Постанова

від 21.08.2017 по справі 917/1564/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2017 року Справа № 917/1564/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Карабаня В.Я., Стратієнко Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухінська аграрно-промислова компанія" на рішенняГосподарського суду Полтавської області від 13.12.2016 та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі№ 917/1564/16 Господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухінська аграрно-промислова компанія" Простягнення 93713,46 грн., за участю представників сторін від позивача:не з'явились, від відповідача:Чуфістова Ю.Г.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 (суддя Сірош Д.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16 (у складі колегії суддів: Ільїн О.В.-головуючого, Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.), позов частково задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухінська аграрно-промислова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" 36390,17 грн. основного боргу, 2320,45 грн. 3 % річних, 580,66 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорнухінська аграрно-промислова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача та перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю AT Каргілл (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чорнухинська аграрно-промислова компанія (покупець) 25.03.2014 договір поставки № CVS 63432.

Відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива відповідно до специфікацій до цього договору, надалі пойменовані - товар.

Відповідно до п. п. 2.1., З.1., 3.4., 4.1. договору обсяг та строки поставки товару та умови розрахунків за договором уточнюються сторонами шляхом підписання специфікацій до договору. Керуючись, умовами договору сторонами, шляхом підписання специфікацій, погоджено обсяг поставки товару, строки поставки, ціну, строки та умови оплати.

Сторонами 25.03.2014 укладено специфікацію № 1/63432 до договору поставки №CVS 63432 від 25.03.2014.

Відповідно до умов специфікації позивач зобов'язався поставити відповідачу на умовах EXW в редакції Інкотермс 2010 (самовивезення покупцем зі складу постачальника за адресою: Полтавська обл., Лубенський район, Тарандицівська сільська рада, ст. Вили, вул. Залізнична, 7) нітроамофоску NPK 16:16:16 в кількості 37,80 т. При цьому загальна вартість товару за специфікацією станом на день її укладення становила 159390,13 грн. без ПДВ та 191268,15 грн. з ПДВ.

У специфікації сторонами погоджено, що оплату товару буде здійснено на умовах п. 3.4.3 договору, а саме: оплата після поставки у строк до 10.10.2014 - 100% від загальної вартості товару, вказаної в цій специфікації.

При цьому сторони домовилися, що коригування ціни здійснюється відповідно до положень договору.

Відповідно до додаткових умов специфікації, у випадку якщо покупець сплачує за простроченим рахунком коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на дату повної оплати за товар відповідно до виставленого рахунку.

На виконання умов договору станом на 30.04.2014 постачальником здійснено поставку нітроамофоски NPK 16:16:16 в кількості 37,80 т, що підтверджується актами приймання-передачі мінеральних добрив від 10.04.2014 та від 30.04.2014.

Позивачем 09.10.2014 виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 63432/11404 на оплату поставленої нітроамофоски NPK 16:16:16 в кількості 37,80 т, коригована вартість яких на цю дату становила - 189715, 27 грн. без ПДВ та 227658, 32 грн. з ПДВ. Строк дії даного рахунку-фактури до 10.10.2014.

Як вбачається із виписки з поточного рахунку позивача та кредитового повідомлення відповідач поставлений товар оплатив частково та з порушенням обумовленого строку оплати, а саме: 21.10.2014 - 191268,14 грн.

В укладеному договорі сторонами передбачено коригування ціни товару у випадку зміни курсу банку більше ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації (п. п. 3.1., 3.4.3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4.3.3 вказані у специфікації в гривнях ціни і вартість товару підлягають коригуванню на дату виставлення рахунку-фактури або дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку зміниться на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.

При цьому під курсом банку в цілях даного договору розуміється середній курс ПАТ "КІБ Креді Агріколь" долару США до гривні для здійснення розрахунків з безготівкових операцій купівлі - продажу іноземної валюти. Курс банку підтверджується довідкою банку з печаткою банку і підписом уповноваженої особи банку, яка видається щоденно постачальнику (п. 3.4.2.2. договору).

У пункті п. 3.5 договору сторони домовились вважати процедуру коригування ціни товару в порядку, вказаному в п. 3.4 цього договору, чинною протягом всього строку дії цього договору і не вважати таке коригування ціни односторонньою зміною умов договору.

Із специфікації вбачається, що на дату її складання (25.03.2014) курс банку становив 10,88 грн. за 1 долар США.

Станом 21.10.2014 (дата фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника на оплату товару, поставленого відповідно до специфікації) банком встановлено наступний курс: 12,950 грн. /1 долар США.

Курс долару США на дати пов'язані з виконанням умов договору змінювався більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідних специфікацій.

Станом 27.09.2016 (дата виставлення позивачем рахунку-фактури № 63432/876 відповідачу на оплату товару курс банку складав 25,820 грн. за 1 долар США , тобто зріс у порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідних специфікацій більше ніж на 1%. Дана обставина, на думку позивача, надає право здійснити коригування ціни товару у порядку, передбаченому умовами договору.

Для коригування ціни товару позивачем застосовано формулу, що вказана в п. 3.4.3.4.4. договору відповідно до якого у випадку, якщо покупець сплачує за товар за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється за наступною формулою: Остаточна ціна товару = К1*((базова ціна товару/К2 - ОЧ1/КЗ/К-ть -ОЧ2/К4/К-ть...-ОЧп/Кп/К-ть) - ОЧ1/К3/К-ть* 3м*М - ОЧ2/К4/К-ть*3м*М... - ОЧn/Кn/К-ть*3м*М)+ОЧ1/К-ть+ОЧ2/К-ть+...ОЧn/К-ть, де:

базова ціна товару = ціна товару, вказана у специфікації;

К1 = курс банку долару США на дату виставлення рахунку - фактури для здійснення остаточного розрахунку;

К2 = курс банку долару США на дату підписання специфікації;

К3, К4...Кn = курс банку долару США на дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника;

3м - розмір знижки за кожний повний місяць дострокової оплати, що зазначено у відповідній специфікації;

М- кількість повних місяців дострокової оплати від дати часткової оплати до дати остаточного розрахунку, що зазначено у відповідній специфікації; ОЧ1, ОЧ2..0Чп = часткова оплата суми специфікації; К-ть = кількість товару, вказана у специфікації.

Відповідно до розрахунку позивача за зазначеною формулою станом на 27.09.2016 розмір основного боргу відповідача становить 72555, 45 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України .

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України .

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України ).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, за якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що як вбачається з наданих доказів, а саме: банківської виписки, доданої до позовної заяви та платіжного доручення № 12 від 21.10.2014, доданого до відзиву, відповідач 21.10.2014 повністю сплатив вартість поставленого позивачем товару відповідно до специфікації.

При цьому позивачем виставлено відповідачу на оплату рахунок - фактуру №63432/876 від 27.09.2016 лише 27.09.2016, що підтверджується описом поштового відправлення та копією фіскального чека.

Відповідно до п. 3.4.3.3 вказані у специфікації в гривнях ціни і вартість товару підлягають коригуванню на дату виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.

Як вбачається із специфікації термін сплати повної вартості товару до 10.10.2014. Позивач розрахувався за поставлений товар 21.10.2014.

Враховуючи здійснення відповідачем оплати 21.10.2014, суд апеляційної інстанції правомірно провів коригування вартості товару на дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (позивача).

Станом 21.10.2014 - дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника на оплату товару, поставленого відповідно до специфікації, банком встановлено наступний курс: 12,950 грн. /1 долар США.

За перерахунком, здійсненим судом до стягнення з відповідача підлягає 36390,17 грн. основного боргу.

Крім цього, позивачем нараховано відповідачу 7920,51 грн. пені за період з 11.10.2014 по 10.04.2015 та 10917,05 грн. штрафу.

Відповідач щодо стягнення штрафних санкцій заперечує, посилаючись на пропуск строку позовної давності.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України , у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України ).

Судами встановлено, що відповідно до п. 6.3. договору у випадку прострочення оплати товару покупцем щодо строків, вказаних у відповідній специфікації та договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару. У випадку прострочення оплати товару покупцем більше, ніж на 30 календарних днів щодо строків, вказаних у відповідній специфікації, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної простроченої суми.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність у один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В обґрунтування вимоги про стягнення пені позивач посилається на порушення відповідачем встановленого у специфікації строку оплати та вказує, що такий строк сплив 10.10.2014.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" , якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Судами встановлено, що з даним позовом позивач звернувся до суду 29.09.2016, що підтверджується календарним штемпелем на конверті.

Суди дійшли до правильного висновку, що вимоги про стягнення пені та штрафу заявлені позивачем після спливу позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

На підставі викладеного суди дійшли до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 2320, 45 грн. 3% річних за період з 11.10.2014 по 27.09.2016.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Судами встановлено, що за перерахунком, здійсненим судом за період з 11.10.2014 по 20.10.2014 на суму боргу в розмірі 191268,15 грн. та за період з 21.10.2014 по 27.09.2016 на суму в розмірі 36390,17 грн. сума 3% річних складає 2400,07 грн.

Враховуючи, що перерахована судом сума 3% річних перевищує заявлену позивачем, суди дійшли до правильного висновку, що до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних, яка заявлена в позові в розмірі 2320,45 грн. за період з 11.10.2014 по 27.09.2016.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16 Господарського суду Полтавської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами справи.

Таким чином рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2016 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16 Господарського суду Полтавської області підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 917/1564/16 Господарського суду Полтавської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухінська аграрно-промислова компанія" залишити без задоволення.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді: Карабань В.Я. Стратієнко Л.В.