Постанова

від 05.09.2017 по справі 905/3569/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року Справа № 905/3569/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І., суддів:Палія В.В., Селіваненка В.П., за участю представників сторін позивача - Степанюк Д.О.; відповідача - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі№ 905/3569/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" простягнення інфляційних витрат від суми основної заборгованості за договором поставки CVS 58474 від 10.12.2013 у розмірі 147 520, 17 грн, 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (далі - ТОВ "АТ Каргілл") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" (далі - ТОВ "Перемога") про стягнення інфляційних втрат від суми основної заборгованості за договором поставки CVS 58474 від 10.12.2013 у розмірі 147 520, 17 грн, а також 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.12.2016 порушено провадження у справі № 905/3569/16 за позовом ТОВ "АТ Каргілл" до ТОВ "Перемога" про стягнення інфляційних витрат від суми основної заборгованості за договором поставки CVS 58474 від 10.12.2013 у розмірі 147 520, 17 грн, 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Філімонова О.Ю.) від 20.02.2017 позовні вимоги задоволено повністю, суд стягнув з ТОВ "Перемога" на користь ТОВ "АТ Каргілл" інфляційні витрати у розмірі 147 520, 17 грн, 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.А., судді Колядко Т.М., Чернота Л.Ф.) від 11.05.2017 рішення Господарського суду Донецької області від 20.02.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення 3% річних нарахованих за період з 14.10.2014 по 28.08.2015 у розмірі 5 483, 02 грн припинено, у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 у загальному розмірі 8 011, 13 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 147 520, 17 грн, нарахованих за період жовтень 2014 року - грудень 2016 року, відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017, ТОВ "АТ Каргілл" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 20.02.2017.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не досліджено в повному обсязі наявні у справі докази, надана помилкова юридична оцінка іншим документальним доказам, не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до прийняття незаконної та необґрунтованої постанови суду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2017 касаційну скаргу ТОВ "АТ Каргілл" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.09.2017.

На адресу суду 04.09.2017 від ТОВ "Перемога" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "АТ Каргілл", в якому відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами, між ТОВ "АТ Каргілл" (постачальник) та ТОВ "Перемога" (покупець) 10.12.2013 укладено договір поставки № CVS 58474, за умовами якого в порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин, добрива згідно специфікацій до цього договору, надалі пойменовані - товар (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 3.1., 3.4. договору загальна кількість товару, ціна, порядок розрахунків за окремий товар, а також необхідність забезпечення виконання зобов'язання визначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару підлягає коригуванню відповідно до п.3.4. Договору.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між сторонами підписано специфікації до договору на загальну суму 399 127, 68 грн, а саме: № 1/58474 від 10.12.2013 на суму 238 080, 00 грн, № 2/60178 від 28.01.2014 на суму 135 041, 28 грн, № 3/62697 від 14.03.2014 на суму 26 006, 40 грн, в яких визначено строк оплати до 10.10.2014.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "АТ Каргілл" до ТОВ "Перемога" про стягнення інфляційних втрат від суми основної заборгованості за договором поставки CVS 58474 від 10.12.2013 у розмірі 147 520, 17 грн, а також 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "АТ Каргілл" посилається на те, що ТОВ "Перемога" не виконало свого обов'язку щодо оплати скоригованої вартості товару, сплативши 09.09.2014 та 10.09.2014 вартість товару, визначену в специфікаціях. Заборгованість з оплати скоригованої вартості товару, яка за умовами договору, мала бути сплачена до 10.10.2014, є предметом спору у іншій господарській справі № 905/2239/15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у справі № 905/2239/15 за позовом ТОВ "АТ Каргілл" до ТОВ "Перемога" про стягнення заборгованості у розмірі 460 771, 70 грн, у тому числі основний борг в розмірі 355 746, 17 грн, пеня в розмірі 36 805, 60 грн, 3% річних в сумі 5 483, 02 грн та штраф в сумі 62 736, 91 грн, рішенням Господарського суду Донецької області від 06.09.2016 позовні вимоги ТОВ "АТ Каргілл" задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ "Перемога" на користь ТОВ "АТ Каргілл" заборгованість за договором поставки № CVS 58474 від 10.12.2013 в сумі 207 422, 30 грн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.11.2016 рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2016 змінено в частині визначення розміру суми основної заборгованості, що підлягає до стягнення, а саме стягнуто з ТОВ "Перемога" на користь ТОВ "АТ Каргілл" заборгованість за договором поставки № CVS 58474 від 10.12.2013 в сумі 206 254, 75 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Таким чином, ТОВ "АТ Каргілл" просило стягнути з ТОВ "Перемога" у зв'язку з простроченням сплати скоригованої вартості поставленого товару у розмірі 206 254, 75 грн за період з 11.10.2014 по 14.12.2016 суму 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 147 520, 17 грн.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, виходив з їх доведеності та обґрунтованості, з огляду на те, що наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

У п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" зазначено, що ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Також у п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 910/17078/15 викладено правову позицію, згідно з якою вирішуючи спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення сплати боржником стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період з дня видачі наказу на виконання судового рішення до дня подання позову, слід враховувати таке.

За змістом положень статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Стаття 625 розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з приписами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, на грошові зобов'язання поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

При цьому припинення відповідного договору (на підставі якого виникла відповідальність за порушення грошового зобов'язання) жодним чином не свідчить про припинення нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати основного боргу встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не врахував, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "АТ Каргілл" до ТОВ "Перемога" про стягнення інфляційних втрат від суми основної заборгованості за договором поставки CVS 58474 від 10.12.2013 у розмірі 147 520, 17 грн, а також 3% річних у розмірі 13 494, 15 грн за період з 11.10.2014 (з дня наступного за днем, коли мали бути погашена скоригована вартість товару відповідно до умов договору та специфікацій) по 14.12.2016, а не за період з дня видачі наказу на виконання судового рішення у справі № 905/2239/15 до дня подання позову у даній справі, а тому суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення місцевого господарського суду у даній справі.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу,скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі в частині стягнення 3% річних нарахованих за період з 14.10.2014 по 28.08.2015 у розмірі 5 483, 02 грн, виходив з того, що предметом спору у справі №905/2239/16 вже було нарахування 3% річних за період 14.10.2014 по 28.08.2015.

Відмовляючи у стягненні 3% річних, нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 у загальному розмірі 8 011, 13 грн, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ТОВ "АТ Каргілл" не виконано умов договору щодо виставлення скоригованих рахунків та, як наслідок, з боку ТОВ "Перемога" відсутній факт порушення своїх обов`язків щодо оплати скоригованої вартості товару, а отже і відсутнє існування періоду прострочення виконання самого зобов'язання.

Також з огляду на правову позицію викладену у постанові Верховного суду України від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15 та п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, згідно з якою вимоги ст. 625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягненні інфляційних втрат у розмірі 147 520, 17 грн, нарахованих за період жовтень 2014 року - грудень 2016 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції предметом позову у даній справі та у справі № 905/2239/16 є матеріально-правова вимога ТОВ "АТ Каргілл" до ТОВ "Перемога", зокрема про стягнення 3% річних, нарахованих за період 14.10.2014 - 28.08.2015 за невиконання зобов'язань за договором поставки № CVS 58474 від 10.12.2013 в частині оплати скоригованої вартості товару. Тобто, підстава та предмет заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних, нарахованих за період з 14.10.2014 по 28.08.2015, у справі № 905/2239/16 та у даній справі є ідентичними.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення 3% річних за період з 14.10.2014 по 28.08.2015, розмір яких за підрахунком позивача у справі № 905/2239/16 складав 5 483, 02 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спірні правовідносини між тими ж сторонами, про той самий предмет, і з тих же підстав вже розглянуті судами в межах справи №905/2239/16.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 147 520, 17 грн, нарахованих за період жовтень 2014 року - грудень 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Частиною 1 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 10 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)".

Встановивши, що інфляційні витрати у розмірі 147 520, 17 грн за період жовтень 2014 року - грудень 2016 року, нараховані ТОВ "АТ Каргілл" на заборгованість з оплати скоригованої на момент оплати з використанням курсу долара США вартості товару, суд апеляційної інстанції, з врахуванням вищевикладеного, дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 у загальному розмірі 8 011, 13 грн, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ТОВ "АТ Каргілл" не виконано умов договору щодо виставлення скоригованих рахунків та, як наслідок, з боку ТОВ "Перемога" відсутній факт порушення своїх обов`язків щодо оплати скоригованої вартості товару, а отже і відсутнє існування періоду прострочення виконання самого зобов'язання.

Разом з тим колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим з огляду на таке.

За приписами ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Договір, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, суми та черговості платежів (розділ 3 договору), а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов'язання ТОВ "Перемога".

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.

З врахуванням викладеного, оскільки господарськими судами у справі № 905/2239/16 встановлено наявність заборгованості ТОВ "Перемога" перед ТОВ "АТ Каргілл" у розмірі 206 254, 75 грн станом на 09.09.2014 та 10.09.2014 (дати фактичної оплати), то колегія суддів вважає, що позовна вимога в частині стягнення 3% річних, нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 підлягає задоволенню в частині 8 011, 13 грн. При цьому колегія суддів зазначає, що розмір 3% річних за вказані періоди за розрахунком суду становить 8 086, 32 грн, разом з тим, колегією суддів враховується сума заявлена до стягнення позивачем у даній справі - 13 494, 15 грн та у справі № 905/2239/16 - 5 483, 62 грн, і оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 8 011, 13 грн.

У п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

Відповідно до п. 2 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Частиною 1 ст. 111 10 ГПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 підлягає частковому скасуванню, а саме в частині відмови у стягненні 8 011, 13 грн 3% річних, нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 з прийняттям нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих за період з 11.10.2014 по 13.10.2014, 29.08.2015 по 14.12.2016 у розмірі 8 011, 13 грн скасувати та в цій частині прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" 8 011, 13 грн 3% річних.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2017 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" 144 (сто сорок чотири) грн 20 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Донецької області видати накази на виконання даної постанови суду.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Палій В.В.

Селіваненко В.П.