Рішення

від 15.08.2017 по справі 903/493/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 серпня 2017 р. Справа № 903/493/17

за позовом Свято-Хресто-Воздвиженської громади Української Православної Церкви

до відповідача 1: Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області

відповідача 2: Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату

про визнання права власності

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, керівник, ОСОБА_3, дов. від 06.06.2017р.,

від відповідача 1: ОСОБА_4С, сільський голова.

від відповідача 2: ОСОБА_5П, дов. від 11.01.2016р., ОСОБА_6, керівник

Відповідно до ст.. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

В судовому засіданні 15.08.2017р. згідно зі ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української Православної Церкви звернулась з позовом до Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області, Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: вул. Набережна, 25, с. Угринів, Горохівського району Волинської області.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

Діюча церковна громада (релігійна організація), вперше зареєстрована рішенням ради у справах релігій при ОСОБА_7 СРСР від 24 травня 1989 року як релігійне обєднання Російської православної церкви в с. Угринів (Хрестовоздвиженська православна церква в с. Угринів Горохівського району Волинської області). Рішенням Волинської обласної ради народних депутатів №266 від 24 грудня 1991 року надано правоздатність юридичної особи релігійній громаді. Цим же рішенням був затверджений статут Свято-Хресто-Воздвиженської релігійної громади Української православної церкви.

У цей же день Свято-Хресто-Воздвиженська релігійна громада Української православної церкви була зареєстрована в державного реєстратора Горохівського району як юридична особа за адресою: Волинська область, Горохівський район, с. Угринів., код юридичної особи -20148874.

На початку 1990-х років вказаною релігійною громадою для проживання її настоятелів було розпочато будівництво житлового будинку с. Угринів.

Рішенням №2 від 12 березня 1991 року виконавчий комітет Угринівської сільської ради народних депутатів затвердив акт комісії від 25 лютого 1991 року про вибір земельної ділянки під будівництво одноквартирного житлового будинку; виділив під будівництво одноквартирного житлового будинку земельну ділянку площею 0,12 га.; зобов'язав забудовника - церковну общину села виготовити проектну документацію згідно архітектурно - планувального завдання головного архітектора району.

Згідно архітектурно-планувального завдання на розробку техно-робочого проекту будівництва одноквартирного житлового будинку, затвердженого 29 березня 1991 року начальником головного управління архітектури і містобудування, забудовником вказаного будинку є церковна община .

Згідно акту про винесення в натуру меж земельної ділянки для будівництва державних і кооперативних будівель від 25 лютого 1991 року представник архітектурно-планувального бюро здав, а представник церковної общини прийняв земельну ділянку площею 0,12 га. в с.Угринів Горохівського району Волинської області, яка виділена церковній общині для будівни цтва будинку.

Будинок був побудований за власні кошти позивача та на пожертви громадян та органі зацій, зокрема колгоспу ім. Шевченка, що у с. Угринів. Будівництво було завершене у 1993 р. У цей же час будинок, як об'єкт нерухомого майна, був прийнятий в експлуатацію, під'єднаний до мереж енергозабезпечення, водо- та газопостачання.

З часу прийняття в експлуатацію вказаний житловий будинок використовувався для проживання настоятелів церковної громади. У формах погосподарського обліку Угринівської сільської ради Горохівського району (погосподарських книгах) був відкритий особовий рахунок як на окреме домогосподарство. З часу призначення настоятелем у 1998 році і до тепер у цьому будинку проживає нинішній настоятель релігійної громади ОСОБА_2 зі своєю сім'єю.

У 2013 р. вказаному житловому будинку було присвоєно поштову адресу - вул. Набере жна 25, с. Угринів Горохівського району Волинської області.

Із змісту положень ст.58 Конституції України, ст. 5 ЦК України випливає, що до право вих відносин, які виникли у минулому, застосовуються закони, чинні на момент виникнення цих відносин. Відповідно до ст.29 Закону України Про власність (чинного на момент закін чення будівництва будинку), релігійні організації мають право власності на майно (у тому числі жилі будинки), придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і органі заціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

Таким чином, позивач, побудувавши на власні кошти та на кошти, пожертвувані грома дянами та організаціями, правомірно набув право власності на житловий будинок в с. Угринів на вул. Набережній 24 (спірний будинок).

У 2005 у селі Угринів з'явилась релігійна громада іншої конфесії. У грудні 2014 році вона була зареєстрована як юридична особа з назвою релігійна громада Воздвиження Хреста Господ нього Української православної церкви Київського патріархату , код ЄДРПОУ 39483317 (відпо відач 2). Того ж року представники цієї релігійної організації вдалися до силового захоплення Свято-Хресто-Воздвиженського храму с.Угринів. До тепер храм ними незаконно утримується. Далі відповідач 2 у протизаконний спосіб зареєстрував право власності на спірний будинок.

Так, у квітні 2015 р. відповідач 2 замовив у Волинському бюро технічної інвентаризації виготовлення технічного паспорта на вказаний будинок. Цей техпаспорт був незаконно вигото влений 14.04.2015 р. спеціалістами Волинського БТІ без проведення технічної інвентаризації.

У виготовленому таким чином технічному паспорті 09.07.2015 р. була проставлена відмітка про проведене технічне обстеження без про ведення такого обстеження.

Після цього відповідач 2 подав для реєстрації декларацію про готовність обєкта до експлуатації, зазначивши, що замовником будівництва будинку є релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної церкви Київського патріархату (відповідач 2), що не можливо в принципі, оскільки відпові дач зареєстрований, як юридична особа, через 11 років після завершення будівництва.

Управлінням ДАБІ у Волинській області 05.08.2015р. було зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №ВЛ 18152170904 щодо будинку на вул. Набережній, 25 в с. Угринів, оскільки, як зазначено у судових рішеннях, що були прийняті в подальшому з цього приводу, зокрема, у постанові Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016р., управління ДАБІ не наділено повноваженням щодо перевірки достовірності відомостей, наведених у декларації. Відповідальність за достовірність наведених даних несе замовник.

Реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації на замовлення відповідача 2 давало змогу зареєструвати право власності на спірний будинок (а.с 3-7).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 19.07.2017р. порушено провадження у справі.

Заяву позивача від 16.06.2017р. про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа Локачинського районного суду Волинської області №155/20171/15 від 13.09.2016р. відхилено судом як таку, що суперечить приписам ст.ст. 66, 67 ГПК України та виходить за межі повноважень господарського суду.

Відповідач 1 - Угринівська сільська рада у запереченнях від 29.06.2017р. позов заперечила, мотивуючи таким:

Покликання позивача на рішення виконавчого комітету Угринівської сільської ради народних депутатів № 2 від 12.03.91 р. є сумнівним.

Згідно з листом Державного архіву Волинської області від 25.12.2014 р. № 923/01-23, у перевірених протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Угринівської сільської ради народних депутатів за 1991 рік рішення виконавчого комітету № 2 від 12.03.91 р. не виявлено.

Оскільки в учасників процесу відсутні оригінал або належним чином засвідчена копія рішення виконавчого комітету Угринівської сільської ради народних депутатів № 2 від 12.03.91 р., відповідач 1 вважає документ, наданий суду позивачем, неналежним та недопустимим у розумінні ст.ст. 34,36 ГПК України.

Позивач - Свято-Хресто-Воздвиженська громада УПЦ отримала статус юридичної особи 24.12.1991 року.

Оскільки статут позивача зареєстрований 24.12.1991 року, за хронологією подій йому не могло бути і не було виділено спірну земельну ділянку.

Згідно з пунктом в ч. 2 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної забудови власності набувають релігійні організації України, статути яких зареєстровані у встановленому законом порядку. Відповідач 2 - Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського Патріархату с. Угринів звернулася до Угринівської сільської ради з клопотанням про виділення земельної ділянки в постійне коритування.

Рішенням Угринівської сільської ради № 41/3 від 17 листопада 2014 року Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки відповідачу 2 - Релігійній громаді Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського Патріархату у с. Угринів було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у постійне користування для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га по вулиці Набережній, 25 в с. Угринів, за рахунок земель житлової та громадської забудови в межах населеного пункту с. Угринів, не переданих у власність та не наданих у користування.Рішення Угринівської сільської ради № 41/3 від 17 листопада 2014 року Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки було оскаржене Свято-Хресто-Воздвиженською громадою УПЦ в Горохівський районний суд Волинської області в порядку, що визначений КАС України.

Постановою Горохівського районного суду від 27.02.2015 р. (справа № 155/2499/14-а) у задоволенні адміністративного позову Свято-Хресто- Воздвиженської громади УПЦ до Угринівської сільської ради про скасування рішення №41/3 від 17.11.2014р. було відмовлено.

Постанову Горохівського районного суду від 27.02.2015 р. (справа № 155/2499/14-а) позивачем було оскаржено у Львівському апеляційному адміністративному суді.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 р. (справа № 876/3553/15) апеляційну скаргу Свято-Хресто- Воздвиженської громади УПЦ залишено без задоволення, а постанову Горохівського районного суду Волинської області від 27.02.2015 р. по справі № 155/2499/14-а без змін.

26 червня 2015 року Угринівською сільською радою було прийнято рішення № 48/4 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки релігійній громаді Воздвиження Хреста Господнього УПЦ КП та передачу її в оренду , котре за своєю суттю та змістом пов'язане із рішенням Угринівської сільської ради № 41/3 від 17 листопада 2014 року Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки , оскільки ч.2 рішення №41/3 передбачає, що після виготовлення та погодження в установленому порядку проект землеустрою має бути наданий на розгляд та затвердження сесії Угринівської сільської ради. Відтак, після надання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду на розгляд сесії сільської ради, Угринівська сільська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду релігійній громаді Воздвиження Хреста Господнього УПЦ КП, надала земельну ділянку в оренду терміном на 49 р. та встановила орендну плату.

Приймаючи рішення № 48/4 від 24.06.2015р., Угринівська сільська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (а.с. 53-75).

У поясненнях №116-2 від 29.06.2017р. відповідач 1 Угринівська сільська рада в заперечення на позов вказав:

Горохівським районним судом та Львівським апеляційним адміністративним судом вже досліджувалось рішення виконавчого комітету Угринівської сільської ради народних депутатів №2 від 12.03.1991р.

Зокрема, суди і першої, і апеляційної інстанції, своїми рішеннями підтвердили той факт, що вищевказаного рішення виконкому не існувало взагалі, і таке посилання повністю підтверджувалось дослідженими в судовому засіданні письмовими документами, наданими Волинським обласним державним архівом (а.с 76-77).

Відповідач 2 - Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату у запереченнях на позовну заяву вх. №01-54/6428/17 від 11.07.2017р. позовні вимоги заперечив, з огляду на таке.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, правова норма чітко визначає, що звернутися із такими позовними вимогами може тільки власник майна.

Частиною 1 ст. 182 ЦКУ встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, особа є власником об'єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на нерухоме майно.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 61112700 від 10.06.2016 р. власником об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 701124007208, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 90,4 кв. м за адресою: Волинська область. Горохівський район, с. Угринів, вул. Набережна, 25 є Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної Церкви Київського Патріархату у с. Угринів Горохівського району, код ЄДРПОУ 39483317.

Оскільки позивач не є власником спірного об'єкта нерухомості, пред'явлений ним позов не підлягає до задоволення на підставі статті 392 ЦКУ.

Повідомив про низку рішень судів щодо спірного об'єкта нерухомості, якими було відмовлено позивачу у скасуванні реєстрації права власності на спірний будинок та/або визнано правомірним набуття права власності відповідачем 2: постанову Горохівського районного суду від 27.02.2015р. у справі №155/2499/14-а, ухвалу Львівського адміністративного апеляційного суду від 23.06.2015р. у справі №155/2499/14-а, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016р. у справі №803/3883/15, ухвалу Львівського адміністративного апеляційного суду від 23.03.2016р. у справі №803/3883/15, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.04.2017р. у справі № 803/3883/15, Постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11.04.2017р., рішення Локачинського районного суду від 05.04.2016р. у справі №155/1871/15-ц, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30.08.2016р. у справі №155/1871/15-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 19.04.2017р. у справі №15/1871/15-ц, ухвалу Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12.06.217р. (а. с. 97-170).

11.07.2017р. Позивач - Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української Православної Церкви у додаткових поясненнях стосовно наданих відповідачем 1 заперечень на позов вказав наступне:

До введення в дію Закону Про свободу совісті і релігійні організації був чинним Указ Президії Верховної ОСОБА_7 УРСР "Про затвердження Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР", затверджений Законом УРСР Про затвердження Указу Президії Верховної ОСОБА_7 Української РСР Про затвердження Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР від 19.11.1976 р.

Відповідно до цього Положення реєстрація релігійного об'єднання (громади чи групи віруючих), як юридичної особи, не вимагалося.

Відповідно до п.8 Положення, для реєстрації релігійного об'єднання подавалося клопотання, підписане усіма членами об'єднання. Після реєстрації об'єднання виконавчим комітетом обласної ради народних депутатів релігійне об'єднання мало права, встановлені п.10 Положення, зокрема, укладати угоди, зв'язані з управлінням і користуванням культовим майном, орендувати, споруджувати та купувати для своїх потреб будівлі у встановленому порядку, відкривати в місцевих банківських установах поточні рахунки.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу УРСР 1970 р. (який був чинний на початку 1991р.), сільські, селищні ОСОБА_7 народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ.

Відповідно до ст.ст..7, 8 Земельного Кодексу України 1990 р. (набув чинності з 15 березня 1991 р.) Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності у постійне чи тимчасове користування, а також в оренду земля надається, зокрема, релігійним організаціям.

З огляду на вищевикладене, Свято-Хресто-Воздвиженська громада у лютому- березні 1991р. мала право на виділення їй земельної ділянки у постійне користування для будівництва житлового будинку.

Стосовно судових рішень у справі № 155/2499/14-а (постанова Горохівського районного суду від 27.02.2015р. та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 р.) зазначив, що вони не є остаточними у справі, оскільки у вказаній справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою (ухвала ВАСУ від 19.07.2015 р.)

Виходячи з вимог ст.22 ЗК УРСР 1970 р. приступати до користування земельною ділянкою можна після встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, який засвідчує це право. Відповідно до ст.20 ЗК УРСР 1970р. право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських ОСОБА_7.

Як видно із акту про винесення в натуру меж земельної ділянки для будівництва державних і кооперативних будівель від 25 лютого 1991 року, земельна ділянка виділена для будівництва одноквартирного житлового будинку, межі земельної ділянки закріплені па місцевості знаками і передані під охорону представнику общини (релігійної громади).

Отже, після виділення в натурі, винесення меж на місцевості вказаної земельної ділянки та після реєстрації в погосподарській книзі стало можливим її використання за призначенням.

З прийняттям Постанови Верховної ОСОБА_7 України №562 від 18.12.1990 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу України , ЗК УРСР 1970 р. втратив чинність, однак відповідно до п.5 вказаної постанови передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Реєстрація у погосподарській книзі підтверджує правомірність набуття права власності на завершений будівництвом будинок, як на новостворене майно, оскільки чинне не той час законодавство передбачало реєстрацію житлових будинків у селах лише у формах погосподарського обліку (а. с. 171-172).

В судовому засіданні 11.07.2017р. була оголошена перерва відповідно до ст. 77 ГПК України до 25.07.2017р. до 11 год. 30 хв., для ознайомлення з поданими в судовому засіданні доказами.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання 25.07.2017р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Філатової С.Т., засідання у справі № 903/493/17 не відбулось.Ухвалою суду від 01.08.2017р. розгляд справи призначено на 15.08.2017р. на 14.00год.

Позивач у додаткових поясненнях, поданих у судовому засіданні 15.08.2017р., повідомив, що відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі, крім випадків скасування чи пом'якшення відповідальності. До правовідносин, які виникли під час дії акта цивільного законодавства, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

З приводу необхідності правильного застосування ст.ст. 2, 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначив, що, відповідно до їх положень, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про право власності особи на об'єкт нерухомого майна, збудований до набрання зазначеним Законом чинності, не породжує в особи цього права. Право власності на збудований до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень об'єкт нерухомого майна виникає в порядку, який існував на час завершення його будівництва. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 13.06.2012 р. у справі № 6-54цс12, яка, відповідно до ч.3 ст.83 ГПК України, враховується при прийнятті рішення.

Спірний будинок був побудований раніше, ніж набрав чинності Цивільний кодекс України 2003 р., і Закон України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , тому набуття права власності на цей будинок відбувалося відповідно до законодавства, яке діяло на той час, зокрема Цивільним кодексом УРСР та Законом України Про власність . Відтак, посилання відповідача на положення ст.182 ЦК України щодо обов'язковості реєстрації права власності, яке виникло до набрання чинності Кодексу, є необґрунтованим.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , на яку посилається відповідач 2 у запереченнях на позов, речові права на нерухоме майно, зокрема, право власності, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови проведення реєстрації такого права відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, або на момент його виникнення діяло законодавство, що не передбачало його обов'язкової реєстрації.

Таким чином, оскільки станом на 1993р. чинне законодавство не передбачало обов'язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно в сільській місцевості, крім відповідних інструкцій з ведення форм погосподарського обліку, а у погосподарській книзі Угринівської сільради спірний будинок був зареєстрований у 1993р. після закінчення будівництва, право власності позивача на спірний будинок є дійсним.

Крім того, чинне на той час законодавство не передбачало обов'язкового введення в експлуатацію об'єктів нерухомості в сільській місцевості, створених за межами державного замовлення.

Відсутність правовстановлюючих документів не є підставою вважати, що відсутній сам факт набуття права власності, який і породжує виникнення всіх правомочностей власника.

Згідно ст.4 ЦК УРСР, (чинній на момент виникнення права власності), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Таким чином, підставою для набуття права власності є певні юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Відповідно до ст.18 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Отже, моментом виникнення у позивача права власності на спірний будинок слід вважати момент створення, тобто закінчення будівництва. Переконаний, що моментом створення, а отже і моментом виникнення права власності, слід вважати дату першого запису у погосподарській книзі Угринівської сільради за 1991-1996 р. - 12.08.1993 р.

Як видно із записів у погосподарськіих книгах Угринівської сільської ради за 1991- 2015 р.р.., спірний будинок належить церковній общині с. Угринів. До 2014 р. в с. Угринів діяла лише одна церковна община - Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української Правовславної Церкви (позивач), що підтверджується матеріалами справи, та встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили (постанова Горохівського районного суду від 27.02.2015 р. у справі №155/2499/14-а).

Жодним судовим рішенням не підтверджувалось правомірність набуття у власність відповідачем 2 спірного об'єкта нерухомості, тобто має місце реєстрація речового права без набуття такого права.

Разом з тим, спосіб, у який відповідач 2 зареєстрував право власності на спірний будинок, прямо заборонений законом, зокрема, ст.206 2 КК України.

Один лише факт реєстрації права власності не може вважатися підставою для набуття такого права (не породжує права власності).

Відповідач 2 зареєстрував право власності на спірний будинок, як на новостворене майно - рішення про реєстрацію права власності від 12.08.2015 р. з відкриттям розділу (а.с.37). Також це вбачається з постанови Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 р. у справі №803/3883/15 (а.с.117-127).

Питання правомірності набуття у власність спірного будинку громадою УПЦКП адміністративним судом у цій справі не розглядалось.

Разом з тим згаданою постановою Волинського окружного адміністративного суду встановлено, що спірний будинок був побудований не відповідачем 2, а саме Свято-Хресто- Воздвиженською релігійною громадою УПЦ (позивач) у 1993 році (а.с.122), тобто задовго до появи відповідача 2, як юридичної особи (зареєстрований у 2014 р.). Ця обставина, відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, для судів має преюдиціальне значення. Крім того, факт закінчення будівництва у 1993 р. визнаний відповідачем 2 і підтверджується іншими матеріалами справи (декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а.с.34). Оскільки спірний будинок був побудований не відповідачем 2, це, відповідно до ст.331 ЦК України, повністю виключає можливість набуття відповідачем 2 права власності на нього, як на новостворене майно, оскільки положеннями ст.331 ЦК України визначено, що, за загальним правилом, право власності на новостворене майно може набути лише та особа, яка його створила (а.с. )

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши долучені до справи докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української Православної Церкви звернувся з позовом в порядку статті 392 ЦК України до Угринівської сільської ради та Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: вул. Набережна, 25, с.Угринів, Горохівського району Волинської області, обґрунтовуючи звернення твердженням про те, що є власником спірного будинку і відповідачі 1,2 не визнають за ним це право.

В підтвердження права власності на житловий будинок послався на витяги з погосподарської книги с. Угринів на 1991-1995р.р. (а.с. 18-19), 1996-2000р.р. (а.с. 20-21), за 2001-2005р.р. (а.с. 22-23), 2006-2010р.р. (а.с. 24-25), 2011-2015р.р. (а.с. 26-27). Стверджує, що реєстрація у погосподарській книзі підтверджує правомірність набуття права власності на завершений будівництвом будинок, як на новостворене майно, оскільки чинне на той час законодавство передбачало реєстрацію житлових будинків у селах лише у формах погосподарського обліку (а.с. 171). У витягах є відмітка, що сім'я живе в будинку, що належить церковній общині с. Угринів (а.с. 18-25).

Моментом створення і моментом виникнення права власності вважає дату першого запису у погосподарській книзі Угринівської сільської ради за 1991-1996р.р. - 12.08.1993р.

Стверджує, що станом на 1993р. чинне законодавство не передбачало обов'язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно та обов'язкового введення в експлуатацію об'єктів нерухомості в сільській місцевості.

Відповідно до ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права , що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України (правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 18.02.15 у справі № 6-244цс14; від 24.06.15 у справі № 6-318цс15).

Верховний Суд України у постанові від 24.05.2017р. №750/8437/15-ц/6-1388цс16 вказав, що стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У постанові від 06.07.2016р. у справі №3-576гс16 Верховний Суд України зауважив, що відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 і 376 ЦК України. У решті випадків право власності набувається з інших не заборонених законом підстав. У ст. 392 цього Кодексу "Визнання права власності" йдеться не про виникнення, а саме про підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Підсумовуючи зазначене, суд зауважує, що ст. 392 ЦК України, на яку посилається позивач, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

В силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності .

Позивач стверджує набуття права власності на спірний об'єкт як новостворене майно з дня закінчення будівництва після внесення запису у погосподарську книгу с. Угринів у 1993р.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Згідно п.п. 1, 2, ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До прийняття ВРУ ЗУ «Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна» реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювало бюро технічної інвентаризації (БТІ) на підставі Інструкції "Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР", затвердженої заступником міністра комунального господарства 31.01.1966р., погодженої заступником голови Верховного Суду УРСР 15.01.1966р.; Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. №121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за №399/2839, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованого в МЮУ 18.02.2002р за №157/6445, Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р. №56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.01.1996р. за №31/1056.

За змістом Інструкції 1966р., яка не передбачала реєстрацію в сільській місцевості, проте визначала статус записів у погосподарських книгах на час виникнення спірних правовідносин, запис в погосподарських книгах не був правовстановлюючим документом, оскільки не входив до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася реєстрація будинків та домоволодінь (додаток №1 до Інструкції від 31.01.1966р.). Водночас, за змістом п.20 розділу 3 вказаної Інструкції дані погосподарських книг враховувались при прийнятті рішень виконкомами місцевої ОСОБА_7 депутатів трудящих про оформлення права власності на будинок з видачею свідоцтва про право власності фізичній особі, або реєстраційного посвідчення, якщо домоволодіння належало державним, кооперативним, громадським установам, підприємствам і організаціям.

Тобто, записи погосподарських книг носили обліковий характер і не підміняли правовстановлюючі документи, а слугували однією із підстав для оформлення прав власності на будівлю на підставі рішення виконкому місцевої ОСОБА_7 депутатів трудящих.

Не визначені як правовстановлюючі документи записи у погосподарських книгах і в Інструкції, Положенні та Правилах, які були прийняті в подальшому і в обов'язковому порядку передбачали державну реєстрацію будівель у сільській місцевості.

Водночас, відповідно до постанови ОСОБА_7 ОСОБА_7 України РСР від 11.03.1985р. №105 «Про порядок державного обліку житлового фонду « (із змінами і доповненнями, внес. постановою РМ УРСР від 22.04.1989 №115 ОСОБА_7 ОСОБА_7 СРСР постановою від 10 лютого 1985 р. N 136 з метою забезпечення єдиного порядку державного обліку житлового фонду державний облік житлового фонду, незалежно від його належності , здійснювався за єдиною для Союзу РСР системою на основі реєстрації і технічної інвентаризації. Державному обліку підлягали житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання в установленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включалися до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації . Організації технічної інвентаризації системи міністерств житлово-комунального господарства союзних республік здійснювали реєстрацію й технічну інвентаризацію житлового фонду в містах, селищах міського типу та сільській місцевості , незалежно від його належності.

Не прийняті судом і доводи позивача, що станом на 1993р. чинне законодавство не передбачало обов'язкове введення об'єктів нерухомості, створених за межами державного замовлення, в сільської місцевості в експлуатацію, як такі, що суперечать як змісту вказаної постанови РМ УРСР від 11.03.1985р. №105, так і змісту Республіканських будівельних норм "Планування та забудова районів індивідуального житлового будівництва в населених пунктах Української РСР", затверджених наказом Держбуду СРСР від 19.09.1986р. №178, які поширювались і на сільські населені пункти, та були обов'язкові для всіх забудовників і передбачали приймання в експлуатацію завершених будівництвом житлових будинків державними приймальними комісіями, визначеними виконавчим комітетом місцевих ОСОБА_7 депутатів трудящих.

ДБН А3.1-3.94 (на заміну СНіП 3.01.04-87) також передбачав обов'язковий порядок введення в експлуатацію об'єктів, які не є державною власністю - за рішенням державних технічних комісій. Результатом роботи державних технічних комісій було складання і підписання акту державних технічних комісій, в якому приймалось рішення про введення об'єкта в експлуатацію. Підписаний та затверджений акт державної технічної комісії був підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт (п.3.9-3.11).

Зважаючи на викладене, судом не прийняті доводи позивача про те, що подані витяги з погосподарської книги за період з 1991р. по 2015р. є належними доказами набуття права власності на будинок у селі Угринів у 1993 році, оскільки це є його власним тлумаченням змісту законодавства, записи у вказаних книгах не підміняли і не можуть підміняти правовстановлюючі документи: акт про прийняття будинку в експлуатацію, рішення про оформлення права власності і саме відсутність вказаних доказів та відсутність державної реєстрації прав на будівлю як підтвердження державного факту речового права на нерухоме майно і спричинили виникнення спору.

До того ж, із записів погосподарської книги за 2006-2015р.р. вбачається, що спірний будинок перебував у користуванні фізичних осіб-настоятеля релігійної громади і його членів сім'ї. Вказано, що будинок належить церковній общині, однак зазначено, що документи відсутні.

Крім того, відсутні і докази набуття прав власності на земельну ділянку під забудівлю.

Долучені до матеріалів справ докази (акт вибору земельної ділянки, акт про винесення меж тощо) підтверджують лише наміри і не свідчать про виділення земельної ділянки в установленому порядку.

Водночас, постановою Горохівського районного суду від 27.02.2015р. у справі №155/2499/14-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015р., встановлено , що із відповіді Державного архіву Волинської області № 923/01-23 від 25 грудня 2014 року (а.с.90) вбачається, що у перевірених протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Угринівської сільської ради депутатів трудящих Горохівського району за 1991 рік рішення виконавчого комітету № 2 від 12 березня 1991 року не виявлено.

Позивачем не представлено суду для дослідження належних та допустимих доказів, які беззаперечно могли б підтвердити факт надання позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: вул.Набережна, 25 с.Угринів Горохівського району Волинської області, в тому числі і оригіналу протоколу засідання виконкому Угринівської сільської ОСОБА_7 народних депутатів № 2 від 12 березня 1991 року, підписаного головою виконкому та затвердженого гербовою печаткою сільської ради (або належним чином завіреної його копії). При цьому, на думку суду, є такими, що заслуговують на увагу, посилання представників відповідача на ту обставину, що вищевказаного рішення виконкому не існувало взагалі, і таке посилання повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими документами, наданими Волинським обласним державним архівом.

Крім того, Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 23.06.2015р. по справі №876/3553/15 звернув увагу на те, що будь які докази звернення позивача або інших осіб із заявою про передачу їм спірної ділянки, наявності рішень про передачу спірної ділянки іншим особам відсутні.

Водночас, із наявних у справі доказів вбачається, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №61112700 від 10.06.2016р. власником об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 701124007208, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 90,4кв.м. за адресою: Волинська область, Горохівський район, с. Угринів, вул. Набережна, 25 є Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної Церкви Київського Патріархату у с. Угринів Горохівського району, код ЄДРПОУ 39483317.

Місце розташування - земельна ділянка 0,25га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,25га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 673387607208.

Реєстрація відбулась на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 42132682, виданого 12.08.2015р., декларації про готовність об'єкта до експлуатації №180152170904 від 05.08.2015р.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016р. у справі №803/3883/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №876/1321/16, ухвалою ВАСУ від 19.04.2016р. у справі №К/800/10849/16 та постановою ВСУ від 11.04.2016р. (а.с. 117-142) у позові ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення реєстратора №23597131 від 12.08.2015р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно та зобов'язання державного реєстратора вчинити дії щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно №10767786, відмовлено.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, саме відповідач 2 у даній справі на час провадження є власником нерухомого майна, на яке позивач просить визнати за ним право власності.

Закон не передбачає можливості визнання права власності на об'єкт нерухомого майна (чи на інше майно) за особою у разі, якщо на це ж майно в установленому порядку зареєстроване право власності за іншою особою і це право не скасоване.

Частиною 2 ст.328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: вул. Набережна, 25, с. Угринів, Горохівського району Волинської області задоволенню не підлягають.

Судом не прийняті доводи відповідача про набуття права власності на будинок у 1993р. як такі, що належними та допустимими доказами не підтверджені.

Не прийняті судом і доводи позивача щодо незаконного виготовлення технічного паспорту як такі, що виходять за межі позову за відсутності особи - Волинського БТІ, дії якого оспорюються.

Судом не прийняті і доводи позивача щодо недостовірних даних, зазначених відповідачем 2 у декларації про готовність об'єкта до експлуатації, оскільки вказані обставини були предметом дослідження у справі судів адміністративної юрисдикції №803/3883/15.

Не приймає суд і доводи позивача, висловлені у додаткових поясненнях, щодо права позивача у 1991р. на виділення земельної ділянки у постійне користування, оскільки таким правом позивач не скористався і права не набув.

При цьому, щодо записів у погосподарських книгах, що будинок належить церковній общині, суд зауважує, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.12.2014р. у справі №903/1068/14, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015р., яким відмовлено в задоволенні позову Свято-Хресто-Воздвиженської громади Української православної церкви до релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, встановлено, що копією виписки з протоколу засідання № 6 від 24 травня 1989р. Ради у справах релігій при ОСОБА_7 СРСР 24.05.1989 року підтверджується, що ОСОБА_7 у справах релігій при ОСОБА_7 СРСР від 24 травня 1989 року прийняла рішення про реєстрацію релігійного товариства Російської православної церкви з передачею в її користування культової будівлі в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області, Української РСР.

Згідно з довідкою від 20 червня 1989р. в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області було зареєстровано релігійне товариство Хрестовоздвиженська православна церква.

Із змісту позовної заяви вбачається, що з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні майном звернулася Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української православної церкви, с.Угринів, Горохівського району.

Проте, жодних документів, які б свідчили про те, що Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української православної церкви с. Угринів, Горохівського району і релігійне товариство Хрестовоздвиженська православна церква в с.Угринів, Горохівського району є однією і тією ж релігійною громадою, позивачем не подано.

Крім цього, позивачем в процесі судового розгляду не було обґрунтовано і не було подано доказів про те, що саме в даному випадку мало місце: зміна найменування, припинення однієї юридичної особи із створенням іншої, і чи перейшли при цьому права і обов'язки від однієї особи до іншої.

Якій саме церковній общині і на підставі яких доказів внесені записи у погосподарські книги та інших документах, на які посилається позивач (будівельний паспорт тощо), із представлених доказів не вбачається.

Решта доводів позивача висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в порядку ст. 392 ЦК України, не спростовують.

Судові витрати при відмові у позові згідно ст.49 ГПК України відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові Свято-Хресто-Воздвиженської громади Української Православної Церкви про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою вул. Набережна, 25, с. Угринів, Горохівського району Волинської області відмовити.

Відповідно до ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено

19.08.2017

Суддя С. Т. Філатова