Постанова

від 05.09.2017 по справі 910/5909/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р. Справа№ 910/5909/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Заруцька О.В. (дов. № 194/20 від 05.04.2017 р.);

від відповідача: Туман Є.О. (дов. № 18-568 від 13.03.2017 р.);

розглянувши апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017р.

по справі № 910/5909/17 (суддя Гумега О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит"

до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем"

про стягнення 159 229,35 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Бізнесінформаудит звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" про стягнення 159 229,35 грн., з яких 86 307,00 грн. заборгованості, 6 724,85 грн. 3 % річних та 66 197,50 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р. у справі № 910/5909/17 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" задоволено повністю, стягнуто з Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма Бізнесінформаудит 86 307,00 грн. основного боргу, 66 197,50 грн. інфляційних втрат, 6 724,85 грн. 3% річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач належним чином та в повному обсязі надано відповідачу консультаційно-інформаційні послуги у січні - червні 2014 року відповідно до умов Договору 194/50 на проведення аудиторських робіт від 27.02.2002 р. (зі змінами та доповненнями), що підтверджується Актом № 194/50/332 від 27.06.2014 р., який підписаний сторонами без будь - яких зауважень та застережень та скріплений печатками підприємств. Крім того, згідно вказаного Акту №194/50/332 від 27.06.2014 р. сторони погодили, що у зв'язку з тим, що сплачений відповідачем аванс за січень - червень 2014 року склав суму у 57 537 грн., відповідачу необхідно було перерахувати грошові кошти у сумі 86 307,00 грн., без ПДВ, у термін до 01.09.2014 року на поточний рахунок позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна акціонерна холдингова компанія "Артем" звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року по справі № 910/5909/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що розглядаючи справу без участі представника відповідача, судом першої інстанції були порушені процесуальні права відповідача на доступ до судового процесу, а саме відповідач, користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись із клопотанням про відкладення розгляду справи, сподівався на те, що судом буде прийняте рішення про відкладення розгляду справи, а як причино наслідковий зв'язок у відповідача буде більше часу для підготовки вмотивованого відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 р. апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/5909/17.

17.07.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги.

18.07.2017 р. в судовому засіданні було оголошено перерву на 05.09.2017 р.

В судовому засіданні 05.09.2017 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 05.09.2017 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.02.2002 р. між товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Бізнесінформаудит (позивач, виконавець) та Державною холдинговою компанією Артем (відповідач, замовник) було укладено договір № 194/50 на проведення аудиторських робіт (договір, а.с. 11), відповідно до якого виконавець (позивач) протягом дії цього договору надає замовнику (відповідачу):

- аудиторські послуги по виявленню надмірно нарахованих замовником податків, зборів і інших обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди за період, на протязі якого законодавством України дозволено повернення надмірно сплачених податкових і неподаткових платежів (п. 1.1 договору);

- послуги по проведенню консультацій і видачі рекомендацій з питань оподаткування, бухгалтерського обліку, права і ринкової економіки, які однозначно неурегульовані у законодавчих і нормативно - правових актах України (п. 1.2 Договору);

- консультаційні послуги по зарахуванню в рахунок майбутніх платежів надмірно нарахованих замовником податків та зборів у бюджет і державні цільові фонди за період, на протязі якого законодавством України дозволено повернення надмірно сплачених податкових платежів (п. 1.3 Договору).

Згідно п.п. 2.2.1 п. 2.2 договору замовник зобов'язався вчасно, відповідно до умов договору, проводити розрахунки з виконавцем.

Відповідно до п. 2.2.5 п. 2.2 договору замовник зобов'язався протягом 3-х днів з моменту надання виконавцем акту приймання виконаних робіт затвердити його або дати мотивовану відмову від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та термінів їх виконання. Якщо у встановлений термін виконавець не одержить затверджений акт приймання виконаних робіт або мотивовану відмову, робота з проведення аудиту вважається прийнятою з виконанням всіх умов договору. Акт без підпису замовника може бути пред'явлений до оплати при наявності запису: "Зауваження від замовника у встановлений термін не надійшли".

Цей договір діє з моменту його підписання до повного виконання виконавцем зобов'язань по цьому договору. Загальний строк дії цього договору не може перевищувати 12 місяців. (п. 3.1. договору)

Згідно з п. 4.1. договору за проведення аудиторських робіт замовник здійснює виконавцю плату в розмірі 1 000,00 грн. В разі зарахування в майбутніх платежів замовника надмірно нарахованих податків та зборів у бюджет та державні цільові фонди відповідно до п. 1.3. договору вартість робіт по пункту 4.1. договору збільшується на 35 % від зарахованої суми податків та зборів. Для цього виконавець реєструє в районній Державній податковій інспекції за місцем знаходження замовника декларації та розрахунки податків та зборів, з розшифровкою надмірно нарахованих і надмірно сплачених замовником податкових платежів, і додає зареєстровані декларації і розрахунки до акту приймання виконаних робіт. (п. 4.2. договору)

Пунктом 4.4. Договору визначено, що повний розрахунок за договором здійснюється в шестимісячний строк після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт.

Як видно зі змісту до додаткової угоди № 194/50-14 від 29.06.2010 р. про зміни і доповнення до договору (додаток № 16 до договору), сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, згідно якої договір діє з моменту його підписання до 30.12.2015 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами. Також, п. 4.1 договору доповнено абзацом третім, згідно якого з 01.11.2011 р. загальна вартість аудиторських послуг та юридичних послуг складає 23 974 грн. на місяць та залишається незмінною в разі зміни податкового законодавства. (а.с. 14)

Відповідно до додаткової угоди № 194/50-15 від 05.01.2011 р. про зміни і доповнення до договору (додаток № 17 до договору), у п. 4.1 договору словосполучення "в тому числі ПДВ у розмірі 2 900 грн." замінено на словосполучення "без ПДВ", а також, до найменування договору додано словосполучення "та надання юридичних послуг". (а.с. 15)

Згідно до додаткової угоди № 194/50-16 від 06.01.2011 р. про зміни і доповнення до договору (додаток № 18 до договору), у пункті 4.1 договору число 17 400 замінено на число 23 974. (а.с. 16)

Також, до додатковою угодою № 194/50-17 від 20.04.2011 р. про зміни і доповнення до договору (додаток № 19 до договору), сторони виклали п. 3.1 договору в новій редакції, згідно якої договір діє з моменту його підписання до 30.12.2015 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами. В тому числі до 30.12.2015 діє Додаткова угода № 194/50-16 від 06.01.2011 року про зміни до договору. (а.с. 17)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору (зі змінами та доповненнями) позивач надав відповідачу, а відповідач прийняв, консультаційно-інформаційні послуги за період січень - червень 2014 року, що підтверджується актом № 194/50/332 від 27.06.2014 р. приймання консультаційно-інформаційних послуг, наданих ТОВ "АФ Бізнесінформаудит за договором від 27.02.2002 року №194/50 (зі змінами та доповненнями) у січні-червні 2014 року, який підписаний сторонами без будь - яких зауважень та застережень та скріплений печатками підприємств. (а.с. 18)

Згідно до пунктів 6-8 Акту №194/50/332 від 27.06.2014 р. сторони встановили:

- консультаційно-інформаційні послуги, що надані виконавцем (позивачем) замовнику (відповідачу) у січні - червні 2014 року відповідно до договору, вважати наданими та прийнятими;

- вартість консультаційно-інформаційних послуг, наданих виконавцем (позивачем) у січні - червні 2014 року за договором складає 143 844,00 грн., без ПДВ;

- у зв'язку з тим, що сплачений замовником (відповідачем) аванс за січень - червень 2014 року склав суму у 57 537,00 грн., замовнику (відповідачу) варто перерахувати у термін до 01.09.2014 року на поточний рахунок виконавця (позивача) грошові кошти у сумі 86 307,00 грн., без ПДВ.

Проте, як зазначає позивач, у погоджений сторонами термін відповідач не здійснив оплату 86 307,00 грн. за надані позивачем у січні - червні 2014 року відповідно до договору консультаційно-інформаційні послуги.

Крім того, як зазначає позивач, він неодноразово звертався до відповідача з листами (№ 194/112 від 03.12.2015 р. (а.с. 19), № 194/5 від 20.01.2016 р., який відправлено відповідачу 29.01.2016 р. (а.с. 22, 67), № 194/12 від 10.02.2016 р., який відправлено відповідачу 10.02.2016 р. (а.с. 25, 66), № 194/17 від 09.03.2016 р., який було відправлено відповідачу 09.03.2016 р. (а.с. 28, 65), № 194/25 від 08.04.2016 р. (а.с. 31), № 194/44 від 22.06.2016 р. (а.с. 32), № 194/64 від 25.07.2016 р., який було відправлено відповідачу 26.07.2016 р. (а.с. 33, 64), в яких просив перерахувати на рахунок позивача 86 307,00 грн. Разом з зазначеними листами позивачем також надсилався акт № 194/50/332 від 27.06.2014 р., рахунок-фактура № 123 від 03.12.2015 р. на оплату консультаційно-інформаційних послуг по акту № 194/50/332 від 27.06.2014 р. на суму 86 307,00 грн. та рахунок-фактура № 015 від 20.01.2016 р. на оплату консультаційно-інформаційних послуг по акту № 194/50/332 від 27.06.2014 р. на суму 86 307,00 грн.

Проте, відповідач зазначені листи залишив без відповіді та задоволення, послуги в розмірі 86 307,00 грн. не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 86 307,00 грн. основного боргу, а також 6 724,85 грн. 3% річних та 66 197,50 грн. інфляційних втрат з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач належним чином та в повному обсязі надано відповідачу консультаційно-інформаційні послуги у січні - червні 2014 року відповідно до умов Договору 194/50 на проведення аудиторських робіт від 27.02.2002 р. (зі змінами та доповненнями), що підтверджується актом № 194/50/332 від 27.06.2014 р., який підписаний сторонами без будь - яких зауважень та застережень та скріплений печатками підприємств. Крім того, згідно вказаного акту №194/50/332 від 27.06.2014 р. сторони погодили, що у зв'язку з тим, що сплачений відповідачем аванс за січень - червень 2014 року склав суму у 57537 грн., відповідачу необхідно було перерахувати грошові кошти у сумі 86307,00 грн., без ПДВ, у термін до 01.09.2014 року на поточний рахунок позивача.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 194/50 від 27.02.2002 р. є договором надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з п. 4.4. договору, повний розрахунок за договором здійснюється в шестимісячний строк після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт.

Крім того, п. 2.2.5 п. 2.2 договору сторони передбачили, що замовник зобов'язався протягом 3-х днів з моменту надання виконавцем акту приймання виконаних робіт затвердити його або дати мотивовану відмову від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та термінів їх виконання. Якщо у встановлений термін виконавець не одержить затверджений акт приймання виконаних робіт або мотивовану відмову, робота з проведення аудиту вважається прийнятою з виконанням всіх умов договору. Акт без підпису замовника може бути пред'явлений до оплати при наявності запису: "Зауваження від замовника у встановлений термін не надійшли".

Отже, сторони у договорі передбачили, що факт надання послуг за спірним договором № 194/50 від 27.02.2002 р. підтверджується підписаним сторонами актом приймання виконаних робіт.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Документами, які є підставою для оприбуткування робіт/послуг є акти прийняття робіт/послуг. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що акт приймання виконаних робіт № 194/50/332 від 27.06.2014 р., на якому ґрунтуються позовні вимоги, оформлений відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та вважається первинним документом на підтвердження виконання робіт по договору № 194/50 від 27.02.2002 р.

Крім того, сторони в спірному договорі передбачили, що замовник (позивач) має право протягом 3-х днів з моменту надання виконавцем акту приймання виконаних робіт затвердити його або дати мотивовану відмову від затвердження у формі двостороннього акту з вказівкою необхідних доробок та термінів їх виконання.

Як вбачається з акту приймання виконаних робіт № 194/50/332 від 27.06.2014 р., останній підписаний відповідачем та скріплений печаткою відповідача без зауважень та заперечень, правовим наслідком чого є настання тих обставин, що відповідний акт вважається погодженим, а аудиторські послуги - наданими належним чином, а відтак, підлягають оплаті.

Матеріали справи не містять висловлення замовником вмотивованої відмови чи зауважень до проведених робіт по акту приймання виконаних робіт № 194/50/332 від 27.06.2014 р. протягом 3-денного строку, встановленого п. 2.2.5 п. 2.2 договору.

Крім того, позивачем на підтвердження виконання аудиторських робіт за спірним договором надано, окрім іншого, аудиторський звіт за перше півріччя 2014 р. (І і ІІ частини) та акт приймання-передачі зазначених документів. (том 2, а.с. 13-193)

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказав суд першої інстанції, в акті №194/50/332 від 27.06.2014 р. сторони погодили, що у зв'язку з тим, що сплачений відповідачем аванс за січень - червень 2014 року склав суму у 57 537 грн., відповідачу необхідно було перерахувати грошові кошти у сумі 86 307,00 грн., без ПДВ, у термін до 01.09.2014 року на поточний рахунок позивача, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з 01.09.2014 р. відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання в частині оплати за спірним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.4 договору визначено, що повний розрахунок за договором здійснюється в шестимісячний строк після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміни до письмового договору вчиняються у формі письмових додаткових угод або додаткових договорів до основного договору. Зазначені дії є правочином, який вносить зміни до основного договору, оскільки включає у себе погоджені сторонами умови, що є відмінними від раніше закріплених умов.

Укладення додаткового договору змінює відносини між сторонами, породжуючи нові стосунки, які базуються на комплексі погоджених умов, як основного договору, так і умов додаткового договору. Тобто виникають нові, змінені і погоджені сторонами, взаємовідносини.

Колегія суддів зазначає, що строк, який вказаний в акті приймання виконаних послуги № 194/50/332 від 27.06.2014 р., не є зміною умов договору в частині зміни строку виконання грошового зобов'язання, передбаченого п. 4.4. договору, оскільки така зміна суперечить ст. 654 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що грошове зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги повинно було виконане відповідачем протягом 6 місяців після завершення робіт на підставі акту приймання виконаних робіт № 194/50/332 від 27.06.2014 р., тобто до 27.12.2014 р.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати заборгованості за надані послуги по акту № 194/50/332 від 27.06.2014 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 86 307,00 грн.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищий господарський суд України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 01.08.2014 р. (ч. 2 ст. 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31.07.2014 р.). Водночас, якщо у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "до 01.08.2014 р." або "включно до 01.08.2014 р.", то останнім днем виконання такого зобов'язання є 01.08.2014 р.

Як було встановлено колегією суддів, останнім днем строку виконання зобов'язання з оплати отриманих послуг є 27.12.2014 р., а тому прострочення виконання вказаного зобов'язання наступає, відповідно, з 28.12.2014 р.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат на суму заборгованості у розмірі 86 307,00 грн. за загальний період січень 2015 р. - лютий 2017 р. (встановлений позивачем у розрахунку кінцевий строк нарахування інфляційних втрат) з урахуванням дефляції, дійшла висновку про задоволення інфляційних втрат у сумі 58 160,19 грн.

Крім того, здійснивши власний розрахунок 3 % річних на суму заборгованості у розмірі 86 307,00 грн. за загальний період з 28.12.2014 р. по 05.04.2017 р., колегія суддів дійшла до висновку про задоволення 3 % річних у сумі 5 880,70 грн.

Посилання апелянта на те, що розглядаючи справу без участі представника відповідача судом першої інстанції були порушені процесуальні права відповідача на доступ до судового процесу, а саме відповідач, користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись із клопотанням про відкладення розгляду справи, сподівався на те, що судом буде прийняте рішення про відкладення розгляду справи, а як причино наслідковий зв'язок у відповідача буде більше часу для підготовки вмотивованого відзиву на позовну заяву, колегією суддів до розгляду не приймаються з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у справі № 910/5909/17 від 12.04.2017 р., якою призначено розгляд на 15.05.2017 р., була надіслана судом першої інстанції на адресу відповідача 14.04.2017 р. та отримана уповноваженим представником відповідача 18.04.2017 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041625825. (а.с. 51)

В судове засідання господарського суду міста Києва, яке відбулось 15.05.2017р., представник відповідача не з'явився, однак 11.05.2017 р. відповідачем було подано клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що у зв'язку з частковим завантаженням виробничих потужностей, на підприємстві відповідача встановлено триденний робочий тиждень (вівторок, середу, четвер), що підтверджується наказами ДАХК "Артем" № 302 від 07.11.2016, № 52 від 16.03.2017, № 59 від 21.03.2017. Враховуючи зазначене та у зв'язку з неможливістю направити уповноваженого представника відповідача для участі у розгляді справи, відповідач просив суд першої інстанції відкласти розгляд справи.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Юридична особа, як учасник судового процесу, не позбавлена права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів підприємства у суді.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки відповідач були належним чином повідомлений судом першої інстанції про час та місце розгляду справи № 910/5909/17, явка сторін не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи, що з судом першої інстанції було надано достатньо часу для викладення своїх письмових заперечень на позовну заяву, у зв'язку з чим Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р. підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року у справі № 910/5909/17 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року у справі № 910/5909/17 змінити в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, у зв'язку з чим резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Бізнесінформаудит задовольнити частково.

Стягнути з Державної акціонерної холдингової компанії Артем (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 2/10; ідентифікаційний код 14307699) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Бізнесінформаудит (02166, м. Київ, вул. Мілютенко, буд. 42-А, кв. 10, ідентифікаційний код 30222194) 86 307,00 грн. основного боргу, 58 160,19 грн. інфляційних втрат, 5 880,70 грн. 3% річних, 2 255,21 грн. судового збору за подачу позову.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Бізнесінформаудит (02166, м. Київ, вул. Мілютенко, буд. 42-А, кв. 10, ідентифікаційний код 30222194) на користь Державної акціонерної холдингової компанії Артем (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 2/10; ідентифікаційний код 14307699) 146,58 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/5909/17 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко