Ухвала

від 23.08.2017 по справі 826/9686/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2017 року м. Київ К/800/29731/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Варгіча В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Водоліт до Головного управління Державної фіскальної служи у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служи у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 23 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Водоліт (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної фіскальної служи у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) від 16 червня 2016 року №0009661403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на з податку на подану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 669 566,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 167 391,50 грн., №0009651403, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 602 609,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Продакшнгруп за період з 01.08.2015 року по 31.08.2015 року, за результатами якої складено акт від 30.05.2016 року №113/26-15-14-04-03/36192716.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств за 2015 рік на суму 602 609,00 грн., п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ за серпень 2015 року на суму 669 566,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції проведені в межах договору купівлі - продажу, укладеного з контрагентом ТОВ Продакшнгруп , є безтоварними та фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки не підтверджується по ланцюгу постачання. Так, контролюючий орган, в акті перевірки вказує, що згідно інформації, яка міститься в базі Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН) в частині отриманих накладних ТОВ Продакшнгруп встановлено контрагента ТОВ Статок Інвестмент , який виписував та реєстрував в ЄРПН податкові накладні на адресу ТОВ Продакшнгруп з номенклатурою, зазначеною у видаткові накладній від 13.08.2015 року №1, складеною ТОВ Продакшнгруп на адресу ПП Володіт . Проте, відносно ТОВ Статок Інвестмент (контрагент позивача 2-га ланка) до контролюючого органу не звітує, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, а в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала Богунського районного суду міста Житомира від 5 січня 2016 року про наявність кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), в якому серед інших господарюючих суб'єктів фігурує також і ТОВ Статок Інвестмент . Також контролюючий орган вказує на не надання позивачем документів, які підтверджують транспортування придбаного товару, його приймання та оприбуткування на складі, зберігання, тощо. Таким чином, на думку контролюючого органу, за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій наслідком яких є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

А відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015 року) об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України .

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п.11 П(С)БУ 16 до складу витрат відноситься собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 вказаного Закону).

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

При цьому судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - контролюючим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих податковим органом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом ТОВ Продакшнгруп укладено договір купівлі-продажу від 10 серпня 2015 року №10/08-1.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання товару, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорі та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , первинних документів (договір купівлі продажу, додатки до договору, видаткова накладна, сертифікат відповідності, товарно - транспортні накладні).

Судами також встановлено, що придбані позивачем товари (труба, кільце ущільнююче, шпунт Ларсена Л5, сталь листова, балки двотаврові, тощо) були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме під час виконання договору підряду, укладеного з ТОВ БВК УРБІ , щодо перекладання траси ділянки водопровідної мережі та прокладання каналізаційної перемички з підключенням її до Головного каналізаційного колектора, що підтверджується наданими позивачем первинними документами (договір підряду, акт технічного приймання каналізаційного колектора (магістралі), акти виконаних робіт за серпень 2015 року, платіжне доручення).

Необхідно зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є і посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Крім того, суд апеляційної інстанції цілком правомірно не прийняв до уваги посилання контролюючого органу на кримінальне провадження №32015060000000030 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, відносно контрагента позивача ТОВ Продакшгруп - ТОВ Статок Інвестмент (2-га ланка), який виписав та зареєстрував в ЄРПН податкові накладні на адресу ТОВ Продакшнгруп з номенклатурою, зазначеною у видатковій накладній від 31.08.2015 року №2, складеною ТОВ Продакшнгруп на адресу ПП Володіт , оскільки наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було (вирок суду про притягнення учасника (учасників) правочинів до кримінальної відповідальності, рішення суду про визнання правочину недійсним, тощо).

Так само безпідставними є посилання контролюючого органу в акті перевірки та в касаційній скарзі на наявність податкової інформації про не підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ Продакшгруп з огляду на наявні в ЄДР запис про відсутність підтвердження відомостей відносно контрагента ТОВ Статок Інвестмент (2-га ланка) та відсутність у нього основних засобів, оскільки вказані відомості не можуть свідчити про невиконання чи неможливості виконання ТОВ Продакшгруп договірних зобов`язань перед позивачем.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом, тим більше контрагентом другої ланки, правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служи у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 23 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року у справі № 826/9686/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Н.Є. Маринчак

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 28.08.2017 року.