Ухвала

від 16.08.2017 по справі 820/4530/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/1502/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року

у справі № 820/4530/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПФ"Данко Декор"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю ПФ Данко Декор (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Управління) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2016 року №0001181403, №0001161403 та №0001171403.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, позовні вимоги було задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області від 26 липня 2016 року №0001181403, №0001161403 та №0001171403.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Управління подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами Управління, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням за результатами проведеної перевірки складено акт від 7 липня 2016 року № 368/20-10-14-03-08/35777106, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 2 185 572 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 2 185 572, 00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 2 141 773, 00 грн., у тому числі за серпень 2015 року у сумі 99 824,00 грн., за вересень 2015 року у сумі 86 256,00 грн., за жовтень 2015 року у сумі 363 843,00 грн., за листопад 2015 року у сумі 651 006,00 грн., за грудень 2015 року у сумі 974 790,00 грн. та зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) на 35 507,00 грн., у т.ч. у грудні 2015 року - 35 507, 00 грн.

На підставі акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2016 року:

- №0001181403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додатну вартість у сумі 3 212 659,50 грн. (у тому числі за основним платежем 2 141 773,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 070 886,50 грн.),

- №0001161403, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 185 572,00 грн. (у тому числі за основним платежем 2 185 572,00 грн.),

- №0001171403, яким позивачу зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по податку на додатну вартість у сумі 35 507 грн.

Фактично підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку операцій із ТОВ Фарбапромпостач , оскільки встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, адже у постачальників контрагента позивача по ланцюгу постачання ТОВ Фарбапромпостач немає технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про обґрунтованість позовних вимог, зазначили, що фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку операцій із ТОВ Фарбапромпостач .

Колегія суддів погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Фарбапромпостач відбувались операції з поставки товарів, зокрема фарбників, лаків, пробки резинової, кембрику та ін.

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем під час судового процесу надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів, платіжних доручень,

Придбані позивачем товари використані позивачем у власному виробництві з метою надання послуг по декоруванню та фарбуванню пляшок покупцям ТОВ Українська дистрибуційна компанія , ТОВ Малиновський Склозавод , ТОВ Лікеро-горілачаний завод Прайм , що підтверджується наявними у матераілах справи доказами.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильно висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та ТОВ Фарбапромпостач з метою використання у господарській діяльності.

Такі обставини, як відсутність у контрагентів майна та інших матеріальних ресурсів, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів не можуть спростовувати фактичне виконання господарських операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємствам, які реалізують товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані обладнання, ані сировини для виконання взятих на себе зобов'язань.

Варто відмітити й те, що згідно з актом перевірки (том 3, а.с. 185) на ТОВ Фарбапромпостач працювало у перевіряє мий період 5 осіб. Варто відзначити, що в акті відповідач посилався на те, що в нього відсутні відомості про наявність у контрагента ресурсів, необхідних для здійснення поставки товару, і не надано жодних доказів,які б засвідчили, що фактично у ТОВ Фарбапромпостач не було об'єктивної можливості поставити товар позивачу.

В касаційній скарзі відповідач посилається також на те, що постачальники ТОВ Фарбапромпостач не є імпортерами товару, що постачався позивачу, та згідно Єдиного реєстру податкових накладних такі постачальники придбавали товар зовсім іншого характеру, ніж поставлений позивачу. Разом з тим, при дослідженні реальності господарський операцій дослідженню підлягають операції між позивачем та його безпосереднім контрагентом. До того ж, відомості з Єдиного реєстру податкових накладних щодо поставленого товару не можуть належним чином підтверджувати, що постачальники не придбавали товар, який в кінцевому результаті поставлений позивачу, оскільки він відображає лише операції між платниками податку на додану вартість і не містить інформації щодо операцій між особами, які не мають такого статусу, а відтак, не виключено, що постачальники придбавали товар не у платників податку на додану вартість.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій з дотримання норм матеріального та процесуального права обґрунтовано зазначили про правильність формування позивачем показників податкового обліку та задовольнили позовні вимоги.

Суд вважає за потрібне також наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько