Ухвала

від 16.08.2017 по справі 2а-4001/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" серпня 2017 р. м. Київ К/800/10704/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Комар О.В., Тупікова Н.В.,

від відповідача - Кальковець В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Київський картонно-паперовий комбінат

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017

у справі № 2а-4001/12/1070

за позовом публічного акціонерного товариства Київський картонно-паперовий комбінат

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство Київський картонно-паперовий комбінат (далі - позивач, ПАТ Київський КПК ) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі Київської області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2012 № 0000812301/1371, № 0000812301/1372, № 0000822300/1373 та від 06.09.2012 № 0001362301/2205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2016 адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 16.05.2012 № 0000812301/1371, № 0000812301/1372, № 0000822300/1373 та від 06.09.2012 № 0001362301/2205; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2016.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.04.2012 по 20.04.2012, на підставі направлення від 05.04.2012 № 47, статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу від 05.04.2012 № 70, посадовою особою ДПІ в Обухівському районі Київської області було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ Київський КПК з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП Фатум-55 , ПП Егнум , ТОВ Екологія Груп за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 26.04.2012 № 944/220/05509659 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 5.2.2 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 446 198 грн.; - статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 64 375 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 2 305 533 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 16.05.2012 були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000812301/1371, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 305 533 грн., при цьому, у зв'язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки ПАТ Київський КПК відшкодовано, позивачу визначено податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за вказаним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 0 грн.; № 0000812301/1372, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 80 467,75 грн., з яких 64 375 грн. - за основним платежем та 16 093,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000822300/1373, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 557 747,50 грн., з яких 446 198 грн. - за основним платежем та 111 549,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. Збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 576 383 грн. штрафних санкцій, у зв'язку з чим відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2012 № 0001362301/2205 про донарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Як слідує з акту перевірки від 26.04.2012 № 944/220/05509659, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП Фатум-55 , ПП Егнум та ТОВ Екологія Груп , оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом цих правочинів. При цьому податковий орган посилався на податкову інформацію щодо вказаних суб'єктів господарювання.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано викладені в акті перевірки висновки податкового органу щодо порушення положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат за період, що перевірявся по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом д підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено правочини щодо поставки гофропродукціїї та макулатури з контрагентами-постачальниками: ПП Фатум-55 , ПП Егнум та ТОВ Екологія Груп .

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання контрагентами позивача договірних зобов'язань через відсутність відомостей щодо наявності у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. З цього ж приводу не приймаються судом як належний доказ, в розумінні положень статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, інформація податкового органу щодо свідчень керівників ПП Фатум-55 , ПП Егнум , оскільки на час розгляду справі відсутній обвинувальний вирок стосовно цих посадових осіб.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесені ДПІ в Обухівському районі податкові повідомлення-рішення від 16.05.2012 № 0000812301/1371, № 0000812301/1372, № 0000822300/1373 та від 06.09.2012 № 0001362301/2205

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Київський картонно-паперовий комбінат - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 - скасувати, постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2016 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.А. Веденяпін