Постанова

від 28.08.2017 по справі 910/2022/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2017 р. Справа№ 910/2022/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Романовій Ю.М.

представники сторін:

від позивача: Дем'яненко М.В. адвокат за договором від 01.08.2017;

від відповідача: Тулба К.Г. за довіреністю №0408 від 04.08.2017;

від третьої особи: Новохацька Н.О. за довіреністю від 03.10.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017

у справі №910/2022/17 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна"

до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери"

про стягнення 62 961,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі №910/2022/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" 59 228 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 3 726 грн. 30 коп. 3 % річних, 1 599 грн. 83 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач відступив право вимоги третій особі, а умовами додаткової угоди про розірвання договору відступлення права вимоги не передбачено повернення права вимоги позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Руденко М.А., Ткаченко Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 28.08.2017.

23.08.2017 відповідач подав письмові пояснення, у яких вказав, що розірвання договору не зумовлює правову реституцію (повернення в первісний стан) для сторін такого договору, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.08.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/2022/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у скарзі та поясненнях, просила скасувати оскаржуване рішення та відмовити у позові.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

11.06.2012 між відповідачем - Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд", як замовником, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна", як виконавцем, було укладено Договір про закупівлю послуг за державні кошти №41/2012, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовникові послугу (90.00.1 Послуги з видалення рідких відходів (видалення рідких відходів з мобільних туалетних кабін), зазначені в цьому договорі та додатках до нього, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

29.12.2012р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №41/2012, в якій погоджено, що у зв'язку з затримкою бюджетного фінансування оплата за надані у 2012р. послуги з видалення рідких відходів з мобільних туалетних кабін в розмірі 80 100 грн. буде здійснена замовником до 31.12.2013р.

Однак, в порушення умов вказаного договору та додаткової угоди до нього відповідач надані позивачем послуги в повному обсязі не оплатив, у зв'язку із чим позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення основного боргу в сумі 80 100 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/22880/14 стягнуто з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" основний борг в сумі 80 100 грн. та судовий збір в розмірі 1 827 грн.

В процесі розгляду вказаної справи позивачем подавалась заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в розмірі 80 100 грн., а також інфляційні втрати в сумі 15 194,27 грн. та 3% річних в розмірі 2072,70 грн. Проте вказана заява не була прийнята судом до розгляду, оскільки була подана без дотримання правил, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.

Вказане рішення набрало законної сили та, як вірно встановлено судом першої інстанції, було виконано відповідачем 21.07.2015, що підтверджується звітом (банківською випискою) ПАТ КБ "Приватбанк" від 26.10.2015.

В подальшому, 21.09.2015 між позивачем - ТОВ "Екосервіс-Україна", як первісним кредитором, та третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери", як новим кредитором, було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір про відступлення), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 41/2012 від 11.06.2012 (далі - Основний договір), укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

По акту приймання-передачі документів від 21.09.2015 позивач передав, а третя особа прийняла документи по договору.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" звернулось до господарського суду з позовом до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 62 961,58 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/1523/16, яке набрало законної сили, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Зазначеним рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/1523/16 було встановлено, що оскільки на момент укладення договору про відступлення права вимоги 21.09.2015 відповідач виконав свої зобов'язання перед первісним кредитором зі сплати основного боргу за договором у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 21.07.2015, то угода про заміну кредитора у зобов'язанні не породжувала жодних прав та обов'язків для Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери". При цьому ТОВ "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" під час розгляду справи не надало суду жодних доказів, які б свідчили про передачу за Договором про відступлення права вимоги дійсної вимоги. Також судом було встановлено, що 10.08.2015 ТОВ "Екосервіс-Україна" було направлено претензію відповідачу з вимогою сплатити 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання.

31.01.2017 між позивачем та третьою особою було укладено Угоду про розірвання Договору про відступлення права вимоги від 21.09.2015, відповідно до якої з моменту набрання нею чинності третя особа втрачає право вимоги щодо зобов'язань відповідача по договору №41/2012. По акту приймання-передачі документів від 31.01.2017 третя особа передала, а позивач прийняв документи по основному договору.

У зв'язку із викладеним, позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 62 961,58 грн., у тому числі: 59 228,70 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014 року по липень 2015 року та 3732,88 грн. 3% річних за період з 01.01.2014 року по 21.07.2015 року, нарахованих внаслідок неналежного виконання зобов'язань за Договором №41/2012 від 11.06.2012.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку щодо вони є доведеними та обґрунтованими, однак позивачем було допущено помилку при визначенні періоду прострочення.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору про закупівлю послуг за державні кошти №41/2012, який за правовою природою договором про надання послуг. Договір у встановленому порядку не був оспорений, та не визнаний недійсним, а отже був обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/22880/14 стягнуто з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" основний борг в сумі 80 100,00 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Вказаним рішення було встановлено, що строк оплати наданих послуг (з врахуванням додаткової угоди №1) сторонами був визначений до 31.12.2013 року, однак відповідач у зазначений строк заборгованість не сплатив.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти які підтверджують наявність грошового зобов'язання відповідача щодо оплати заборгованості за Договором № 41/2012 від 11.06.2012, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі №910/22880/14, мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Як зазначено постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 12 вересня 2011 року №3-73гс11, від 4 липня 2011 року №3-65гс11, п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз'яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Як зазначалось вище, відповідно до наявної у матеріалах справи банківської виписки грошові кошти надійшли на рахунок позивача 21.07.2015.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, з 01.01.2014 по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості 80 100,00 грн. за період з січня 2014 року по липень 2015 року, що становить 59 228,70 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Позивачем 3% річних в сумі 3732,88 грн. нараховані за період з 01.01.2014 року по 21.07.2015 року, що суперечить зазначеним роз'ясненням Пленуму Вищого господарського суду України, а тому місцевий господарський суд, здійснивши власний перерахунок, дійшов вірного висновку, що 3% річних підлягають стягненню за період з 01.01.2014 року по 20.07.2015 року, що становить 3 726,30 грн., отже вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач втратив право вимагати стягнення 3% річних та інфляційних внаслідок укладання із третьою особою Договору про відступлення права вимоги, то вказані доводи відхиляються колегією суддів, оскільки Договір про відступлення права вимоги не містить умов про передачу первісним кредитором (позивачем) новому кредитору (третій особі) прав вимоги до відповідача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі № 910/2022/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі № 910/2022/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/2022/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Б.О. Ткаченко