Постанова

від 12.12.2017 по справі 922/948/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 922/948/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Корсак В.А., Поляк О.І. за участю представників: від позивача:Росоха С.В. - дов. №945/9.1/22-17 від 31.01.17р. від відповідача:Воронова Ю.В. - дов. №367 від 10.01.17р. від третьої особи-1:не з'явився від третьої особи-2:не з'явився від третьої особи-3:Воронова Ю.В. - дов. №08-11/29/2-17 від 05.01.17р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017р. у справі господарського суду№922/948/17 Харківської області за позовомМіністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Управління Державної казначейської служби України у місті Харкові Харківської області; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс", м. Харків, 3. Харківська міська рада простягнення 72 632,64грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2017р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017р. у справі №922/948/17 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь Державного бюджету України збитки, завдані Державному бюджету України, в сумі 72 632,64грн.

Відповідач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.11.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. №08.03-04/6561 у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №922/948/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Корсак В.А., Поляк О.І.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши викладені в касаційній скарзі доводи з цього приводу, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

09.11.1995р. від імені України була підписана Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. №475/97-ВР.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України" від 09.02.2006р. №3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад.

Згідно з п. 3 ст. 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11.09.1997р. визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2014р. у справі "Штефан та інші проти України" за заявою №36762/06 і 249 інших заяв Європейським судом встановлено порушення державою Україна, зокрема, прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс" (далі TOB "Алекс") та ОСОБА_6 і зобов'язано державу-відповідача сплатити заявникам по 2000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди і компенсації судових та інших витрат, а також виконати рішення національного суду, яке залишалось невиконаним і підлягало виконанню.

У вказаному рішенні Європейським судом з прав людини констатовано порушення державою Україна норм Конвенції, зокрема, у зв'язку з тривалим невиконанням ухваленого на їх користь рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2003р. у справі №33/242-02, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2003р. за позовом TOB "Алекс" та ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_6) до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, виконавчого комітету Харківської міської ради про зобов'язання вчинити дії, відповідно до якого Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради зобов'язано укласти з TOB "Алекс" договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху площею 411,00 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, за ціною, встановленою відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно з ст. 41 Конвенції Європейський суд з прав людини може зобов'язати державу відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду, а також судові витрати.

Виплата цих сум є обов'язковою, чітко визначеною у рішенні Суду.

Відшкодуванням вважається сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та/або визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом.

Посилання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 визнані судами попередніх інстанцій безпідставним, оскільки положення вказаного нормативно-правового документа не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як останні регулюються спеціальним законом, а саме: Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконанням рішення є виплата Стягувачеві (Заявникові) відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

Згідно ст. 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Органом представництва, відповідальним за координацію виконання рішень Європейського суду з прав людини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №784 від 31.05.2006р. "Про заходи реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", визнано Міністерство юстиції України.

Порядок виплати відшкодування встановлений главою 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Державна виконавча служба впродовж десяти днів з дня надходження документів відкриває виконавче провадження. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Секретаріат надсилає до Державної казначейської служби постанову про відкриття виконавчого провадження, разом із оригіналом тексту і перекладом Рішення.

Впродовж десяти днів від дня надходження зазначених документів Державна казначейська служба здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, у разі його відсутності - на депозитний рахунок Державної виконавчої служби.

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Механізм використання коштів, передбачених для Міністерства юстиції у державному бюджеті за програмою "Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України" визначає Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007р. №408.

Відповідно до п. 1 вказаного Порядку відповідальним виконавцем зазначеної програми є Міністерство юстиції України.

Згідно з пп. 1 п. 2 Порядку бюджетні кошти спрямовуються на виплату грошових сум за рішеннями закордонних юрисдикційних органів - міжнародного судового, в тому числі Європейського суду з прав людини.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що для здійснення платежів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 пункту 2, головний розпорядник подає до Казначейства платіжний документ.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході примусового виконання органами державної виконавчої служби вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини з Державного бюджету України на особистий рахунок заявників (ТОВ "Алекс" та ОСОБА_6) разом сплачено 72632,64грн. справедливої сатисфакції, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.09.2014р. №6324, від 19.12.2014р. №9774 та випискою по рахунку.

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Додані до позовної заяви платіжні доручення з відміткою про проведення оплати судами визнано як належне підтвердженням того, що кошти були фактично виплачені заявникам на їх рахунки, що повністю спростовує доводи скаржника щодо недоведеності позивачем факту списання коштів.

При цьому, відшкодовані за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Штефан та інші проти України" з Державного бюджету України кошти у сумі 72 632,64грн. є саме збитками Державного бюджету України.

Міністерство юстиції України відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст.ст. 15-17 ЦК України, звернулось до господарського суду за захистом цивільних прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №784 від 31.05.2006р. (зі змінами і доповненнями) "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За змістом ст. 1191 ЦК України відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.

За своєю суттю регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.

Предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, а предметом доказування - є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

У даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених сум у вигляді відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

Протиправність поведінки Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради встановлена Європейським судом з прав людини під час розгляду заяви №9624/07, поданої TOB "Алекс" та ОСОБА_6 в межах справи "Штефан та інші проти України". Зокрема, у п. 23 вказаного рішення Європейського суду з прав людини зазначено, що рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування.

Водночас, рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2003р. у справі №33/242-02 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради зобов'язано укласти договір купівлі-продажу. Рішення національного суду набрало законної сили 16.12.2003р.

За конституційними засадами судові рішення є обов'язковими до виконання.

Натомість, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих TOB "Алекс", укладено тільки 12.03.2007р., тобто після звернення заявників до Європейського суду з прав людини із заявою №9624/07, яку було зареєстровано у Європейському суді з прав людини 21.02.2007р., щодо порушення державою Україна норм Конвенції.

Обов'язок Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління) полягав в укладанні з заявником договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який не виконувався Управлінням понад три роки, що і зумовило звернення заявників до Європейського суду з прав людини.

При цьому, згідно листа господарського суду Харківської області від 26.11.2013р. №09.1-06/024768, наказ на виконання рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2003р. у справі №33/242-02 не видавався, що було обумовлено існуючою на той час судовою практикою.

При застосуванні приписів Господарського процесуального кодексу України питання щодо необхідності видачі наказу на виконання судового рішення має вирішуватися виключно з огляду на наявність потреби у вжитті, передбачених законом (зокрема, статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження") заходів примусового виконання певного судового акта органами Державної виконавчої служби. Якщо такої потреби не існує, то наказ господарським судом не видається.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи №33/242-02 відсутні будь-які відомості про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2003р., зокрема, щодо відкриття виконавчого провадження, його ходу та закінчення. Також матеріали справи не містять будь-яких скарг на дії чи бездіяльність державного виконавця.

Відсутність заяв про оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців у зв'язку з невиконанням рішення національного суду підтверджується, також, листом Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2013р. №03-25/74602.

Між тим, тривале невиконання Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради рішення національного суду, що стало причиною звернення заявників до Європейського суду з прав людини, жодним чином не пов'язане з діяльністю органів державної виконавчої служби, оскільки відповідач зобов'язаний був виконати рішення суду шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу.

Таким чином, суди дійшли висновку, що факт не відкриття виконавчого провадження із виконання рішення національного суду, жодним чином не позбавляв Управління обов'язку укласти договір купівлі-продажу із заявником та не звільняє його від відповідальності за очевидне зволікання з виконанням рішення національного суду.

В даних правовідносинах бездіяльність Управління призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини "Штефан та інші проти України" в розмірі 72632,64 грн., що свідчить про наявність вини в діях Управління.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом, а відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування державі в регресному порядку шкоди, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

За загальним правилом в цивільному праві встановленим, зокрема, ст. 614 ЦК України, відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Також, визнання Європейським судом з прав людини порушення державою Україна Конвенції внаслідок тривалого (понад три роки) неукладання відповідачем договору купівлі-продажу нежитлового приміщення із заявниками свідчить про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою Управління і заподіяною шкодою.

Виходячи із обставин справи судами встановлено, що має місце тривала бездіяльність Управління, а тому зроблено обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на відсутність належних доказів отримання ТОВ "Алекс" коштів, то такі посилання були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та відхилені останніми, оскільки відповідно до положень, закріплених у ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент здійснення виконавчих дій), сторона виконавчого провадження може реалізовувати свої права у виконавчому провадженні самостійно або через представника.

ТОВ "Алекс" скористалось таким правом та здійснило свої права та обов'язки через свого представника. Разом з тим, відповідно до даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засновником даної юридичної особи значиться ОСОБА_6 (після одруження відбулась зміна прізвища на ОСОБА_6).

Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження №44535231 від 10.03.2015р. встановлено, що рішення суду №36762/06 виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані Міністерством юстиції України представнику стягувача - ОСОБА_6 платіжним дорученням №9774 від 19.12.2014р. у розмірі 39257,25грн. (еквівалент 2000 євро) та платіжним дорученням Міністерства юстиції України №515 від 02.03.2015р. перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 195,25грн.

Постанова відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження №44535231 від 10.03.2015р. не скасована, а ТОВ "Алекс" не заявлено будь-яких претензій щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини шляхом перерахування стягуваних на його користь коштів на рахунок ОСОБА_6

Державний виконавець, з метою належного виконання рішення Європейського суду з прав людини відповідно до приписів чинного законодавства, пересвідчившись у наявності у ОСОБА_6 відповідних повноважень на отримання коштів, правомірно здійснив перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_6, як законного представника ТОВ "Алекс".

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки суди в порядку ст.ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 35, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами та під час здійснення провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваних рішеннях мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2017р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017р. у справі №922/948/17 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017р. у справі №922/948/17 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя В.А. Корсак Суддя О.І. Поляк