Постанова

від 07.09.2017 по справі 904/5320/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2017 року Справа № 904/5320/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Вечірко І.О.

при секретарі судового засідання : Манчік О.О.

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама", м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року у справі № 904/5320/17

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна", м. Київ

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама", м. Дніпро

про стягнення 260 663,59 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" заборгованість у розмірі 260 663,59 грн., з яких:

- основна заборгованість у розмірі 170 719,30 грн.;

- 3 % річних у розмірі 5 121,58 грн.;

- пеня у розмірі 52 448,43 грн.;

- інфляційні збитки у розмірі 32 374,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 108 від 16.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нараховані три відсотки річних за період прострочки з 18.04.2016 по 18.04.2017 у сумі 5 121,58 грн. та інфляційні збитки за період червень 2015 року - березень 2017 року.

На підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за поставлений товар у розмірі 52 448,43 грн. за загальний період з 04.03.2016 по 18.04.2017.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року по справі №904/5320/17 (головуючий суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна" заборгованість у сумі 170 719 грн. 30 коп., три відсотки річних у сумі 5 111 грн. 73 коп., втрати від інфляції у сумі 32 374 грн. 27 коп., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 3 123 грн. 08 коп., в решті позовних вимогвідмовлено.

Рішення мотивовано, що відповідачем несвоєчасно виконано зобов'язання за договором купівлі-продажу №108 від 16.12.2014 року в частині оплати вартості поставленого товару.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з ТОВ "Акама" 32 374,27 грн. втрат від інфляції та постановити в цій частині нове рішення, яким в частині стягнення з ТОВ "Акама" інфляційних витрат на користь ТОВ "Ревада-Україна" відмовити.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим за виключенням стягнення з відповідача 32 374,27 грн. - втрат від інфляції, які позивачем та господарським судом першої інстанції були нараховані неправильно.

Зазначає, що 3 % річних та інфляційні нарахування розраховані без зазначення конкретного періоду нарахування цих платежів, тобто дати початку відліку таких нарахувань, що утворює неможливість перевірки таких нарахувань з боку Відповідача.

Згідно розрахунку Позивача сума інфляційних нарахувань становить 32 374,27 грн., однак за розрахунками Відповідача ця сума складає лише 30 797,71 грн.

Також, скаржник вказує на те, що для перевірки правильності виконаних позивачем розрахунків відповідачем у судовому засіданні 11.07.2017 року було заявлене клопотання про проведення економічної експертизи з метою документального підтвердження суми інфляційних нарахувань, яка розрахована ТОВ РЕВАДА-УКРАЇНА з суми заборгованості, простроченої ТОВ АКАМА за договором купівлі-продажу № 108 від 16 грудня 2014 року, однак, у задоволенні цього клопотання, судом Відповідачу безпідставно відмовлено.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року по справі №904/5320/17залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" залишити без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 року прийнято апеляційну скарги до розгляду та призначено у судове засідання на 17.08.2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 року у зв'язку з клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи розгляд справи відкладено на 07.09.2017 року.

Скаржник (відповідач), належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 07.09.2017 року не з'явилися.

Позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 102 ГПК України, а також, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але не скористався наданими йому правами брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, що неявка представника відповідача не перешкоджає з'ясуванню спірних обставин, а апеляційний господарський суд обмежений певними процесуальними строками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 07.09.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським

судом було прийнято постанову у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

16 грудня 2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна" (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №108 (а.с. 15-17).

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов'язується продати і передати у власність покупцю хімічну сировину, призначену для використання у виробництві косметики або побутової хімії (товар), покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору товар повинен відповідати за якістю сертифікатам якості виробника. Товар постачається у кількості та асортименті вкачаних в рахунках-фактурах, які виставляються продавцем на підставі усних або письмових заявок покупця .

Відповідно до пункту 10.3 договору договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами в день, зазначений на початку, і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Сторони можуть за допомогою додаткової угоди продовжити термін дії договору на певний строк.

Розділом 3договору визначено умови продажу товару.

Умови поставки: FСА Київ. Доставка товару здійснюється покупцем зі складу продавця за власний рахунок. Покупець зобов'язується одержати товар на складі продавця в 5-ти денний термін з моменту повідомлення продавцем покупця про надходження товару на склад. Покупець погоджує з продавцем дату одержання товару за один робочий день до дня одержання товару. За погодженням сторін (стосовно умов доставки) доставку може здійснювати продавець. В цьому випадку вартість транспортування включається в ціну товару.

Розділом 4 договору між сторонами врегульовано порядок здавання-приймання товару.

Так, здавання-приймання товару за кількістю і якістю здійснюється в разі необхідності у присутності уповноважених представників сторін.

Відповідно до п. 4.2 договору товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами видатковими накладними. У випадку виявлення невідповідності якості товару умовам договору після його прийняття, покупець направляє продавцю претензію протягом двох тижнів. Продавець зобов'язаний відповісти на претензію протягом місяця з моменту отримання претензії. Сторони домовились, що в разі, якщо покупець не пред'явить продавцю претензію, щодо невідповідності якості товару умовам договору протягом двох тижнів, від дати прийняття товару по видатковим накладним, то такий товар вважається прийнятим покупцем за якістю і не підлягає поверненню продавцю .

Продавець зобов'язаний надавати на кожну партію товару такі документи: копія сертифіката якості або аналізу; копія сертифіката відповідності, якщо він необхідний при проведенні митного оформлення при імпорті; копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи; податкову накладну; рахунок-фактуру; видаткову накладну.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу №108 від 16 грудня 2014 року позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ревада-Україна" було поставлено відповідачу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама" продукцію на загальну суму 622 633,20 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними № Р-00000253 від 22.05.2015 на суму 311 650,80 грн., № Р-00000317 від 23.06.2015 на суму 310 982,40 грн. (а.с.18, 20).

Розділом 5 договору визначена Ціна товару, загальна вартість договору, умови і порядок розрахунків.

Ціна товару визначається на кожне відвантаження окремо у рахунках-фактурах продавця.

Загальна вартість нього договору становить сумарну вартість відвантаженого товару продавцем за видатковими накладними покупцю під час строку дії цього договору.

Покупець оплачує товар в продовж 30 календарних днів з моменту поставки.

Оплата проводиться покупцем в українських гривнях шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в рахунку-фактурі.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію, що підтверджується банківською випискою (а.с 22):

№1009 від 26.06.2015 на суму 100 000,00 грн.,

№1083 від 10.07.2015 на суму 111 000,00 грн.,

№1122 від 17.07.2015 на суму 36 800,00 грн.,

№1123 від 17.07.2015 на суму 63 200,00 грн., залишок несплаченої суми становить 311 633,20 грн.

Разом з тим, відповідачем було повернуто позивачу продукцію на загальну суму 140 913,90 грн., повернення постачальнику №12 від 02.02.2016 (а.с. 24).

13 січня 2017 року позивачем було направлено відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості за договором у розмірі 170 719,30 грн. до 22 лютого 2017 року, яка останнім залишена без відповіді.

Позивач посилається на обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати вартості поставленого товару, що і є причиною спору.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Враховуючи умови договору, положення ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України строк оплати продукції, поставленої позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище накладними, є таким, що настав.

За накладною № Р-00000253 від 22.05.2015 року на суму 311 650,8грн. вбачається, що строк оплати настав 22.06.2015 року.

За накладною № Р-00000317 від 23.06.2015 року на суму 310 982,4 грн.вбачається, що строк оплати настав 23.07.2015 року.

Відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар, залишок несплаченої суми складає 170 719,30 грн. (311650,8грн. + 310 982,4грн. - 311 000,00 грн. - 140 913,90 грн.)

З матеріалів справи вбачається, що доказів оплати вартості поставленого товару у заявленій до стягнення сумі відповідач не надано, доводи позивача щодо наявності боргу за поставлений товару у сумі 170 719,30 грн. у встановленому порядку не спростовано.

З вищевикладеного вбачається, що є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 170 719,30 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (cт.610 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, що кореспондується з ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за договором передбачена пунктом 7.2 договору. Так, за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Заявлена позивачем до стягнення пеня за несвоєчасну оплату поставленої продукції нарахована ним у сумі 52 248,50 грн. за загальний період прострочки з 04.03.2016 року по 18.04.2017 року.

Відповідачем в період розгляду даної справи судом заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені у сумі 52 248,50 грн., нарахованої за період з 04.03.2016 по 18.04.2017 року.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування штрафних санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи, що відповідно до п. 5.3. Договору покупець оплачує товар впродовж 30 календарних днів з моменту поставки, тобто строк оплати за поставлену продукцію за спірними видатковими накладними № Р-00000253 від 22.05.2015 та № Р-00000317 від 23.06.2015 є таким, що настав 22.06.2015 року та 23.07.2015 року відповідно, заявлена до стягнення позивачем пеня розрахована з порушенням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку та частини шостої статті 232 ГК України щодо граничного періоду нарахування пені.

Тобто, пеня мала бути нарахована за період з 23.06.2015 року та 24.07.2015 року протягом шести місяців та пред'явлена до стягнення у строки, передбачені законом.

Згідно з частиною першою статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Пунктом першим частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено застосування спеціальної позовної давності в один рік.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Відтак, на дату звернення позивача з позовом позовна давність до вимог про стягнення неустойки (пені) сплила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

З позовом, який розглядається у даній справі, позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області 04 травня 2017 року, отже після спливу позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені у сумі 52 248,50 грн.

За викладеного, господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Позивач нарахував та просить стягнути три відсотки річних у сумі 5 121,58 грн. за період прострочки з 19.04.2016 по 18.04.2017 (365 днів прострочки) та втрати від інфляції у сумі 32 374,27 грн. за період з червня 2015 року по березень 2017 року.

Господарським судом при перевірці правильності обчислення трьох відсотків річних було вірно встановлено, що позивачем при проведенні розрахунку допущені арифметичні помилки. За розрахунком суду три відсотки річних складають 5 111,73 грн.

Відповідно до абзацу 3 п.3.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції враховані рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, втрати від інфляції складають 32 374,27 грн.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду та суми стягнення), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 5 111,73 грн. за період прострочки з 19.04.2016 по 18.04.2017 (365 днів прострочки) та інфляційні втрати у загальній сумі 32 374,27 грн. за загальний період з червня 20156 року по березень 2017 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

В решті позовних вимог правомірно відмовлено.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що 3 % річних та інфляційні нарахування розраховані позивачем без зазначення конкретного періоду нарахування цих платежів, тобто дати початку відліку таких нарахувань, що утворює неможливість перевірки таких нарахувань з боку Відповідача, з огляду на наступне.

Так, у розрахунку позивача чітко визначений період нарахування інфляційних втрат - з червня 20156 року по березень 2017 року (а.с. 30-32).

У розрахунку 3% річних дійсно не зазначена дата початку відліку таких нарахувань, але зазначена дата закінчення (18.04.2017 року) та кількість днів прострочення (365) (а.с. 30).

Крім того, на виконання вказівок господарського суду, зазначених у протоколі судового засідання від 11.07.2017 року, позивачем надані письмові пояснення щодо періоду нарахування 3% річних: граничний строк оплати товару - 18.04.2016 року; відповідно до ст. 253 ЦК України початок перебігу строку прострочення - з наступного дня, тобто з 19.04.2016 року; кількість днів прострочення - 365; строк розрахунку річних - 18.04.2017 року (а.с. 91).

Також, колегія суддів зазначає, що відмінність суми інфляційних втрат, розрахованих Відповідачем (30 797,71 грн.) з розрахунком Позивача (32 374,27 грн.) пов'язана з тим, що відповідачем до періоду нарахування не включено індекс інфляції за березень 2017 року (101).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження. (ст. 3 Закону України "Про судову експертизу").

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об'єктам і матеріалам, які направляються на експертизу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 року № 4).

Відповідно до п. 12 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов правильного висновку, що клопотання про призначення експертизи задоволенню не підлягає, оскільки відповідач, заявляючи клопотання про призначення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі, не навів обґрунтування необхідності спеціальних знань для оцінки правильності поданих позивачем розрахунків заборгованості, не зазначив, у чому полягає потреба у спеціальних знаннях та неможливість вирішення справи по суті позовних вимог; не вказав, які саме спеціальні знання необхідні для перевірки розрахунку боргу за поставлену продукцію і чому таку перевірку не може здійснити суд. Запропоновані відповідачем перед експертами питання не вимагають спеціальних досліджень, їх вирішення віднесено до компетенції суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 18.11.2015 у справі №904/2625/15 та від 04.01.2016 у справі №910/3515/15-г.

З вищенаведених підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправомірну відмову господарським судом в задоволення клопотання позивача про призначення судової економічної експертизи у даній справі.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Акама", м. Дніпро - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року у справі № 904/5320/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 12.09.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.О. Вечірко