Рішення

від 15.09.2017 по справі 143/227/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/227/17 Провадження № 22-ц/772/2445/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1 Категорія 23 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Сала Т.Б.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства Ліщинецьке об'єднане про визнання недійсним договору оренди землі,

встановила:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 2,9459 га, кадастровий номер 0523488200:08:003:0034, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_3 дізналася, що 19 червня 2012 року між нею та Фермерським господарством Ліщинецьке об'єднане було укладено договір оренди землі. Проте договір оренди землі ОСОБА_3 з Фермерським господарством Ліщинецьке об'єднане не укладала та не підписувала. Повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів та своєї згоди на укладання договору оренди землі ОСОБА_3 нікому не надавала.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив визнати недійсним договір оренди землі від 19 червня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та Фермерським господарством Ліщинецьке об'єднане та повернути належну ОСОБА_3 земельну ділянку; вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Викладені у телеграмі причини неявки в судове засідання, на думку колегії суддів є неповажними, оскільки не підтвердженні належними доказами.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, які з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте повністю рішення суду цим вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір між сторонами був укладений у письмовій формі, підписаний сторонами, позивачка визнавала цей договір та отримувала орендну плату, а відтак договір виконувався належним чином. Також як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що перебіг строку позовної давності почався з моменту кладення договору оренди землі, тобто з 19 червня 2012 року. ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом лише в лютому 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Статтями 57 - 60 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 207 ЦК України (у редакції чинній на момент укладення договору оренди землі) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі).

Установлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 954868, виданого 23 березня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю № 010788200234 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 2,9459 га, кадастровий номер 0523488200:08:003:0034, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

19 червня 2012 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством Ліщинецьке об'єднане було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Погребищенському районі 31 жовтня 2012 року за № 052348824007406.

Того ж дня між сторонами підписано акт прийому-передачі об'єкта оренди.

Відповідно до відомостей видачі орендної плати по земельних паях, на виконання пункту 1 договору оренди, позивач у 2012 - 2016 роках одержувала орендну плату та будь-яких претензій з цього приводу відповідачу не заявляла.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що договір між сторонами був укладений у письмовій формі, підписаний ними, позивачка визнавала цей договір та отримувала орендну плату, договір виконувався належним чином, а відтак дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_3 не підписувала договір оренди землі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не підтверджується жодними достовірними та допустимим доказами. Крім пояснень представника позивача, будь-які інші дані на підтвердження доводів про те, що підпис на спірному договорі оренди землі не належить орендодавцю матеріали справи не містять, докази цьому позивачка не надала.

У той же час, реєстрація спірного договору проведена у повній відповідності до вимог чинного законодавства, який діяв на момент підписання угоди.

Крім того, посилання представника позивачки на те, що ОСОБА_3 не знала про існування договору оренди землі від 19 червня 2012 року, спростовуються діями останньої, а саме тим, що вона протягом 2012 - 2016 років отримала у відповідача орендну плату в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що клопотань про призначення експертизи, щодо підписання договору оренди землі іншою особою, позивачка чи її представник в суді першої інстанції не заявляли. Доводи відповідача належними та допустимими доказами не спростувала.

Посилання представника позивача на показання свідка ОСОБА_4, яка пояснила, що ОСОБА_3 не підписувала оспорюваний договір, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією стороною факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Безпідставними є доводи представника позивача про те, що підставою для визнання недійсним оспорюваного договору є те, що замість підпису директора фермерського господарства стоїть факсиміле без зазначення прізвища уповноваженої на підпис особи, оскільки підписання оспорюваного договору зі сторони відповідача не оспорюється.

Разом з тим, як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на сплив строку позовної давності про застосування якої заявлено представником відповідача.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі визначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Встановивши, що позов не доведено, суд першої інстанції на зазначені положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про застосування строків позовної давності у цій справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні, а саме виключення з мотивувальної частини рішення посилання як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову - сплив строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Виключити з мотивувальної частини рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2017 року посилання як на окрему підставу для відмови в задоволенні позову - сплив строку позовної давності.

В іншій частині рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис В.В. Оніщук

ОСОБА_5 Сало

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький