Постанова

від 06.09.2017 по справі 826/10811/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 вересня 2017 року 11:10 справа №826/10811/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2016 року №0002771201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року відкрито провадження у справі №826/10811/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 20 жовтня 2016 року представники позивача позовні вимоги підтримали; представник відповідача не прибув, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 22 лютого 2016 року №0002771201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 1 975 286,75 грн., в тому числі за основним платежем - 1 580 229,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 395 057,35 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 28 січня 2016 року №217/26-56-12-01-17/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету платником податків фізичною особою ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року" (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 та пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, у зв'язку із заниженням розміру інвестиційного прибутку, отриманого від операцій з інвестиційними активами у 2014 році (продаж корпоративних прав ТОВ "Столичний берег" (код ЄДРПОУ 34613673), в результаті завищення витрат, понесених на придбання інвестиційного активу, оскільки позивач не надав до перевірки документів, які б підтверджували понесені витрати на придбання активу.

Позивач вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки позивач мав усі підстави для зменшення суми оподатковуваного доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Столичний берег" на суму витрат у розмірі 10 230 000,00 грн., оскільки такі витрати є документально підтвердженими, зокрема договором купівлі-продажу (відступлення) частки статутного капіталу ТОВ "Столичний берег" від 15 лютого 2013 року, укладеного позивачем із ОСОБА_2, та розпискою від 15 лютого 2013 року про отримання ОСОБА_2 від позивача грошових коштів у розмірі 10 230 000,00 грн., однак наведені документи залишені відповідачем поза увагою.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив, зазначивши у письмовому запереченні, що до початку та після перевірки позивачем не було надано документально підтверджених витрат на придбання корпоративних прав ТОВ "Столичний берег" та в подальшому їх продажу. Також відповідач зазначає, що документами, які підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних паперів фізичною особою є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти прийому-передачі цінних паперів, є касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить із наступних міркувань.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпункт 164.2.9 пункту 164.2 цієї Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначені у пункті 170.2 статті 170 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

За правилами, визначеними підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв'язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Підпункт 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України встановлює, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому пункту 29 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що до складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, а до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Як встановлено підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 подав до ДПІ у Подільському районі декларацію про майновий стан і доходи, отримані за 2014 рік, разом із додатком 3 "Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з інвестиційними активами", у якій визначено суму доходу, отриманого від продажу інвестиційного активу у розмірі 9 296 900,00 грн. та суму витрат на придбання інвестиційного активу в сумі 10 230 000,00 грн.; фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами складає - "-" 933 100,00 грн.

В якості підтверджуючих документів понесених витрат на придбання інвестиційного активу у вигляді частки у статному капіталі ТОВ "Столичний берег" позивач надав до матеріалів справи копії договору про відступлення частки у статутному фонді шляхом купівлі-продажу від 15 лютого 2013 року, укладеного позивачем із ОСОБА_2

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 придбав частку у статутному фонді ТОВ "Столичний берег" у розмірі 33% статутного фонду товариства, що у грошовому еквіваленті становить 10 230 000,00 грн.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю 10 230 000,00 грн. протягом трьох років з моменту підписання даного договору.

В матеріалах справи наявна копія розписки громадянина ОСОБА_2 від 15 лютого 2013 року про отримання ним від ОСОБА_1 (позивача) грошових коштів у розмірі 10 230 000,00 грн. на виконання договору купівлі-продажу (відступлення) частки статутного капіталу ТОВ "Столичний берег" від 15 лютого 2013 року.

Оскільки Податковий кодекс України не визначає обов'язкового переліку документів, які можуть підтверджувати вартість інвестиційного активу, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, на думку суду, надані позивачем документи є достатніми доказами, що підтверджують понесення витрат на придбання проданого інвестиційного активу - частки у статутному фонді ТОВ "Столичний берег" у розмірі 10 230 000,00 грн.

У свою чергу відповідачем не спростовано факту понесення позивачем вказаних витрат на придбання інвестиційного активу, а також не надано будь-яких доказів, які б свідчили про те, що надані позивачем в підтвердження факту понесення витрат щодо набуття частки у статутному фонді ТОВ "Столичний берег" документи є підробленими (наприклад, вирок у кримінальній справі за фактом вчинення злочину щодо підроблення документів, службового підроблення тощо), або інших доказів, які б вказували на наявність обставин щодо набуття вказаної частки у статутному фонді в інший спосіб, ніж зазначено позивачем.

Відповідно до пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України визначено, що платники податку зобов'язані, зокрема, вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку; отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку; подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

У відповідності до зазначеної правової норми платник податку не зобов'язаний подавати разом із податковою декларацією відповідні підтверджуючі документи, а повинен лише вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, та отримувати і зберігати протягом строку давності, документи первинного обліку.

Доводи відповідача про відсутність документального підтвердження понесених позивачем витрат з огляду на ненадання позивачем таких документів до перевірки самі по собі не спростовують факту понесення таких витрат та придбання інвестиційного активу.

Так, за змістом пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

З огляду на зміст наведених положень податкового та процесуального законодавства, зазначає, що наведена норма Податкового кодексу України лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення. Однак, ця норма Податкового кодексу України жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки (крім випадків, коли законом прямо передбачено необхідність подання конкретних документів під час перевірки).

Аналогічна правова позиції викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року №К/800/10556/16.

Суд не приймає посилання відповідача на норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, оскільки зазначене законодавство не регулює відносини оподаткування та не поширюється на спірні правовідносини.

Необґрунтованими є також доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1087 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді, оскільки ця норма не встановлює обов'язку фізичних осіб оформлювати готівкові розрахунки будь-якими розрахунковими документами та не встановлює переліку таких документів і вимог до них.

У той же час, згідно з частин першої та третьої статті 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Таким чином, розписка про одержання продавцем коштів від позивача є документом, що належним чином засвідчує факт оплати придбаних корпоративних прав, а відтак слугує документальним підтвердженням витрат позивача, понесених у зв'язку з придбанням інвестиційного активу.

Суд вважає за необхідне також додатково зазначити, що відповідно до пункту 4 Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09 січня 2013 року №6 (положення якого були чинні на момент придбання позивачем інвестиційного активу), фактично понесені витрати повинні бути підтверджені платниками податку документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Тобто витрати фізичної особи в контексті спірних правовідносин можуть підтверджуватись, у тому числі договорами та доданими до них, як в даному випадку, розписками про виконання зобов'язань за договорами з фізичними особами.

При цьому граничні розміри готівкових розрахунків на час виконання вищезгаданих договорів були передбачені лише для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що в порядку частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав доказів на спростування доводів позивача щодо проведення розрахунків за придбані корпоративні права, на підтвердження чого (оплати) позивачем надано розписки про виконання зобов'язань. Не проведення розрахунків через банківську установу не є свідченням того, що розрахунки за придбані акції не були проведені. Специфіка взаєморозрахунків між фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, не передбачала обов'язкового проведення розрахунків через банківські установи або оформлення касовими документами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є протиправним, а тому податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2016 року №0002771201 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 22 лютого 2016 року №0002771201.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 890,00 грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко