Постанова

від 05.09.2017 по справі 905/3546/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року Справа № 905/3546/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Корсак В.А., Мачульський Г.М. за участю представників: від позивача:Гудименко Ю.В. - посв. №014715 від 21.01.13р. від відповідача-1:Рубльова М.В. - дов. №1239/02-31 від 04.09.17р. від відповідача-2:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСвятогірської міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2017р. у справі господарського суду№905/3546/16 Донецької області за позовомКерівника Слов'янської місцевої прокуратури до 1. Святогірської міської ради 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 провизнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, повернення земельної ділянки та приведення її у попередній стан В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.02.2017р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2017р. у справі №905/3546/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним рішення Святогірської міської ради №13-XLIV-6 від 31.01.2014р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6". Визнано недійсним договір особистого строкового сервітуту №60, укладений 08.02.2014р. між Святогірською міської радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 звільнити

та повернути Святогірській міській раді земельну ділянку площею 0,0422 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, привівши вказану земельну ділянку у попередній стан.

Відповідач-1, Святогірська міська рада, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.08.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 04.09.2017р. №08.03-04/3818 у зв'язку з відпусткою судді Коробенка Г.П., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №905/3546/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Корсак В.А., Мачульський Г.М.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Святогірської міської ради.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.01.2014р. Святогірською міською радою прийнято рішенням "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6" №13-XLIV-6, відповідно до якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 (далі ФОП ОСОБА_6) для розташування тимчасової споруди по вул. Набережна в м. Святогірськ та надано ФОП ОСОБА_6 в обмежене платне користування на умовах особистого строкового сервітуту терміном на п'ять років земельну ділянку площею 0,0422 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Набережній в м. Святогірськ із земель житлової та громадської забудови комунальної власності Святогірської міської ради.

08.02.2014р. між відповідачами укладений договір особистого строкового сервітуту №60 (далі договір сервітуту), умовами якого передбачено, що власник на підставі рішення Святогірської міської ради №13-XLIV-6 "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6", встановлює особистий строковий сервітут на земельну ділянку, а сервітуарій приймає в платне користування на праві особистого строкового сервітуту земельну ділянку, яка знаходиться в м. Святогірську по вул. Набережній, площею 0,0422га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Згідно з п. 1.2 договору сервітуту вид права земельного сервітуту - розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 1.3 договору сервітуту нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 148577,76грн.

Пунктом 2.1 договору сервітуту передбачено, що особистий строковий сервітут встановлюється терміном на п'ять років.

Згідно з п. 3.1 договору сервітуту плата за користування правом особистого строкового сервітуту вноситься землекористувачем до міського бюджету у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки (на підставі рішення міської ради від 31.08.2011р. за №1-ХІ-6 "Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Святогірської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок".

Відповідно до акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 15.10.2013р. межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0422га, яка надається у користування ФОП ОСОБА_6 для розташування тимчасової споруди, закріплені межовими знаками у кількості 53 штук і знаходяться в кутках поворотів меж земельної ділянки у вигляді металевих штирів.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Статтею 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ст. 99 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення між відповідачами правовідносин), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.

Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами не було доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Також, договором земельного сервітуту не встановлено жодних обмежень у використанні чужої земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги доводи міської ради щодо неможливості задовольнити потреби ФОП ОСОБА_6 в інший спосіб, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст. 124 ЗК України, відповідно до ч.2 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Здійснивши правовий аналіз вищевказаних норм права, суди дійшли висновку, що для туристичних цілей спірна земельна ділянка могла бути передана в оренду з дотриманням процедури визначеної законодавством.

Щодо посилань Святогірської міської ради на п. "в" ч. 1 ст. 99 ЗК України, відповідно до якого власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), то такі посилання були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки зміни до редакції ст.99 ЗК України були прийняті після укладання спірного договору.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи те, що спірне рішення Святогірської міської ради було прийнято з порушенням норм земельного законодавства, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо визнання незаконним рішення Святогірської міської ради №13-XLIV-6 від 31.01.2014р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6" підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання договору особистого строкового сервітуту №60 від 08.02.2014р. недійсним, зобов'язання ФОП ОСОБА_6 звільнити та повернути Святогірській міській раді спірну земельну ділянку, то судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою для укладання договору особистого строкового сервітуту №60 від 08.02.2014р. було рішення Святогірської міської ради №13-XLIV-6 від 31.01.2014р. "Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6", яке визнано судами незаконним, то суди правомірно дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання договору особистого строкового сервітуту №60 від 08.02.2014р. недійсним та зобов'язання ФОП ОСОБА_6 звільнити і повернути Святогірській міській раді спірну земельну ділянку.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 35, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст.111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2017р. у справі №905/3546/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2017р. у справі №905/3546/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Святогірської міської ради - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя В.А. Корсак Суддя Г.М. Мачульський