Постанова

від 12.09.2017 по справі 902/152/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа № 902/152/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Рильнику Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" на рішення господарського суду Вінницької області від "23" травня 2017 р. у справі № 902/152/17 (головуючий суддя Р.В. Міліціанов, судді: С.С. Тісецький, В.В. Білоус)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Віалан" (смт. Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл.) в особі ліквідатора ОСОБА_1 (м. Вінниця)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" (м. Немирів, Немирівський р-н, Вінницька обл.)

про стягнення 258 406,50 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_2 (директор); ОСОБА_3, представник за довіреністю №9 від 02.02.2017р.;

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Віалан" в особі ліквідатора ОСОБА_1 звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" про стягнення 258 406, 50 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.05.2017р. у справі №902/152/17 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 13 762,59 грн. та інфляційні втрати в розмірі 153 520,57 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Скаржник зазначає, що рішення судом прийнято незаконним складом, оскільки суддя Міліціанов Р.В. фактично зобов`язав позивача звернутися до суду з даним позовом, тому вказане викликає сумнів в його неупередженості. Скаржник вказує, що позивач не виконав своїх зобов`язань по відшкодуванню коштів, витрачених відповідачем у зв`язку із переобладнанням приміщення, тому в силу ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Скаржник звертає увагу суду, що згідно приписів ст. 625 ЦК України обов`язок сплатити кошти настає за умови наявної вимоги кредитора. Однак, дану вимогу позивач на адресу відповідача не надсилав. Разом з тим, в ухвалах господарського суду Вінницької області в справі про банкрутство позивача міститься посилання на дебіторську заборгованість ТОВ "Трансінфотур" перед ТОВ "Віалан". За таких обставин настають наслідки, які містяться в приписах Податкового кодексу України, а саме визнання заборгованості безнадійною та її списання. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без участі представника позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Віалан" в особі ліквідатора ОСОБА_1 надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №26245/17 від 08.09.2017р.) в якому позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.07.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Представники відповідача в судовому засіданні 12.09.2017р. підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судове засідання 12.09.2017р. не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану судом першої інстанції оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 05.02.2009р. у справі №2-126/09, яке набрало законної сили 31.03.2009р. (ухвала апеляційного суду Вінницької області), зокрема, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Віалан" грошові кошти в сумі 130 000 грн. за договором купівлі-продажу від 15.07.2002р. та грошові кошти в сумі 24 327 грн. за договором купівлі-продажу від 27.09.2002р.

25.06.2009р. господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі №5/130-09 про банкрутство ТОВ ВКФ "Віалан", за заявою боржника в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Вінницької області від 20.01.2011р. ТОВ ВКФ "Віалан" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором по справі №5/130-09 арбітражного керуючого ОСОБА_4

28.10.2011р. ліквідатор ОСОБА_4 звернувся до Ленінського районного суду м.Вінниці із заявою про видачу виконавчого листа. Однак, у зв'язку із знаходженням справи № 2-126/09 на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних та кримінальних справ Ленінським районним судом м. Вінниці не було видано виконавчий лист. Також не було його надіслано на адресу стягувача і при повернені справи з касаційної інстанції 15.11.2011р.

Після повторного звернення 18.07.2012р. до Ленінського районного суду м. Вінниці 19.07.2012р. ліквідатору ОСОБА_4 видано виконавчий лист, строк пред'явлення якого до виконання вказано - 31.03.2010р.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2012р. поновлено товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Віалан" пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа №2-126/09, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 19.07.2012р. до виконання про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" на користь ТОВ ВКФ "Віалан" коштів в сумі 130 000 грн. за договором купівлі-продажу від 15.07.2002р. та коштів в сумі 24 327 грн. за договором купівлі-продажу від 27.09.2002р.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15.11.2012р. скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2012р., відмовлено у поновленні строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.

З пояснень заступника начальника Староміського Відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_5 встановлено, що виконавчий лист перебував на виконанні протягом нетривалого проміжку часу, оскільки ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15.11.2012р. скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2012р. про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання. На даний час матеріали виконавчого провадження знищено.

У зв'язку з несплатою заборгованості, що була стягнута за рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 05.02.2009р. у справі №2-126/09, позивач, відповідно до ст. 625 ЦК України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2009р. по грудень 2016р. в розмірі 222154,45 грн. та 3 % річних за період з 31.03.2009р. по 27.01.2017р. в розмірі 36525,05 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання умов договорів купівлі-продажу від 15.07.2002р. та від 27.09.2002р. (сума боргу визначена за рішенням суду), тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 ЦК України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 ЦК України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні в статті 193 ГК України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, приписи частини 2 статті 625 ЦК України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу.

Згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як встановлено апеляційним судом, відповідач не виконав зобов'язання з оплати заборгованості в розмірі 154327 грн., яка стягнута за рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 05.02.2009р. у справі №2-126/09.

Позивачем нараховано інфляційні втрати на суму боргу 154327 грн. за період з квітня по грудень 2016р. в розмірі 222154,45 грн. та 3 % річних за період з 31.03.2009р. по 27.01.2017р. в розмірі 36525,05 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (т. 1, а.с. 98-99).

Таким чином, враховуючи трирічний строк позовної давності та дату подачі позову до суду (07.02.2017р.), суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 3% річних за період з 07.02.2014 року по 27.01.2017 року в сумі 13 762,59 грн. та інфляційні втрати за період з 01.03.2014 року по 31.12.2016 року в розмірі 153 520,57 грн., в решті вимог слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності про який заявлено позивачем у справі.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з проведеним зарахуванням, списанням дебіторської заборгованості, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Тобто, зарахування здійснюється у випадку існування зустрічного однорідного зобов'язання на підставі заяви сторони.

На підтвердження існування зустрічного зобов'язання відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, не підтверджено також направлення ТОВ "Виробничо- комерційна фірма "Віалан" заяви про зарахування зустрічних грошових вимог. Лист ТОВ ВКФ "Віалан" №85 від 05.12.2002р. адресований іншій юридичній особі (Фірма "Скайк") не містить відомостей про суму зобов'язання, вказує на витрати з облаштування приміщення, власником якого на даний час є саме відповідач.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено суду припинення грошових зобов'язань ТОВ "Трансінфотур" шляхом їх зарахування.

Окрім того, визначені п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України випадки визнання заборгованості безнадійною не включені до перелічених ЦК України та ГК України як підстави припинення грошового зобов'язання, а позивачем не приймалось рішення про списання дебіторської заборгованості.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника про те, що оскаржуване рішення прийнято судом у незаконному складі, оскільки, як встановлено судовою колегією, судом першої інстанції було розглянуто заяву відповідача про відвід судді Міліціанову Р.В. та ухвалою суду від 29.03.2017р. було відмовлено в її задоволенні, оскільки в ній відсутні підстави, унормовані ст. 20 ГПК України для відводу судді.

Окрім того, апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справа була розглянута без участі представника позивача, враховуючи те, що участь в судовому процесі є правом, а не обов`язком сторони, позивач повідомлявся про розгляд справи у встановленому законом порядку, однак не скористався свої процесуальним правом на участь в судовому засіданні, надіславши до суду клопотання про розгляд справи без участі представника (т. 1, а.с. 93).

Таким чином, доводи скаржника не беруться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки їм була надана правильна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду. Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфотур" на рішення господарського суду Вінницької області від "23" травня 2017 р. у справі № 902/152/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Василишин А.Р.