Постанова

від 05.09.2017 по справі 904/9752/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року Справа № 904/9752/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І., суддів:Нєсвєтової Н.М., Палія В.В., за участю представників сторін позивача - Сорокіна А.В.; відповідача - В'язовий В.В.; третьої особи - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська содова компанія" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 у справі№ 904/9752/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська содова компанія" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліром" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр сода" простягнення 430 875, 49 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська содова компанія" (далі - ТОВ "Українська содова компанія") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліром" (далі - ТОВ "Ліром") про стягнення 400 000, 00 грн заборгованості за договором, 2 695, 89 грн 3% річних, 28 179, 60 грн пені.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 порушено провадження у справі № 904/9752/16 за позовом ТОВ "Українська содова компанія" до ТОВ "Ліром" про стягнення 430 875, 49 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 12.12.2016 позов задоволено частково, суд стягнув з ТОВ "Ліром" на користь ТОВ "Українська содова компанія" 400 000, 00 грн заборгованості, 2 688, 52 грн 3% річних, 28 109, 29 грн пені, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр сода" (далі - ТОВ "Торговий центр сода").

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Широбокова Л.П., судді Подобєд І.М., Кузнецова І.Л.) від 29.05.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2017, ТОВ "Українська содова компанія" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2016.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та без врахування встановлених фактичних обставин справи. Висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам і матеріалам справи.

Скаржник посилається зокрема на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ст.ст. 3, 11, 14-16, 509-511, 525-527, 530, 540, 549-551, 598, 599, 610-612, 625-627, 629 ЦК України та ст.ст. 20, 193, 202, 216-218 ГК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.08.2017 касаційну скаргу ТОВ "Українська содова компанія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.09.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ТОВ "Українська содова компанія" - новий боржник, ТОВ "Ліром" - первісний боржник та ТОВ "Торговий центр сода" - кредитор, 07.07.2015 було укладено договір №2 про переведення боргу, яким регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з договору №84 від 01 жовтня 2013, укладеного між первісним боржником та кредитором (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору №2 про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 822 089, 54 грн, що виник на підставі додаткової угоди №6 від 30 грудня 2013 до договору №84 від 01.10.2013, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання перед кредитором. За цим договором первісний боржник протягом одного року (до 07 липня 2016 року включно) зобов'язується перерахувати на поточний рахунок нового боржника (який вказаний у чотирнадцятому розділі цього договору) суму у розмірі 822 089, 54 грн (п.3 договору).

Платіжними дорученнями №739 від 24.07.2015 на суму 222 089, 54 грн, №770 від 25.08.2015 на суму 100 000,00 грн та №800 від 24.09.2015 на суму 100 000,00 грн відповідач сплатив позивачу (новому боржнику) суму 422 089, 54 грн.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Українська содова компанія" звернулось ТОВ "Ліром" про стягнення 400 000, 00 грн заборгованості за договором про переведення боргу, 2 695, 89 грн 3% річних, 28 179, 60 грн пені.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 400 000, 00 грн за договором про переведення боргу належними та допустимими доказами не спростовані, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, встановивши, що ТОВ "Ліром" порушено строк виконання свого грошового зобов'язання, суд першої інстанції вважав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 3% річних та пені, проте, здійснивши перерахунок, заявлених до стягнення позивачем сум, дійшов висновку про їх обґрунтованість в частині 2 688, 52 грн та 28 109, 29 грн відповідно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив, в свою чергу, з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту заборгованості первісного боржника перед кредитором, а отже, і право його вимоги спірної суми від первісного боржника (дійсності переведеного боргу).

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 2 договору № 2 про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 822 089, 54 грн, що виник на підставі додаткової угоди №6 від 30 грудня 2013 до договору №84 від 01.10.2013, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання перед кредитором.

Таким чином первісного боржника - ТОВ "Ліром", у зобов'язанні, що виникло з договору №84 від 01.10.2013 та додаткової угоди до нього №6 від 30 грудня 2013, замінено іншою особою - ТОВ "Українська содова компанія".

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

З врахуванням викладеного, при розгляді спору про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу, встановленню та перевірці підлягають обставини щодо фактичної наявності такого боргу, а саме реальне здійснення господарських операцій (зокрема поставка товару, виконання робіт, надання послуг), в результаті яких виник обов'язок здійснити їх оплату.

Разом з тим, місцевим господарським судом наведеного не враховано та не встановлено факту поставок продукції на суму переведеного боргу.

Суд апеляційної інстанції, повторно розглядаючи справу, встановив, що доказів відвантаження продукції (первинних документів щодо здійснення господарської операції) на суму переведеного боргу ні позивачем, ні відповідачем не надано.

Проте ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не було перевірено та надано належної правової оцінки доводам ТОВ "Українська содова компанія", що ТОВ "Ліром" не є кінцевим споживачем спірної продукції та здійснило її подальше постачання, маючи у своєму розпорядженні всі необхідні належним чином оформлені вантажно-відправні документи.

Також п. 3 договору № 2 про переведення боргу передбачено, що за цим договором первісний боржник протягом одного року (до 07 липня 2016 року включно) зобов'язується перерахувати на поточний рахунок нового боржника (який вказаний у чотирнадцятому розділі цього договору) суму у розмірі 822 089, 54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 512 ЦК України).

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

Виходячи з умови п. 3 договору № 2 про переведення боргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в такий спосіб сторони погодили заміну кредитора у зобов'язанні з ТОВ "Торговий центр сода" на ТОВ "Українська содова компанія", разом з тим, судом не визначено на якій підставі, з передбачених ст. 512 ЦК України, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні.

При цьому ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції, не було дано належної правової оцінки та не перевірено доводи ТОВ "Ліром" щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтверджували виконання ТОВ "Українська содова компанія" грошового зобов'язання ТОВ "Ліром" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий центр сода".

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111 10 ГПК України).

За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Вищого господарського суду України відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська содова компанія" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2016 у справі № 904/9752/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Нєсвєтова Н.М. Палій В.В.