Рішення

від 21.08.2017 по справі 911/2044/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" серпня 2017 р. Справа № 911/2044/17

За позовом Першого заступника прокурора Київської області, 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2

до: - Козинської селищної ради, 08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Партизанська, будинок 2

- Товариства з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест , 04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 16

про визнання недійсними рішень та договору оренди земельної ділянки

суддя Шевчук Н.Г.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Івашин О.Є. (посвідчення №031867 від 02.02.2015);

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився.

Суть спору: Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест , в якому просить:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №4 від 26.12.2002;

- визнати недійсним пункт 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 та рішення від 06.06.2014 №10;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.12.2002, додаткову угоду від 08.02.2007 і договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.12.2002 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 і скасувати їх державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що вказані рішення прийняті в порушення вимог статті 14, частини другої статті 19 Конституції України, статей 1, 3, 4, 88, 89 Водного кодексу України, статей 19, 20, 38, 40, 58-61 Земельного кодексу України, пунктів 1.2, 1.3, 1.5 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 №39, та повинні бути визнані недійсними на підставі пункту 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статей 21,152 Земельного кодексу України; що договір оренди землі та додаткові угоди до нього укладені з порушенням вимог діючого законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

В судові засідання представники відповідачів не з'явилися, вимог ухвали суду не виконали.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест подало заяву про застосування строків позовної давності (арк. с. 62-64).

Прокурор заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності (арк. с. 107-110).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора суд

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №4 від 26.12.2002 вирішено затвердити розроблений проект відведення земельної ділянки, надати Товариству з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест земельну ділянку площею 10,0га в довгострокове користування (на умовах оренди) терміном на 49 років під розміщення товариства індивідуальних забудовників в смт Козин в межах житлового масиву Конча-Заспа (арк. с. 23).

На підставі цього рішення Виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест (Орендар) 28.12.2002 укладений договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років під розміщення товариства індивідуальних забудовників в смт Козин Обухівського району Київської області в розмірі 10,0га (арк. с. 24-29).

Договір оренди нотаріально посвідчений та зареєстрований в Обухівському районному відділі земельних ресурсів під №191 від 28.12.2002.

Пунктом 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.3003 затверджено рішення виконкому Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №4 від 26.12.2002 про виділення ТОВ ОК-Інвест земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди та схвалений договір оренди вищезгаданої земельної ділянки, укладений 28.12.2003 (арк.с. 30).

Козинською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ ОК-Інвест (Орендар) 08.11.2007 укладена нотаріально посвідчена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, відповідно до якої об'єктом оренди є земельна ділянка розміром 11,721га кадастровий номер 3223155400:03:014:0010, розташована на території житлово-рекреаційного комплексу Конча-Заспа Обухівського району Київської області, надана під забудову (арк.. с..31).

Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №10 від 06.06.2014 вирішено викласти договір оренди земельної ділянки, укладений Козинською селищною радою та ТОВ ОК-Інвест , від 28.12.2002 за №191 у новій редакції та внесення змін до умов договору оренди в частині розміру орендної плати (арк. с. 32).

На підставі цього рішення Козинською селищною радою та ТОВ ОК-Інвест 09.06.2015 укладений договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, відповідно до якого вказаний договір оренди викладений у новій редакції (арк. с. 33-36).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:014:0010 площею 11,7212га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - є комунальною власністю Козинської селищної ради; право оренди на цю ділянку зареєстроване за ТОВ ОК-Інвест (арк. с. 37-39).

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Статтею 58 цього Кодексу визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 61 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Такі ж обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлені і статтею 89 Водного кодексу України.

За інформацією КДПГККГС Київгеоінформатика Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.06.2017 №01-01/370 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрові прибережні захисні смуги малих озер та штучних водойм (арк..с. 40-42).

Діючим законодавством не передбачена можливість передачі в оренду земель водного фонду для цілей, не пов'язаних з сінокосінням, рибогосподарськими потребами, культурно-оздоровчими, рекреаційними, спортивними і туристичними цілями, проведенням науково-дослідних робіт.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладення договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи викладене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у такий спосіб виникло право власності або право володіння земельною ділянкою і це право грунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачі земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Наведеної позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 06.07.2016 у справі №916/876/13, про що доведено до відома господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-06/1097/17 від 07.07.2017.

Прийняті Козинською селищною радою рішення є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що втручання відповідало вимозі закону і не було свавільним.

Особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Докази неправомірних дій з боку ТОВ ОК-Інвест при набутті в оренду спірної земельної ділянки відсутні.

А тому як визнання незаконними розпоряджень, так і визнання недійсним договору оренди земельної ділянку призведе до позбавлення ТОВ ОК-Інвест права на земельну ділянку, якою воно мирно володіє, покладаючись на легітимність добросовісних дій державного органу, а тому буде свавільним втручанням.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно пункту 3.1 Договору оренди об'єкт оренди використовується Орендарем під розміщення товариства індивідуальних забудовників в рамках чинного законодавства України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач ТОВ ОК-Інвест , суд встановив, що Прокурор Київської області в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по водному господарству звертався з позовом за вих..№05-1147вих від 16.08.2005 у господарський суд Київської області до відповідачів Козинської селищної ради Обухівського району, ТОВ ОК-Інвест про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, укладеного між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТОВ ОК-Інвест щодо оренди земельної ділянки площею 10,0га та про зобов'язання ТОВ ОК-Інвест привести цю земельну ділянку в первинний стан і повернути її Козинській селищній раді, в задоволенні якого було відмовлено рішенням господарського суду Київської області від 15.12.2005 у справі №216/7-05/326/13, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2006 (арк.. с. 65-86).

Посилання прокурора у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності на те, що підставою позову у справі №216/7-05/326/13 були інші обставини, ніж вказані у позові, що розглядається у справі №911/2044/17, не спростовують доводи відповідача про обізнаність органів прокуратури щодо укладення виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТОВ ОК-Інвест договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 та підстав його укладення ще в період підготовки позовної заяви за від 16.08.2005.№05-1147вих, коли повинні були з'ясовуватись всі обставини щодо правомірності набуття ТОВ ОК-Інвест в оренду спірної земельної ділянки.

Окрім того, як вбачається з листа генеральної прокуратури від 04.09.2006 №07/2/2-15773-06, адресованого Народному депутату України на його запит, в якому повідомляється про те, що за результатами проведеної Генеральною прокуратурою України перевірки щодо отримання в тому числі ТОВ ОК-Інвест у користування, власність земельних ділянок, погодження державними органами їх виділень порушень не встановлено, а також з протоколів виїмки від 13.08.2008, від 03.10.2007, органи прокуратури знали або повинні були знати всі обставини щодо отримання ТОВ ОК-Інвест в оренду спірної земельної ділянки більш ніж за три роки до подачі 30.06.2017 (згідно поштового штемпеля на конверті - арк.. с. 61) у господарський суд позову, що розглядається у даній справі.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору при відмові у позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повне рішення складене 28.08.2017.