Рішення

від 28.08.2017 по справі 920/520/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.2017 Справа № 920/520/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/520/17:

за позовом: Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, м. Суми

до відповідачів: 1) Державної служби України з надзвичайних ситуацій, м. Київ,

2) Сумського обласного центру з гідрометеорології, м. Суми,

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Фонд державного майна України, м. Київ,

про визнання права власності,

За участю представників сторін:

Від позивача: предст. ОСОБА_1;

Від відповідача 1: не прибув;

Від відповідача 2: начальник ОСОБА_2; предст. ОСОБА_3;

Від третьої особи: предст. ОСОБА_4;

При секретарі судового засідання Малюк Р.Б.

В судовому засіданні 28.08.2017 судом оголошувалася перерва з 12 год 20 хв. до 16 год 00 хв.

Суть спору: позивач у позовній заяві № 235/17 ДП від 12.06.2017 просить суд визнати право власності на нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Суми, вул. Героїв Сумщини, 1 за територіальною громадою міста Суми, а саме: адмінбудинок А-2, площею 551,6 кв.м., лабораторія Б-І, площею 49,2 кв.м., гаражі В-І, В 1 , площею 255,5 кв.м., ворота з огорожею № 1-3.

11.07.2017 відповідач 1 надіслав відзив від 05.07.2017 № 08-547/04 на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, достатніх для задоволення позову.

06.07.2017 відповідач 2 надав заперечення на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, оскільки зазначені нежитлові приміщення знаходяться у державній власності.

28.08.2017 третьою особою подано до суду Службову запистку від 19.07.2017 № 15-6/742 відповідно до якої зазначає, що на сьогоднішній день в реєстрі обліковується нерухоме державне майно, зокрема: - службовий будинок (Центр з гідрометеорології) за інв. № 10310010 загальною площею 551,6 кв. м.;- підсобне приміщення (Лабораторія, гараж) за інв. № 10310011 загальною площею 304,7 кв.м.; за місцезнаходженням: м. Суми, вул. Героїв Сталінграду, 1, яке перебуває на балансі Сумського обласного центру з гідрометеорології (код за ЄДРПОУ: 21121370).

28.08.2017 Відповідачем 1 подані суду документи в підтвердження перебування оспорюваних приміщень у державній власності та у користуванні Сумського обласного центру з гідрометеорології.

Подані відповідачем 1 документи оглянуті судом в судовому засіданні 28.08.2017 та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.08.2017 представник позивача надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув. Про час і місце розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 28.08.2017 надав усні пояснення в обґрунтування заперечень проти позову, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи в судовому засіданні 28.08.2017 надала усні пояснення стосовно своєї позиції у справі.

Представники сторін та третьої особи клопотань про відкладення розгляду справи чи надання додаткових документів для розгляду справу суду не подали.

Приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Як зазначає позивач в обґрунтування поданого позову, спірне приміщення (нежитлові приміщення, розташовані по вул. Героїв Сумщини, 1 (колишня адреса: вул. Героїв Сталінграда, 1)) в 1983 році було передане під розміщення новоствореної гідрометеорологічної обсерваторії розпорядженням виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів від 06.09.1983 року № 248-р Про розміщення новоствореної гідрометеорологічної обсерваторії .

Позивач зазначає, що право комунальної власності на дане приміщення закріплене рішенням Сумської міської ради від 25 березня 2009 року № 2516-МР Про внесення змін та доповнень до рішення Сумської міської ради від 16.04.2008 року № 1385-МР Про перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми .

Згідно листа Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області від 12.05.2016 року № 05-07-01940.6, майна, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності не обліковується.

Крім того, рішенням Господарського суду Сумської області від 13.02.2012 року по справі № 5021/156/12 за позовом Сумського обласного центру гідрометеорології до Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання права власності на майно за державою в особі Міністерства фінансів України, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що майно належить позивачу лише на праві оперативного управління і він не має права звертатись до суду з позовом про визнання права власності за державою в особі Міністерства надзвичайних ситуацій.

Департаментом забезпечення ресурсних платежів, як органом уповноваженим управляти комунальним майном територіальної громади міста Суми, 15 червня 2016 року до управління Центр надання адміністративних послуг у місті Суми була подана заява щодо реєстрації права власності територіальної громади міста Суми на нежитлові приміщення, розташовані по вул. Героїв Сумщини, 1 (колишня адреса: вул. Героїв Сталінграда, 1) в місті Суми. Разом з заявою було подано пакет документів, передбачених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінетом ОСОБА_5 України від 17 жовтня 2013року № 868 (зі змінами).

Державний реєстратор ОСОБА_6 15 червня 2016 року прийняла рішення про відмову у державній реєстрації права власності територіальної громади міста Суми на нежитлові приміщення розташовані по вул. Героїв Сумщини, 1 в місті Суми, у зв'язку з тим, що згідно з даними Державного реєстру прав, право власності на нежитлові приміщення, розташовані по вул. Героїв Сумщини, 1 в місті Суми вже зареєстровано за іншим суб'єктом, інформація про який не підлягає розголошенню.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.06.2016 року, право власності на даний об'єкт нерухомості 07.11.2014 року було зареєстровано державним реєстратором ОСОБА_7 за Державною службою з надзвичайних ситуацій у формі державної власності.

Департаментом забезпечення ресурсних платежів був поданий адміністративний позов до Ковпаківського районного суду м. Суми (справа № 592/9117/16-а) в якій була зазначена позовна вимога стосовно визнання проведеної реєстрацію неправомірною. В задоволені позовних вимог адміністративного позову департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради було відмовлено. Проте, суд апеляційної інстанції скасував постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.01.2017 року по справі № 592/9117/16-а та закрив провадження по даній справі.

Враховуючи зазначене позивач, Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, вважаючи, що спірне майно є комунальною власністю звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачі проти позову заперечують, зазначаючи, що 20.12.1990 набрав чинності Закон УРСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування , у статті 5 якого визначено, що фінансово-економічну базу місцевого самоврядування становить, зокрема, місцеве господарство, комунальна та інша власність, яка служить джерелом одержання доходів місцевого самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

З 15 квітня 1991 року Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 26.03.1991 №885-ХІІ було введено в дію Закон України Про власність . Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону УРСР Про власність власність в Українській РСР виступала в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Згідно зі ст. 31 Закону УРСР Про власність до державної власності в Українській РСР належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Частина 2 статті 32 Закону України Про власність визначала, що суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських ОСОБА_5 народних депутатів.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України Про власність об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних ОСОБА_5 і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Отже, виділення з державної власності такого виду власності як комунальна здійснено лише у 1991 році після введення в дію Закону УРСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та місцеве самоврядування та прийняття у 1991 році Закону УРСР Про власність .

Постановою Верховної ОСОБА_5 Української РСР Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування № 2 від 1991р. ОСОБА_5 Української РСР доручено до 01.04.1991 визначити порядок передачі і перелік майна, яке за плату або безоплатно передається до складу комунальної власності різних територіальних рівнів.

Постановою Кабінету ОСОБА_5 України Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) № 311 від 05.11.1991 (далі-Постанова КМУ № 311 від 05.11.1991) затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності); установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю та зобов'язано міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Таким чином, як зазначає відповідач, розподіл державної власності України між загальнодержавною та комунальною було здійснено Постановою № 311 від 05.11.1991 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) , якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Законом України №2414-ХП від 05.06.1992, який введено в дію 20.06.1992, викладено у новій редакції частину 3 статті 7 Закону України Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , якою передбачено, що управління комунальною власністю здійснюють від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідні місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та в межах, визначених Радами, уповноважені ними органи.

Відповідно до ч.4 ст.7 Закону України Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

Відповідач зазначає, що спірні нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Суми, вул. Героїв Сумщини, 1, які перебувають на його балансі, відповідно до Постанови № 311 від 05.11.1991 та ч.4 ст.7 Закону України Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування є державною власністю та до комунальної власності територіальної громади міста Суми не передавались, оскільки останні не входять до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць.

Суб'єктом права власності на спірні приміщення були Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, потім Міністерство України з надзвичайних ситуацій, якими право власності на державне майно - спірні нежитлові приміщення не було оформлено.

В даний час суб'єктом права власності на спірні приміщення є Державна служба України з надзвичайних ситуацій, що підтверджується відповідним Витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, виданим Фондом державного майна України 13.10.2014.

Право власності на спірне приміщення за державою в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій було зареєстровано 07.11.2014.

Для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Героїв Сумщини (колишня ОСОБА_8), 1 уповноваженою особою Державної служби України з надзвичайних ситуацій було надано всі необхідні документи, передбачені п. 51 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_5 України № 868 від 17.10.2013, в т.ч. технічний паспорт та зазначений вище витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності від 13.10.2014.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову враховуючи наступне:

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із набуттям, здійсненням права власності на майно та його захистом здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України видно, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.04.2011 р. у справі № 25/208-08.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо такого права сумнівів або претензій третіх осіб, або існує інша невизначеність у праві власності, викликана поведінкою таких осіб, то згідно з цим приписом права заінтересованої особи підлягають захисту шляхом подання позову про визнання права власності на належне їй майно.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на певне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно, оскільки право позивача не порушене.

Оскільки інше не передбачено законом, позов про визнання права підлягає задоволенню в разі подання позивачем доказів виникнення у нього відповідного права на підставах, визначених у главі 24 Цивільного кодексу України. Позов про визнання права, поданий особою, права якої стосовно певного майна ніколи не були зареєстровані, може бути задоволений в тих випадках, коли права на спірне майно виникли до запровадження їх державної реєстрації і в подальшому не реєструвалися або коли вони виникли з підстав, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 11 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення відповідачем будь-яких його прав.

Натомість, в матеріалах справі наявні докази, а саме Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 44534239 від 25.09.2015, видане реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області. В даному свідоцтві зазначене майно - громадські будівлі, розташовані за адресою: Сумська область, м. Суми, вулиця Героїв Сталінграду, будинок, 1, власником яких зазначена Державна служба України з надзвичайних ситуації, форма власності - державна. Проведено державну реєстрацію спірного, вищезазначеного майна, 07.11.2014, про, що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна. Інформаційна довідка містить інформацію станом на 28.08.2017.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про скасування державної реєстрації спірного майна за Державною службою України з надзвичайних ситуацій чи визнання, в судовому порядку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер 44534239 від 25.09.2015, видане реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області - не дійсним.

В свою чергу позивачем не надано суду правовстановлюючих документів, які б підтверджували зареєстроване право власності саме за позивачем.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень наданих у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013, у разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Отже, враховуючи вищевикладене, вимога позивача до відповідача про визнання права власності на нежитлове приміщення, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 04.09.2017.

Суддя ОСОБА_9