Постанова

від 16.08.2017 по справі 921/177/17-г/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2017 р. Справа № 921/177/17-г/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації, № 08-5/1638 від 15.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3008/17 від 27.06.2017р.),

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12 травня 2017 року

у справі № 921/177/17-г/14 (суддя Руденко О.В.)

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства Укртелеком , м. Київ, в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком , м. Тернопіль,

до відповідача: Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації, м. Шумськ, Шумського району, Тернопільської області,

про стягнення заборгованості в сумі 67749,34 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог № 10-09/53 від 07.04.2017 р. (вх. № 9168 від 10.04.2017 р.)) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2017 року, справу № 921/177/17-г/14 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2017 року апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 30.06.2017 р. (а. с. 170), прийнято апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації, № 08-5/1638 від 15.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3008/17 від 27.06.2017р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 26.07.2017 року (а. с. 171-172), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 173, 174, 175).

Представники сторін у судове засідання, яке відбулося 26.07.2017 р. - не прибули.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 р. у справі № 921/177/17-г/14, розгляд апеляційної скарги відкладався та ухвалою суду від 03.08.2017 р. за ініціативою суду, виправлено описку в даті ухвали про відкладення розгляду справи на 16.08.2017 р., про що сторони були повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 201-202/зворот, 203-204/зворот)(оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).

В судове засідання представник апелянта/відповідача не прибув, на адресу суду подав клопотання № 08-5/2100 від 01.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5478/17 від 10.08.2017 р.), в якому просить розгляд справи призначеної на 30.08.2017 р. проводити без участі представника апелянта, у зв'язку з обмеженими видатками на відрядження. Також апелянтом через канцелярію суду подано аналогічне клопотання № 08-5/2183 від 07.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5521/17 від 14.08.2017 р.) про розгляд справи призначеної на 16.08.2017 р. без участі представника апелянта, у зв'язку з обмеженими видатками на відрядження (з урахуванням ухвали апеляційного суду від 03.08.2017 р. по справі № 921/177/17-г/14 про виправлення описки).

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 року по справі № 921/177/17-г/14 (а. с. 176-181).

Представник позивача в судове засідання не прибув, на виконання вимог ухвали, на адресу суду, через поштове відділення зв'язку, надіслав відзив на апеляційну скаргу № 10-09/162 від 08.08.2017 р. (вх. № 01-04/5458/17 від 09.08.2017 р.), в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 року у справі № 921/177/17-г/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації без задоволення, розгляд справи, призначений на 16.08.2017 р. о 11:00 год., провести без участі представника позивача, також до відзиву долучено копію довіреності № 1083 від 12.12.2016 р. на представника ОСОБА_2

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації, № 08-5/1638 від 15.06.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/3008/17 від 27.06.2017р.) до провадження та з підстав зазначених в ухвалі суду від 03.08.2017 р. за ініціативою суду, виправлено описку в даті ухвали про відкладення розгляду справи на 16.08.2017 р., про що сторони були повідомлені рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

Однак, представники сторін у судове засідання не прибули.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників сторін бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Буланов та Купчик проти України» заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., «Чуйкіна проти України» № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Крім того, як уже було зазначено у цій постанові, апелянт/відповідач та позивач просили суд розгляд справи проводити без їх участі.

За наведених обставин, враховуючи те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та просили розглянути справу без їх участі, колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважних представників сторін за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення Господарського суду Тернопільської області від 12 травня 2017 р. по справі № 921/177/17-г/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12 травня 2017 р. по справі № 921/177/17-г/14 (суддя Руденко О.В.) позов задоволено частково, вирішено стягнути з Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації (вул. Українська, 59, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область, 47101, ідентифікаційний код 03195627) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ) в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства Укртелеком (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 01188052) 67735,81 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2016 році внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та 1599,68 грн. сплаченого судового збору (п. п. 1 та 2 резолютивної частини рішення) (а. с. 136, 137-142).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 р. у справі № 921/177/17-г/14 апелянт/відповідач (Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 року по справі № 921/177/17-г/14 (а. с. 176-181).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми, як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору, відтак вважає, що наведені вище обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги Закон України Про Державний бюджет України , в якому зазначено, що на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а тому, вимоги позивача про відшкодування витрат за 2016 року передбачених вищевказаним Законом, є непідтверджені основним фінансовим документом - Державним бюджетом України на відповідний рік.

Апелянт також завертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що між Управлінням соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації та Тернопільською філією Публічного акціонерного товариства Укртелеком договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг за 2016 рік не укладались та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги електрозв'язку також не підписувались, тобто на думку апелянта, факт надання послуг не підтверджені актами звірки на надання пільг, оскільки не підписані жодною із представників обох сторін.

В апеляційній скарзі апелянт також покликається на те, що структурними підрозділами з питань соціального захисту населення відповідні списки абонентів (пільговиків) не подавались, відтак, у позивача відсутні правові підстави надавати пільги абонентам з оплати послуг за користування телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що розрахунки витрат, пов'язані з надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг надані позивачем здійснені в односторонньому порядку, тому не можуть бути достовірними, оскільки до них увійшли особи, які померли; втратили статус пільговика; особи, відомості про які відсутні в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (результати автоматизованої перевірки, що у додатках). Відтак, апелянт вважає, що виплатити заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості 67735,81 грн. управління не має фінансової можливості та правових підстав.

Відповідно до наведеного в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що дії управління не можуть бути визнані протиправними, оскільки коштів на оплату телекомунікаційних коштів відповідачу виділено не було, а відповідно до Бюджетного кодексу України на 2016 рік, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, відтак, останній не може взяти зобов'язання щодо відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремими категоріями громадян за період 2016 року, оскільки бюджетні призначення відсутні, однак дані обставини судом першої інстанції не було взято до уваги, що в свою чергу стали підставою прийняття незаконного рішення у даній справі.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації є юридичною особою, організаційно-правова форма: орган державної влади, ідентифікаційний код юридичної особи: 03195627, місцезнаходження юридичної особи: 47100, Тернопільська обл., м. Шумськ, вул. Українська, буд. 59.

Позивач: Публічне акціонерне товариство Укртелеком є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 21560766, місцезнаходження юридичної особи: 01601, м. Київ, вул. Т.Шевченка, буд. 18.

Тернопільська філія Публічного акціонерного товариства Укртелеком є відокремленим підрозділом (філією) Публічного акціонерного товариства Укртелеком без права юридичної особи, місцезнаходження філії: п. і. 46001, м. Тернопіль, вул. В.Чорновола, буд. 1.

З матеріалів справи вбачається, 06.03.2017 р. на розгляд Господарському суду Тернопільської області подано Публічним акціонерним товариством Укртелеком в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком (Позивач - у справі) позовну заяву до Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації позов про стягнення 70323,39 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2016 році внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам м. Шумськ та Шумського району, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Про жертви нацистських переслідувань , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про статус ветеранів військової служби ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , Пре соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Про охорону дитинства , яку ухвалою суду першої інстанції від 07.03.2017 р. було прийнято до провадження.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву № 10-09/53 від 07.04.2017 р. (вх. № 9168 від 10.04.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог (а. с. 109), яка місцевим господарським судом прийнята до розгляду та винесено рішення у справі з урахуванням такої заяви, з чим також погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням та/або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення чи зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 6-9) до місцевого господарського суду заявлено вимогу про стягнення 70323,39 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2016 році внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

В заяві № 10-09/53 від 07.04.2017 р. (вх. № 9168 від 10.04.2017 р.) про зменшення розміру позовних вимог (а. с. 109), яка прийнята місцевим судом до розгляду по суті, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 67749,34 грн. заборгованості по витратах, понесених у 2016 році внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Таким чином, колегія судів вважає, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог від 10.04.2017 р., заявлена за тією ж вимогою, яка була заявлена в позовній заяві.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що заявою про зменшення розміру позовних вимог від 10.04.2017 р. (а. с. 109), позивач зменшив розмір вимог майнового характеру, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та є правом позивача, прийняв цю заяву до розгляду і в межах зазначених уточнених вимог розглянув спір по суті.

Розглянувши матеріали та документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та апеляційна скарга відповідача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, колегія суддів встановила наступне.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

Як уже було вище зазначено, Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Тернопільської філії ПАТ Укртелеком (надалі - Позивач) протягом 2016 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Шумськ та Шумського району, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Про жертви нацистських переслідувань , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про статус ветеранів військової служби ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , Пре соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Про охорону дитинства .

У відповідності до ч. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

Статтею 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України), видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 БК України).

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (надалі Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, п. 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 3 Порядку № 256 визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищенаведені правила вбачається, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг міста Шумськ та Шумського району Тернопільської області є Управління соціального захисту населення Шумської районної державної адміністрації, а тому, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян має здійснюватись відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку № 256).

Місцевим судом встановлено та вбачається з листа Міністерства фінансів України за № 31-09010-16-16/24984 від 31.08.2016 (а. с. 78) в якому зазначено, що Законом України Про Державний бюджет України на 2016 рік таку субвенцію не передбачено, а отже, надання вказаних пільг може бути здійснено місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Як вбачається з матеріалів справи, факт надання послуг електрозв'язку Тернопільською філією ПАТ Укртелеком та фактичне споживання їх переліченими категоріями населення у заявлений позивачем період підтверджується Розрахунком видатків, які понесені позивачем на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період 2016 року включно (форма №2-пільга) та Зведеним розрахунком витрат, пов'язаних з надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг за 2016 рік на загальну 67749,34 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог № 10-09/53 від 07.04.2017 р. (вх. № 9168 від 10.04.2017 р.).

Згідно з п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 17 (надалі - Положення), підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга» .

На виконання вищезазначених вимог Положення позивачем на адресу відповідача щомісячно, для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів були надіслані звіти - як в електронному вигляді, так і поштою (рекомендованими листами з описом вкладення), що підтверджується супровідними листами: від 20.07.2016 №06/2-11-262, від 04.08.2016 №06/2-11-290, від 05.09.2016 №06/2-11-353, від 04.10.2016 №06/2-11-394, від 04.11.2016 №06/2-11-450, від 05.12.2016 №06/2-11-528 та від 05.01.2017 №06/2-11-22, з доказами відправлення та отримання Відповідачем (а. с. 57-77).

Однак, відповідач надані позивачем телекомунікаційні послуги не оплатив, що слугувало підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

В Законі України від 22.10.1993 р. № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу, Законі України від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ Про жертви нацистських переслідувань, Законі України від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законі України від 24.03.2008 р. № 203/98-ВР Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус та Законі України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ Про охорону дитинства передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі про те, що Законом України Про Державний бюджет України за 2016 рік , субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не передбачені, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Слід також зазначити, що за наведеним вище законодавством та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117, Управління соціального захисту населення є не лише розпорядником бюджетних коштів, а й органом, що контролює відомості, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 р. та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року по справі № 11/446 та від 22.03.2017 у справі №905/2358/16, які є обов'язковою для суду згідно ст. 111-28 ГПК України.

За таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, відтак, твердження скаржника, з посиланням на відсутність у місцевому бюджеті виділених коштів, не є підставою для звільнення його від обов'язку щодо оплати понесених позивачем витрат, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг для пільгових категорій громадян.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Крім того, у листі від 30.06.2011 р. № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України повідомило, зокрема, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.

Як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, судом при винесенні рішення у даній справі, взято до уваги те, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення 13,53 грн. по абоненту ОСОБА_3 за січень 2016 р., оскільки наявність пільги у вищезазначеного громадянина за цей період позивачем не доведено.

Таким чином, перевіривши правильність нарахування понесених позивачем витрат на надання телекомунікаційних послуг та відповідність наданих розрахунків приписам законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково в сумі 67735,81 грн. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 13,53 грн. заборгованості по витратах, понесених позивачем у 2016 році за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, слід відмовити як невірно обрахованих (3,35 грн.) та безпідставно заявлених (10,18 грн. по абоненту ОСОБА_3 за січень 2016 р. наявність пільги у якої за цей період позивачем не доведено).

Щодо тверджень апелянта, що між сторонами не було укладено договору на надання відповідних послуг та не було підписано актів виконаних робіт, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що чинне законодавство України не передбачає обов'язкового укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін, тому, твердження скаржника про відсутність між сторонами договору про відшкодування вартості послуг для окремих категорій громадян на 2016 рік, а, відповідно, і відсутність між сторонами господарських відносин, є безпідставними.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення та/або погашення заборгованості.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 р. у справі № 921/177/17-г/14 - без змін.

Питання щодо судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду вирішено апеляційним судом в ухвалі від 30.06.2017 р. по даній справі.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2017 року у справі № 921/177/17-г/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути Господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

16.08.2017 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 18.08.2017 р.