємство уклало трудовий договір.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій з дотримання норм матеріального та процесуального права обґрунтовано зазначили про правильність формування позивачем показників податкового обліку та задовольнили позовні вимоги.

Суд вважає за потрібне також наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та необхідність сплати податку при виплаті винагороди нерезиденту, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько