Постанова

від 17.10.2017 по справі 903/493/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"17" жовтня 2017 р. Справа № 903/493/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви

на рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017р.

у справі № 903/493/17 (суддя Філатова С.Т.)

за позовом ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви

до відповідачів:

1) Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області

2) Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату

про визнання права власності

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідачів:

1) Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області - ОСОБА_3

2) Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату - ОСОБА_4; ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.08.2017р. у справі № 903/493/17 було відмовлено в позові ОСОБА_1 громади Української Православної Церкви до Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області та Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату про визнання права власності.

При винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем витяги з погосподарських книг за період з 1991р. по 2015р. є не належними доказами набуття права власності на будинок у селі Угринів у 1993 році, оскільки це є власне тлумачення позивачем змісту законодавства, записи у вказаних книгах не підміняли і не можуть підміняти правовстановлюючі документи, як акт про прийняття будинку в експлуатацію, рішення про оформлення права власності.

Місцевий господарський суд вказав, що згідно із записами в погосподарських книгах будинок належить церковній общині, при цьому неможливо встановити чи належить він саме позивачу у даній справі.

Суд встановив, що позивачем не було подано доказів надання земельної ділянки під будівництво спірної будівлі позивачу у власність чи користування .

В ході розгляду справи, місцевий господарський суд встановив, що на час провадження власником нерухомого майна, на яке позивач просить визнати за ним право власності є Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 громада Української Православної Церкви звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017р. у справі № 903/493/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Висновок суду, що позивач подаючи позов про набуття права власності фактично ставить питання про набуття такого права відповідно до ст. 392 ЦК України є помилковим.

В той же час, позивач ставить питання про визнання права власності, набутого раніше на законних підставах, зокрема ст.ст. 21, 29 Закону України Про власність , який був чинним на час завершення будівництва спірного будинку, та ст.18 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації .

Посилання суду на Республіканські будівельні норми Планування та забудов; районів індивідуального житлового будівництва в населених пунктах Української PCP затверджених наказом Держбуду СРСР від 19.09.1986 р. № 178, СНІП 3.01.04-87 та ДБЬ A3.1-3.94, є помилковим, оскільки у вказаних нормативних актах хоча і згадувалось про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, проте також не було встановлено ні порядку і умов прийняття в експлуатацію, ні порядку формування приймальних комісій.

Відповідно до чинних на момент закінчення будівництва спірно будинку Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народні депутатів , затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25.05.1990 р. № 69 було передбачено реєстрацію даних про житлові будинки та їх власників у документ погосподарського обліку, зокрема у формі № 1 Погосподарська книга . Як вбачається витягу з погосподарської книги Угринівської сільської ради за 1991-1996 роки, спірні будинок був зареєстрований 12.10.1993 р. Власником вказаного будинку зазначено церковну общину . У витягах з погосподарських книг Угринівської сільради за наступ роки також зазначено власником вказаного будинку церковну общину .

Оцінюючи записи в погосподарських книгах Угринівської сільради та інші документів (будівельний паспорт, тощо) суд в оскаржуваному рішенні висловив сумнів, щодо того, що вони стосуються саме Позивача, оскільки у вказаних документах не зазначено повну назву релігійної організації, а лише церковна община , і тому, на думку, суду з вказаних документів не вбачається, стосовно якої саме церковної общини внесені ці записи.

При цьому суд посилається на рішення господарського суду Волинської області від 24.12.2014 р у справі № 903/1068/14, яке під час розгляду цієї справи не досліджувалось.

Разом з тим, у рішеннях вищих судових інстанцій при перегляді вказаної справи (постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 р.) зазначено, що судами встановлено, що до 20.04.2005 р. на території села Угринів, Горохівського району діяла лише одна релігійна громада - ОСОБА_1 громада Української православної церкви.

Вказана обставина також встановлена іншим судовим рішенням - постановою Горохівського районного суду від 27.02.2015 р. у справі № 155/2499/14, у якій зазначено, що суд приходить до висновку, що станом на березень 1991 року в с. Угринів Горохівського району Волинської області існувало та було належним чином зареєстроване релігійне об'єднання Російської православної церкви, і, оскільки будь-яких інших релігійних об'єднань православної церкви на той час у с. Угринів зареєстровано не було, вищевказане релігійне об'єднання 24 грудня 1991 року отримало статус юридичної особи як ОСОБА_1 громада Української православної церкви с. Угринів Горохівського району.

Право власності позивача на спірний будинок не припинялося з підстав передбачених ст. 346 ЦК України або з будь яких інших передбачених законом підстав.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 громада Української Православної Церкви вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого відповідач вважає рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017р. у справі № 903/493/17 законним, обґрунтованим та таким, що прийняте на підставі повного всебічного дослідження обставин справи, а апеляційну скаргу позивача - необґрунтованою і безпідставною.

Враховуючи викладене, Угринівська сільська рада Горохівського району Волинської області просить рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017р. у справі № 903/493/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 громади Української православної церкви - без задоволення.

Від відповідача - Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:

- за приписами ст. 392 ЦК України із позовом про визнання права власності може звернутися тільки власник майна;

- такий позов має не породжувати, а підтверджувати наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 р. у справі № 750/8437/15-ц);

- власником житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: Волинська область, Горохівський район, с. Угринів, вул. Набережна, 25 є Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату;

- судом першої інстанції були проаналізовані судові рішення щодо спірного об'єкта нерухомості, якими було відмовлено позивачу у скасуванні реєстрації права власності на спірний будинок та визначено правомірність набуття права власності Релігійною громадою Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату на будівлями і спорудами, розташованими за адресою: Волинська область, Горохівський район, с. Угринів, вул. Набережна, 25.

За наведеного вище, Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського патріархату вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

17 жовтня 2017 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017р. у справі № 903/493/17 належить скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов. Представник вказав, що в позивача не має доказів на підтвердження набуття права власності на спірне майно за позивачем та звернув увагу на те, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 р. у справі № 803/3883/15 було встановлено, що спірний будинок було побудовано будинок ОСОБА_1 громадою Української православної церкви.

Представник відповідача - Угринівської сільської ради Горохівського району Волинської області в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Пояснив, що Угринівською сільською радою Горохівського району Волинської області не приймалося рішення про виділення земельної ділянки позивачу під будівництво спірного будинку. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник Релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського заперечила проти доводів апеляційної скарги позивача, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, вказала, що саме за Релігійною громадою Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського зареєстроване право власності на спірне майно. Враховуючи викладене, представник просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що при поданні позову, позивач на підтвердження права власності на житловий будинок послався на витяги з погосподарської книги с. Угринів на 1991-1995р.р., 1996-2000 р. р., за 2001-2005р.р., 2006-2010р.р., 2011-2015р.р. (а. с. 18-25) та вказує, що станом на 1993р. чинне законодавство не передбачало обов'язкової реєстрації речових прав на нерухоме майно та обов'язкового введення в експлуатацію об'єктів нерухомості в сільській місцевості.

ОСОБА_1 громада Української православної церкви посилається на той факт, що рішенням виконавчого комітету Угринівської сільської ради народних депутатів від 12.03.1991 р. № 2 (а. с. 14) було:

- затверджено акт комісії від 25.02.1991 р. про вибір земельної ділянки під будівництво одноквартирного будинку;

- виділено під будівництво одноквартирного будинку земельну ділянку площею 0,12га.;

- зобов'язано церковну общину села виготовити проектну документацію згідно архітектурно-планувального завдання головного архітектора району.

Позивач вказує, що саме він є власником житлового будиноку з надвірними спорудами за адресою: вул. Набережна, 25, с.Угринів, Горохівського району Волинської області, а Угринівська сільська рада Горохівського району Волинської області та Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського не визнають його право власності, у зв'язку із чим позивач, керуючись ст. 392 ЦК України звернувся до суду за захистом свого права.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з п. п. 1, 2, ч. 1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Позивач вказує, що будівництво житлового будинку було завершено 1993 року.

Стоном на 1993 рік діяла Інструкція "Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР", затверджена заступником міністра комунального господарства 31.01.1966 р. та погоджена заступником голови Верховного Суду УРСР 15.01.1966р.

Інструкція "Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР" не передбачала реєстрацію в сільській місцевості, проте визначала статус записів у погосподарських книгах на час виникнення спірних правовідносин, запис в погосподарських книгах не був правовстановлюючим документом, оскільки не входив до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася реєстрація будинків та домоволодінь.

Відповідно до п.20 розділу 3 Інструкції дані погосподарських книг враховувались при прийнятті рішень виконкомами місцевої ОСОБА_6 депутатів трудящих про оформлення права власності на будинок з видачею свідоцтва про право власності фізичній особі, або реєстраційного посвідчення, якщо домоволодіння належало державним, кооперативним, громадським установам, підприємствам і організаціям.

Враховуючись викладене, записи погосподарських книг носили обліковий характер і не підміняли правовстановлюючі документи, а слугували однією із підстав для оформлення прав власності на будівлю на підставі рішення виконкому місцевої ОСОБА_6 депутатів трудящих.

Відповідно до постанови ОСОБА_6 ОСОБА_6 України РСР від 11.03.1985р. №105 Про порядок державного обліку житлового фонду з метою забезпечення єдиного порядку державного обліку житлового фонду державний облік житлового фонду, незалежно від його належності, здійснювався за єдиною для Союзу РСР системою на основі реєстрації і технічної інвентаризації. Державному обліку підлягали житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання в установленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включалися до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації. Організації технічної інвентаризації системи міністерств житлово-комунального господарства союзних республік здійснювали реєстрацію й технічну інвентаризацію житлового фонду в містах, селищах міського типу та сільській місцевості, незалежно від його належності.

Пунктом 1 Республіканських будівельних норм "Планування та забудова районів індивідуального житлового будівництва в населених пунктах Української РСР", затверджених наказом Держбуду СРСР від 19.09.1986р. №178 передбачено, що вказані норми регулює порядок вибору територій, методи прийоми планування, будівництва, благоустрою та інженерного забезпечення районів індивідуального житлового будівництва в містах, селищах міського типу та сільських населених.

Згідно із п. 1.6. Республіканських будівельних норм Республіканських будівельних норм здача експлуатацію закінчених будівництвом жилих будинків з здійснюється державними приймальними комісіями, визначеними виконавчим комітетом місцевих ОСОБА_6 депутатів трудящих.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що 05 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

В той же час, апелянт сам вказує рік завершення будівництва -1993 рік.

Відповідно до п. п. 3.9.-3.11. ДБН А.3.1-3-94 Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів , затверджених наказом Держкоммістобудування України від 5 жовтня 1994 р. № 48 результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії (додаток 4), в якому приймається рішення про введення об'єкта в експлуатацію. Акт державної технічної комісії затверджується органом, який призначив цю комісію. Підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що записи в погосподарських книгах не заміняють правовстановлюючих документів, зокрема акту про прийняття будинку в експлуатацію, рішення про оформлення права власності.

Також із записів в погосподарських книгах с. Угринів 1991-1995р.р., 1996-2000р.р., 2001-2005р.р., 2006-2010р.р., 2011-2015р.р. вбачається, що в них проживали особи, які є були настоятелями Свято-Хрестовоздвиженського храму (а. с. 16-27).

Однак вказані по господарські книги не підтверджують факт набуття позивачем права власності на спірну будівлю, а лише вказують на осіб, які проживали у спірному будинку з 1991 року по 2015 рік.

Колегія суддів вважає, за необхідне відзначити, що позивач не надав суду жодних доказів набуття саме за ОСОБА_1 громадою Української православної церкви права власності на спірний будинок, зокрема не надано належних та допустимих доказів будівництва спірного будинку за кошти позивача, введення в експлуатацію спірного будинку.

Поруч з тим, в матеріалах справи відсутні і докази набуття прав власності на земельну ділянку під забудівлю.

Долучені до матеріалів справ докази (акт вибору земельної ділянки, акт про винесення меж тощо) підтверджують лише наміри і не свідчать про виділення земельної ділянки в установленому порядку.

В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду голова Угринівської сільської ради ОСОБА_3 пояснив, що рішення про виділення позивачу земельної ділянки не приймалося.

Із листа № 923/01.23 від 25.12.2014 р. Державного архіву Волинської області вбачається, що в перевірених протоколах сесій та засідань виконавчого комітету Угринівської сільської ради депутатів трудящих Горохівського району за 1991 рік рішення виконавчого комітету № 2 від 12.03.1991 р. не виявлено (а. с. 58).

Також, постановою Горохівського районного суду від 27.02.2015р. у справі №155/2499/14-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015р., вказано ,що позивачем не представлено суду для дослідження належних та допустимих доказів, які беззаперечно могли б підтвердити факт надання позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: вул.Набережна, 25 с.Угринів Горохівського району Волинської області, в тому числі і оригіналу протоколу засідання виконкому Угринівської сільської ОСОБА_6 народних депутатів № 2 від 12 березня 1991 року, підписаного головою виконкому та затвердженого гербовою печаткою сільської ради (або належним чином завіреної його копії). При цьому, на думку суду, є такими, що заслуговують на увагу, посилання представників відповідача на ту обставину, що вищевказаного рішення виконкому не існувало взагалі, і таке посилання повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими документами, наданими Волинським обласним державним архівом.

Крім того, Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 23.06.2015р. по справі №876/3553/15 звернув увагу на те, що будь які докази звернення позивача або інших осіб із заявою про передачу їм спірної ділянки, наявності рішень про передачу спірної ділянки іншим особам відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №61112700 від 10.06.2016р. власником об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 701124007208, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 90,4кв.м. за адресою: Волинська область, Горохівський район, с. Угринів, вул. Набережна, 25 є Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної Церкви Київського Патріархату у с. Угринів Горохівського району, код ЄДРПОУ 39483317 (а. с. 169).

Місце розташування - земельна ділянка 0,25га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,25га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 673387607208.

Реєстрація відбулась на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 42132682, виданого 12.08.2015р., декларації про готовність об'єкта до експлуатації №180152170904 від 05.08.2015р.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016р. у справі №803/3883/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №876/1321/16, ухвалою ВАСУ від 19.04.2016р. у справі №К/800/10849/16 та постановою ВСУ від 11.04.2016р. у позові ОСОБА_7 про визнання протиправними та скасування рішення реєстратора №23597131 від 12.08.2015р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно та зобов'язання державного реєстратора вчинити дії щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно №10767786, відмовлено (а. с. 117-142).

Враховуючи викладене, Релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної Церкви Київського Патріархату на час провадження є власником нерухомого майна, на яке позивач просить визнати за ним право власності.

Закон не передбачає можливості визнання права власності на об'єкт нерухомого майна (чи на інше майно) за особою у разі, якщо на це ж майно в установленому порядку зареєстроване право власності за іншою особою і це право не скасоване.

Відповідно до ч. 2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції піддав сумніву, що записи в погосподарських книгах стосуються саме позивача.

Поруч з тим, відповідно до ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.12.2014р. у справі №903/1068/14, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015р., яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 громади Української православної церкви до релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, встановлено, що копією виписки з протоколу засідання № 6 від 24 травня 1989р. Ради у справах релігій при ОСОБА_6 СРСР 24.05.1989 року підтверджується, що ОСОБА_6 у справах релігій при ОСОБА_6 СРСР від 24 травня 1989 року прийняла рішення про реєстрацію релігійного товариства Російської православної церкви з передачею в її користування культової будівлі в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області, Української РСР.

Згідно з довідкою від 20 червня 1989р. в с. Угринів, Горохівського району, Волинської області було зареєстровано релігійне товариство Хрестовоздвиженська православна церква.

Із змісту позовної заяви вбачається, що з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні майном звернулася ОСОБА_1 громада Української православної церкви, с.Угринів, Горохівського району.

Проте, жодних документів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 громада Української православної церкви с. Угринів, Горохівського району і релігійне товариство Хрестовоздвиженська православна церква в с.Угринів, Горохівського району є однією і тією ж релігійною громадою, позивачем не подано.

Крім цього, позивачем в процесі судового розгляду не було обґрунтовано і не було подано доказів про те, що саме в даному випадку мало місце: зміна найменування, припинення однієї юридичної особи із створенням іншої, і чи перейшли при цьому права і обов'язки від однієї особи до іншої.

Також скаржник вказує, що згідно із довідкою Державного архіву Волинської області № 2340/01.20 від 24.12.2015 р. в с. Угринів Горохівського району не існувало інших релігійних громад (а. с. 95).

Однак із вказаної довідки вбачається, що в перевірених протоколах засідань виконкому Волинської обласної ОСОБА_6 за 1989-1992 р. р. інших відомостей щодо релігійних громад с. Угринів Горохівського району не виявлено.

В той же час, як вказувалося вище, датою завершення будівництва є 1993 рік, вищезгадана довідка не вказує на відсутність релігійних громад с. Угринів Горохівського району саме на 1993 рік.

Представник скаржника посилався на той факт, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 р. у справі № 803/3883/15 було встановлено, що спірний будинок було побудовано будинок ОСОБА_1 громадою Української православної церкви не береться до уваги судом, оскільки предметом спору у справі № 803/3883/15 було визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, тобто факт побудови спірного будинку не входив в коло доказування у справі № 803/3883/15.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017 р. у справі № 903/493/17 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 15.08.2017 р. у справі № 903/493/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 громади Української православної церкви - без задоволення.

2. Справу № 903/493/17 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.