Постанова

від 15.03.2018 по справі 911/2044/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2018 р. Справа№ 911/2044/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 (повний текст складено 28.08.2017)

у справі №911/2044/17 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

до 1) Козинської селищної ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест

про визнання недійсними рішень та договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Київської області (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави до Козинської селищної ради (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест (далі, відповідач-2 або ТОВ ОК-Інвест ) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26.12.2002 №4, визнання недійсним пункту 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 та рішення №10 від 06.06.2014, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 і договору від 09.06.2015 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 і скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на норми статей 19-21, 38, 58, 59, 60, 61 Земельного кодексу України, статті 1, 3, 4, 88, 89 Водного кодексу України, пункти 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, та зазначає, що відповідчем-1 спірна земельна ділянка на підставі рішення від 26.12.2002 №4 та укладеного на його підставі договору оренди від 28.12.2002, які затверджені та схвалені пунктом 1 рішення 06.02.2003, передана в оренду ТОВ ОК-Інвест для житлової забудови за рахунок земель водного фонду, що підтверджується листом КДП Київгеоінформатика від 21.06.2017 №01-01/370, що прямо заборонено законом та свідчить, зокрема, про порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Щодо спірних додаткової угоди від 08.02.2007 до договору оренди від 28.12.2002 та рішення Козинської селищної ради від 06.06.2014 №10, прокурор зазначає, що вони були прийняті з порушенням вимог статей 24, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статей 12, 124 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , оскільки додаткова угода укладена без відповідної правової підстави - відповідного рішення селищної ради про укладення такої угоди, в тому числі із затвердженням проекту землеустрою щодо відведення в оренду новоствореної земельної ділянки площею 11,721 га з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010. У свою чергу, рішення Козинської селищної ради від 06.06.2014 №10 прийнято без розробки, затвердження і проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення в оренду новоствореної земельної ділянки площею 11,721 га, тобто відповідачем-1 порушено вимоги статей 1, 2, 20, 25, 30, 50 Закону України Про землеустрій , Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, статтю 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації . Щодо договору від 09.06.2015 про внесення змін до договору оренди землі від 28.12.2002, то він є недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 6, 15 Закону України Про оренду землі , статті 21 Земельного кодексу України.

Також, при зверненні з даним позовом до суду прокурор посилався на статтю 23 Закону України Про прокуратуру , обґрунтовуючи звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах тим, що воно скероване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих в користування земельних ділянок і таким чином не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів. Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даною категорією позовів, прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.

Товариством з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Прокурором, натомість, було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі №911/2044/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

У рішенні суду зазначено, що за інформацією КДПГККГС Київгеоінформатика Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.06.2017 №01-01/370 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрові прибережні захисні смуги малих озер та штучних водойм, у той час, як діючим законодавством не передбачена можливість передачі в оренду земель водного фонду для цілей, не пов'язаних з сінокосінням, рибогосподарськими потребами, культурно-оздоровчими, рекреаційними, спортивними і туристичними цілями, проведенням науково-дослідних робіт. Водночас, спірні рішення, прийняті Козинською селищною радою, є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а тому визнання їх недійсними не буде породжувати наслідків для власника земельної ділянки. Окрім того, як визнання незаконними розпоряджень, так і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки призведе до позбавлення ТОВ ОК-Інвест права на земельну ділянку, якою воно мирно володіє, покладаючись на легітимність добросовісних дій державного органу, а тому буде свавільним втручанням. Водночас, суд наголосив про сплив строку позовної давності щодо заявлених прокурором вимог, про застосування якого заявив відповідач-2 (ТОВ ОК-Інвест ).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі №911/2044/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржене рішення суду є незаконним, необґрунтованим та прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи прокурора зводяться до наступного:

- даючи юридичну оцінку доводам прокурора щодо порушення спірними рішеннями та договорами оренди вимог статей 38, 59-61 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України, місцевий господарський суд вірно послався на норми матеріального права, які регулюють правовий режим земель водного фонду, однак зробив неправильний висновок про неможливість визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, зазначивши при цьому, що фактично прокурор обрав невірний спосіб захисту, оскільки визнання недійсними таких рішень не виконує функції захисту прав особи. Однак, предметом оскарження в даній справі є не лише рішення відповідача-1, які є незаконними, а й укладені на їх підставі договір та додаткові угоди до нього, визнання недійсними яких буде впливати на права та обов'язки сторін таких правовідносин та буде спрямованим на відновлення порушених прав держави;

- надані відповідачу-2 в оренду спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і знаходяться в прибережній захисній смузі водних об'єктів. При цьому, умовами спірного договору оренди передбачено використання земель відповідної категорії для розміщення житлової забудови, тобто, з порушенням статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України;

- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту не проведення обов'язкової державної експертизи проектно-технічної документації під час надання спірної земельної ділянки в оренду. Такі дії суперечать пунктам 1.2., 1.3., 1.5. Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 №39;

- судом першої інстанції залишено поза увагою те, що додаткова угода від 08.02.2007 до договору оренди від 28.12.2002 та рішення Козинської селищної ради від 06.06.2014 №10 прийняті з порушенням вимог статей 24, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статей 12, 124 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , оскільки додаткова угода укладена без відповідної правової підстави - рішення селищної ради про укладення такої угоди, в тому числі із затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду новоствореної земельної ділянки площею 11,721 га з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010;

- рішення Козинської селищної ради від 06.06.2014 №10 прийнято без розробки, затвердження і проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення в оренду новоствореної земельної ділянки площею 11,721 га з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010. Жодної проектної документації щодо відведення і визначення в натурі меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 в порядку статті 124 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 20, 25, 30, 50 Закону України Про землеустрій , Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004, статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації не розроблялось, органами державного контролю не погоджувалось, державна експертиза такої проектної документації не проводилась і рішенням від 06.06.2014 №10 не затверджувалась;

- посилання суду першої інстанції на пропуск прокурором строку позовної давності щодо заявлених вимог є безпідставними, оскільки про існування спірних рішень та договору, які суперечать нормам законодавства, що регулює порядок використання прибережних захисних смуг, органам прокуратури Київської області стало відомо лише протягом 2016-2017 років за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, загальнодоступних інформаційних баз та реєстрів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко О.В., Коротун О.М.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (головуючи суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко О.В., Коротун О.М.) відкрито апеляційне провадження у справі №911/2044/17, розгляд справи призначено на 15.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 прийнято справу №911/2044/17 за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коротун О.М., Отрюх Б.В.; розгляд справи призначено на 15.03.2018.

Представник відповідача-1 у судове засідання, призначене на 15.03.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-1 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги (повідомлення про вручення поштових відправлень) та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Представник прокуратури у судовому засіданні просив задовольнити його апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити повністю.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як підтверджується матеріалами справи, рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №4 від 26.12.2002 (далі, Рішення №4 від 26.12.2002) вирішено затвердити розроблений проект відведення земельної ділянки, надати Товариству з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест земельну ділянку площею 10,0 га в довгострокове користування (на умовах оренди) терміном на 49 років під розміщення товариства індивідуальних забудовників в смт Козин в межах житлового масиву Конча-Заспа .

На підставі вказаного рішення 28.12.2002 Виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест (Орендар) укладений Договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років під розміщення товариства індивідуальних забудовників в смт Козин Обухівського району Київської області в розмірі 10,0 га.

- термін оренди: 49 років (підпункт б пункту 1.1. Договору);

- об'єкт оренди: об'єктом оренди є земельна ділянка розміром 10,0 га, що знаходиться у власності орендодавця, в селищі Козин, Обухівського району Київської області (підпункт д пункту 1.1. Договору), в межах житлового масиву Конча-Заспа ;

- орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної Ради №4 від 26.12.2002 надає, а орендар приймає в термінове, платне володіння і користування об'єкт оренди, необхідний орендарю для розміщення товариства індивідуальних забудовників, розміщений в селищі Козин, Обухівського району, Київської області, в розмірі 10,0 га, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що додається (пункт 2.1. Договору);

- об'єкт оренди прийнятий у володіння і користування орендарем відповідно до умов цього договору і використовується останнім під розміщення товариства індивідуальних забудовників в рамках чинного законодавства України (пункт 3.1. Договору);

- термін оренди обчислюється з дати, зазначеної в Акті прийому-передачі об'єкта оренди, підписаного обома сторонами (додаток 1) і минає через 49 років, якщо він не буде перерваний раніше відповідно до положень цього договору (пункт 4.1. Договору);

Договір оренди від 28.12.2002 нотаріально посвідчений та зареєстрований в Обухівському районному відділі земельних ресурсів під №191 від 28.12.2002.

Пунктом 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 (далі, Рішення від 06.02.2003) затверджено рішення виконкому Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №4 від 26.12.2002 про виділення ТОВ ОК-Інвест земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди та схвалений договір оренди вищезгаданої земельної ділянки, укладений 28.12.2002.

Козинською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ ОК-Інвест (Орендар) 08.02.2007 укладена нотаріально посвідчена Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, відповідно до якої об'єктом оренди є земельна ділянка розміром 11,721 га кадастровий номер 3223155400:03:014:0010, розташована на території житлово-рекреаційного комплексу Конча-Заспа Обухівського району Київської області, надана під забудову.

Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №10 від 06.06.2014 Про викладення договору оренди земельної ділянки в новій редакції та внесення змін до умов договору оренди (далі, Рішення №10 від 06.06.2014), розглянувши заяву директора ТОВ ОК-Інвест Кравчук М.І. від 28.04.2014 вих. №23/34, вирішено, у зв'язку зі зміною розміру орендної плати та необхідністю приведення у відповідність до вимог діючого законодавства України орендних відносин, відповідно до Конституції України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оцінку земель , Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 34 статті 26, 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , викласти договір оренди земельної ділянки загальною площею 11,721 га, укладений Козинською селищною радою та ТОВ ОК-Інвест , від 28.12.2002 за №191 у новій редакції та внести зміни до умов договору оренди в частині розміру орендної плати.

На підставі вказаного рішення Козинською селищною радою та ТОВ ОК-Інвест 09.06.2015 укладений Договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, відповідно до якого вказаний договір оренди викладений у новій редакції.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:014:0010 площею 11,721 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - є комунальною власністю Козинської селищної ради; право оренди на цю ділянку зареєстроване за ТОВ ОК-Інвест .

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що за інформацією КДПГККГС Київгеоінформатика Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.06.2017 №01-01/370 земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:014:0010 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25 метрові прибережні захисні смуги малих озер та штучних водойм. Окрім наведеного, прокурор зазначає, що приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду підтверджується листом Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 09.09.2004 Про погодження створення житлово-рекреаційного комплексу на масиві Конча-Заспа , в якому зазначено, що територія майбутньої забудови знаходиться на заплавах р. Дніпро та її правих притоків Віти, Козинки, Кончи і озера Заспа, прибережні смуги яких складають для р. Дніпро - 100 м, для інших річок і озер - 25 м. Водночас, у листі Управління водних ресурсів у м.Києві та Київській області від 25.11.2015 Про розгляд Детального плану території житлової забудови північної частини селища Козин Обухівського району Київської області (в який включено і спірне землекористування ТОВ ОК-Інвест ) відмічено, що за відсутності Генерального плану селища, яким був би врахований перспективний розвиток населеного пункту, земельні ділянки відводились хаотично без дотримання вимог Водного та Земельного кодексів України, про що свідчать зменшені розміри прибережних захисних смуг вздовж річок та водойм, які нанесені по межі існуючих приватних землеволодінь і мають ширину від 0 до 25 метрів.

Наведені обставини, на думку прокурора, переконливо свідчать про те, що спірна земельна ділянка була передана в оренду відповідачу-2 для житлової забудови за рахунок земель водного фонду, що прямо заборонено законом.

Із приводу тверджень прокурора про недотримання меж водоохоронної зони земельної ділянки, що передана в оренду відповідачу-2, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень №4 від 26.12.2002 та від 06.02.2003, а також укладення договору оренди від 28.12.2002) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення ; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Зі змісту оскаржених рішень та укладеного відповідачами Договору оренди від 28.12.2002 вбачається, що спірна земельна ділянка була надана ТОВ ОК-Інвест під розміщення товариства індивідуальних забудовників.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер 90657921 від 27.06.2017 вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:014:0010, яка перебуває в оренді відповідача-2, за своїм цільовим призначенням віднесена до земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 Земельного кодексу України).

Пунктами а , б частини 1 статті 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

За змістом вказаних статей прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 61 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт г частини 2 статті 61 Земельного кодексу України).

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом (частини 3, 4 статті 61 Земельного кодексу України).

Такі ж обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлені і статтею 89 Водного кодексу України.

Крім того, за положеннями частини 4 статті 88 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Як вбачається із матеріалів справи, проект землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг, на які, за твердженням прокурора, накладаються спірні земельні ділянки, не складався.

Проте, враховуючи вищезазначені приписи законодавства, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1 Водного кодексу України).

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом. Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими Водним кодексом України.

Як вбачається зі схем накладення земельних ділянок на землі водного фонду, які додані до листа КДПГККГС Київгеоінформатика Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.06.2017 №01-01/370, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25 метрові прибережні захисні смуги малих озер та штучних водойм.

Відповідачами вказана обставина не спростована.

Таким чином, спірними рішеннями відповідача-1 надано відповідачу-2 в оренду земельні ділянки, частина земель яких відноситься до земель водного фонду, а саме є прибережними захисними смугами.

Проте, діючим законодавством не передбачена можливість передачі в оренду земель водного фонду для цілей, не пов'язаних з сінокосінням, рибогосподарськими потребами, культурно-оздоровчими, рекреаційними, спортивними і туристичними цілями, проведенням науково-дослідних робіт, а як вже зазначалось, за оскарженими рішеннями та спірним договором оренди (із урахуванням майбутніх змін до нього) земля була передана для розміщення індивідуальних забудовників, що суперечить вищезазначеним нормам права.

Водночас, надані прокурором на підтвердження своїх позовних вимог листи Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 09.09.2004 Про погодження створення житлово-рекреаційного комплексу на масиві Конча-Заспа , в якому зазначено, що територія майбутньої забудови знаходиться на заплавах р. Дніпро та її правих притоків Віти, Козинки, Кончи і озера Заспа, прибережні смуги яких складають для р. Дніпро - 100 м, для інших річок і озер - 25 м, та Управління водних ресурсів у м.Києві та Київській області від 25.11.2015 Про розгляд Детального плану території житлової забудови північної частини селища Козин Обухівського району Київської області (в який включено і спірне землекористування ТОВ ОК-Інвест ), у якому відмічено, що за відсутності Генерального плану селища, яким був би врахований перспективний розвиток населеного пункту, земельні ділянки відводились хаотично без дотримання вимог Водного та Земельного кодексів України, про що свідчать зменшені розміри прибережних захисних смуг вздовж річок та водойм, які нанесені по межі існуючих приватних землеволодінь і мають ширину від 0 до 25 метрів, оцінюються судом критично, оскільки із вказаних листів взагалі неможливо встановити, яких конкретно земельних ділянок вони стосуються та чи стосуються саме спірної земельної ділянки.

Поруч із цим, наведена у зазначених листах інформація не впливає на висновки суду щодо порушення відповідачами встановленого законом порядку надання та отримання земель водного фонду в оренду.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для визнання недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26.12.2002 №4, пункту 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003, рішення №10 від 06.06.2014, договору оренди від 28.12.2002, укладеного між виконкомом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ОК-Інвест , додаткової угоди від 08.02.2007 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 та договору від 09.06.2015 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, укладених між Козинською селищною радою та ТОВ ОК-Інвест , і скасування їх державної реєстрації на підставі статті 21 Земельного кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що про недійсність Додаткової угоди від 08.02.2007 до Договору оренди свідчить також наступне.

Так, шляхом укладення відповідачами Додаткової угоди від 08.02.2007 сторонами були змінені істотні умови (предмет) Договору від 28.12.2002, зокрема, збільшено загальний розмір орендованої землі (з 10,0 га до 11,721 га).

Відповідно до статті 51 Закону України Про землеустрій (у редакції від 22.05.2003) встановлено, що проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель.

Статтею 20 Закону України Про землеустрій , а саме, пунктом б частини 1, визначено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою.

У свою чергу, об'єктами землеустрою є, зокрема, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки (стаття 5 Закону України Про землеустрій ).

Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації (частина 1 статті 25 Закону України Про землеустрій ).

Проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що оскільки розмір земельної ділянки, яка була предметом Договору від 28.12.2002, був змінений, та зазначені зміни призвели до зміни меж орендованої земельної ділянки (земельних ділянок), то відповідачі повинні були діяти у порядку та на підставі зазначених вище положень закону. Доказів протилежного сторонами суду надано не було.

Також, відповідачами не спростовано доводи прокурора із приводу того, що ними не було дотримано вимог щодо розробки, затвердження та проведення державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки.

Отже, викладені вище обставини свідчать про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26.12.2002 №4, пункту 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003, рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №10 від 06.06.2014, а також визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 і договору від 09.06.2015 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:014:0010 і скасування їх державної реєстрації, є обґрунтованими та доведеними.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача-2 31.07.2017 було заявлено суду клопотання про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.

У свою чергу, прокурор 21.08.2017 заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Розглянувши зазначені заяви та наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (у редакції, на час звернення прокурора із позовом) позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росіії ; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Так, загальна позовна давність згідно статті 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, станом на дату подання позовної заяви та прийняття судом оскарженого рішення) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №907/238/15).

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-75цс15).

Твердження прокурора, що за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, загальнодоступних інформаційних баз та реєстрів, а саме, із листа ДП Київгеоінформатика йому стало відомо про факт надання спірної землі у користування під забудову за рахунок земель водного фонду лише протягом 2016-2017 років, суд не може брати до уваги, оскільки зазначений лист не є тим виключним доказом, який би підтверджував обізнаність прокурора про певні обставини. Інших доказів, які б підтверджували факт неможливості отримати ці документи раніше прокурором суду надано не було.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що у 2008 році Генеральною прокуратурою України була проведена виїмка в Управлінні земельних ресурсів Обухівського району оригіналів проекту землеустрою щодо впорядкування території житлово-рекреаційного комплексу Конча-Заспа та оригіналів технічної документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки ТОВ ОК-Інвест , в тому числі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж обмежень водоохоронної зони земельних ділянок, що підтверджується копією протоколу виїмки від 13.08.2008.

Листом від 18.04.2017 Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, адресованому директору ТОВ ОК-Інвест , підтверджено факт вилучення 13.08.2008 слідчим слідчої групи Генеральної прокуратури технічної документації із землеустрою на земельні ділянки, що знаходяться в оренді ТОВ ОК-Інвест на території ж/р комплексу Конча-Заспа , смт. Козин.

Відповідно до статті 5, 6 Закону України Про прокуратуру (у редакції від 05.11.1991 №1789-XII), статті 1 Закону України Про прокуратуру (у редакції від 14.10.2014 № 1697-VII) прокуратура України становить єдину систему.

Отже, вже у серпні 2008 року у прокуратури були наявні всі необхідні документи, за результатами перевірки яких прокуратура могла дійти висновку, що спірними рішеннями відповідача-1 надано відповідачу-2 в оренду земельні ділянки, частина земель яких відноситься до земель водного фонду.

Поруч із цим, судом також встановлено, що прокурор Київської області в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по водному господарству звертався до Господарського суду Київської області з позовом за вих. №05-1147вих від 16.08.2005 до відповідачів Козинської селищної ради Обухівського району, ТОВ ОК-Інвест про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, укладеного між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТОВ ОК-Інвест щодо оренди земельної ділянки площею 10,0 га та про зобов'язання ТОВ ОК-Інвест привести цю земельну ділянку в первинний стан і повернути її Козинській селищній раді, в задоволенні якого було відмовлено рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2005 у справі №216/7-05/326/13, яке залишене без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2006. Посилання прокурора у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності на те, що підставою позову у справі №216/7-05/326/13 були інші обставини, ніж вказані у позові, що розглядається у справі №911/2044/17, не спростовують доводи відповідача про обізнаність органів прокуратури про укладення виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТОВ ОК-Інвест договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 та про підстави його укладення ще в період підготовки позовної заяви №05-1147вих від 16.08.2005, коли повинні були з'ясовуватись всі обставини щодо правомірності набуття ТОВ ОК-Інвест в оренду спірної земельної ділянки.

Як вже зазначалось, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 30.06.2017, що підтверджується поштовим штампом на конверті, в якому позовну заяву було надіслано до суду.

Отже, прокурором пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26.12.2002 №4, пункту 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 та рішення від 06.06.2014 №10, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 08.12.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 до нього та скасування їх державної реєстрації.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У клопотанні про визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор просить визнати поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити її, захистивши права держави.

Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Однак, підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності суд не вбачає, оскільки в клопотанні не вказано жодної поважної причини, яка заважала прокуратурі своєчасно дізнатися про зазначені порушення та звернутися до суду у передбачений законом строк.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 26.12.2002 №4, пункту 1 рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 та рішення від 06.06.2014 №10, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 до нього, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2, та скасування їх державної реєстрації задоволенню не підлягають з підстав пропуску прокурором строків позовної давності щодо заявлених позовних вимог, про застосування наслідків спливу яких заявлено відповідачем-2.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 09.06.2015 про внесення змін до договору, за якою строк позовної давності не пропущений, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги.

Колегія суддів зазначає, оскільки вказаний договір, яким внесено зміни в умови договору оренди від 28.12.2002 щодо розміру орендної плати, укладений на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.06.2014 №10, то вказана позовна вимога, з урахуванням підстав заявленого позову, є похідною від позовних вимог, які судом не задоволені, а тому теж не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції взяті до уваги доводи прокурора щодо невідповідності деяких висновків, викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення, обставинами справи та нормам законодавства, зокрема, щодо неможливості визнання недійсними спірних рішень органу місцевого самоврядування та одночасної відмови в позові з огляду на сплив строків позовної давності. Водночас, колегія суддів зазначає, що вказане не вплинуло на правильність прийнятого судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Із огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі №911/2044/17 підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі №911/2044/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у справі №911/2044/17 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2044/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

О.М. Коротун