Ухвала

від 15.08.2017 по справі 760/17947/16-к

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

15 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,суддів: при секретарі за участю прокурорів захисникаОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу начальника третього відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року постановлену у кримінальному провадженні № 12014000000000464 щодо ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК,

в с т а н о в и л а

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року скасовано постанову детектива Четвертого відділу детективів Третього підрозділу Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 24 жовтня 2016 року про відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 про скасування постанови про оголошення розшуку підозрюваного від 29 грудня 2014 року, про вжиття заходів для скасування ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року про обрання щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та про вжиття заходів для закриття кримінального провадження № 12014000000000464; скасовано постанову старшого слідчого з особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України про оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_8 від 29 грудня 2014 року, а також скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року про обрання щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням начальник відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури звернувся до апеляційного суду зі скаргою на зазначену ухвалу слідчого судді.

12 грудня 2016 року ухвалою судді Апеляційного суду м. Києва відмовлено у відкритті апеляційного провадження за зазначеною скаргою на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, оскільки рішення слідчим суддею у цій справі було прийняте по суті і у силу ст. 309 КПК не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення прийняте слідчим суддею було незаконним і таким, що суперечить, статтям 6, 19, 129 Конституції України та статтям 303, 307 КПК, оскільки до повноважень слідчого судді не належить зняття особи з розшуку та скасування рішень суду вищестоящої інстанції, як і обраного цим судом особі запобіжного заходу. Вважає, що ігнорування суддею апеляційного суду вкрай незаконних рішень суду першої інстанції та формальна відмова у відкритті апеляційного провадження у цій справі не сприяла реалізації основних засад законності та верховенства права у кримінальному провадженні, а навпаки призвела до порушення цим судом ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 370 КПК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів на підтримку касаційної скарги, думку захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

В силу вимог статті 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться законність та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Статтею 9 КПК визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Крім того, пунктом 8 ч. 3 ст. 129 Конституції Українитакож визначено одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, і таким чином закріплені гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом» (абзац 7 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).

Згідно ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи, суспільства та держави.

Право на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ст. 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто суди зобов`язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини» як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

Відповідно до п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року та п. 122 у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року однією з гарантій, що містяться в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, є зокрема право на забезпечення ефективного доступу до судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «прав та обовязків».

За змістом ч. 4 ст.399 КПК на стадії прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач вправі прийняти рішення про відмову у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке за формою і змістом відповідає вимогам закону, а саме, ст.370 КПК, а також за умови дотримання слідчим суддею вимог статей 303-307 КПК.

З огляду на те, що в апеляційній скарзі наводились факти і стверджувалось, що прийняте слідчим суддею рішення не тільки не узгоджується з положеннями ст.307 КПК, стосовно його повноважень, а й вкрай суперечить завданням і загальним засадам кримінального провадження, а також організаційним основам судоустрою, закріпленим у Главах 1-3 Розділу ІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, апеляційна скарга прокурора підлягала розгляду в порядку апеляційної процедури на підставі п. 3 ст. 9 КПК. Прийняття такого рішення, відповідатиме вимогам розумності й справедливості, що охоплюється сферою застосування пункту 1 статті 6 Конвенції та гарантіями щодо справедливого суду, якими він наділяє сторони провадження.

Таким чином, рішення судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у даній справі було прийняте без урахування основних засад кримінального провадження і обмежило право учасників судового провадження на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд такою мірою, що це було не сумісно с положеннями ст. 6 Конвенції.

Зазначене порушення є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбаченому у ч. 1 ст. 412 КПК, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права та законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати на підставі п. 1 ч. 1ст. 438 КПК та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і умотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу начальника третього відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року постановлену у кримінальному провадженні № 12014000000000464 щодо ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3