Рішення

від 22.05.2007 по справі 12/100/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/100/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "22" травня 2007 р.                                                 Справа №  12/100/07

  м. Миколаїв

За позовом: Відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів”, м.Миколаїв, вул.1-а Слобідська, 122)

До відповідача: Комунального підприємства “Регіональний контракт”, м.Миколаїв, вул..1-а Слобідська, 122

Суддя  Філінюк І.Г.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Пожара С.В. –дов. №2943 від 07.12.2006р.

від відповідача: Радченко В.І. –директор

   Аулова Т.В. –дов. №70 від 27.04.2007р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 1321163,48грн. заборгованості за послуги по зберіганню продовольчої пшениці та судові витрати.

Відповідач  у відзиві на позов позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні, за згодою сторін, судом було оголошено вступну та резолютивні частини рішення.

      Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали,  суд –

в с т а н о в и в:

Між сторонами було укладено договір зберігання №К-4-а/17 від 16.09.2003р. та додаткові угоди до нього, відповідно до умов якого позивач зобов'язався взяти на зберігання  у відповідача 15000 тон зерна продовольчої пшениці (п.2.1 договору), а відповідач зобов'язався розрахуватись за надані позивачем послуги відповідно до розрахунку, передбаченого розділом 3 договору, що складає 5,00грн. за 1 тону за один місяць зберігання.

Строк дії договору було погоджено з 16.09.2003р. по 31.12.2003р. Додатковою угодою за №1 від 29.12.2003р. до названого договору, сторони продовжили строк його дії до 30 червня 2004 року. 30 червня 2004 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду за №2, якою продовжили строк його дії до 1 квітня 2005 року.

8 серпня 2005 року  комбінат звернувся до підприємства з пропозицією укласти додаткову угоду  №3 від 16.09.2003р. до договору зберігання, яка була ним отримана про що свідчить підпис головного бухгалтера на наданій відповідачем копії, але позивач цю угоду не підписав.

Комбінат хлібопродуктів зобов'язався здійснити прийом продукції по кількості згідно Інструкції „Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів” № 6-П, забезпечити її зберігання по кількості та якості відповідно до інструкції № 9-3-82 „По сушці продовольчого, кормового зерна, насіння маслянистих культур та експлуатації зерносушарок”, та Інструкції № 9-7-88 „По зберіганню зерна, масло насіння, муки та круп” 1988 р.

Пунктом 2.2.5 договору його учасники передбачили, що відвантаження (переоформлення) продукції здійснюється відповідно до інструкції „Про порядок ведення обліку та оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки, на підприємствах хлібопродуктів системи Міністерства заготівлі СРСР № 9-1 від 1978 р. по фактичній вазі за відрахуванням 1% залікової ваги (технологічних втрат).

Відповідно до п.3.3 договору оплата за надані послуги повинна проводитись на протязі 3 банківських днів з моменту видачі позивачем рахунку на оплату.

З наданих матеріалів, зокрема складські документи, вбачається, що за період з грудня 2003р. по квітень 2004р. позивач прийняв на зберігання від відповідача пшеницю 3-го класу в кількості і 5437170 кг. та 4-го класу –3814080 кг., всього 92512550кг.

За послуги по зберіганню пшениці за період з грудня 2003р. по 1 квітня 2005р. позивач видав відповідачу рахунки №№580-596  на загальну суму 672377,37грн.

Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення від 11.04.2006р. по справі №8/476/05, відповідно до якого з відповідача по даній справі на користь позивача стягнуто заборгованість за надані послуги по зберіганню зерна за договором №К-4-а/17 від 16.09.2003р. за період з 01 квітня по листопад 2005р. в розмірі 370050,00грн.

Позивач, також просить стягнути з відповідача заборгованість за надані ним послуги по зберіганню за період з 01 грудня по 31 січня 2007р. в розмірі 648786,11грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за періоди з грудня 2003р. по 01 квітня 2005р. та з грудня 2005р. по січень 2007р. на загальну суму 1321163,48грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на наступне:

15 травня 2003 року Миколаївська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження №244-Р, яким з метою стабілізації ситуації на ринку зерна та хлібопродуктів, недопущення зростання цін на хліб та хлібобулочні вироби, було виділено з обласного бюджету на зворотній основі головному управлінню сільського господарства і продовольства облдержадміністрації для формування регіональних ресурсів продовольчого зерна у 2003 році 10 млн. грн.

Цільове та ефективне використання виділених коштів та їх повернення було встановлено до 10 грудня 2003 року.

Розпорядженням від 3 липня 2003 року було внесено зміни до розпорядження від 15.05.2003р., яким одержувачем бюджетних коштів (безпосереднім виконавцем формування регіональних ресурсів) було визначено комунальне підприємство „Регіональний контракт”.

На головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації було покладено обов'язок здійснювати контроль за діяльністю виконавця по формуванню та використанню регіональних ресурсів продовольчого зерна та забезпечити повернення коштів до обласного бюджету не пізніше 16 грудня 2003 року.

          Також, відповідач зазначив, що при створені КП „Регіональний контракт” з керівництвом позивача було домовлено про безоплатне зберігання зерна та подальшу його реалізацію ВАТ „МКХП” (позивач) для забезпечення хлібопекарських підприємств області борошном. Саме тому, кошти з обласного бюджету було виділено на зворотній основі виключно на закупівлю продовольчого зерна для формування регіональних ресурсів, без врахування зобов'язання КП „Регіональний контракт” по здійсненню оплати за його зберігання.

          З метою забезпечення повернення коштів обласного бюджету, виділених на формування регіональних ресурсів на зворотній основі, п.8.12 договору відповідач звільняється від оплати за зберігання зерна при умові реалізації цього зерна ВАТ „МКХП”, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу від 06.04.2004р. №К-4/48, відповідно до якого позивач зобов'язався придбати пшеницю, що знаходиться в нього на зберіганні.

Судом заперечення відповідача не приймаються до уваги, оскільки виконання умов договору купівлі-продажу від 06.04.2004р. №К-4/48 не є предметом спору  у цій справі.           Крім того, відповідно до постанови Верховного суду України від 22.02.2005р., згідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Правовідносини що виникають з зберігання майна врегульовані главою 66 Цивільного кодексу України.

Стаття 936 названого кодексу дає поняття договору зберігання. Це  договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами ст.937 названого кодексу договір зберігання повинен укладатись в письмовій формі.

Відповідно до приписів ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі.

Стаття 946 ЦК України говорить, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний строк її зберігання.

Обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання передбачено статтею 948 Цивільного кодексу України.

Стаття 949 ЦК України говорить, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана йому на зберігання або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Закони України „Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002р. № 37-ІV, „Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” від 23.12.2004р. № 2286-ІV є спеціальними законами, що регулюють діяльність та правовідносини, що пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв приписи яких не суперечать положенням вищеназваних статей Цивільного кодексу України.

Так, стаття 26 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні” говорить, що договір складського зберігання є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Договір складського зберігання укладається в письмовій формі.

Частина 3 названої статті передбачає, що умови договору складського зберігання визначаються за домовленістю сторін, а умови договору складського зберігання товару на сертифікованому складі загального користування визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу.

Зобов'язання сторін за договором складського зберігання припиняються з погашенням відповідних складських свідоцтв, крім випадків передбачених законом.

Стаття 12 Закону України „Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва” говорить, що плата за зберігання товару, строки та порядок її внесення визначаються договором складського зберігання.

Якщо володілець складського свідоцтва після закінчення строку дії  договору складського зберігання не забрав товар, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання, в обсягах та порядку, визначених договором.

Обов'язок володільця складського свідоцтва забрати товар після закінчення строку його зберігання та оплатити вартість послуг із зберіганням також визначено приписами статті 20 названого Закону.

Між тим комунальне підприємство „Регіональний контракт”  не дотримується положень вищеназваного Закону та умов договору від 16.09.2003р., виставлені йому на протязі строку зберігання відповідачем рахунки не сплачувало.

          На неодноразові претензій комбінату від 25.10.2005р., від 01.06.2006р. комунальне підприємство повідомляло, що воно не має можливості прийняти відповідне рішення щодо розрахунків.

Незважаючи на те, що частина 6 статті 18 цього Закону прямо говорить, що при видачі товару із сертифікованого складу володілець складського свідоцтва зобов'язаний сплатити всі платежі, пов'язані із зберіганням товару, відповідач не дотримався вимог цих приписів закону і вартість наданих послуг на час отримання пшениці, в повному обсязі не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення заборгованості.

Пунктом 8.2 договору зберігання №К–4а/17 від 16.09.2003р. його учасники прямо погодили умову про те, що видача (передача) продукції проводиться виконавцем при умові повного розрахунку за надані послуги та при наявності відповідних документів.

Приписами  частини 1 статті 193 ГПК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно до п. п. 1; 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Строк виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги, сторони визначили п.3.3 договору, який передбачає, що оплата повинна проводитись відповідачем на протязі 3 банківських днів з моменту видачі позивачем рахунку на оплату.

Позивачем було направлено відповідачу рахунки починаючи з 31.12.2003р. по 31.01.2007р.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовними вимогами до суду 27.02.2007р., стягнення заборгованості по рахункам №580 від 31.12.2003р. на суму 18613,80грн.; №581 від 31.01.2004р. на суму 28851,38грн. сплив 04.01.2007р. та 03.02.2007 р. відповідно.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.44,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Комунального підприємства “Регіональний контракт” (м. Миколаїв, вул.. 1-ша Слобідська, 122, п/р 26006123691 в МФ № 1 АКБ “Юнекс”, МФО 326971, код ЄДРПОУ 32543547) на користь Відкритого акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” (м. Миколаїв, вул.. 1-ша Слобідська, 122, п/р 26004001030046 в КБ ТОВ “Місто Банк” м. Одеси, МФО 328760, код ЄДРПОУ 00952114) 1273698,30грн. боргу, 12737,00грн. держмита та 115,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволені інший частини позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

   Суддя