Рішення

від 15.08.2017 по справі 913/438/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 серпня 2017 року                                                             Справа № 913/438/17

                                                                                Провадження №33/913/438/17

Господарський суд Луганської області у складі:

суддя Іванов А.В.

при секретарі судового засідання Богуславській Є.В.

розглянувши матеріали справи

за позовом заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області, смт.Біловодськ Луганської області,

до відповідача-1 Біловодської загальноосвітньої школи I-III ступенів, смт.Біловодськ Луганської області,

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Племінний завод ‘‘Біловодський”, смт.Біловодськ Луганської області,

про визнання недійсним договору, звільнення та повернення земельних ділянок,

У засіданні брали участь:

від органу прокуратури - ОСОБА_1, прокурор відділу прокуратури Луганської області на підставі посвідчення № 038414 від 31.12.2015,

від позивача: представник не прибув,

від відповідача 1: представник не прибув;

від відповідача 2: представник не прибув.

                                                   ОБСТАВИНИ СПРАВИ:                                         

Заступник прокурора Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області із позовом в інтересах держави в особі Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області до Біловодської загальноосвітньої школи I-III ступенів та Товариства з обмеженою відповідальністю “Племінний завод ‘‘Біловодський” про визнання недійсними договору №03/10-216 від 03.10.2016 про спільне вирощування ячменю ярового та виконання сільськогосподарських робіт, укладеним між Біловодською загальноосвітньою школою I-III ступенів та Товариством з обмеженою відповідальністю “Племінний завод ‘‘Біловодський”, припинення зобов’язань за ним на майбутнє. Просив зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Племінний завод ‘‘Біловодський” звільнити займані ним земельні ділянки площею 21,266 га, які воно займає на підставі договору №03/10-2016 від 03.10.2016 та акту приймання передачі від 03.10.2016, і повернути їх Біловодській загальноосвітньої школи I-III ступенів.

У відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України 30.05.2017 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Драгнєвіч О.В.

Ухвалою Господарського суду від 30.05.2017 призначено розгляд в судовому засіданні питання щодо підтвердження підстав представництва заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області з заявленими вимогами на 14.06.2017.

Ухвалою Господарського суду від 14.06.2017 підтверджено підстави представництва заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області з заявленими вимогами, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.07.2017.

Ухвалою від 03.07.2017 господарський суд Луганської області відклав розгляд справи на 18.07.2017 о 15 год.15 хв.

06.07.2017 на адресу суду від прокуратури Луганської області надійшли заперечення на відзиви відповідачів №08-341 вих-17 від 04.07.2017, які суд розглянув та залучив до матеріалів справи.

10.07.2017 від позивача надійшла заява про відмову від позову №17-9/144 від 05.07.2017.

17.07.2017 від прокуратури Луганської області на адресу суду надійшло пояснення №08-350 вих від 14.07.2017, яке суд залучив до матеріалів справи.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Луганської області ОСОБА_2 №387-р від 17.07.2017 “Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи” було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.07.2017 розгляд справи було відкладено на 15.08.2017 о 14 год. 40 хв.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Щодо заяви позивача №17-9/144 від 05.07.2017 про відмову від позову, то суд зазначену заяву задовольнив.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Прокурор в судовому засіданні надав усні пояснення по справі. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Та наполягав на вирішенні спору по суті.

Позивач та відповідачі не скористалися своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечили участі повноважних представників у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином.

Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.08.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.          

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:          

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно до ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа неспроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі №1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокуратура Луганської області за листом №08-281 вих17 від 22.05.2017 повідомила Біловодську районну раду Біловодського району Луганської області про намір звернутися до господарського суду Луганської області з позовом про визнання недійсним договору про спільне вирощування ячменю та виконання сільськогосподарських робіт.

03.10.2016 між ТОВ «Племінний завод «Біловодський» (далі – виконавець) та Біловодською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі – замовник) уклали договір №03/10-2016 про спільне вирощування ячменю та виконання сільськогосподарських робіт.

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов’язується виконувати власними силами, засобами, технікою на земельних ділянках, що належать замовнику, наступні сільськогосподарські роботи: вирощування ячменю ярового врожаю 2017 року.

Пунктом 1.1.1. Договору передбачено, що метою цього договору є отримання економічної вигоди для обох сторін, а також проведення науково - дослідної, методичної роботи співробітників та учнів школи.

Виконавець самостійно організує роботу, розробляє технологічний процес робіт, вказаних у п. 1.1. Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору земельні ділянки, вказані в п. 1.1. цього договору, належать замовнику на праві постійного користування (державні акти серії ЯЯ №165690 від 15.06.2006 та ЯЯ№165689 від 15.06.2006).

Відповідно до п. 2.1. Договору у рахунок розрахунку за спірним договором Біловодська ЗОШ повинна передати ТОВ «Племінний завод «Біловодський» урожай ячменю ярового, який буде зберігатися на складі останнього, за вирахуванням кількості ярового ячменю, яка переходить у власність Біловодської ЗОШ на суму, що дорівнює 5% від грошової вартості земельних ділянок, зазначених у п. 1.1. Договору.

Згідно з п. 3.1., 3.2. Договору ТОВ «Племінний завод «Біловодський» зобов’язується виконувати сільськогосподарські роботи, вказані у п. 1.1. Договору, а Біловодська ЗОШ не перешкоджати проведенню сільськогосподарських робіт, вказаних у п. 1.1. Договору у будь-якій формі, доступу техніки на земельні ділянки.

До того ж, відповідно до п. 4.1. та 4.2. замовник має право здійснювати контроль за цільовим призначенням ділянок, на яких виконавець здійснює сільськогосподарські роботи, зазначені в п. 1.1 цього договору, а також здійснювати науково-дослідну, методичну роботу на них, а ТОВ «Племінний завод «Біловодський» для виконання передбачених договором робіт може залучати третіх осіб.

В матеріалах справи наявний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ№9165689 від 15.06.2006 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №165690 від 15.06.2006.

На виконання договору №03/10-2016 від 03.10.2016 сторони підписали акт приймання – передачі земельних ділянок від 03.10.2016, відповідно до якого ЗОШ «Біловодська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» передала, а ТОВ «Племінний завод «Біловодський» прийняв земельні ділянки, зазначені в п. 1.2. Договору загальною вартістю 21, 266 га під обробку та вирощування ячменю ярового врожаю 2017 року.

Таким чином, прокурор зазначає, що фактичним предметом оспорюваного Договору є використання земельних ділянок комунальної власності. Саме на використанні земельних ділянок ґрунтується спірний договір. Без використання земельних ділянок договір не має сенсу, не становить комерційного, економічного інтересу для сторін. Вказані земельні ділянки належать громаді, тому їх використання може здійснюватись у суворій відповідності вимогами чинного законодавства, зі дотриманням певних обмежень щодо використання земель комунальної форми власності.

Також прокурор зазначає, що з аналізу змісту Договору №03/10-2016 від 03.10.2016 вбачається, що Біловодська ЗОШ фактично передала ТОВ «Племінний завод «Біловодський» у строкове платне користування земельну ділянку, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», а тому звернувся до суду з даним позовом.

До того ж, прокурор зазначає, що відповідно до п. 1.13 статуту Біловодської ЗОШ навчальний заклад може проводити науково-дослідну роботу тільки спільно з вищими навчальними закладами, науково-дослідними інститутами та центрами, до яких ТОВ «Племінний завод «Біловодський» не належить.

Відповідно до п. 38 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №778, тільки у гімназії, ліцеї, колегіумі, спеціалізованій школі з поглибленим вивченням предметів навчально-виховна робота поєднується з науково-дослідною та експериментальною діяльністю, проте Біловодська ЗОШ не є одним з таких закладів.

У відзивах на позовну заяву б/н від 27.06.2017 ТОВ «Племінний завод «Біловодський» та б/н від 27.06.2017 Біловодська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, які є ідентичними за змістом, відповідачі проти позовних вимог заперечують, посилаючись на те, що прокурором невірно визначено позивача у справі – Біловодську районну раду Біловодського району Луганської області, оскільки Біловодська районна рада не має повноважень щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, вказаними в оспорюваному договорі, та сам позивач не погоджується виступати позивачем у справі.

До того ж, відповідачі зазначають, що спільна діяльність сторін за Договором №03/10-2016 від 03.10.2016 не передбачає отримання відповідачем – 2 прибутку.

Відповідачі заперечують проти твердження прокурора про те, що оспорюваний Договір передбачає передачу земельних ділянок ТОВ «Племінний завод «Біловодський», оскільки умовами договору передбачено саме спільне вирощування ячменю відповідачами, та згідно умов договору виконавець зобов’язаний і має право лише на проведення конкретних сільгоспробіт з вирощування конкретної сільськогосподарської культури, що не може розцінюватися як користування земельними ділянками.

Також відповідачі вказують на спрямованість їх діяльності на виконання умов договору з науково-дослідною та методичною метою, на підтвердження чого надають копії дипломів та подяк.

          Стосовно заяви позивача №17-9/144 від 05.07.2017 про відмову від позову, то суд зазначає наступне.

          Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

          Як вбачається з Державних актів серії ЯЯ №165690 від 15.06.2006 та ЯЯ№165689 від 15.06.2006, земельні ділянки, що є предметом оспорюваного договору, розташовані за межами населеного пункту.

          Наведене підтверджує доводи позивача про відсутність в даній справі порушення інтересів Біловодської районної ради Біловодського району Луганської області.

          З огляду на викладене, заява позивача №17-9/144 від 05.07.2017 судом задовольняється.

Проте, відповідно до ч. 6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

          Як вже зазначалось, прокурор в судовому засіданні наполягав на вирішенні спору по суті.

          З огляду на що, у зв'язку з тим, що суд вбачає в даному спорі порушення інтересів держави та на вимогу прокурора, суд здійснює вирішення спору по суті.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

          Згідно зі ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

          Як вбачається зі змісту прав і обов'язків сторін Договору №03/10-2016 від 03.10.2016 про спільне вирощування ячменю та виконання сільськогосподарських робіт ТОВ «Племінний завод «Біловодський» на підставі оспорюваного договору фактично отримало право користування земельними ділянками для вирощування ячменю ярового своїми силами, засобами та технікою. Вказане також підтверджено актом прийому – передачі земельних ділянок від 03.10.2016.

          Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору №03/10-2016 від 03.10.2016, спрямовано на приховання іншого правочину – договору оренди земельної, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 татті 235 ЦК.

          Відповідно до частини 2 татті 235 ЦК разі, якщо буде становлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору оренди землі. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.05.2017 у справі №913/1090/16).

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.15 Закону України “Про оренду землі” істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно ст.16 Закону України “Про оренду землі” укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Частиною 2 статті 18 Закону №1060-ХІІ “Про Освіту” визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 4 Закону України “Про оренду землі” орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи; орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, Договір №03/10-2016 від 03.10.2016, укладений між Біловодською ОСОБА_3 ступенів та ТОВ «Племінний завод «Біловодський», яким фактично передано у користування ТОВ «Племінний завод «Біловодський» 21, 266 га земель не погоджувався з Біловодською радою, яка відповідно до Статуту Біловодської ОСОБА_3 ступенів є засновником та вищим органом управління школи.

Вказане відповідачами та позивачем ніяким чином не спростовано.

Отже, встановлений наведеними нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок сторонами дотриманий не був.

До того ж, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторонами не були дотримані істотні умови, передбачені для договору оренди землі, а саме: не передбачена орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в т.ч. відноситься і визнання правочину недійсним.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Абзацами 1-2 пп.2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” передбачено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За змістом положень ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що, оскільки договір №03/10-2016 від 03.10.2016, укладений між ТОВ «Племінний завод «Біловодський» та Біловодською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, укладений з порушенням норм Закону України «Про оренду землі», даний договір підлягає визнанню недійсним.

В позовній заяві прокурор просить припинити виконання договору №03/10-2016 від 03.10.2016 на майбутнє.

З цього приводу господарський суд зазначає, що відповідно до приписів ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з ч.3 ст.207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-195гс15, ч.3 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Підпунктом 2.7 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” встановлено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов’язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов’язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов’язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов’язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов’язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

З огляду на задоволення вимог щодо визнання недійсним договору, суд також дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання ТОВ «Племінний завод «Біловодський» звільнити займані земельні ділянки загальною площею 21,266 га та вартістю 563956, 03 грн., які товариство займає на підставі Договору №03/10-2016 від 03.10.2016 та акту приймання – передачі від 03.10.2016 і повернути їх Біловодській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.

Прокурором на підтвердження вимоги про повернення земельної ділянки наданий акт приймання – передачі, на підставі якого здійснюється приймання та передача земельних ділянок. Отже вимога прокурора щодо звільнення займаної ділянки та зобов’язання повернути є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Отже, заперечення відповідачів, викладені у відзивах б/н від 27.06.2017 ТОВ «Племінний завод «Біловодський» та б/н від 27.06.2017 Біловодської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів спростовуються наявними у справі матеріалами та вищевикладеним.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти в розмірі 5029 грн. 67 коп. на кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги заступника прокурора Луганської області задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір №03/10-2016 про спільне вирощування ячменю ярового від 03.10.2016 укладений між ТОВ «Племінний завод «Біловодський» (далі – виконавець) та Біловодською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів.

3. Зобов’язати ТОВ «Племінний завод «Біловодський» (код ЄДРПОУ 31230725) звільнити займані земельні ділянки загальною площею 21,266 га та вартістю 563956, 03 грн., які товариство займає на підставі Договору №03/10-2016 від 03.10.2016 та акту приймання – передачі від 03.10.2016 і повернути їх Біловодській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (код ЄДРПОУ 26070952).

4. Стягнути з Біловодської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (92800, смт. Біловодськ Луганської області, вул. Центральна, 93, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26070952) на користь прокуратури Луганської області (м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Богдана Ліщини, б. 27, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 02909921) судовий збір у розмірі 5029 грн. 67 коп.

5. Стягнути з ТОВ «Племінний завод «Біловодський» (ЄДРПОУ 31230725, 92800, смт. Біловодськ, Біловодський район, Луганська область, вул. Хорунжего, 1а) на користь прокуратури Луганської області (м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Богдана Ліщини, б. 27, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 02909921) судовий збір у розмірі 5029 грн. 67 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.08.2017.

Суддя А.В. Іванов