Постанова

від 05.09.2017 по справі 922/948/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р. Справа № 922/948/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 127 від 29.12.2016 на підставі довіреності № 855/9.1/32-17 від 31.01.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 367 від 10.01.2017)

третьої особи-1 - не з'явився

третьої особи-2 - не з'явився

третьої особи-3 - ОСОБА_2 (довіреність № 08-11/29/2-17 від 05.01.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (вх. №2531 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/948/17

за позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна, м. Київ

до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Управління Державної казначейської служби України у місті Харкові Харківської області, м. Харків,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю Алекс , м. Харків,

3) Харківська міська рада, м. Харків

про стягнення 72632,64 грн. , -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави Україна, в якій просило стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради збитки, завдані Державному бюджету України в сумі 72632,64 грн. внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини Штефан та інші проти України .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2017 по справі № 922/948/17 (колегія суддів у складі: головуючого судді Кухар Н.М., судді Бринцева О.В., судді Аюпової Р.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь Державного бюджету України збитки, завдані Державному бюджету України, в сумі 72632,64 грн. Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь Міністерства юстиції України витрати з оплати судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що прийняте у даній справі рішення є незаконним, необґрунтованим, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: позивачем не надано доказів підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, як то передбачено Законом України Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини , Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Відповідач зазначає про те, що оскільки позивачем у справі № 33/242-02 є ТОВ Алекс , а не громадянин ОСОБА_3, тому є незрозумілим та необґрунтованим, чим саме порушено права громадянина ОСОБА_4 (ОСОБА_3А.) стосовно виконання рішення суду на користь юридичної особи -ТОВ Алекс .

Також відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що на час прийняття рішення Європейського суду у справі Штефан та інші проти України рішення національного суду по справі № 33/242-02 вже було виконано, а договір купівлі -продажу між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ Алекс № 3762 укладено 12.03.2007. Судом першої інстанції також не надано оцінки тому, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 у справі Штефан та інші проти України , з Державного бюджету України на особистий рахунок заявників разом сплачено 72632,64 грн. (платіжні доручення від 25.09.2014 та від 19.12.2014 № 9774) копії додано до позовної заяви. Проте згідно вказаних платіжних доручень отримувачем коштів є ОСОБА_4. Належних доказів отримання ТОВ Алекс коштів, як зазначено позивачем, до матеріалів справи не надано.

На думку скаржника судом не з'ясовано наявність вини Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у тривалому невиконанні рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2003 по справі № 33/242-02, а також причинного зв'язку між діями управління та моральною шкодою. Матеріали справи не містять доказів того, що саме в результаті протиправної поведінки відповідача були спричинені збитки в розмірі суми позову. Також відповідач вказав, що при зверненні позивача до суду із даним позовом останній не зазначив конкретної норми матеріального права, відповідно до якої у відповідача виникає обов'язок відшкодувати збитки, пославшись лише на загальні норми якими врегульовано право та способи захисту цивільних прав і інтересів.

Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради є виконавчим органом Харківської міської ради, здійснює діяльність не направлену на одержання прибутку. Відшкодування витрат пов'язаних із своєю діяльністю управління здійснює за рахунок коштів міського бюджету відповідно до затвердженого кошторису. Кошти, що знаходяться на рахунку Управління, мають цільове призначення і використання їх на інші цілі суперечить чинному законодавству.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2017 призначено суддю-доповідача ОСОБА_5 та визначено для розгляду справи № 922/948/17 склад колегії суддів: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Істоміна О.А.

Позивачем надані заперечення на апеляційну скаргу (вх. № 9208 від 04.09.2017), в яких Міністерство юстиції України вважає доводи скаржника безпідставними та необґрунтованими, а тому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Позивач вважає, що судом першої інстанції було всебічно та у повному обсязі досліджено докази, які наявні в матеріалах справи та надано їм належну правову оцінку, правильно застосовано норми права, які регулюють саме дані спірні правовідносини і прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

01.09.2017 на адресу суду апеляційної інстанції від Управління Державної казначейської служби України у місті Харкові Харківської області, м. Харків надійшло клопотання (вх. № 9117), в якому третя особа просить здійснити розгляд даної справи без участі її представника та повідомити Управління Держказначейської служби про результати розгляду справи, надіславши копію прийнятого рішення на адресу казначейської служби.

Третя особа-2, Товариство з обмеженою відповідальністю Алекс , м. Харків, не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 06.09.2017, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію сторін підтверджено письмовими доказами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Управління Державної казначейської служби України у місті Харкові Харківської області та Товариства з обмеженою відповідальністю Алекс за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Частинами першою та другою статті 101 та пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 05.09.2017 уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції по справі, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (вх. №2531 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/948/17 задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 14 Закону України Про міжнародні договори України міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

9 листопада 1995 року від імені України була підписана Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.

Законом України від 9 лютого 2006 року №3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі Совтрансавто-Холдинг проти України 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (стаття 1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи Рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 у справі Штефан та інші проти України за заявою № 36762/06 і 249 інших заяв Європейським судом встановлено порушення державою Україна, зокрема, прав Товариства з обмеженою відповідальністю Алекс та ОСОБА_4 і зобов'язано державу-відповідача сплатити заявникам по 2000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди і компенсації судових та інших витрат, а також виконати рішення національного суду, яке залишалось невиконаним і підлягало виконанню.

В даному Рішенні Європейським судом констатовано порушення державою Україна норм Конвенції, зокрема, у зв'язку з тривалим невиконанням ухваленого на їх користь рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 у справі № 33/242-02, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2003, за позовом TOB Алекс , ОСОБА_3 (після реєстрації шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_4) до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, виконавчого комітету Харківської міської ради про зобов'язання вчинити дії, відповідно до якого Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради зобов'язано укласти з TOB Алекс договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху площею 411,00 кв.м., розташованого у м. Харкові, Садовий проїзд, 9, за ціною, встановленою у відповідності із Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Відповідно до статті 41 Конвенції Європейський суд може зобов'язати державу відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати.

Виплата цих сум є обов'язковою, чітко визначеною у рішенні Суду.

Відшкодуванням вважається сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та/або визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини регулюється Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Законом України Про виконавче провадження , іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом.

Посилання скаржника на Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 є безпідставним, оскільки положення вказаного нормативно-правового документа не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, позаяк останні регулюються спеціальним законом, а саме: Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини виконанням Рішення є виплата Стягувачеві (Заявникові) відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

Згідно приписів статті 3 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Органом представництва, відповідальним за координацію виконання рішень Європейського суду з прав людини, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 31.05.2006 Про заходи реалізації Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , визнано Міністерство юстиції України.

Порядок виплати відшкодування встановлений главою 3 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Державна виконавча служба впродовж десяти днів з дня надходження документів відкриває виконавче провадження. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Секретаріат надсилає до Державної казначейської служби постанову про відкриття виконавчого провадження, разом із оригінальним текстом і перекладом Рішення.

Впродовж десяти днів від дня надходження зазначених документів Державні казначейська служба здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, у разі його відсутності - на депозитний рахунок Державної виконавчої служби.

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у результативній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, результативній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Механізм використання коштів, передбачених Міністерству юстиції у державному бюджеті за програмою Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України визначає Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408.

Відповідно до пункту 1 зазначеного вище Порядку, відповідальним виконавцем зазначеної програми є Міністерство юстиції України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Порядку, бюджетні кошти спрямовуються на виплату грошових сум за рішеннями закордонних юрисдикційних органів - міжнародного судового, в тому числі Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 5 Порядку, для здійснення платежів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 пункту 2, головний розпорядник подає до Казначейства платіжний документ.

Відповідно до статті 3 Закону України Про виконавче провадження рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України.

Із матеріалів справи вбачається, що в ході примусового виконання органами державної виконавчої служби вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини з Державного бюджету України на особистий рахунок заявників (ТОВ Алекс та ОСОБА_4А.) разом сплачено 72632,64 справедливої сатисфакції, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.09.2014 № 6324, від 19.12.2014 № 9774 та випискою по рахунку.

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Додані до позовної заяви платіжні доручення з відміткою про проведення оплати колегія суддів апеляційної інстанції належним підтвердженням того, що кошти були фактично виплачені заявникам на їх рахунки, що повністю спростовує доводи скаржника щодо недоведеності позивачем факту списання коштів.

Суд першої інстанції обґрунтовано визначився, що відшкодовані за рішенням Європейського суду в справі Штефан та інші проти України з Державного бюджету України кошти у сумі 72632,64 грн. є саме збитками Державного бюджету України.

Частиною п'ятою статті 9 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено обов'язок Органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Органом представництва, згідно статті 1 вказаного Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. № 784 Про заходи щодо реалізації Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , є Міністерство юстиції України.

На підставі вищевикладеного, Міністерство юстиції України у відповідності до статті 9 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та статей 15-17 Цивільного кодексу України, звернулось до господарського суду за захистом цивільних прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 784 від 31.05.2006 (зі змінами і доповненнями) Про заходи щодо реалізації Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Таким чином, суд першої інстанції взявши до уваги вищенаведені норми закону, дійшов обґрунтованого висновку, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За змістом статті 1191 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.

За своєю суттю регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.

Предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, а предметом доказування - є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Звертаючись з позовом, позивач повинен довести факт спричинення збитків і причинно-наслідковий зв'язок між порушенням права і збитками.

Підставами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); наявність майнової та (або) моральної шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Отже, у даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених сум у вигляді відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

Задовольняючи позовні вимоги Міністерства юстиції України до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що у справі, яка розглядалась Європейським судом, відповідач - держава Україна - зазнав витрат за наслідками порушених Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради прав заявників (ТОВ Алекс та ОСОБА_4А.).

В даному випадку протиправність поведінки відповідача встановлена Європейським судом під час розгляду заяви № 9624/07, поданої TOB Алекс та ОСОБА_4 в рамках справи Штефан та інші проти України .

Зокрема, у пункті 23 зазначеного рішення Європейського суду зазначено, що рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи .

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 у справі № 33/242-02 за позовом заявників до відповідача про спонукання до укладання договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу, передбачених Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) зобов'язано відповідача укласти договір купівлі-продажу. Рішення національного суду набрало законної сили 16.12.2003.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України у строки, встановлені законом.

Натомість, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих TOB Алекс , укладено тільки 12.03.2007, тобто після звернення заявників до Європейського суду із заявою № 9624/07, зареєстрованою у Європейському суді 21.02.2007, щодо порушення державою Україна норм Конвенції.

Обов'язок відповідача полягав в укладанні з заявником договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який не виконувався відповідачем понад три роки, що і зумовило звернення заявників до Європейського суду.

При цьому, згідно листа Господарського суду Харківської області від 26.11.2013р. № 09.1-06/024768, наказ на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 у справі № 33/242-02 не видавався, що було обумовлено існуючою на той час судовою практикою.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 № 01-8/1270 Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , питання про необхідність видачі наказу на виконання судового рішення має вирішуватися виключно з огляду на наявність потреби у вжитті передбачених законом (зокрема, статтею 4 Закону України Про виконавче провадження ) заходів примусового виконання певного судового акта органами Державної виконавчої служби. Якщо такої потреби не існує, то наказ господарським судом не видається.

В матеріалах справи № 33/242-02 відсутні будь-які відомості про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 зокрема, щодо відкриття виконавчого провадження, його ходу та закінчення. Також матеріали справи не містять будь-яких скарг на дії чи бездіяльність державного виконавця.

Відсутність заяв про оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців у зв'язку з невиконанням рішення національного суду підтверджується також листом Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 № 03-25/74602.

Разом з цим, тривале невиконання Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради рішення національного суду, що стало причиною звернення заявників до Європейського суду з прав людини, жодним чином не пов'язане з діяльністю органів державної виконавчої служби, оскільки відповідач зобов'язаний був виконати рішення суду шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що тривале невиконання рішення національного суду, що набрало законної сили, повністю залежало від волі боржника та зумовлено саме його протиправною бездіяльністю.

Факт невідкриття виконавчого провадження із виконання рішення національного суду, жодним чином позбавляв відповідача обов'язку укласти договір купівлі-продажу із заявником та не звільняє його від відповідальності за очевидне зволікання з виконанням рішення національного суду.

З матеріалів справи вбачається причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача, та моральною шкодою, заподіяною відповідачем заявникам внаслідок тривалого невиконання рішення суду. Вказані обставини були встановлені рішенням Європейського суду.

Протиправна поведінка, яка виявилась у бездіяльності відповідача і призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду Штефан та інші проти України в розмірі 72632,64 грн., а тому свідчить про наявність вини в діях відповідача.

Чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Колегією суддів не встановлено, а відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування державі в регресному порядку шкоди, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

За загальним правилом в цивільному праві, встановленим, зокрема, статтею 614 Цивільного кодексу України, відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у заподіянні шкоди, оскільки в рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 у справі Штефан та інші проти України встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 у справі № 33/242-02, винесеним на користь ТОВ Алекс , Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради було зобов'язане укласти з TOB Алекс відповідний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, але вказане рішення тривалий час не виконувалось.

Водночас, поданий заявниками (ТОВ Алекс та ОСОБА_4А.) позов до Європейського суду з прав людини позов обґрунтовано саме тривалим невиконанням рішення національного суду Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, яке зобов'язано було вчинити необхідні заходи для виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2003 у справі № 33/242-02.

Визнання Європейським судом з прав людини порушення державою Україна Конвенції внаслідок тривалого (понад три роки) неукладання відповідачем договору купівлі-продажу нежитлового приміщення із заявниками свідчить про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною шкодою.

У випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, настання негативних наслідків у вигляді порушення законних прав заявників та, відповідно, звернення їх до Європейського суду, ухвалення Європейським судом рішення, що призвело до понесення збитків Державного бюджету внаслідок виплати справедливої сатисфакції, виключається.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Штефан та інші проти України , відповідно до якого здійснювалась виплата з бюджету, вбачаються винні дії Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради у порушенні, що полягало в тривалому невиконанні рішення, відповідальність за що несе держава.

Із встановлених обставин справи колегія суддів вбачає в діях (тривалої протиправної бездіяльності) Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради весь склад цивільного правопорушення, зокрема, його вину у несвоєчасному виконанні рішення національного суду, причинний зв'язок між бездіяльністю боржника та присудженням відшкодування заявникам.

Посилання відповідача на те, що до суду не було надано належних доказів отримання ТОВ Алекс коштів, спростовується тим, що відповідно до положень, закріплених у статті 9 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент здійснення виконавчих дій), сторона виконавчого провадження може реалізовувати свої права у виконавчому провадженні самостійно або через представника.

ТОВ Алекс скористалось таким правом та здійснило свої права та обов'язки через свого представника. Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до даних які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засновником даної юридичної особи значиться ОСОБА_3 (після одруження змінив прізвище на ОСОБА_4).

Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження № 44535231 від 10.03.2015 встановлено, що рішення суду № 36762/06 виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані представнику стягувача - ОСОБА_4 платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 9774 від 19.12.2014 у розмірі 39257,25 грн. (еквівалент 2000 євро) та платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 515 від 02.03.2015 перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду у розмірі 195,25 грн.

Постанова відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження № 44535231 від 10.03.2015 не скасована, а ТОВ Алекс не заявлено будь-яких претензій щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини шляхом перерахування стягуваних на його користь коштів на рахунок ОСОБА_4

Державний виконавець, з метою належного виконання рішення Європейського суду відповідно до приписів чинного законодавства, пересвідчившись у наявності у ОСОБА_4 відповідних повноважень на отримання коштів, правомірно здійснив перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_4, як законного представника ТОВ Алекс .

Вищевикладені обставини були ретельно досліджені судом першої інстанції та надано належну оцінку доказам, які були надані сторонами у даній справі.

Позивачем, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, доведено наявність підстав для відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Наявними у справі матеріалами доведено наявність вини відповідача у понесенні державою в особі позивача збитків, тому позовні вимоги про їх стягнення обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що правові підстави для покладення компенсації саме на державу, в даному випадку, в особі Міністерства юстиції України, за наведених вище обставин відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків місцевого господарського суду. Скаржник не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених у скарзі аргументів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 33, 34, 36, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/948/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/948/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.