Ухвала

від 29.08.2017 по справі 545/2112/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

30 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, припинення права на частку у спільній частковій власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини з 2002 року; визнати спільною сумісною власністю майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0109, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0801 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0110, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , право власності на 3/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у складі житлового будинку літ. «А-1» (житлову кімнату 1-2 площею 16,2 кв. м, кухню 1-2 площею 15,1 кв. м, сіни 1 площею 3,3 кв. м, веранду літ. «П» площею 7,1 кв. м, комору літ. «Ш» площею 3,2 кв. м; загальна площа будинку 44,9 кв. м, житлова площа 16,2 кв. м), сараїв літ. «Б», «В», «Г», вбиральні літ. «Д», огорожі № 1-2, вартістю 15 255 грн, та на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0109, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 11 756 грн та на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0801 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0110, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 3 767 грн, із яких: на 1/2 частини як на частку у спільному майні подружжя; на 1/4 у порядку спадкування після померлої ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у складі житлового будинку літ. «А-1» (житлову кімнату 1-2 площею 16,2 кв. м, кухню 1-2 площею 15,1 кв. м, сіни 1 площею 3,3 кв. м, веранду літ. «П» площею 7,1 кв. м, комору «Ш» площею 3,2 кв. м; загальна площа будинку 44,9 кв. м, житлова площа 16,2 кв. м), сараїв літ. «Б», «В», «Г», вбиральні літ. «Д», огорожі № 1-2, вартістю 5 085 грн, та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0109, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 3 919 грн, та на 1/4 частини земельної ділянки площею 0,3801 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0110, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 1 256 грн, припинивши право власності ОСОБА_2 , зі стягненням із ОСОБА_1 на її користь грошової компенсації у сумі 10 259 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5 , яка за життя набула у власність на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25 вересня 2006 року приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А., житловий будинок із господарськими будівлями, що знаходиться про АДРЕСА_1 та області. Право власності на нерухоме майно зареєстровано у КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району 04 жовтня 2006 року за реєстровим № 15990278. Крім того, ОСОБА_5 була власником земельних ділянок за тією ж адресою, одна з яких площею 0,25 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0109, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, інша площею 0,0801 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0110, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Право власності на земельні ділянки підтверджується витягами з Державного земельного кадастру від 21 лютого 2014 року та копіями державних актів на право приватної власності. ОСОБА_5 не залишила заповіту, тому належне їй нерухоме майно, на думку позивача, повинні успадкувати як спадкоємці першої черги за законом він як її чоловік та відповідач ОСОБА_2 як мати за ст. 1261 ЦК України. 19 липня 2012 року нотаріусом Полтавської районної нотаріальної контори відкрито спадкову справу № 53111602. Станом на час звернення до суду з цим позовом свідоцтво про право на спадщину не видавалося у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом про визнання шлюбу своєї дочки із позивачем недійсним, і рішенням Полтавського районного суду від 24 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року, їй відмовлено у задоволенні позову. Постановою нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори від 12 травня 2016 року № 02-31/932 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з невизначеністю розміру часток спадкоємців у спадковому майні та наявністю між ними спору.

Також ОСОБА_1 зазначив, що 01 грудня 2007 року у Тахтаулівській сільській раді Полтавського району було зареєстровано шлюб між ним та ОСОБА_6 , на підставі чого остання взяла прізвище ОСОБА_7 . Проте між ними ще у 2002 році склалися фактичні шлюбні відносини, вони почали проживати разом, спочатку винаймаючи житло, а потім у будинку по АДРЕСА_1 та області. Факт приживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини підтверджується рішенням суду від 24 лютого 2016 року, яким установлено, що із 2002 року вони почали спільно проживати однією сім`єю як чоловік і жінка. Ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_4 на час придбання будинку станом на 25 вересня 2006 року в будь-якому іншому шлюбі не перебували. Таким чином, спірний будинок придбано за їхні спільні кошти та кошти, отримані позивачем за місцем роботи за кредитним зобов`язанням. У будинку вони зробили ремонт, газифікували його, впорядкували подвір`я та прилеглу територію.

Посилаючись на викладене, позивач вважає, що спірний будинок та земельні ділянки є спільним сумісним майном подружжя, а тому наявні передбачені законом підстави для припинення права власності відповідача на 1/4 частини вказаного будинку, а також на відповідну частину земельних ділянок із визнанням за ним права власності на зазначену частку. При цьому вказав, що він готовий внести на депозитний рахунок суду вартість 1/4 частини майна, що складає 10 259 грн.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , у складі житлового будинку літ. «А-1» (загальною площею 44,9 кв. м, житловою площею 16,2 кв. м), сараїв літ. «Б», «В», «Г», вбиральні літ. «Д», огорожі № 1-2, у рівних частках по 1/3 частки за кожним.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що згідно з медичною документацією та висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 09 грудня 2015 року № 628 її дочка ОСОБА_4 із дитинства страждала на хронічне захворювання головного мозку, у зв`язку з чим перебувала на обстеженні лікаря-психіатра та неодноразово лікувалася у психіатричному відділенні Полтавської психіатричної лікарні та ПОПНД, та їй встановлено другу групу інвалідності. Протягом свідомого життя дочки її основним (та єдиним) джерелом доходів була пенсія по інвалідності. Необхідність постійного придбання медичних препаратів, забезпечення себе одягом, продуктами харчування та речами дрібного побуту, на думку ОСОБА_2 , виключає можливість здійснення придбання житлового будинку, що у 16 разів більше за місячний дохід її дочки. Таким чином, ОСОБА_4 не мала та не могла мати власних коштів на придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок придбано ОСОБА_2 разом із чоловіком ОСОБА_3 для своєї дочки ОСОБА_4 . Зокрема, ОСОБА_2 зазначила, що вона досить тривалий час працює на постійній основі та отримує дохід у вигляді заробітної плати. Із 2004 року по 2009 рік вона працювала завідувачем магазину і завідувачем складу, що підтверджується копією витягу з трудової книжки. ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності (захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час участі у бойових діях у складі миротворчих сил ООН); протягом 1997 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка входить до складу багатонаціональних сил СФОР із підтримання миру у Югославії (м. Мостар) та перебував у службовому відрядженні за межами України у складі багатонаціональних сил СФОР у республіці Боснії Герцоговини, та отримував грошове забезпечення у валюті доларах США. У результаті спільної наполегливої праці їм вдалося заощадити суму коштів. Також навесні 2006 року ОСОБА_3 продав будинок, що знаходився в с. Жуки Полтавської області, гроші за який було витрачено на придбання спірного будинку по АДРЕСА_1 . Таким чином, вважає, що спірний будинок придбано нею та її чоловіком за спільні кошти, які отримані (накопичені) внаслідок тяжкої, тривалої спільної праці. Вважає, що саме по собі одруження її дочки не створює для будь-кого із подружжя права на майно, а ОСОБА_1 має власне житло та зареєстрований за іншою адресою.

Щодо спірних земельних ділянок ОСОБА_2 пояснила, що згідно з договором купівлі-продажу від 25 вересня 2006 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_8 житловий будинок із господарськими спорудами, знаходиться в АДРЕСА_1 . У п. 5 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка, на якій розташовано будинок, не є власністю продавця, рішення про її приватизацію відповідним компетентним органом не приймалося. ОСОБА_4 набула у власність земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 на підставі відповідного рішення Тахтаулівської сільської ради, на підставі чого отримала державний акт на право власності на землю від 15 січня 2008 року серії ЯЕ № 639703. Крім того, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 639704 від 15 січня 2008 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0801 га по АДРЕСА_1 . Таким чином обидві земельні ділянки приватизовані особисто померлою ОСОБА_4 за її життя.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки з 2002 року.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , у складі житлового будинку літ. «А-1» (загальною площею 44,9 кв. м, житловою площею 16,2 кв. м), сараїв літ. «Б», «В», «Г», вбиральні літ. «Д», огорожі № 1-2, у рівних частках по 1/3 частини за кожним.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2016 року скасовано рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2016 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності та припинення права на частку у спільній частковій власності та в частині задоволених зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, та постановлено в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності та припинення права на частку у спільній частковій власності задоволено частково.

Визнано житловий будинок із господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , придбаним ними в період проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 5324085702:02:001:0109, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Проте рішення апеляційного суду не відповідає в повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_10 , суд першої інстанції виходив із доведеності обставини щодо спільного проживання позивача та померлої ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із 2002 року.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_10 про визнання придбаного ОСОБА_4 спірного житлового будинку їхньою спільною сумісною власністю та задовольняючи при цьому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю її, її чоловіка ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_4 , місцевий суд, керуючись ст. 372 ЦК України та ст. 175 СК України, виходив із того, що у померлої ОСОБА_4 , яка за відповідним договором купівлі-продажу придбала спірний будинок, були відсутні будь-які власні кошти для придбання будинку, оскільки її джерелом існування була лише пенсія по інвалідності.

При цьому наданий позивачем ОСОБА_10 кредитний договір, як доказ наявності грошових коштів на придбання спірного майна суд фактично вважав неналежним доказом на підтвердження цих обставин, зазначивши, що цей договір є лише наміром сторін про вчинення дій, взяття зобов`язання, а позивачем до цього договору не надано жодного доказу фактичного отримання ним грошових коштів від установи банку (акт приймання-передачі тощо).

Натомість суд вважав установленим, що спірний будинок придбано за спільні кошти матері ОСОБА_4 ОСОБА_2 та її вітчима ОСОБА_3 , які отримані (накопичені) внаслідок тяжкої, тривалої спільної праці, а тому кожному з них належить по 1/3 частиниспірного будинку.

Так, суд дійшов висновків, що саме по собі одруження не створює для будь-кого із подружжя права на майно, а на момент укладення шлюбу 01 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 спірний житловий будинок був у спільній сумісній власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стосовно спірних земельних ділянок суд дійшов висновку згідно зі ст. 57 СК України(у редакції, чинній на час їх приватизації), що придбані внаслідок приватизації земельні ділянки є особистою приватною власністю чоловіка чи дружини, у зв`язку з чим суд вважав, що спірні земельні ділянки не можуть бути об`єктом спільної сумісної власності.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд неправильно оцінив надані сторонами докази у справі, а саме: поставив під сумнів наявність доходів у ОСОБА_10 , безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем кредитний договір від 24 липня 2006 року, згідно з яким Публічне акціонерне товариство «Фінанси та Кредит» (далі ПАТ «Фінанси та Кредит») надало йому споживчий кредит у розмірі 5 тис. грн; залишив поза увагою те, що оформлення кредиту передувало укладанню угоди купівлі-продажу спірного житлового будинку, а сам розмір отриманих кредитних коштів відповідав розміру вартості придбаного майна (продаж вчинено за 5 050 грн., що є еквівалентом 1 тис. доларів США).

Посилаючись на викладене та керуючись ч. 1 ст. 74СК України, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_10 про визнання житлового будинку із господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , придбаного ними в період проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки спірний житловий будинок як майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіком та жінкою, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, частки яких відповідно до ч. 1ст. 70 СК Україниє рівними, то і в позивача виникло право на приватизовану земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, із врахуванням принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якійцей об`єкт розташований.

Натомість апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0,0801 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки на неї не поширюється вищезазначений принцип і відповідно до ст. 57 СК України (у редакції станом на 2008 рік) вона є особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним у порядку спадкування права власності на ѕ частини вищевказаних житлового будинку та земельної ділянки, вважаючи їх передчасними, з огляду на те, що з питаннями про оформлення своїх спадкових прав на вказане майно він як спадкоємець повинен звертатися до нотаріальної контори.

Також апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх передчасністю, про визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частини спірного будинку та земельної ділянки, із припиненням права іншого спадкоємця матері померлої ОСОБА_4 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не набув права власності на ѕ частини вищезазначеного нерухомого майна.

Ухвалюючи рішення у справі у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права та не визначився з характером спірних правовідносин.

Зокрема, апеляційний суд вважав помилковим висновок місцевого суду про визнання за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок, оскільки покупцем спірного будинку за відповідним договором купівлі-продажу, який не визнавався недійсним у встановленому законом порядку, є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 .

При цьому апеляційний суд вважав, що місцевий суд вдався до переоцінки обставин, за яких вказаний будинок придбано ОСОБА_4 , та безпідставно погодився з тим, що остання не могла мати достатніх грошових коштів для його придбання, що, як вважав апеляційний суд, в даному випадку не має правового значення з огляду на те, що жодна із сторін вказаний договір не оспорює та не ставить питання про визнання його недійсним.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд допустив порушення вимог ч. 4ст. 25 ЦК України, за змістом якої цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, а відтак визнання за померлою ОСОБА_4 права на 1/3 частини житлового будинку не відповідає закону, у зв`язку з чим місцевий суд безпідставно зменшив обсяг спадкового майна, оскільки на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу їй належав увесь будинок.

Посилаючись на викладене, а також на те, що місцевий суд помилився щодо одночасного визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності і спільної часткової власності, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Проте погодитися повністю із вказаними висновками апеляційного суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 12 грудня 2012 року № 6-148цс12, 08 червня 2016 року № 6-2253цс15, стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Загальні вимоги процесуального права, закріплені у ст. ст. 5760, 131132, 137, 177, 179, 185, 194, 212215 ЦПК України, визначають обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Так, на обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копію кредитного договору від 24 липня 2006 року, укладеного між ним та ПАТ «Фінанси та Кредит», згідно з яким йому надано кредит у сумі 5 тис. грн, а отримані грошові кошти витрачено на придбання спірного будинку.

Доводячи зворотнє, ОСОБА_2 посилалася у тому числі на продаж її чоловіком ОСОБА_3 весною 2006 року будинку, що знаходився в с. Жуки Полтавської області, за 15 тис. доларів США, на підставі нотаріально посвідченого договору.

Судом установлено, що згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_11 , засвідченими сільським головою Тахтаулівської сільської ради, вона на підставі довіреності продала будинок по АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_2 і що остання розрахувалася за придбання будинку.

Проте на вищевказані положення норм матеріального права не звернув уваги апеляційний суд, вирішуючи первісні позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, придбаного у період проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та визнання за позивачем права власності на Ѕ частини вищевказаної земельної ділянки площею 0,25 га.

При цьому апеляційний суд не визначився належним чином із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не встановив достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не з`ясував питання щодо джерела грошових коштів, за які ОСОБА_4 придбала спірний будинок.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, придбаного у період проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та визнання за позивачем права власності на Ѕ частини вищевказаної земельної ділянки площею 0,25 га, яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

В іншій оскаржуваній частині, тобто у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням вимог ст. ст. 213215, 303, 316 ЦПК України, на підставі матеріалів справи та із правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для скасування рішення апеляційного суду у цій частині відсутні, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду у частині вирішення зустрічного позову, тому це рішення апеляційного суду в зазначеній частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2016 року скасувати у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: Т.Л. Ізмайлова

О.В. Кадєтова

А.В. Маляренко

О.В. Ступак